Постанова

від 02.12.2024 по справі 914/2070/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2070/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма "Ратуша"» та ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі)

на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 (колегія суддів: Бонк Т. Б. (головуюча), Бойко С. М., Якімець Г. Г.) про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, за позовом Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма "Ратуша"» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гал-Леобуд», про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором кредиту від 26.10.2010 № 02-1/3к-49,

УСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Акціонерне товариство «Комерційний інвестиційний банк» (далі - позивач, Банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 22.10.2019 на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма "Ратуша"» (далі - відповідач, Товариство, ТОВ «Фірма "Ратуша"») - нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 242, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 123493746101, на користь Банку в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Гал-Леобуд» (далі - ТОВ «Гал-Леобуд, третя особа») за договором кредиту від 26.10.2010 № 02-1/3К-49 в розмірі 30 680 755,27 грн, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, яка буде визначена на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності / незалежним експертом згідно з оцінкою майна під час проведення виконавчих дій, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.

Господарський суд Львівської області у рішенні від 21.05.2024 позов задовольнив частково. Звернув стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 22.10.2019 на нерухоме майно Товариства - нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 242 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 123493746101), на користь Банку в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Гал-Леобуд» за договором кредиту від 26.10.2010 № 02-1/3К-49 у розмірі 26 996 414,10 грн шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, яка буде визначена на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності / незалежним експертом згідно з оцінкою майна під час проведення виконавчих дій, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.

Висновки суду мотивовані тим, що факт надання кредиту позичальнику підтверджується матеріалами справи, а позичальник не спростував обставин наявності у нього заборгованості за договором кредиту від 26.10.2010. Враховуючи наявність договору іпотеки від 22.10.2019, який забезпечує виконання позичальником кредитних зобов`язань, вимоги Банку про можливість звернення стягнення на нерухоме майно Товариства як іпотекодавця задля погашення кредитної заборгованості третьої особи як позичальника є правомірними.

У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) як особа, яка не брала участі у справі, подав до апеляційного суду скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення про його права без залучення до участі у справі, чим порушив норми матеріального та процесуального права в сфері захисту права власності особи, яка не брала участі у справі, на належне їй нерухоме майно, оскільки фактично відбулося звернення стягнення на частину об`єкта нерухомості, котрий перебуває у її власності.

Західний апеляційний господарський суд в ухвалі від 03.09.2024 закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 21.05.2024 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий господарський суд не вирішував питання про права, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_1 і рішення суду першої інстанції від 21.05.2024 не зачіпає безпосередньо прав та обов`язків такої особи, оскільки ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення в цій справі не містять жодних посилань і застережень, а також висновків щодо прав або обов`язків ОСОБА_1 .

У поданих касаційних скаргах ОСОБА_1 (далі - скаржник-1) та Товариство (далі - скаржник-2), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, просять скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції від 03.09.2024, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що ухвала суду від 03.09.2024 постановлена з:

- неправильним застосуванням норм матеріального права в частині захисту права власності ОСОБА_1 на належне йому нерухоме майно, яке розташоване по сусідству з предметом іпотеки, що перебуває в заставі у позивача, за наслідками чого відбулось фактичне звернення стягнення Банку на частину об`єкта нерухомості, який перебуває у власності ОСОБА_1 , проте ніколи не передавався в іпотеку Банку. При цьому порушення права власності скаржника-1 підтверджено, зокрема, постановою Львівського апеляційного суду від 15.05.2024 № 1313/665/2012, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16.08.2024 у справі № 462/4635/24;

- порушенням норм процесуального права в частині недослідження наданих скаржником доказів для підтвердження підставності апеляційної скарги, а також встановлення відсутності порушення рішенням суду від 21.05.2024 прав та інтересів ОСОБА_1 під час постановлення ухвали, що можливо було здійснити лише під час розгляду справи по суті з ухваленням відповідної постанови за результатами розгляду апеляційної скарги.

Касаційна скарга Товариства мотивована тим, що апеляційний суд порушив норми процесуального права в частині недослідження наданих ОСОБА_1 доказів для підтвердження підставності апеляційної скарги; ухвалою вирішив спір по суті. Крім того, апеляційний суд безпідставно не надав правової оцінки заяві Товариства від 26.08.2024, в якій було висловлене прохання, зокрема, зупинити провадження у справі до отримання від СБУ інформації та документів, які відображають зміни у складі засновників та кінцевих бенефіціарних власників Банку за період з 24.07.2010 до 26.08.2024, адже є підстави вважати, що Банк як юридична особа, на користь якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, на момент звернення до суду був пов`язаний в особі власників з державою-агресором.

Верховний Суд в ухвалі від 05.11.2024 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

19.11.2024 Банк надав Верховному Суду відзив на касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства, в якому заперечив доводи касаційних скарг, просив залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.

У відзиві Банк, зокрема, зазначив про недоречне посилання ОСОБА_1 на рішення судів від 15.05.2024 у справі № 1313/665/2012 та від 16.08.2024 у справі № 462/4635/24, оскільки Верховний Суд постановою від 06.11.2024 постанову апеляційного суду від 15.05.2024 у справі № 1313/665/2012 скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, а рішення від 16.08.2024 у справі № 462/4635/24 не набрало законної сили з огляду на здійснення його перегляду наразі в апеляційному порядку за скаргою Банку.

Дослідивши наведені в касаційних скаргах доводи, врахувавши подані Банком заперечення у відзиві на касаційні скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали апеляційного суду від 03.09.2024 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 21.05.2024 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України в межах доводів та вимог касаційних скарг ОСОБА_1 та Товариства, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Тобто у ч. 1 ст. 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема, розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, враховуючи предмет та підстави позову.

Водночас вказана стаття визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

У вирішенні цього питання суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому тощо. Тобто суд має розглянути та вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

За таких обставин чинний ГПК України передбачає необхідність з`ясування апеляційним господарським судом наявності правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі; чи вирішив місцевий господарський суд питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання з огляду на зазначене не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст.ст. 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права / інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права / інтереси та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права / інтереси та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не береться до уваги.

Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Вказані правові висновки є усталеними в практиці Верховного Суду та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 5023/3214/11, від 25.10.2024 у справі № 910/6178/20.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що 26.10.2010 Банк (кредитор) та ТОВ «Гал-Леобуд» (позичальник) уклали договір кредиту № 02-1/3к-49 (з урахуванням змін згідно з додатковими угодами).

22.10.2019 Банк (іпотекодержатель), відповідач (іпотекодавець) та ТОВ «Гал-Леобуд» (боржник) з метою забезпечення виконання позичальником договору кредиту від 26.10.2010 підписали договір іпотеки, згідно з яким предметом іпотеки є нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 2 974,9 кв. м (реєстраційний номер об`єкта 124493746101), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать Товариству (іпотекодавцю) на праві приватної власності.

Предметом розгляду у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за договором від 22.10.2019, а саме: на нежитлові приміщення площею 2 974,9 кв. м, власником яких є Товариство, яке набуло ці приміщення у власність в процесі виділу з ТОВ «Європа-Контакт» в липні 2013 року.

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про повернення до розгляду справи в підготовчому провадженні та залучення його до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, посилаючись на те, що у разі задоволення позовних вимог рішення суду вплине на його права як власника нежитлових приміщень № 32- 35 у корпусі літ. З-З площею 100,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції ухвалою від 09.05.2024 заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду відповідно до ст. 207 ГПК України.

Отже, ОСОБА_1 не був учасником справи.

21.05.2024 суд першої інстанції в рішенні звернув стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 22.10.2019 на нерухоме майно Товариства - нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 123493746101, на користь Банку в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Гал-Леобуд» за договором кредиту від 26.10.2010 № 02-1/3К-49.

Звертаючись до апеляційного суду зі скаргою на рішення від 21.05.2024, ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції своїм рішенням вирішив питання про його майнове право - право власності на нерухоме майно.

Так, ОСОБА_1 вказав, що 19.11.2020 придбав у ОСОБА_2 (продавець) за договором купівлі-продажу (реєстраційний номер 1921) нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта 1087566646101) - нежитлові приміщення № 32- 35 у корпусі літ. З-З площею 100,4 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Придбані скаржником-1 нежитлові приміщення площею 100,4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта 1087566646101) розташовані по сусідству з нежитловими приміщеннями Товариства площею 2 974,9 кв. м (реєстраційний номер об`єкта 124493746101), які воно набуло у власність за результатами виділу із ТОВ «Європа-Контакт» у 2013 році.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 помітив розбіжності у геометричних параметрах його нежитлового приміщення та сусіднього, яким володіє відповідач, тому звернувся до експерта із заявою про проведення будівельно-технічної експертизи.

