Рішення

від 03.12.2024 по справі 915/468/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Справа № 915/468/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом: Приватного підприємства "Вікінг-Дено-Плюс", вул.Клубна, 161, м.Миколаїв, 54036

електронна пошта: vikingdenoplus@ukr.net

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес - Центр "Україна", вул.Соборна 12, корпус Б, м.Миколаїв, 54017

про: стягнення коштів

Приватне підприємство "Вікінг-Дено-Плюс" звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовної заявою №б/н від 25.04.2024 (вх..№5105/24 від 29.04.2024) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес - Центр "Україна" в якій просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС-ЦЕНТР "Україна" суму основного боргу у розмірі 23 000 грн., 3% річних у розмірі 1 645 грн., інфляційні втрати за весь період прострочення у розмірі 7998,53 грн., суму витрат по оплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн., суму судових витрат, які позивач додатково очікує понести у зв`язку із розглядом справи 5 515,00 грн., суму фахової правничої допомоги, суму неустойки відповідно вимог до договору - 21 146,94 грн., суму штрафу відповідно до п.5.6. Договору що складає - 24 000, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2024 позовну заяву №б/н від 25.04.2024 (вх..№5105/24 від 29.04.2024) Приватного підприємства "Вікінг-Дено-Плюс" залишено без руху. Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вказана ухвала була направлена до електронного кабінету позивача в системі "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

Від позивача до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області 20.05.2024 надійшло повідомлення щодо виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2024 та надано клопотання про витребування доказів.

Суддя Семенчук Н.О. у період з 20.05.2024 по 24.05.2024 перебувала у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами. Ухвалено провести розгляд справи №915/468/24 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Клопотання про витребування доказів задоволено частково. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес - Центр "Україна" оригінал листа про розірвання Договору від 28.10.2021 за №281021/1 року від ТОВ "БІ3НЕС-ЦЕНТР "УКРАЇНА" вих.№12 від 28.02.2022р. Встановлено учасникам справи строк для надання заяв по суті справи.

Відповідач через систему «Електронний суд» надав відзив на позовну заяву (вх.№7067/24 від 14.06.2024) в якому проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову. Вказує, що між ПП "Вікінг-Дено-Плюс" та ТОВ "Бізнес-Центр-Україна" 28 жовтня 2021 року був укладений договір № 281021/1 про надання послуг з охорони, згідно з п.1.1 якого ПП "Вікінг-Дено-Плюс" зобов`язався здійснювати охорону об`єкту за адресою м. Миколаїв, вул. Соборна, 12Б, вул. Соборна, 12В, а ТОВ "Бізнес-ЦентрУкраїна" - оплачує послуги із розрахунку 23000 гривень щомісяця. Протягом листопада 2021 - лютого 2022 року сторони виконували умови Договору, замовник у відповідності до умов Договору здійснював оплату за надані послуги з охорони. Зазначає, що відповідачем в повному обсязі була здійснена оплата за надані послуги у листопаді 2021 року, що підтверджується розрахунковими документами, а також актом №ОУ-0000054 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2021 за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 згідно договору № 281021/1 від 28.10.2021, який підписаний обома сторонами з підтвердженням відсутності у сторін одна до одної жодних претензій. Вказує, що відповідно до п.4.1.1 укладеного між сторонами договору від 28.10.2021 розмір місячної плати за договором складає 23000 грн. Відповідно до п. 4.1.2 цього договору, оплата щомісячної суми за перший місяць надання послуг здійснюється два рази - до 16 числа звітного місяця і до 5 числа місяця, що слідує за звітним. Із вказаних положень договору жодним чином не випливає обов`язок відповідача сплачувати подвійну суму оплати за перший місяць дії договору. Зазначає, що відповідач повністю виконав свій обов`язок по оплаті наданих у листопаді 2021 року послуг, а неправильне тлумачення договору спровокувало позивача до подання безпідставного позову. Вимоги позивача щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основної позовної вимоги про стягнення 23 000,00 грн., відповідач вважає, що ці похідні вимоги необґрунтовані та безпідставні.

Також, надав до суду заяву (вх.№7189/24 від 17.06.2024) згідно якої на виконання вимог ухвали суду надав лист №12 від 28.02.2022 про розірвання договору.

Позивач через систему «Електронний суд» надав відповідь на відзив (вх.№7254/24 від 19.06.2024) в якій не погоджується з викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву. Зокрема, вказує, що позивач згідно вимог Договору №281021/1 від 28.10.2021 надав відповідачеві послуги в повному обсязі, але відповідач всупереч вимогам Договору у п.4.1.2, першу оплату не здійснив та позивач до 16 числа звітного місяця оплату відповідно до вимог Договору, до цього часу так і не отримав.

Відповідач через систему «Електронний суд» надав заперечення (на відповідь на відзив) (вх.№7504/24 від 25.06.2024) в яких наполягає на безпідставності позову та просить суд відмовити в його задоволенні з підстав викладених у відзив на позовну заяву та запереченнях (на відповідь на відзив).

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду справи із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа розглядалась судом у розумний строк.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

28 жовтня 2021 року між Приватним підприємством "Вікінг-Дено-Плюс" (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес - Центр "Україна" (далі - відповідач, замовник) було укладено Договір №281021/1 про надання послуг з охорони (далі - Договір), предметом якого є забезпечення порядку та охорона матеріальних цінностей на об`єкті за адресою: 54017, Миколаївська область, місто Миколаїв, вул.Соборна 12Б та Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Соборна 12В під час якого виконавець здійснює охорону об`єкту, що належить замовнику, а замовник зобов`язується своєчасно виконувати оплату послуг по охороні об`єкта із розрахунку 23 000,00 гривень щомісяця (п.1.1 Договору).

Згідно п.4.1.1 Договору, загальна сума щомісячної оплати за даним договором складає 23 000,00 грн.

Відповідно до п.4.1.2 Договору, оплата щомісячної суми Договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази - до 16 числа звітного місяця і до 05 числа місяця, що слідує за звітним. Надалі оплата за надані послуги здійснюється до 05 числа наступного місяця на підставі рахунку виставленого «виконавцем» після закінчення місяця (п.4.1.3 Договору).

У відповідності до п.4.1.5 Договору, у разі дострокового розірвання договору (п.6.2) остаточна оплата за фактично надані послуги здійснюється протягом 2-х банківських днів з дня розірвання Договору.

Пунктом п.5.5 Договору визначено, що у випадку невиконання строків, зазначених в п.4.1 замовник сплачує виконавцю неустойку у розмірі 5% від суми боргу за кожний прострочений день, до моменту повного погашення заборгованості.

Згідно п.5.6 Договору, у разі порушення зобов`язань за договором, сторона що не виконала п.6.2 платить штраф іншій стороні в розмірі місячної оплати за надані послуги охорони.

Відповідно до п.6.1 Договору, договір вступає в силу з 01 листопада 2021 року та діє до 31 грудня 2022 року.

У відповідності до п.6.2 Договору, договір може бути розірвано достроково з підстав передбачених чинним законодавством України. Сторона ініціатор зобов`язана попередити іншу сторону письмово за один місяць до запланованих дій.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

25 листопада 2021 року між позивачем та відповідачем була підписана Додаткова угода №01 до Договору про надання послуг з охорони №281021/1 від 28.10.2021 (далі - Додаткова угода №1), у відповідності до п.1 якої сторони узгодили, починаючи з 01.12.2021 року внести зміни до Договору про надання послуг з охорони за №281021/1 від 28.10.2021, а саме:

« 1.1. Змінити пункт 1.1 розділу 1 Договору та викласти у наступній редакції «Предметом Договору є забезпечення порядку та охорона матеріальних цінностей на об`єкті за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Соборна 12Б та Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Соборна 12В під час якого виконавець здійснює охорону об`єкту, що належить замовнику, а замовник зобов`язується своєчасно виконувати оплату послуг по охороні об`єкту із розрахунку 24 000,00 грн. щомісяця.

1.2. Змінити пункт 4.1.1 розділу 4.1 Договору та викласти у наступній редакції: «Загальна сума щомісячної оплати за даним договором складає 24 000,00 грн.».

Відповідно до п.2 Додаткової угоди №1, вона є невід`ємною частиною Договору про надання послуг з охорони за №281021/1 від 28.10.2021.

Додаткова угода підписана та скріплена печатками сторін.

Згідно матеріалів справи, 30.11.2021 між позивачем та відповідачем підписано акт №ОУ-0000054 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 23 000,00 грн., згідно якого виконавцем надано послуги з охорони об`єкту «Бізнес Центр Україна» за період з 01.11.2021 по 30.11.2021.

Позивач 30.11.2021 виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000054 на суму 23 000,00 грн. за послуги з охорони за листопад 2021 року згідно Договору №281021/1 від 28.10.2021.

30.11.2021 відповідачем сплачено позивачу 23 000,00 грн. з призначенням платежу: «За послуги охорони за листопад 2021р. згідно рах.СФ-54 від 30.11.2021 без ПДВ», що підтверджується банківською випискою та не заперечується учасниками справи.

31.12.2021 між позивачем та відповідям підписано акт №ОУ-0000059 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 24 000,00 грн., згідно якого виконавцем надано послуги з охорони об`єкту «Бізнес Центр Україна» за період з 01.12.2021 по 31.12.2021.

