Рішення

від 20.11.2024 по справі 904/3090/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2024м. ДніпроСправа № 904/3090/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)

до відповідача-1: Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)

відповідача-2: Комунального підприємства "Міські активи" Дніпровської міської ради (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор Плюс" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)

про визнання недійсним договору та визнання договору продовженим

Представники:

від позивача: Скочко О.А.;

від відповідача-1: Салькова І.А.;

від відповідача-2: Сочнева А.В.;

від третьої особи: Чміль Ю.В.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Комунального підприємства "Міські активи" Дніпровської міської ради, в якій просить:

- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 01.07.2024 №141-ДАП/24, укладений між Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор" Плюс";

- визнати договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №287-ДРА/20 від 25.05.2020 таким, що був продовжений на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Судові витрати просить покласти на відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає дії відповідача-1 із проведення аукціону такими, що порушують норми чинного законодавства, оскільки на момент проведення аукціону між позивачем та відповідачем-1, в силу пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, фактично продовжували існувати орендні правовідносини, майно не було вільним, а тому проведення цього аукціону відбулося з порушенням прав позивача як існуючого орендаря.

Крім того, у позовній заяві позивач зазначає в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор Плюс".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.08.2024.

25.07.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

06.08.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також зазначає, що Комунальне підприємство "Міські активи" Дніпровської міської ради як балансоутримувач не є належним відповідачем у справі, оскільки чинне законодавство не надає балансоутримувачу права виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2024 відкладено підготовче засідання на 22.08.2024.

07.08.2024 до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що в силу приписів постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №287-ДРА/20 від 25.05.2020, який укладений з позивачем, хоч і є продовженим на період воєнного стану, однак позивач звернувся із заявою про продовження строку дії договору у зв`язку з чим відповідач-1 не мав підстав згідно статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» для відмови в продовженні договору та не проведенні аукціону.

У судовому засіданні 22.08.2024 представник позивача зазначив, що копію рішення управління з питань комунальної власності Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №15-АП/24 від 27.03.2024 "Про прийняття рішення про передачу нерухомого майна в оренду через аукціон" надано відповідачем-1 в додатках до свого відзиву на позовну заяву.

Разом з цим, 22.08.2024 у судовому засіданні представник позивача надав усні додаткові обґрунтування щодо залучення до участі у справі третьої особи.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор Плюс". Відкладено підготовче засідання на 12.09.2024.

04.09.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли відповіді на відзиви відповідачів.

В своїх поясненнях на заперечення відповідачів зазначає, що доказів звернення балансоутримувача за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди з повідомленням орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» матеріали справи не містять, а тому договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №287-ДРА/20 від 25.05.2020 є продовженим в силу закону. Додатково зазначає, що рішення Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 27.03.2024 №15-АП/24 «Про прийняття рішення про передачу нерухомого майна в оренду через аукціон», було прийнято через 10 місяців після отримання заяв позивача, тобто також і з порушенням строків визначених абз. 1 п. 144 Порядку, згідно з яким після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви повинен провести аукціон.

09.09.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог позивача з урахуванням заперечень відповідачів, відповідно до змісту яких третя особа просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В своїх поясненнях зазначає, що позивач в позовній заяві не наводить підстав з яких договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 01.07.2024 №141-ДАП/24, який укладений між нею та відповідачами, підлягає визнанню недійсним, також зазначає, що приймаючи участь у аукціоні позивач фактично визнав його правомірність.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 призначено підготовче засідання на 16.09.2024.

10.09.2024 представник позивача подав до канцелярії суду клопотання про долучення доказів надання та оплати правничої допомоги на підтвердження позовних вимог про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

13.09.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення на пояснення третьої особи.

В своїх запереченнях на пояснення третьої особи зазначає, що нежитлове приміщення №128а, літ.А-5, площею 127,2 кв.м, яке розташоване на першому поверсі 5-ти поверхового житлового будинку, за адресою: м. Дніпро, вул. Телевізійна, 1А безпідставно виставили на аукціон на продовження договору оренди №287-ДРА/20 від 25.05.2020 з ТОВ «ТК», оскільки даний договір продовжений в силу п.5 Постанови КМУ №634 від 27.05.2022 та знаходилось в оренді позивача, чим було порушено вимоги порядку проведення електронних торгів. Такі порушення вплинули на результати електронних торгів, оскільки лотом таких торгів був об`єкт, який не міг бути виставлений, адже перебував у законному користуванні позивача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в засіданні на 17.10.2024.

