Постанова

від 03.12.2024 по справі 910/8719/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2024 р. Справа№ 910/8719/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.12.2024 у справі №910/8719/24 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024, повний текст якого складений 25.09.2024,

у справі № 910/8719/24 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»

про стягнення 1 089 861,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка», у якому просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 1 089 861,66 грн. за користування земельною ділянкою площею 9,7791 га з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001 по вул. Лісній, 1Е у Дарницькому районі міста Києва на якій перебуває належний відповідачу об`єкт нерухомого майна. Вказана плата нарахована за період з 01.10.2021 по 26.06.2024.

Заявлений позов обґрунтований тим, що:

- відповідно до ст. 86 ЗК України територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 9,7791 га з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001;

- на підставі договорів купівлі-продажу № 1969 від 19.06.2012 та № 1972 від 19.06.2012 за відповідачем зареєстровано право власності на майновий комплекс загальною площею 9 919,2 кв. м по вул. Лісна, 1-Е у Дарницькому районі м. Києва;

- 01.10.2021 відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001 внесені до Державного земельного кадастру;

- відповідач набувши в 2012 році у власність нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване не оформив, договір оренди вказаної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстрований;

- Головне управління ДПС у місті Києві листом № 20470/5/26-15-04-02-05 від 11.07.2024 повідомило, що відповідач податкові декларації по сплаті за землю та сплати земельного податку та/або орендної плати до ДПІ не подавав;

- вказане свідчить про те, що відповідач без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, використовує земельну ділянку площею 9,919,2 кв. м з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001 по вул. Лісній, 1Е у Дарницькому районі міста Києва для експлуатації та обслуговування розташованого на ній власного нерухомого майна, що є підставою для стягнення з нього безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за період з 01.10.2021 по 26.06.2024.

У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечив частково, пославшись на те, що:

- позивачем до періоду нарахування безпідставно включено період з 01.03.2022 до 31.12.2022, оскільки за змістом положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користування, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022;

- вказане свідчить про те, що у період з 01.03.2022 до 31.12.2022 у відповідача був відсутній факт безпідставного набуття (збереження) майна у сумі 307 956,31 грн., а тому у нього не виник обов`язок перед позивачем повернути таке майно (відшкодувати його вартість).

У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вказані положення можуть бути застосовані лише до осіб, земельні ділянки у яких перебувають у власності або користуванні, проте відповідач свідомо не оформив право користування на землю.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив про те, що у підпункті 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України відсутні біль-які виключення щодо її застосування у зв`язку з недобросовісністю осіб, а також зауважив на тому, що:

- за ініціативою відповідача в 2021 році була сформована земельна ділянка площею 9,7791 га з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001 по вул. Лісній, 1-Е та замовлено за рахунок відповідача документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель і саме формування відповідачем цієї земельної ділянки надало право позивачу на звернення з цим позовом;

- розробка документації із землеустрою здійснювалась саме з метою оформлення договору оренди вказаної земельної ділянки, для чого відповідач через ЦНАП звернувся 21.10.2021 з відповідною заявою № 50380-06337006-031-03 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР, але подана технічна документація була повернута на доопрацювання (лист № 05716-31-348 від 24.11.2021);

- наразі незважаючи на складну ситуація в країні зауваження щодо технічної документації усунуті та відповідач повторно звернеться для вирішення цього питання у встановленому законом порядку.

Також відповідач визнав позов в розмірі 781 905,35 грн. та звернувся до суду першої інстанції з заявою про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в якій повідомив, що визнані ним вимоги позивача в сумі 781 905,35 грн. були оплачені відповідачем згідно платіжної інструкції № 11 від 30.08.2024, а також сплачено позивачу судовий збір в розмірі 11 728,58 грн. (1,5% від 781 905,35 грн.) згідно платіжної інструкції № 12 від 02.09.2024.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24 позов задоволений частково, провадження у справі № 910/8719/24 в частині стягнення 781 905,35 грн. безпідставно збережених коштів закрито, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено безпідставно збережені кошти орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 241 534,36 грн. та 552,70 грн. витрат по сплаті судового збору, в іншій частині в позові відмовлено повністю.

Під час розгляду спору сторін по суті, суд першої інстанції:

- дійшов висновку про безпідставність нарахування та заявлення до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 24.02.2022 по 30.04.2022 в розмірі 66 421,95 грн., пославшись приписи підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022;

- перевіривши наведений позивачем розрахунок орендної плати за періоди з 01.10.2021 по 23.02.2022 та з 01.05.2022 по 26.06.2024, визнав правомірним нарахування відповідачу плати за користування земельною ділянкою в сумі 1 023 439,71 грн. та обґрунтованість позовних вимог про стягнення вказаної суми;

- врахувавши, що відповідачем частково в сумі 781 905,35 грн. оплачено заявлену до стягнення суму, закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 781 905,35 грн. безпідставно збережених коштів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а також задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 241 534,36 грн. безпідставно збережених коштів (1 023 439,71 грн. - 781 905,35 грн.) та відмовив у задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення з відповідача 66 421,95 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24 в частині стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 241 534,36 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що при ухваленні вказаного рішення у суд першої інстанції дійшов необґрунтованих у зв`язку із неправильним застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення деяких норм закону).

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, а саме на те, що позивачем до періоду нарахування безпідставно включено період з 01.03.2022 до 31.12.2022 зазначивши про те, що:

- такої ж правової позиції дотримуються також господарські суди першої інстанції, в тому числі, але не виключно, і Господарський суд міста Києва при розгляді інших аналогічних судових справ в інтересах позивача, зазначаючи про необхідність врахування цих норм при розрахунку плати за землю;

- прокуратура, подаючи аналогічні позови в інтересах позивача, взагалі не включає період з 01.03.2022 року по 31.12.2022 при розрахунку суми позову і заявляє про їх стягнення (справа № 910/18234/23).

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024, справу № 910/8719/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Станік С.Р..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/8719/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/8719/24.

24.10.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У зв`язку з перебуванням суддів Станіка С.Р. та Тищенко О.В. у відпустці розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 09.1-08/4032/24 від 28.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8719/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Кравчук Г.А., Мальченко А.О..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді:Кравчук Г.А., Мальченко А.О., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.12.2024 о 09:50 год.

У зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4735/24 від 03.12.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/18964/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Станік С.Р., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді:Станік С.Р., Мальченко А.О.

Станом на 03.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

У судовому засіданні представник Харківської митниці апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив., просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

Відповідач на підставі договору купівлі - продажу від 19.06.2012 та договору купівлі - продажу від 19.06.2012, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячна Діброва», які посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Калашовою Л.В. та зареєстровані в реєстрі за № 1969 та відповідно № 1972 придбав майновий комплекс (літ. А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, І, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т) загальною площею 6636,00 кв. м та будинок медпрацівників та ізолятор (літ. У), зальною площею 361,10 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Лісна, 1е.

З Витягів з Державного реєстру правочинів № 11469252 та № 11469120 від 19.06.2012 слідує, що в реєстрі зареєстровані договори купівлі-продажу № 1969 та № 1972 від 19.06.2012.

Відповідно до витягів № 34694378 та № 34694220 про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна вбачається, що за відповідачем 03.07.2012 зареєстровано право власності на вказані вище об`єкти нерухомості.

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 20.01.2022 ТОВ «Парітет-Буд» (інвентаризаційна справа № 391) та доданого під час реєстрації права власності, до складу майнового комплексу входить:

- нежитлова будівля, «А» загальною площею 1178,2 кв. м;

- нежитлова будівля, «Б» загальною площею 706,0 кв. м;

- нежитлова будівля, «В» загальною площею 706,0 кв. м;

- нежитлова будівля, «Г» загальною площею 706,0 кв. м;

- нежитлова будівля, «Д» загальною площею 706,0 кв. м;

- нежитлова будівля, «Е» загальною площею 706,0 кв. м;

- нежитлова будівля, «Ж» загальною площею 706,0 кв. м;

- нежитлова будівля, «З» загальною площею 420,9 кв. м;

- нежитлова будівля, «І» загальною площею 157,9 кв. м;

- нежитлова будівля, «К» загальною площею 218,5 кв. м;

- нежитлова будівля, «Л» загальною площею 110,9 кв. м.;

- нежитлова будівля, «Н» загальною площею 60,9 кв. м;

- нежитлова будівля, «М» загальною площею 97,2 кв. м;

- нежитлова будівля, «О» загальною площею 34,8 кв. м;

- нежитлова будівля, «П» загальною площею 12,4 кв. м;

- нежитлова будівля, «Р» загальною площею 12,8 кв. м;

- нежитлова будівля, «С» загальною площею 42,5 кв. м;

- нежитлова будівля, «Т» загальною площею 53,0 кв. м;

- нежитлова будівля, «У» загальною площею 361,1 кв. м;

- нежитлова будівля, «Ф» загальною площею 1063,2 кв. м;

- нежитлова будівля, «X» загальною площею 1858,9 кв. м.

В подальшому в результаті поділу вказаного об`єкта нерухомого майна утворено два об`єкта:

- реєстраційний номер 2891407880000 - майновий комплекс по вул. Лісній, 1-Е у Дарницькому районі м. Києва загальною площею 6215,1 кв. м, до складу якого входять нежитлові об`єкти літ. «А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, І, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т»;

- реєстраційний номер 2891401380000 - нежитлова будівля літ. «У», загальною площею 361,1 кв. м по вул. Лісній, 1-Е у Дарницькому районі м. Києва.