За висновком експерта від 04.10.2021 № 9-21 станом на час складання технічного паспорта від 28.04.2007 № 296 придбані ОСОБА_1 нежитлові приміщення мали висоту 6,8 м. Однак станом на час проведення експертизи в результаті проведення будівельних робіт з реконструкції нежитлових приміщень № 32- 35, власником яких є ОСОБА_1 з 2020 року, відбулась зміна цих приміщень по висоті, а саме: утворено два нових поверхи (ІІ та ІІІ), які функціонально та конструктивно поєднані (включені) в об`єм суміжних приміщень, розташованих на ІІ та ІІІ поверхах ліворуч від приміщень № 32- 35, та не належать ОСОБА_1 . У результаті реконструкції змінилися технічні характеристики приміщень, зокрема, за рахунок влаштування ІІ та ІІІ поверхів, висота першого поверху зменшилась до 3,39 м.

З жовтня 2021 року спір щодо зменшення об`єму належного ОСОБА_1 нерухомого майна вирішувався з відповідачем в позасудовому порядку шляхом узгодження суми грошової виплати, яка могла б компенсувати зменшення висоти приміщення з 6,8 м до 3,39 м, втім, безрезультатно, тому ОСОБА_1 у травні 2023 року звернувся до відповідача з вимогою усунути порушення права власності на нежитлові приміщення шляхом їх висоти до 6,8 м і демонтажу надбудов, які знаходяться над його об`єктом нерухомого майна, залишеною відповідачем без задоволення.

Посилаючись на висновки експерта, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначив, що внаслідок проведення ТОВ «Європа-Контакт» (до набуття їх у власність відповідачем у 2013 році та передачі в іпотеку у 2019 році) будівельних робіт з реконструкції нежитлових приміщень № 32- 35 зменшилася висота його нежитлових приміщень з 6,8 м до 3,39 м, в результаті чого ТОВ «Європа-Контакт» фактично позбавило ОСОБА_1 права власності на частину належного йому нерухомого майна, адже він не може використовувати своє нежитлове приміщення в повному обсязі.

Отже, за доводами ОСОБА_1 , для укладення між Банком та Товариством договору іпотеки з включенням в його предмет частини об`єму нерухомого майна (в частині висоти приміщення), яке придбав ОСОБА_1 , необхідно було спочатку припинити право власності останнього на частину цього майна.

Як наслідок, ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення про його майнові права без залучення до участі у справі, чим порушив норми матеріального та процесуального права у сфері захисту права власності особи, яка не брала участі у справі, на належне їй нерухоме майно, оскільки фактично відбулося звернення стягнення на частину об`єкта нерухомості, який перебуває у її власності.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права / інтереси чи обов`язки ОСОБА_1 та рішення місцевого господарського суду від 21.05.2024 вплине на його права / інтереси чи обов`язки.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що за доводами апеляційної скарги за рішенням суду відбулося фактичне звернення стягнення на частину нежитлових приміщень, які належать ОСОБА_1 , оскільки вони розташовані по сусідству (знизу) з нежитловим приміщенням Товариства. Водночас скаржник в апеляційній скарзі вказує, що внаслідок проведення будівельних робіт ТОВ «Європа-Контакт» до 2013 року (яке тоді було власником нежитлових приміщень площею 2 974,9 кв. м) приміщення № 32- 35, які придбав ОСОБА_1 у 2020 році, було переобладнано шляхом зменшення висоти цих приміщень з 6,8 м до 3,39 м. Втім, нежитлові приміщень площею 2 974,9 кв. м були передані в статутний фонд Товариства на підставі рішення від 08.07.2013 ТОВ «Європа-Контакт».

З огляду на встановлене апеляційний суд зазначив, що скаржник в апеляційній скарзі визнає, що ні на час передачі в статутний фонд Товариства нежитлових приміщень і реєстрації права власності за ним у 2013 році, ні на момент укладення договору іпотеки у 2019 році, ні станом на час придбання нерухомого майна ОСОБА_1 у 2020 році нежитлові приміщення № 32- 35 не мали таких технічних характеристик, про які зазначає скаржник.

З огляду на наведене апеляційний суд виснував, що:

- предметом договору іпотеки від 22.10.2019 як на момент прийняття рішення від 21.05.2024, так і на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції є інше майно, відмінне від того, що належить ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 19.11.2020, відповідно до пп. 5, 7 якого придбані нежитлові приміщення площею 100,4 кв. м, зокрема, в іпотеці не перебувають, оглянуті ОСОБА_1. та прийняті без зауважень та заперечень, зокрема, й щодо наявності візуальних недоліків чи дефектів, які б перешкоджали використанню приміщень за призначенням;

- ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі і вважає, що його права порушені, не надав доказів для підтвердження наявного у нього права власності на нерухоме майно чи його частину, яке є предметом іпотеки; не довів очевидного і безумовного, а не ймовірного правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням від 21.05.2024; в апеляційній скарзі чітко не зазначив, в якій частині судового рішення від 21.05.2024 (мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та обов`язки та про які саме.

Отже, встановивши що ОСОБА_1 не був учасником справи № 914/2070/23 і господарський суд не вирішував спір про право у правовідносинах, учасником яких він є, рішення суду від 21.05.2024 безпосередньо не стосується його прав / інтересів та обов`язків, оскільки у мотивувальній та резолютивній частинах рішення відсутні будь-які судження про права / інтереси та обов`язки такої особи, скаржник не довів очевидного і безумовного, а не ймовірного правового зв`язку зі сторонами спору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення місцевого господарського суду від 21.05.2024 та правильно застосував при цьому положення ст.ст. 17, 254 та п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Водночас доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарським судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів, наданих до апеляційної скарги, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу положень ст. 300 ГПК України.

Колегія суддів не надає оцінки доводами касаційної скарги ОСОБА_1 , що стосуються порушення апеляційним судом норм матеріального права в частині захисту права власності скаржника-1, оскільки у цьому випадку предметом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції, яка стосується процесуального питання щодо закриття апеляційного провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України та перевірки її обґрунтованості з огляду на застосування цієї норми процесуального права у сукупності зі ст.ст. 17, 254 ГПК України, а не судове рішення, ухвалене по суті спору.

Суд відхиляє посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що встановлення апеляційним судом відсутності порушення рішенням суду від 21.05.2024 прав та інтересів ОСОБА_1 має вирішуватись під час розгляду справи по суті, в протилежному випадку - це свідчить про порушенням норм процесуального права, оскільки при розгляді апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції має насамперед з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а в разі встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Щодо касаційної скарги скаржника-2 колегія суддів зазначає, що, оскаржуючи ухвалу апеляційного суду від 03.09.2024 з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та зазначаючи про порушення апеляційним судом норм процесуального права, не вказує будь-якої норми процесуального права, порушеної судом апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваної ухвали, з наведенням відповідних обґрунтованих аргументів, у чому такі порушення полягають.

Крім того, зміст наявної в матеріалах справи заяви від 26.08.2024 свідчить про наведення Товариством міркування ймовірного зв`язку Банку з державою-агресором та висловлення апеляційному суду прохання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову. Разом з тим ні в тексті цього документа, ні в прохальній частині Товариство не заявляло клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі до отримання від СБУ інформації та відповідних документів, про що йде мова в касаційній скарзі, що виключає можливість перевірки Судом його тверджень про ненадання апеляційним судом оцінки такому клопотанню.

Загалом доводи касаційних скарг зводяться до того, що апеляційний суд не досліджував жодного доказу, поданого ОСОБА_1 , що не відповідає змісту оскаржуваної ухвали від 03.09.2024, з якої вбачається, що суд апеляційної інстанції дослідив надані ОСОБА_1 до апеляційної скарги докази та дійшов відповідних висновків за результатами їх оцінки в тому обсязі, що узгоджується з правозастосуванням ст.ст. 17, 254, 264 ГПК України при вирішенні питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, не вирішуючи разом з тим спір по суті та не роблячи конкретних висновків щодо правомірності чи неправомірності рішення суду першої інстанції від 21.05.2024.

Наведене у сукупності виключає наявність підстав для задоволення касаційних скарг ОСОБА_1 і ТОВ «Фірма "Ратуша"» та скасування ухвали апеляційного суду від 03.09.2024 з підстави касаційного оскарження за абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувану ухвалу апеляційного суду у цій справі в межах доводів та вимог касаційних скарг, дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції від 03.09.2024 - без змін, у зв`язку з чим судовий збір за подання касаційних скарг покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма "Ратуша"» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі № 914/2070/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос