Ухвала

від 03.02.2025 по справі 910/8719/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/8719/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 (колегія суддів: Яковлєв М. Л., Станік С. Р., Мальченко А. О.) і рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 (суддя Сівакова В. В.) у справі

за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»</a>, про стягнення 1 089 861,66 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»</a>, у якому просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 1 089 861,66 грн. за користування земельною ділянкою площею 9,7791 га з кадастровим номером 8000000000:90:330:0001 по вул. Лісній, 1Е у Дарницькому районі міста Києва на якій перебуває належний відповідачу об`єкт нерухомого майна. Вказана плата нарахована за період з 01.10.2021 по 26.06.2024.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 позов задоволений частково, провадження у справі в частині стягнення 781 905,35 грн безпідставно збережених коштів закрито, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено безпідставно збережені кошти орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 241 534,36 грн та 552,70 грн витрат по сплаті судового збору, в іншій частині в позові відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 змінено в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів та ухвалено в цій частині рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити в сумі 307 956,31 грн. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 залишено без змін. Викладено резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 в такій редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі № 910/8719/24 в частині стягнення 781 905,35 грн безпідставно збережених коштів закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»</a> (02088, м. Київ, вул. Лісна, 1-Е; код ЄДРПОУ 38192938) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені кошти орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 307 956 (триста сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн. 31 коп. та 1 349 (одну тисячі триста сорок дев`ять) грн. 76 (коп. витрат по сплаті судового збору.».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»</a> звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 в частині стягнення зі скаржника безпідставно збережені кошти орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 241 534,36 грн, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 скасувати в частині стягнення зі скаржника безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 307 956,31 грн та 1 349,76 грн витрат по сплаті судового збору. Крім того, скаржник заявив клопотання: про зупинення виконання оскаржуваної постанови та про повернення скаржнику суми переплати судового збору у розмірі 14 182,98 грн за подання апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3 028 грн.

Позов у цій справі подано у 2024 році, а його предметом є стягнення 1 089 861,66 грн, що становило менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.

Отже, з огляду на наведене постанова апеляційного господарського суду у цій справі не підлягає касаційному оскарженню як така, що ухвалена у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження постанови у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, посилається на підпункт "а" частини третьої статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи те, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржник зазначив, що господарськими судами застосовуються щонайменше чотири підходи при розгляді аналогічних справ щодо стягнення з фактичних землекористувачів (у яких відсутні договори оренди земельної ділянки) безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за земельні ділянки державного та комунальної власності.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Проте наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки сама лише наявність різних судових рішень, ухвалених судами в аналогічних спорах, не доводить неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, а свідчить лише про наявність у таких справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених/ непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і ухвалюється судове рішення.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить виключну правову проблему і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Отже, у касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»</a> у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника про зупинення виконання оскаржуваної постанови не розглядаються.

Щодо клопотання скаржника про повернення суми переплати судового збору у розмірі 14 182,98 грн за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Звернувшись із касаційною скаргою до Верховного Суду, скаржник вважає, що надміру сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає поверненню судом касаційної інстанції. Однак, за змістом статей 260 та 174 ГПК України, правильність обрахування судового збору, сплаченого за звернення до суду апеляційної інстанції, віднесено до повноважень саме суду апеляційної інстанції.

Отже, враховуючи викладене, Товариству з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»</a> необхідно звернутися з відповідною заявою про повернення надміру сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги до апеляційного господарського суду.

Таким чином, зазначене клопотання скаржника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 12, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»</a> про повернення суми переплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 910/8719/24.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/8719/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірня Зірка»</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач