Постанова

від 21.11.2024 по справі 204/2584/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7004/24 Справа № 204/2584/23 Суддя у1-йінстанції - Черкез Д.Л. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря - Ніколиної А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката В`язового Вячеслава Вікторовича на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 травня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5», треті особи: Дніпровська міська рада, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради, Третя дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про скасування реєстрації права власності на майно, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, витребування майна, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5», треті особи: Дніпровська міська рада, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради, Третя дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, яку уточнила 18 липня 2023 року, в якій остаточно просила:

- визнати незаконною довідку б/н від 20.08.2019 року, видану Обслуговуючим кооперативом «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5», як правовий документ та підставу виникнення у ОСОБА_2 права власності на гараж № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5» за адресою: вул. Арбатська, буд. 32-Г, м. Дніпро, номер запису про право власності 33687279, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1937754812101;

- визнати незаконним та скасувати право власності ОСОБА_2 на гараж № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5» за адресою: вул. Арбатська, буд.32-Г, м. Дніпро, номер запису про право власності 33687279, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1937754812101;

-визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право власності на гараж № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5» за адресою: вул. Арбатська, буд. 32-Г, м. Дніпро; витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5» за адресою: вул. Арбатська, буд. 32-Г, м. Дніпро;

- стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позову вказувала на те, що вона - ОСОБА_1 з 1993 року фактично є титульним власником гаража № НОМЕР_1 , площею 18,2 кв.м. у гаражному кооперативі «Автолюбитель-5» в м. Дніпрі, який був переданий у власність ОСОБА_1 , але відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано за іншою особою. Відповідно інформації КП ДМБТІ ДОР за вих. № 7698 від 20.07.2020 р. до списку членів гаражного кооперативу «Автолюбитель-5», та власників гаражів за п.20 власником гаражу № НОМЕР_1 значиться позивач ОСОБА_1 . Гараж на неї був переоформлений за життя її дідусем ОСОБА_3 , який в свою чергу отримав цей гараж від ВО ЮМЗ під забудову після знесення належного йому гаражу в його садибі по АДРЕСА_1 . Знесено гараж з домоволодінням по АДРЕСА_1 та виділено гараж на території Аптекарської балки під забудову відповідно до листа ЮМЗ від 08.12.1966 р., на підставі рішення міськради від 07.02.1967 р. № 91, акту ВО ЮМЗ від 20.10.1967 р. В подальшому, цей гараж було ОСОБА_3 відбудовано та згодом передано у власність ОСОБА_1 . Саме вона за даними списку КП ДМБТІ ДОР є титульним володільцем цього гаражу. Відбудова на виділеному органом місцевої влади місці гаражу після знесення попереднього гаражу не передбачала сплату пайового внеску, та право на гараж виникло після забудови на підставі зазначеного рішення № 91. Пізніше даний гараж, як гараж № НОМЕР_1 , увійшов до складу гаражного кооперативу «Автолюбитель-5» по вул. Арбатській, 32-Г у м. Дніпрі. На той час право власності на гараж не реєструвалося, гараж був побудований УКБ ПМЗ в 1967 році та переданий взамін зруйнованого діду позивача ОСОБА_4 , який помер у 1976 році. Фактично у ОСОБА_4 та його дружини (бабусі позивача) ОСОБА_5 виникло право спільної власності на цей гараж. Після смерті дідуся ніхто заяв до нотаріуса про спадкування не подавав та до бабусі ОСОБА_5 перейшло право на цей гараж, так як вона фактично прийняла спадщину. Разом з тим, за родинною домовленістю між дідом позивача ОСОБА_4 та дядею ОСОБА_6 за заявою було переоформлено гараж на ОСОБА_1 , хоча право власності в БТІ і не реєструвалося, але всі в родині вважали що гараж належить позивачу. Надалі ОСОБА_5 написала на позивача заповіт, до складу спадщини за яким увійшов і зазначений гараж № НОМЕР_1 . ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті за заявою ОСОБА_1 у Третій дніпровській державній нотаріальній конторі 21 квітня 1993 року відкрито спадкову справу № 204/1993, за якою позивач ОСОБА_1 23 грудня 1993 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно. Разом з тим, через відсутність реєстрації права власності на гараж в державному реєстрі, у видачі свідоцтва про право на спадщину на гараж № НОМЕР_1 було відмовлено постановою від 30 липня 2020 року. Незважаючи, що позивач ОСОБА_1 за родинною домовленістю разом з бабою ОСОБА_5 прийняла у володіння гараж, але так як позивач є онукою та не входить до кола спадкоємців першої черги за законом, після померлого діда ОСОБА_4 , майно перейшло до бабусі - ОСОБА_5 , яка була дружиною померлого у 1976 році ОСОБА_4 . Незважаючи, що гараж, як майно у державному реєстрі не реєструвався, але він був у законний спосіб побудований та переданий