За результатами судового засідання 17.10.2024 оголошено перерву до 05.11.2024.

В судовому засіданні 05.11.2024 представник відповідача-1 звернувся з клопотанням про призначення наступного судового засідання після 20.11.2024 у зв`язку з відпусткою представника відповідача-1.

Частинами першої, другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Разом з цим, положеннями пункту 1 статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи викладене, з метою дотримання принципу рівності сторін та надання розумного (достатнього) строку для вчинення певних процесуальних дій, за результатами судового засідання 05.11.2024 оголошено перерву до 20.11.2024.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також обізнаність відповідача про судовий розгляд справи, суд вважає, що ним були створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У судовому засіданні 20.11.2024 проголошені вступна та резолютивна частина рішення суду.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

25.05.2020 між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради (далі орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК" (далі орендар, позивач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №287-ДРА/20 (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.2007 №41/11 із змінами та доповненнями передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно - нежитлові приміщення №128a - (надалі - об`єкт оренди) загальною площею 127,2кв.м, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Телевізійна, 1а, (літ.А- 5), на першому поверсі 5-ти - поверхового будинку, вартість яких, згідно з незалежною оцінкою становить 912005,00грн, без ПДВ, що перебувають на балансі Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, під використання для розміщення торгівельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи - 108,5кв.м, торгівельного об`єкту з продажу товарів підакцизної групи - 18,7кв.м. Використання об`єкту оренди не за цільовим призначенням забороняється.

Передача комунального нерухомого майна (об`єкт оренди) в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об`єкт оренди. Власником майна (об`єкта оренди) залишається територіальна громада міста Дніпра (в особі міської ради), а орендар користується ним протягом строку оренди (пункт 2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що орендар вступає в строкове платне користування об`єктом оренди з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Передача об`єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеною станом на 19.05.2020 на підставі акта приймання-передачі об`єкта оренди, підписаного балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем (пункт 2.3 договору).

Цей договір діє з 25.05.2020 до 23.05.2023 включно (п. 10.1 договору).

Договір підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Відповідно до акту приймання-передачі об`єкта оренди від 25.05.2020 (а.с. 26 том 1) орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди нежитлові приміщення №128a, загальною площею 127,2кв.м, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Телевізійна, 1а, (літ.А- 5), на першому поверсі 5-ти - поверхового будинку, в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди №287-ДРА/20 від 25.05.2020.

21.09.2022 Дніпровською міською радою було прийнято рішення №48/27 "Про припинення реорганізації Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпровської міської ради, зміну його найменування та затвердження Статуту в новій редакції", яким, в тому числі, було змінено найменування підприємства з Комунальне підприємство "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпровської міської ради на Комунальне підприємство "Міські активи" Дніпровської міської ради .

23.02.2022 Дніпровською міською радою було прийнято рішення №84/16 "Про затвердження Положення про департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради", яким, в тому числі, визначено, що департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради виступає стороною по договорах оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, які були укладені до моменту прийняття цього рішення.

Як зазначає позивач, 09.05.2023 він звернувся до відповідача-1 та відповідача-2 із заявами в яких просив продовжити договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №287-ДРА/20 від 25.05.2020 (а.с. 27, 28 том 1).

27.05.2024 Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради (відповідач-1) прийнято рішення №15н-АП/24 про продовження за результатами аукціону договору оренди №287-ДРА/20 від 25.05.2020 з ТОВ "ТК", а також рішення №15-АП/24 про оголошення аукціону на продовження договору оренди №287-ДРА/20 від 25.05.2020 з ТОВ "ТК", яким затверджено додаток 1 оголошення про умови продовження договору оренди за результатами аукціону (а.с. 156-160 том 1).

Відповідно до протоколу про результати електронного аукціону №LLР001-UA-2024052701701 від 10.06.2024 (а.с. 29 том 1) переможцем електронного аукціону стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор Плюс" (далі третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача).

01.07.2024, за результатами електронного аукціону №LLР001-UA-2024052701701 від 10.06.2024, між Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради (далі відповідач-1, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор Плюс" (далі орендар, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади №141-ДАП/24 (а.с. 29-44 том 1), відповідно до пункту 1.1 якого, з метою ефективного використання нерухомого майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення №128a - (надалі - об`єкт оренди) загальною площею 127,2кв.м, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Телевізійна, 1а, (літ.А- 5), на першому поверсі 5-ти - поверхового будинку, вартість яких, згідно з незалежною оцінкою станом на 29.11.2023 становить 1619120,00грн, без ПДВ, що перебуває на балансі Комунального підприємства «Міські активи» Дніпровської міської ради, для використання згідно умов аукціону.

Позивач вважає дії відповідача-1 із проведення аукціону та укладення і з третьою особою договору №141-ДАП/24 від 01.07.2024 такими, що порушують норми чинного законодавства, оскільки на момент проведення аукціону між позивачем та відповідачем-1, в силу пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, фактично продовжували існувати орендні правовідносини, майно не було вільним, заяви про продовження договору оренди були подані позивачем з пропуском строку встановленого договором, рішення про проведення аукціону прийнято відповідачем-1 з порушенням строку, встановленого Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, а тому проведення цього аукціону відбулося з порушенням прав позивача як існуючого орендаря.

Зазначене і є причиною виникнення спору.

Предметом доказування є обставини наявності/відсутності підстав для визнання договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №287-ДРА/20 від 25.05.2020 таким, що був продовжений на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, а також наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 01.07.2024 №141-ДАП/24, укладеного між Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор" Плюс".

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Щодо питання про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №141-ДАП/24 від 01.07.2024, укладеного між Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор" Плюс".

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу Украйни, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Враховуючи викладене, за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Окрім того, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням правових норм статей 15, 16 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема містити повне найменування (юридичної особи) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункти 2, 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною першою статті 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

По суті відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до участі у справі внаслідок пред`явленої до нього позовної вимоги.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, установлення належності відповідача/відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 11.09.2019 у справі №910/7122/17.

Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 48 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених в частинах першої та другої цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

Аналіз вказаних норм процесуального права свідчить про те, що право визначення відповідача у справі належить позивачу.

За власною ініціативою суд не може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.

Господарський суд враховує, що договір оренди нерухомого майна є двостороннім правочином, і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до решти сторін цього правочину, з якими є матеріально - правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/856/17.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.07.2020 у справі №670/23/18 зроблено висновок, що "у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

Господарським судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК" звернулось до суду із позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Комунального підприємства "Міські активи" Дніпровської міської ради, за участю третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор Плюс", про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 01.07.2024 №141-ДАП/24, укладеного між Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор" Плюс", а також про визнання договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №287-ДРА/20 від 25.05.2020 таким, що був продовжений на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Предметом спору у цій справі, окрім іншого, є визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 01.07.2024 №141-ДАП/24, укладеного між Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор" Плюс".

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 визначено, зокрема, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини 1, 2 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Отже, правові наслідки вчинення недійсного правочину насамперед стосуються прав та інтересів осіб, які є сторонами за таким договором.

Таким чином, під час вирішення спорів щодо встановлення недійсності правочину судам необхідно перевірити склад учасників процесу та з`ясувати коло осіб, на яке поширюються наслідки недійсності укладеного правочину.

Позивач у цій справі клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор" Плюс" не заявляв.

Пред`являючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №141-ДАП/24 від 01.07.2024, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК" відповідачем зазначив лише одну сторону даного правочину орендодавця - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради. При цьому, клопотання про залучення у справі іншої сторони, зокрема залучення співвідповідачем іншої сторони (орендаря) за цим договором, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор" Плюс" позивач не заявляв.

Наведене свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в частині визнання договору недійсним.

Залучення судом ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор" Плюс" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів не може бути прийнято до уваги, оскільки процесуальний статус відповідача та третьої особи за своїм змістом, процесуальними правами та обов`язками є різним.

Оскільки позивач не заявляв клопотання про залучення до участі у справі як співвідповідача усіх сторін спірного договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №141-ДАП/24 від 01.07.2024, то суд в силу наданих йому процесуальним законом повноважень позбавлений можливості самостійно вирішувати питання про залучення до участі співвідповідачів, в тому числі залучати в якості належних відповідачів інших сторін правочинів, так як відповідно до частини першої статті 48 Господарського процесуального кодексу України реалізація такої процесуальної дії можлива лише до закінчення підготовчого провадження та за відповідним клопотанням позивача.