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000059 на суму 24 000,00 грн. за послуги з охорони за грудень 2021 року згідно Договору №281021/1 від 28.10.2021.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем сплачено позивачу 24 000,00 грн. з призначенням платежу: «За послуги охорони за грудень 2021р. згідно рах.СФ-0000059 від 28.12.2021 без ПДВ», що підтверджується банківською випискою та не заперечується учасниками справи.

Між позивачем та відповідям 31.01.2022 підписано акт №ОУ-0000001 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 24 000,00 грн., згідно якого виконавцем надано послуги з охорони об`єкту «Бізнес Центр Україна» за період з 01.01.2022 по 31.01.2022.

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000001 на суму 24 000,00 грн. за послуги з охорони з 01.01.2022 по 31.01.2022 згідно Договору №281021/1 від 28.10.2021.

Як вбачається з матеріалів справи 31.01.2022 відповідачем сплачено позивачу 24 000,00 грн. з призначенням платежу: «За послуги охорони за січень 2022р. згідно рах.СФ-1 від 31.01.2022 без ПДВ», що підтверджується банківською випискою та не заперечується учасниками справи.

Між позивачем та відповідям 28.02.2022 підписано акт №ОУ-0000004 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 24 000,00 грн., згідно якого виконавцем надано послуги з охорони об`єкту «Бізнес Центр Україна» за період з 01.02.2022 по 28.02.2022.

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000004 на суму 24 000,00 грн. за послуги з охорони з 01.02.2022 по 28.02.2022 згідно Договору №281021/1 від 28.10.2021.

Як вбачається з матеріалів справи 03.03.2022 відповідачем сплачено позивачу 24 000,00 грн. з призначенням платежу: «За послуги охорони за лютий 2022р. без ПДВ», що підтверджується банківською випискою та не заперечується учасниками справи.

У подальшому, відповідачем надано позивачу лист №12 від 28.02.2022 в якому повідомив, що зупиняє свою господарську та фінансову діяльність на невизначений термін. У зв`язку з цим ТОВ «Бізнес-Центр» не потрібні послуги, які надаються ПП «Вікінг-Дено-Плюс» відповідно до договору від 28.10.2021 №281021/1 та розриває цей договір з 01.03.2022.

Позивачем 05.12.2023 було направлено на адресу відповідача лист - вимогу №041223/1 від 04.12.2023 та 05.04.2024 лист - вимогу №040424/1 від 04.04.2024 згідно яких вимагав сплатити 23 000,00 грн. основного боргу згідно п.4.1.2 Договору за листопад 2021 року з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також штраф за невиконання п.6.2 Договору.

Відповідач вказані кошти не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Так, предметом спору у даній справі є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача:

- суми основного боргу у розмірі 23 000,00 грн., з підстав неналежного виконання відповідачем умов п.4.1.2 договору. За твердженням позивача, у наведеному пункті договору йдеться про сплату у перший місяць дії договору подвійного розміру щомісячної суми договору 23 000,00 грн до 16 числа звітного місяця та 23 000,00 грн. до 05 числа місяця, що слідує за звітним;

- 3% річних у розмірі 1 645,00 грн., інфляційних втрат за весь період прострочення у розмірі 7 998,53 грн., неустойки у розмірі 21 146,94 грн.;

- штраф у розмірі 24 000,00 грн. відповідно до п.5.6 Договору.

У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Господарським законодавством визначено, що суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони (ст. 193 Господарського кодексу України).

Так, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 23 000,00 грн. за листопад 2021 року, обґрунтовані посиланням на п.4.1.2 договору, згідно якого оплата щомісячної суми договору за перший місяць, за надання послуг, здійснюється два рази до 16 числа звітного місяця і до 05 числа місяця, що слідує за звітним. При цьому, позивач вважає, що у наведеному пункті договору йдеться про сплату у перший місяць дії договору подвійного розміру щомісячної суми договору до 16 числа звітного місяця і до 05 числа місяця, що слідує за звітним.

Відповідач заперечую проти позовних вимог вказує, що ним у повному обсязі здійснено оплату послуг ПП "Вікінг-Дено-Плюс" за листопад 2021 року

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Так, суд зазначає, що у пункті 4.1.1 Договору сторони узгодили загальну суму щомісячної оплати у розмірі 23 000,00 грн.

Відповідно до п.4.1.2 Договору, оплата щомісячної суми Договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази - до 16 числа звітного місяця і до 05 числа місяця, що слідує за звітним.

Згідно матеріалів справи, 30.11.2021 між позивачем та відповідачем підписано акт №ОУ-0000054 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 23 000,00 грн., згідно якого виконавцем надано послуги з охорони об`єкту «Бізнес Центр Україна» за період з 01.11.2021 по 30.11.2021.

Позивач 30.11.2021 виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000054 на суму 23 000,00 грн. за послуги з охорони за листопад 2021 року згідно Договору №281021/1 від 28.10.2021.

30.11.2021 відповідачем сплачено позивачу 23 000,00 грн. з призначенням платежу: «За послуги охорони за листопад 2021р. згідно рах.СФ-54 від 30.11.2021 без ПДВ», що підтверджується банківською випискою та не заперечується учасниками справи.

Враховуючи викладене вище, оцінивши обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає, що сторонами у п. 4.1.2 договору та при подальшому виконанні його умов досягнуто згоди про сплату однієї щомісячної суми оплати за перший місяць дії договору саме в 2 етапи (до 16 числа звітного місяці та до 05 числа місяця, що слідує за звітним), а не про сплату вказаної суми за перший місяць двічі.

Статтею 213 Цивільного Кодексу України визначено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що у разі, якщо правила ст. 213 ЦК України не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, то потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені», але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін».

Водночас, як вищевказані докази, так і інші умови укладеного між сторонами договору, не містять жодних чітких, однозначних та взагалі будь-яких посилань та/або згадувань на те, що у листопаді 2021 року відповідач має сплатити позивачу саме подвійну місячну плату за отримані послуги, в той час як самі тлумачення слів спірного пункту «оплата щомісячної суми договору за перший місяць» та «здійснюється два рази», враховуючи при цьому подальше зазначення сторонами у цьому ж пункті періоду такої сплати «до 16 числа звітного місяця і до 05 числа місяця, що слідує за звітним» свідчать про обов`язок відповідача сплачувати в першому місяці лише одну (але в два етапи), а не подвійну щомісячну плату.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за листопад 2021 року у розмірі 23 000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 645,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 7 998,53 грн., пені у розмірі 21 146,94 грн. також задоволенню не підлягають, оскільки зазначені вимоги є похідними від основної вимоги та заявлені позивачем як наслідок прострочення відповідачем грошового зобов`язання, чого судом не встановлено.

Щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 24 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст.216 Господарського Кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст.230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.5.6 Договору, у разі порушення зобов`язань за договором, сторона що не виконала п.6.2 платить штраф іншій стороні в розмірі місячної оплати за надані послуги охорони.

У відповідності до п.6.2 Договору, договір може бути розірвано достроково з підстав передбачених чинним законодавством України. Сторона ініціатор зобов`язана попередити іншу сторону письмово за один місяць до запланованих дій.

Відповідачем надано позивачу лист №12 від 28.02.2022 в якому повідомив, що зупиняє свою господарську та фінансову діяльність на невизначений термін. У зв`язку з цим ТОВ «Бізнес-Центр» не потрібні послуги, які надаються ПП «Вікінг-Дено-Плюс» відповідно до договору від 28.10.2021 №281021/1 та розриває цей договір з 01.03.2022.

Вказаний лист було отримано начальником охорони ПП «Вікінг-Дено-Плюс» 01.03.2022, про що свідчить підпис особи на листі.

Позивачем у зв`язку з порушенням відповідачем строків повідомлення щодо розірвання Договору, визначених п.6.2 Договору, нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 24 000,00 грн., згідно п.5.6 Договору.

Відповідач заперечуючи проти стягнення штрафу у розмірі 24 000,00 грн., за несвоєчасне повідомлення про розірвання договору, посилається на лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яким на підставі ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Відповідно до ч.1 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

За змістом частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Наявність форс-мажорних обставин у цій справі відповідачем зазначено військову агресію РФ проти України, що стало підставою для введення в Україні воєнного стану.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває до теперішнього часу.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки:

- лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;

- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання;

- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Отже лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії РФ. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Положеннями статті 617 Цивільного кодексу України, які кореспондуються зі статтею 218 Господарського кодексу України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відтак, за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК).

Таким чином, із зазначених норм вбачається, що чинним законодавством України передбачена можливість звільнення сторін зобов`язання від господарської відповідальності, передбаченої законом або умовами договору за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а не від виконання цих зобов`язань в цілому.

Доводи відповідача про наявність форс-мажорних обставин у вигляді військової агресії Російської Федерації проти України, як підстави порушення строків повідомлення про розірвання договору, підлягають відхиленню, оскільки відповідач не довів за допомогою належних та допустимих доказів впливу вказаних обставин на реальну можливість виконання/невиконання ним зобов`язань щодо повідомлення про розірвання договору у строки визначені Договором.

З урахуванням наведеного, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 24 000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того що, згідно ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес - Центр "Україна" (вул.Соборна 12, корпус Б, м.Миколаїв, 54017, код ЄДРПОУ 32143780) на користь Приватного підприємства "Вікінг-Дено-Плюс" (вул.Клубна, 161, м.Миколаїв, 54036, код ЄДРПОУ 35403112) суму штрафу відповідно до п.5.6. Договору у розмірі 24 000, 00 грн. та судовий збір у розмірі 934,14 грн.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Н.О. Семенчук