Зазначений майновий комплекс розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001 площею 9,7791 га, зареєстрованій в Державному земельному кадастрі 01.10.2021 відділом у Теплицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, виготовленій ТОВ «Ленд Ікс», на замовлення ТОВ «Вечірня Зірка», з кодом виду цільового призначення - 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001541192024 від 25.06.2024).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.01.2022 державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) зареєстровано право власності на майновий комплекс загальною площею 9919,2 кв. м по вул. Лісна, 1-Е у Дарницькому районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2566956880000) за відповідачем.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001541192024 від 25.06.2024 земельна ділянка площею 9,7791 га з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001, розташована за адресою: м. Київ, вул. Лісна, 1-Е у Дарницькому районі м. Києва; інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001 сформована та у розумінні ст. 79-1 ЗК України є об`єктом цивільних прав.

Позивач зазначив, що відповідач набувши у власність нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване, не оформив. Договір оренди вказаної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстрований.

При цьому, Головне управління ДПС у місті Києві листом № 20470/5/26-15-04-02-05 від 11.07.2024 повідомило Київську міську раду, що станом на 08.07.2024 ТОВ «Вечірня Зірка» не подавало податкові декларації та не сплачувало орендну плату за землю за 2021-2024 роки.

Отже, звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказав, що відповідач, як власник нерухомого майна на земельній ділянці площею 9,7791 га з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001 на вул. Лісній, 1-Е у Дарницькому районі м. Києва, використовує вказану земельну ділянку безоплатно та без достатньої правової підстави, що є підставою для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, що за період з 10.10.2021 по 26.06.2024 становить 1 089 861,66 грн. на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відповідач визнав позов в розмірі 781 905,35 грн. що становить плату нараховану за період з 10.10.2021 по 26.06.2024 та під час розгляду справи в суді першої інстанції перерахував позивачу вказану суму, а також відповідну суму судового збору.

Суд першої інстанції при розгляді спору сторін по суті:

- дійшов висновку про безпідставність нарахування та заявлення до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 24.02.2022 по 30.04.2022 в розмірі 66 421,95 грн., пославшись приписи підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022;

- перевіривши наведений позивачем розрахунок орендної плати за періоди з 01.10.2021 по 23.02.2022 та з 01.05.2022 по 26.06.2024, визнав правомірним нарахування відповідачу плати за користування земельною ділянкою в сумі 1 023 439,71 грн. та обґрунтованість позовних вимог про стягнення вказаної суми;

- врахувавши, що відповідачем частково в сумі 781 905,35 грн. оплачено заявлену до стягнення суму, закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 781 905,35 грн. безпідставно збережених коштів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а також задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 241 534,36 грн. безпідставно збережених коштів (1 023 439,71 грн. - 781 905,35 грн.) та відмовив у задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення з відповідача 66 421,95 грн.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що, як вбачається з апеляційної скарги у цій справі, рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується в частині позовних вимог, які було задоволено, тобто позовних вимог про стягнення з відповідача 241 534,36 грн. безпідставно збережених коштів, нарахованих за період з 01.05.2022 по 31.12.2022.

Тобто, рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення 781 905,35 грн. безпідставно збережених коштів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а також відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 66 421,95 грн. безпідставно збережених коштів нарахованих за період з 24.02.2022 по 30.04.2022 не оскаржується, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 269 ГПК України свідчить про відсутність підстав для його перегляду в апеляційному порядку.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що за змістом положень ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, у випадку встановлення судом апеляційної інстанції, визначених ч. 4 ст. 269 ГПК України, правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в тому числі і у частині, яка апелянтом не оскаржується, будуть наявні правові підстави для зміни рішення і у вказаних вище частинах, тобто в частині закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення 781 905,35 грн. безпідставно збережених коштів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а також відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 66 421,95 грн. безпідставно збережених коштів нарахованих за період з 24.02.2022 по 30.04.2022

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зі змісту глави 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України та положень ст. 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18.

Отже, у спірних правовідносинах виникли кондикційні зобов`язання.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено: «Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, провадження № 12-48 гс 21».

У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Згідно статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Відповідач на період спірних правовідносин не оформив право власності або право постійного землекористування земельною ділянкою, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 вказано, що у п. 289.1 ст. 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка у свою чергу є основою для розрахунку орендної плати за землю.

У постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначено, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

У вказаній постанові Верховний Суд з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Матеріалами справи підтверджено, що на земельній ділянці площею 9,7791 га з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001 на вул. Лісній, 1-Е у Дарницькому районі м. Києва, розміщені об`єкти нерухомості, які на праві власності належать відповідачу, проте останнім у визначеному законодавством порядку не оформлено право користування такою земельною ділянкою.

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно зі ст. 79 ЗК України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 01.10.2021, то, як вірно встановлено судом першої інстанції, стягненню з відповідача, підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати, починаючи з 01.10.2021.

Щодо розміру плати за користування земельною ділянкою слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.

Згідно зі ст. 284 ПК України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Відповідно до розрахунку проведеного позивачем, розмір безпідставно збережених коштів за фактичне користування відповідачем спірною земельною ділянкою за період з 01.10.2021 по 26.06.2024 становить 1 089 861,66 грн.

При цьому розрахунок орендної ставки за користування земельною ділянкою позивач здійснив в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» № 24/24 від 24.12.2020; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» № 3704/3745 від 09.12.2021; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» № 5828/5869 від 08.12.2022; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» № 7531/7572 від 14.12.2023, виходячи з розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Як встановлено вище, відповідач заперечує проти нарахування йому плати за період з 01.03.2022 до 31.12.2022, оскільки за змістом положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користування, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що, з огляду на положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та враховуючи те, що наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022, безпідставним є нарахування та заявлення до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 24.02.2022 по 30.04.2022 в розмірі 66 421,95 грн. та відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Колегія суддів не погоджується як з наведеною вище правовою позицією апелянта, так і з висновком суду першої інстанції щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, оскільки предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України в розмірі орендної плати.

При цьому, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України у вказаній редакції).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов`язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов`язань зі сплати земельного податку.

З урахуванням системного аналізу змісту ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.

Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ ПК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів зауважує апелянту на тому, що те, що обставини невключення прокурором при подачі позову в інтересах позивача у справі № 910/18234/23 періоду з 01.03.2022 року по 31.12.2022 при розрахунку суми безпідставно збережених у аналойних правовідносинах не свідчить про відповідність положенням чинного законодавства наведеної вище правової позиції апелянта.

За таких обставин колегія суддів, перевіривши виконаний позивачем розрахунок визнає його вірним, а відтак позивач має право на отримання відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 1 089 861,66 грн. за користування у період з 01.10.2021 по 26.06.2024 спірною земельною ділянкою.

Водночас, з огляду на часткову сплату відповідачем заявлених до стягнення коштів після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції цілком вірно закрив провадження у справі в частині стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 781 905,35 грн. на підставі п 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, згідно з якими господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Отже, несплаченими залишились кошти в сумі 307 956,31 грн. (1 089 861,66-781 905,35).

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів підлягає зміні, вказані позовні вимоги задовольняються в сумі 307 956,31 грн.

З огляду на вказане, відповідно, до приписів ст. 129 ГПК України перерозподілу підлягають і судові витрати за подачу позову.

Щодо вказаних витрат колегія суддів зазначає про таке.

Законом України від 26.05.2021 №2147а-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (підпункт "б" підпункту 1 пункту 17 § 1 розділу 4).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22, особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір». При цьому надані Державною судовою адміністрацією України в листі від 29.10.2021 №10-19326/21 та Вищою радою правосуддя в листі від 30.11.2021 №28581/0/9-21 роз`яснення щодо того, що вказана норма (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір») не набрала чинності у порядку, встановленому Законом, не змінюють установленого порядку та умов набрання чинності нормативно-правовим актом.

З матеріалів справи слідує, що при зверненні до суду з позовом через систему «Електронний суд» позивачем судовий збір було сплачено з врахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору в сумі 13 078,34 грн. (1 089 861,66/100*1,5/100*80).

В свою чергу, відповідач, частково сплачуючи як заявлену до стягнення у цій справі суму, так і суму судового збору, коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору не врахував, перерахувавши позивачу судовий збір в сумі 11 728,58 грн. (781 905,35/100*1,5), в той час як з врахуванням вказаного коефіцієнту судовий збір за розгляд цих позовних вимог в сумі 781 905,35 грн. мав становити 9 382,86 грн. (781 905,35/100*1,5/100*80).

З огляду на вказані обставини та враховуючи те, що наслідками розгляду спору сторін встановлено обґрунтованість всієї суми позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає невідшкодована відповідачем сума судового збору сплаченого при поданні позовної заяви, а саме 1 349,76 грн. (13 078,34-9 382,86).

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24 підлягає зміні в частині частково задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів , вказані позовні вимоги задовольняються в сумі 307 956,31 грн., в решті рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24 залишається без змін.

Враховуючи вимоги та доводи, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24 змінити в частині частково задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів та ухвалити в цій частині рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити в сумі 307 956,31 грн. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24 залишити без змін.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/8719/24 в такій редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі № 910/8719/24 в частині стягнення 781 905,35 грн. безпідставно збережених коштів закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка» (02088, м. Київ, вул. Лісна, 1-Е; код ЄДРПОУ 38192938) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені кошти орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 307 956 (триста сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн. 31 коп. та 1 349 (одну тисячі триста сорок дев`ять) грн. 76 (коп. витрат по сплаті судового збору.».

4. Матеріли справи № 910/8719/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 03.12.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

А.О. Мальченко