Отже, встановивши наведені вище обставини, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №141-ДАП/24 від 01.07.2024 у зв`язку з неналежністю складу учасників справи.

Щодо вимоги позивача про визнання договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №287-ДРА/20 від 25.05.2020 таким, що був продовжений на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, спір у справі між сторонами виник з договору оренди нерухомого комунального майна, який за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

За змістом положень статті 1, частини другої статті 9, частини другої статті 759, частини третьої статті 760 Цивільного кодексу України, та частини другої статті 4, частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання і пов`язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України.

Отже, якщо договір не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Співвідношення між нормами Цивільного кодексу України і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Цивільного кодексу України або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Цивільного кодексу України, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (Рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 у справі №1-46/2009).

Судом встановлено, що об`єктом оренди є майно, яке належить до комунальної власності, тому на спірні правовідносини поширюються також положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовженим.

Суд зазначає, що закінчення строку дії спірного договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №287-ДРА/20 від 25.05.2020 (23.05.2023) припало на час дії воєнного стану в Україні.

Водночас, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна"" від 01.04.2022 №2181-IX внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та доповнено пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

На виконання зазначених законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022.

У пункті 5 наведеної постанови визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022).

Відповідно до пункту 16 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24.02.2022.

Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Враховуючи встановлені судом обставини, зокрема те, що строк дії спірного договору оренди закінчився 23.05.2023, тобто у період дії воєнного стану, відсутності в матеріалах справи повідомлення балансоутримувача, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також правове регулювання спірних правовідносин, договір оренди нерухомого майна №287-ДРА/20 від 25.05.2020 є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану в силу прямої норми закону. Наведене не потребує документального переоформлення орендних правовідносин.

При цьому господарський суд враховує наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом наведених норм, спосіб захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених(оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Тобто це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути ефективними, тобто приводити до реального поновлення порушеного права (забезпечення припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного забезпечити отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку із цим, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Зазначена правова позиція щодо способів захисту узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16,постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №910/23488/17 та від 12.12.2019 у справі №910/1997/18, від 27.02.2020 у справі №5013/458/11, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №287-ДРА/20 від 25.05.2020 є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану в силу прямої норми закону. Такий договір є чинним і не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір чи звернення орендаря із відповідною заявою до орендодавця і балансоутримувача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання зазначеного договору оренди таким, що був продовжений на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, не є ефективним способом захисту права і наведене є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним договору та визнання договору продовженим є необґрунтованими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, враховуючи встановлені обставин та викладені судом висновки, той факт, що на момент проведення аукціону між позивачем та орендодавцем, в силу пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, фактично продовжували існувати орендні правовідносини на підставі чинного договору №287-ДРА/20 від 25.05.2020, а майно не було вільним, проведення аукціону №LLP001-UA-20240527-01701 відбулося з порушенням прав позивача як чинного орендаря, у зв`язку з чим, господарський суд додатково зазначає, що укладений 01.07.2024 між Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор Плюс" договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №141-ДАП/24 суперечить чинному законодавству.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідачів на те, що позивач самостійно звернувся до них із заявами від 09.05.2023 про продовження договору оренди №287-ДРА/20 від 25.05.2020 і таким чином ініціював процес, наслідком якого було проведення аукціону та укладення договору оренди від 01.07.2024 №141-ДАП/24 з третьою особою.

Як зазначалось вище, викладені положення чинного законодавства та обставини справи дозволяють зробити висновок про продовження дії договору оренди №287-ДРА/20 від 25.05.2020 в силу закону і можливо помилкове подання орендарем зазначених заяв не є підставою для висновку про припинення чи розірвання такого договору.

Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.

Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.

Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін і третьої особи та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін і третьої особи судом до уваги не береться, оскільки такі доводи і заперечення не спростовують наведених вище висновків.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у розмірі 6056,00грн.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК" до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Комунального підприємства "Міські активи" Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "А-Фактор Плюс" про визнання недійсним договору, укладеного за результатами аукціону, та визнання договору оренди продовженим відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 02.12.2024.

Суддя В.О. Татарчук