дідусю позивача у 1967 році (з подальшим спадковим переходом до ОСОБА_5 ). Право власності на гараж № НОМЕР_1 виникло до 05.08.1992 року, є фактично речовим правом, яке входить до загальної спадкової маси, яку відповідно до ст. 534 ЦК УРСР (1963 р.) прийняла позивач ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлої бабусі ОСОБА_5 (яка в свою чергу прийняла після померлого у 1976 році чоловіка ОСОБА_4 ). Однак, це право вибуло з незалежної від позивача волі через протиправні дії відповідачів ОСОБА_2 та ОК «ГК «Автолюбитель-5». Так, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності (запис № 33687279) на гараж № НОМЕР_1 зареєстровано в цілому за ОСОБА_2 відповідно до довідки про членство особи в кооперативі та внесення пайового внеску в повному обсязі б/н від 20.08.2019 р., та рішення Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради від 20.09.2013 р. № 176, що порушило права позивача, як титульного володільця. За наявною інформацією Гаражний кооператив «Автолюбитель-5» створено у 1995 році, та списки членів кооперативу формувалися вже після побудови гаражу № НОМЕР_1 у 1966 році на законних підставах. Вважаючи себе володільцем, але враховуючи, що гараж № НОМЕР_1 набутий у власність спільно бабусею та дідусем ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 позивач звернулася до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину на це майно (гараж № НОМЕР_1 ), яке за заповітом спадкувала разом з іншим майном. Але, 30 липня 2020 року позивач отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій з посиланням на те, що за інформацією інвентаризаційної справи КП ДМБТІ гараж № 203 числиться за ОСОБА_1 , але за інформацією з Державного реєстру речових прав гараж № НОМЕР_1 в ГК «Автолюбитель-5» зареєстровано за іншою особою - ОСОБА_2 , що порушило майнові та спадкові права позивача. При цьому, ОСОБА_2 ніколи цим гаражем не користувався та не був його власником. Наполягала на тому, що права на гараж № НОМЕР_1 у кооперативі у ОСОБА_2 у законний спосіб виникнути не могли, будь-які довідки для реєстрації його права на гараж № НОМЕР_1 видані незаконно, по ним проведена незаконна реєстрація права власності, що суттєво порушило первинні титульні майнові права позивача ОСОБА_1 на даний гараж як титульного володільця. Кооперативом «Автолюбитель-5» системний облік членів гаражного кооперативу не вівся, або вівся неправильно, не повно, та хаотично. На баланс кооперативу гаражі не ставилися. До органів державної влади та місцевого самоврядування, архівних установ, комунальних підприємств, в тому числі КП ДМБТІ ДМР надавалися різні відомості щодо членства в кооперативі. Всі списки в різних установах відрізняються. Рішення органів державної влади та місцевого самоврядування виносилися на підставі поданих кооперативом «Автолюбитель-5» хаотичних, рандомних невірних списків, тобто не вірної інформації, та не відображають правильної системної інформації щодо обліку всіх членів кооперативу та всіх власників гаражів, в тому числі щодо підстав виникнення такого права власності. Право позивача ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_1 витікає із спадкових прав після смерті бабусі ОСОБА_5 та діда ОСОБА_4 , рішень № 431 (), № НОМЕР_2 (1967), акту від 20.10.1967 УКБ ПМЗ, підтверджується інформацією КП ДМБТІ від 20.07.2020, 11.08.2020. Це право виникло раніше до створення гаражного кооперативу, гараж включено до ОК «ГК «Автолювитель-5», членство в кооперативі передано до неї за родинними домовленостями, та прийнято кооперативом, який це відобразив у списку, наданого до КП ДМБТІ, але надалі облік не вів. Тобто, ОСОБА_1 отримала титульне право на гараж, який не був побудований кооперативом, але був включений до нього після його створення. Гараж було побудовано та передано родині позивача УКБ ПМЗ у 1967 році як компенсацію за знесений інший гараж. Вважає, що право власності на спірний гараж у ОСОБА_2 виникло незаконно. Право володіння гаражем вибуло від позивача не з її волі через незаконні дії та незаконно видані документи відповідачем Обслуговуючим кооперативом «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5». У зв`язку з викладеним позивач звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5», треті особи: Дніпровська міська рада, Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради, Третя дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про скасування реєстрації права власності на майно, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, витребування майна.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилається на те, що рішення суду є не законним, та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, тому просить рішення суду скасувати та задовольнити її позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків стосовно того, що вона ОСОБА_1 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , не доведено факт, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , серед іншого відкрилася спадщина на гараж. Крім того, суд помилково визначив, що даний позов є віндикаційним, оскільки даний позов має найбільше ознаки негаторного позову. Крім того суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами той факт, що відповідачами були порушені майнові права позивачки.

