Ухвала

від 03.12.2024 по справі 907/577/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"03" грудня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/577/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання - Піпар А.Ю.

розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства «Мукачівське підприємство матеріально-технічного постачання імпортною та експортною продукцією» від 19.11.2024

про ухвалення додаткового рішення

у справі №907/577/24

за позовом Приватного акціонерного товариства «Мукачівське підприємство матеріально-технічного постачання імпортною та експортною продукцією», м. Мукачево Закарпатської області

до відповідача Приватного підприємства «Венеція Плюс», м. Мукачево Закарпатської області

про стягнення 2 151 801,34 грн заборгованості

За участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача Олійник Р.Б., адвокат, ордер серії АО №1143362 від 23.09.2024.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Мукачівське підприємство матеріально-технічного постачання імпортною та експортною продукцією» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного підприємства «Венеція Плюс» про стягнення 496 800,00 грн заборгованості, посилаючись на неналежне виконання відповідача зобов`язань за Договором позики №1, за несвоєчасне повернення якої позивачем за період з 06.12.2014 по 01.01.2024 нараховано 1 320 940,60 грн втрат від інфляції та 334 060,75 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 31 жовтня 2024 року в справі № 907/577/24 позовні вимоги задоволено частково.

Як вбачається з матеріалів справи, у вказаному рішенні Господарського суду Закарпатської області від 31 жовтня 2024 року вирішено питання про розподіл судових витрат лише в частині судового збору.

20 листопада 2024 року від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява від 19.11.2024 у якій заявник просить суд ухвалити додаткове рішення, вирішити питання розподілу судових витрат та стягнути з відповідача 64 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

До означеної заяви долучено довіреність та витяг ЄДРПРОУ, а також докази надіслання такої заяви сторонам до Електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Ухвалою суду від 25 листопада 2024 року розгляд заяви представника позивача від 19.11.2024 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу призначено в судовому засіданні 03.12.2024, встановлено учасникам справи строк до 02.12.2023 для подання письмових пояснень і заперечень щодо заяви позивача у справі № 907/577/24.

Сторони у справі не скористалися правом подати письмові пояснення та/або заперечення щодо заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Присутній в судовому засіданні 03.12.2024 представник відповідача заперечив проти задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення з підстав недоведеності розміру понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач у судове засідання для ухвалення додаткового рішення не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 25.11.2024 до електронного кабінету Приватного акціонерного товариства «Мукачівське підприємство матеріально-технічного постачання імпортною та експортною продукцією», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 26.11.2024 року.

Приписами ч. 4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) визначено, що неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути заяву позивача про ухвалення додаткового рішення за відсутності представника позивача.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, додаткове рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Розглянувши матеріали заяви та додані до неї докази, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Статтею 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 ст.126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 ст.126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ст.126 ГПК України).

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

За змістом поданої позивачем у даній справі позовної заяви від 18.06.2024 Приватне акціонерне товариство «Мукачівське підприємство матеріально-технічного постачання імпортною та експортною продукцією» зазначало, що його орієнтовний розмір витрат на правову допомогу становить 150 000,00 грн, що складається зі сплаченого Товариством судового збору та правничої допомоги у справі, на підтвердження чого суду при зверненні з позовом було надано копії Договору про надання правничої допомоги №356 від 01.12.2023 та додатку №1 до даного Договору.

Водночас, суд констатує, що як до моменту ухвалення рішення у даній справі, так і протягом п`яти днів після його ухвалення позивачем жодні докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу суду не надавалися, як і не долучено відповідних доказів до заяви Приватного акціонерного товариства «Мукачівське підприємство матеріально-технічного постачання імпортною та експортною продукцією» від 19.11.2024 про ухвалення додаткового рішення.

Позатим, як уже зазначалося судом, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вже зазначено вище, на підтвердження розміру витрат на професійну (правничу) допомогу позивачем до матеріалів справи долучено виключно Договір про надання правничої допомоги №356 від 01.12.2023 (надалі Договір) та Додаток №1 до Договору №356 про надання правничої допомоги від 01.12.2023 року (надалі Додаток №1 до Договору), які укладено між адвокатом Мельник П.П., як Адвокатом, та Приватним акціонерним товариством «Мукачівське підприємство матеріально-технічного постачання імпортною та експортною продукцією», як Клієнтом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 1.1 Договору Адвокат зобов`язується за завданням Клієнта надати правничу (правову) допомогу з приводу представництва та захисту інтересів Клієнта у будь-яких цивільних, адміністративних, кримінальних чи інших провадженнях, що стосуватимуться його законних прав та обов`язків, з повним обсягом повноважень, наданих законом Клієнту.

Згідно з 2.1. Договору пправнича допомога надається Адвокатом Клієнту на платній основі. Її розмір, межі, обсяг, умови та порядок узгоджений сторонами згідно Додатків до даного Договору.

В розділі 1 Додатку №1 до Договору сторонами даного договору визначені вартість і порядок оплати послуг.

Зокрема, за змістом п. 1.2. Додатку №1 до Договору оплата послуг Адвоката (гонорар) складає 100 000,00 грн.

Здійснення оплати Клієнтом здійснюється протягом дії цього Додатку №1, але не пізніше 30 календарних днів після фактичного стягнення розміру боргу, визначеного судовим рішенням (п. 1.3. Додатку №1 до Договору).

Крім того, пунктом 1.4. Додатку №1 до Договору визначено, що за вказаний у п. 1.2. цього Додатку №1 гонорар, Адвокат зобов`язується надати правову допомогу Клієнту у справі про стягнення грошових коштів за договором позики (500 000,00 грн) з ПП «Венеція Плюс» від 21.08.2014 з урахуванням індексації та 3% річних.

При цьому, суд констатує, що позивачем всупереч вимог ч.ч. 2, 3 ст. 126 ГПК України не надано суду будь-яких доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі, але не виключно, детального опису/акту виконаних робіт із зазначенням конкретних видів правової допомоги, яка надавалася відповідачу в справі адвокатом, її вартості, а умови Договору про надання правничої допомоги №356 від 01.12.2023, Додатку №1 до означеного Договору не містять критеріїв, які б давалаи суду можливість встановити реальний обсяг наданої позивачу професійної правничої допомоги, встановити її відповідність, обгрунтованість, реальність, необхідність та співмірність з розглядом даної справи в суді.

Разом з тим, суд враховує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, хоч і не є самоціллю, проте є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Не може вважатися відповідним описом наданих позивачу послуг зазначені в заяві про ухвалення додаткового рішення перелік видів робіт із зазначенням часу на їх виконання, позаяк відповідні докази позивачем подано за межами встановлених в ч. 8 ст. 129 ГПК України строків, а самі матеріали справи, як-то позовна заява, претензія, розрахунки суми боргу, протоколи судових засідань можуть бути підтвердженням факту надання позивачу адвокатом професійної правничої допомоги, але не доводити її розмір.

При цьому, сам по собі зазначений в заяві про ухвалення додаткового рішення розмір правничої допомоги 64 500,00 грн є нічим не підтвердженою сумою, яка, до того ж, відрізняється від попереднього розрахунку витрат на правову допомогу, який зазначався позивачем у позовній заяві, на час підготовки якого між позивачем та адвокатом Мельник П.П. вже був укладений договір про надання правничої допомоги

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

З урахуванням викладеного, долучені до позовної заяви Договір про надання правничої допомоги №356 від 01.12.2023 та Додаток №1 до Договору №356 про надання правничої допомоги від 01.12.2023 року не можуть вважатися доказами на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, доводити їх дійсність, співмірність та необхідність.

Такі докази свідчать лише про наявність згоди між позивачем та адвокатом щодо зобов`язальних правовідносин, які виникли та існують виключно між сторонами Договору №356 та не можуть поширюватися на інших суб`єктів, в тому числі й встановлювати для відповідача додаткові обов`язки.

Таким чином, оцінивши подану позивачем заяву про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 64 500,00 грн, суд дійшов висновку про її необґрунтованість та необхідність відмовити в прийнятті додаткового рішення.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 126, 129, 221, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити в прийнятті додаткового рішення у справі №907/577/24 про стягнення з Приватного підприємства «Венеція Плюс» на користь Приватного акціонерного товариства «Мукачівське підприємство матеріально-технічного постачання імпортною та експортною продукцією» 64 500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст. 254-257 ГПК України до Західного апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали складено та підписано 03 грудня 2024 року.

Суддя Р.М. Лучко