Також, суд не взяв до уваги те, що Список власників гаражів ГК Автолюбитель 5, який надано КП ДМБТІ ДМР є первинним списком, і прийняв до уваги лише список, який подавався до виконавчого комітету Красногвардійської міської районної ради народних депутатів та затверджений у вересні 1993 року та відсутній в архівах БТІ.

Одночасно звертає увагу на те, що позовна заява стосується майнових прав титульного власника - ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі Автолюбитель-5 в м. Дніпрі, який з 1993 року після смерті діда, а потім бабці перейшов у володіння ОСОБА_1 (яка була включена до первинного списку власників кооперативу при його створенні, який було подано головою кооперативу ОСОБА_9 до КП ДМБТІ), але пізніше у 2019 році, відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запис №336872 від 09 вересня 2019 року зареєстровано за іншою особою.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Чередниченко І.В. посилаючись на те, що письмовими доказами, які є в матеріалах справи, спростовуються доводи позивачки, які слугували підставою для позову, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів з боку апелянта, тому просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що аргументи представника ОСОБА_2 зазначені у відзиві на апеляційну скаргу не відповідають дійсності, суперечать матеріалам справи та не спростовують аргументів апеляційної скарги, тому просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати та задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_3 та ОСОБА_5 народився син ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Жовтневим райбюро РАЦС м. Дніпропетровська 16 липня 1955 року, актовий запис № 734 від 06 березня 1942 року (т. 2 а.с. 62).

При цьому, ОСОБА_10 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 28 червня 1969 року Жовтневим будинком щастя м. Дніпропетровська, актовий запис № 2415 від 28 червня 1969 року, в якому батьком ОСОБА_1 зазначений ОСОБА_10 , а матір`ю - ОСОБА_11 (т. 2 а.с. 63).

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого в Дніпропетровській обласній нотаріальній конторі 25 лютого 1940 року за № 5566-1/Л, зареєстрованого в Дніпропетровському інвентарбюро 13 липня 1953 року за реєстровим № 38-140, було набуто у власність частину домоволодіння АДРЕСА_1 ). Вказана частина нерухомого майна була спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих № 91 від 07 лютого 1967 току «Про виділення ділянки землі Дніпропетровському південному машинобудівному заводу по вул. Кленовій № 5-20 для будівництва 3-х житлових будинків та торгово-побутової вставки» було вирішено для будівництва одного 70-квартирного, двох 100-квартирних житлових будинків та окремо стоячої торгово-побутової вставки виділити Дніпропетровському південному машинобудівному заводу ділянку землі по вул. Кленовій відповідно до наданої схеми забудови за рахунок часткового відчуження садиб приватного користування по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 . Крім того, серед іншого, зобов`язано директора Південному машинобудівному заводу Макарова проектно-кошторисною документацією передбачити перенесення гаражів автомашин особистого користування співробітників Південного машинобудівного заводу з території житлової забудови на колишнє звалище Аптекарської балки (т. 1 а.с. 20-21).

20 жовтня 1967 року заступником директора Південного машинобудівного заводу Красниковим В.А. та ОСОБА_3 , який проживає по АДРЕСА_1 , було складено Акт, затверджений директором Південного машинобудівного заводу, про те, що у зв`язку з необхідністю будівництва житлових будинків по АДРЕСА_1 , існуючий приватний гараж на території домоволодіння по АДРЕСА_1 , підлягає знесенню. У зв`язку з цим, на підставі рішення Міської ради депутатів трудящих за № 91 від 07 лютого 1967 року, Південний машинобудівний завод побудував гараж замість гаражу, що зноситься, та передає в особисте користування власнику гаражу (на території дров`яного складу) (т. 1 а.с. 19).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 помер.

За змістомстатті 524 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, який був чинним на час смерті ОСОБА_3 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529 - 535 ЦК Української РСР.

18 березня 1975 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К.Г. на ім`я ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, зареєстроване в реєстрі за № 1-996, в якому зазначено, що ОСОБА_5 , яка за свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , виданим Красногвардійським РАЦС м. Дніпропетровська 24 липня 1950 року, є дружиною ОСОБА_3 , належить у спільному майні цього подружжя частка в розмірі частина житлового будинку з господарчими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та частина автомашини «Москвич 408», державний номерний знак НОМЕР_6 , шасі № НОМЕР_7 , двигун № НОМЕР_8 і яке записано на ім`я її чоловіка (т. 2 а.с. 65).

Також, 18 березня 1975 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К.Г. на ім`я ОСОБА_5 , як єдиної спадкоємиці після померлого чоловіка, було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1-994 (т. 2 а.с. 66), на частину житлового будинку, зазначеного на плані літерою А-1 з житловою прибудовою А1-1 з господарчими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та частину автомашини «Москвич 408», державний номерний знак НОМЕР_6 , шасі № НОМЕР_7 , двигун № НОМЕР_8 , що належало померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого в Дніпропетровській обласній нотаріальній конторі 25 лютого 1940 року за № 5566-1/Л, зареєстрованого в Дніпропетровському інвентарбюро 13 липня 1953 року за реєстровим № 38-140, та технічного паспорту НОМЕР_9 , виданого ДАІ УМ м. Дніпропетровська 11 квітня 1966 року, автомашина зареєстрована в ДАІ м. Дніпропетровська з 11 квітня 1966 року (т. 2 а.с. 66).

Отже, судом встановлено, що станом на 18 березня 1975 року ОСОБА_5 на праві власності належала частина домоволодіння АДРЕСА_1 та автомобіль «Москвич 408», державний номерний знак НОМЕР_6 . При цьому матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів того, що станом на момент смерті ОСОБА_3 , тобто станом на 03 травня 1974 року, у його власності перебував гараж.

Тобто, недоведеним є той факт, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , відкрилась спадщина і на гараж.

03 грудня 1992 року ОСОБА_5 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 2-5926, яким на випадок своєї смерті вона зробила таке розпорядження: належну їй частину житлового будинку АДРЕСА_1 , вона заповіла ОСОБА_1 (позивачу по справі) (т. 2 а.с. 61).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_10 , виданим 11 лютого 1993 року Красногвардійським РАЦС м. Дніпропетровська, актовий запис № 235 (т. 2 а.с. 60).

Після смерті ОСОБА_5 у передбачений законом строк, а саме 21 квітня 1993 року ОСОБА_1 звернулась до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 03 грудня 1992 року, зареєстрованим в реєстрі за № 2-5926 , посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка проживала у АДРЕСА_17 , та на день її смерті залишилось спадкове майно частина житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_17 (т. 2 а.с. 59). У зв`язку з цим 21 квітня 1993 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 204/93 щодо майна померлої ОСОБА_5 , копія якої міститься в матеріалах справи (т. 2 а.с. 58-75).

Місце відкриття спадщини було перевірено нотаріусом по домовій книзі, де мається відмітка про реєстрацію спадкодавця у спадковому будинку з 10 листопада 1955 року до дня смерті (а.с. 60 (зворотній бік)).

З Довідки-характеристики № 6134 від 25 серпня 1993 року, виданої Міжміським бюро технічної інвентаризації Дніпропетровського обласного управління комунального господарства вбачається, що на момент видачі вказаної довідки-характеристики, тобто станом на 25 серпня 1993 року, домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі під реєстровим № 314-67 за: ОСОБА_5 - 1/2 частина (на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину від 18.03.1975 року) та ОСОБА_12 частина (на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12.07.1988 року) (т. 2 а.с. 64).

23 грудня 1993 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. на ім`я ОСОБА_1 як спадкоємця ОСОБА_5 за заповітом від 03 грудня 1992 року, посвідченим державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстрованим в реєстрі за № 2-5926, було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 2-5117, на частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 67).

ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на частину вищезазначеного домоволодіння АДРЕСА_1 в Дніпропетровському міжміському бюро технічної інвентаризації, записано в реєстрову книгу № 314 за реєстровим № 67, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 24 січня 1994 року (т. 1 а.с. 14).

ОСОБА_1 наполягала на тому, що після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона в порядку спадкування за заповітом прийняла також спадщину у вигляді гаражу № НОМЕР_1 , який був розташований за адресою: АДРЕСА_18 , однак, в заповіті від 03 грудня 1992 року, посвідченому державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрованому в реєстрі за № 2-5926, ОСОБА_5 заповіла позивачу ОСОБА_1 лише належну їй частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , тобто станом на 09 лютого 1993 року, живими були сини спадкодавця - ОСОБА_10 (батько позивача) та ОСОБА_13 (дядько позивача), які проживали разом зі спадкодавцем. Також, як пояснювала ОСОБА_1 , у спадкодавця ОСОБА_5 була і дочка, яка на момент відкриття спадщини також була живою.

Таким чином, спадкоємцями першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 були її троє дітей, які в свою чергу мали право після смерті матері прийняти не заповідану спадщину.

Зі змісту статті 529 ЦК УРСР в редакції 1963 року вбачається, що онуки спадкоємця можуть бути спадкоємцями за законом виключно у разі, якщо на час відкриття спадщини вже немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем.

При цьому, батько позивача - ОСОБА_10 на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , тобто станом на 09 лютого 1993 року, був живий та помер лише ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Таким чином, оскільки батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_10 , який належить до спадкоємців за законом першої черги, на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 був живий, то очевидним є висновок про те, що позивач ОСОБА_1 взагалі не входила до кола спадкоємців ОСОБА_5 за законом першої черги, та відповідно не могла набути в порядку спадкування за законом не заповідану спадщину спадкодавця.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 не доведено факту порушення її прав, а також не доведено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОК «Гаражний кооператив «Автолюбитель-5» порушили будь-які законні права, свободи та інтереси позивача чи вчинили протиправні дії або бездіяльність у відношенні неї, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент смерті ОСОБА_3 , тобто станом на 03 травня 1974 року, у його власності або володінні перебував гараж, з урахуванням того, позивач ОСОБА_1 , будучи спадкоємцем ОСОБА_5 за заповітом, мала право лише на спадщину за заповітом у вигляді частини житлового будинку АДРЕСА_1 , та не входила до кола спадкоємців за законом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

При цьому, за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновків, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги щодо помилкових висновків суду першої інстанції стосовно того, що вона ОСОБА_1 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 не приймаються колегією суддів до уваги та спростовуються зібраними матеріалами справи, оскільки на момент смерті спадкодавця були живими діти ОСОБА_5 , які належать до першої черги спадкування за законом.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не взяв до уваги Список власників гаражів ГК Автолюбитель 5, який надано КП ДМБТІ ДМР, який на думку апелянта є первинним списком, також колегія суддів не бере до уваги, оскільки він суперечить зібраним матеріалам справи, а саме список на який посилається апелянт не затверджений рішенням місцевої ради, та не свідчить про те, що позивач є титульним володільцем спірного гаражу № НОМЕР_1 .

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок та визначив даний позов як віндикаційний, колегія суддів не приймає до уваги виходячи із наступного.

Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18, провадження № 61-6415св19).

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2024 року в справі № 243/25/23 (провадження № 61-2768св24) позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»).

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Отже, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи. При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 201/12925/17 (провадження № 61-2178св19).

Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача не з його волі, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Отже, на підтвердження наявності у нього суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач за віндикаційним позовом повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його права титульного володільця на зазначене майно, факт вибуття такого майна з його володіння поза його волею, наявність майна в натурі у володінні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382,384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката В`язового Вячеслава Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районногосуду м.Дніпропетровська від02травня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: