Постанова

від 27.11.2024 по справі 752/21544/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 752/21544/18

Провадження № 61-10229св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Каращенко Юлії Валеріївни на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року в складі судді Середи І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 рокув складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

в справі за позовом ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини з батьком, визначення способів участі батька в особистому вихованні дитини та спілкуванні з дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

18 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати нечинним розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 23 лютого 2018 року № 124 «Про визначення місця проживання малолітньої дитини»;

- визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 ;

- відібрати малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 та передати батькові ОСОБА_2 .

У разі незадоволення судом позовної вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини від матері - визначити ОСОБА_2 такий спосіб та порядок участі у вихованні малолітньої ОСОБА_3 шляхом проживання (перебування) малолітньої доньки разом з батьком, за графіком:

- першого та третього тижня кожного місяця за місцем проживання або перебування ОСОБА_2 , зареєстрованим у встановленому законом порядку, з 12 год. понеділка поточного тижня до 12 год. понеділка наступного тижня;

- у разі пропуску встановленого графіку участі у вихованні ОСОБА_3 з вини ОСОБА_2 періодичність не поновлюється. Відповідальність щодо дитини за час знаходження дитини у батька несе батько. Витрати на утримання дитини несе особисто батько у час, коли дитина знаходиться відповідно до графіку з батьком. Витрати щодо зміни місця перебування дитини згідно з встановленим графіком участі у вихованні ОСОБА_3 несе батько в момент, коли батько забирає доньку до свого місця проживання або перебування;

- батьки ОСОБА_3 зобов`язані повідомляти один одного про місце знаходження дитини та осіб, які допомагають у догляді за дитиною, щоденно - коли дитина згідно з встановленим графіком участі у вихованні з одним із них не перебуває, письмово або засобами смс-повідомлень;

- визначити ОСОБА_2 способи участі у вихованні ОСОБА_3 - коли дитина перебуває матір`ю за місцем проживання / знаходження матері, зареєстрованим у встановленому законом та/або за місцем проживання / знаходження дитини, зареєстрованим у встановленому законом порядку, кожного вівторка та четверга з 14 год. до 18 год.;

- зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод батькові у вихованні ОСОБА_3 та передавати доньку ОСОБА_2 відповідно до встановленого графіку;

За ОСОБА_2 закріпити право на проведення канікулярних та святкових днів з дитиною відповідно до наступного графіку:

- щорічно під час осінніх, зимових, весінніх, канікул дитини - кожної першої половини канікул;

- щорічно під час літніх канікул - кожної першої половини кожного місяця літніх канікул;

- святкування дня народження батька дитини разом з дитиною, незважаючи на випадок накладення цього дня з часом перебування дитини з матір`ю. Винятковими випадками є: відсутність дитини на території міста через перебування на оздоровленні / відпочинку разом з матір в межах встановленого графіку участі у вихованні; хвороба дитини, що підтверджується відповідними довідками медичного закладу;

- святкування Нового Року, Різдва, днів народження членів сімей - поперемінно рік через рік, кожного непарного року. Святкування дня народження дитини з батьком поперемінно рік через рік, кожного непарного року.

У разі перебування дитини з матір`ю на Новий Рік та день народження дитини визначити ОСОБА_2 такий графік побачень з дитиною, а саме: з 12 год. до 16 год. 31 грудня та 01 січня та у день народження дитини.

Зобов`язати ОСОБА_1 :

- не чинити перешкод у здійсненні спілкування ОСОБА_2 з ОСОБА_3 засобами телефонного та інших видів електронного зв`язку;

- надавати можливість ОСОБА_3 спілкуватися з батьком у час, коли дитина перебуває з матір`ю.

- вирішувати спільно з ОСОБА_2 вибір дошкільних та шкільних навчальних закладів (та інші питання щодо виховання ОСОБА_3 ), які має відвідувати ОСОБА_3 ;

- повідомляти про зміну місця перебування доньки не пізніше ніж за 2 дні до моменту переміщення засобом телефонного зв`язку шляхом здійснення дзвінків на телефонний номер позивача;

- повідомити позивачу власний телефонний номер для надання можливості регулярно спілкуватись з донькою засобами телефонного (не обмежуючись) зв`язку, а також повідомляти про зміну власного телефонного номеру в разі якщо таке відбудеться.

Встановити такий спосіб утримання доньки: батьки несуть персональну відповідальність за утримання ОСОБА_3 у той період, коли дитина перебуває з кожним із батьків.

У разі незадоволення судом позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини та позовної вимоги про почергову участь у вихованні ОСОБА_3 - визначити ОСОБА_2 такі способи участі ОСОБА_2 у вихованні ОСОБА_3 , а саме:

1) етап перший - з часу ухвалення судового рішення до початку навчання дитини у шкільному закладі (дошкільний період);

2) етап другий - до досягнення дитиною 14-ти років.

На першому етапі (дошкільний період):

- у понеділок, середу та п`ятницю першого та третього тижня кожного місяця з 17 год. (час, коли дитина залишає дошкільний освітній заклад) до 19 год. виключно в присутності батька. У разі, якщо дитина не відвідує дошкільний заклад, встановити батькові такі часи спілкування: з 11 год. до 19 год.

- у вівторок, четвер другого та четвертого тижня кожного місяця з 17 год. (час, коли дитина залишає дошкільний освітній заклад) до 19 год., виключно у присутності батька. У разі, якщо дитина не відвідує дошкільний заклад, встановити батькові такі часи спілкування: з 11 год. до 19 год.

- щомісячно кожного другого та четвертого тижня з 17 год. п`ятниці і до 18 год. наступної за нею неділі;

- щорічно під час літнього періоду з 01 червня з 31 серпня кожні перші 15 днів, кожного місяця;

Батько дитини має попередити матір дитини засобом телефонного зв`язку заздалегідь, але не пізніше ніж за 2 год. в разі неможливості використання часу на спілкування з дитиною.

Мати дитини має попередити батька дитини засобом телефонного зв`язку заздалегідь, але не пізніше ніж за 2 год. у разі настання непереборних обставин (хвороба дитини, лікування за якою відбувається в домашніх умовах за місцем проживання матері дитини), що можуть унеможливити батькові дитини використати визначений за графіком час на спілкування за дитиною. Факти наявності непереборних обставин (хвороба дитини, лікування за якою відбувається в домашніх умовах за місцем проживання матері дитини) мають бути підтверджені довідкою уповноваженого державного або приватного закладу охорони здоров`я. У разі лікування дитини у стаціонарному закладі охорони здоров`я, батько дитини має право знаходитись біля дитини протягом всього часу лікування, якщо інше не визначене правилами лікувального закладу, щодо здійснення лікування. Батьки зобов`язані повідомляти один одного у разі хвороби дитини у будь-який час доби.

На другому етапі (шкільний період і до досягнення 14-річного віку дитиною):

- у понеділок, середу та п`ятницю, першого та третього тижня кожного місяця з 14 год. (час, коли дитина залишає шкільний освітній заклад) до 18 год.;

- у вівторок, четвер другого та четвертого тижня кожного місяця з 14 год. (час, коли дитина залишає шкільний освітній заклад) до 18 год.;

- щомісячно другого та четвертого тижня з 18 год. п`ятниці і до 18 год. наступної за нею неділі;

- щорічно під час літніх канікул кожні перші 15 днів, кожного місяця літніх канікул.

- щорічно під час осінніх, зимових, весінніх канікул - кожна перша половина канікул;

Батько і мати дитини мають повідомляти один одного про місце перебування дитини під час перебування дитини з іншим з батьків в періоди спілкування.

Батько дитини має попередити матір дитини засобом телефонного зв`язку заздалегідь, але не пізніше ніж за 2 год. у разі неможливості використання часу на спілкування з дитиною.

Мати дитини має попередити батька дитини засобом телефонного зв`язку заздалегідь, але не пізніше ніж за 2 год. у разі настання непереборних обставин (хвороба дитини, лікування за якою відбувається в домашніх умовах за місцем проживання матері дитини), що можуть унеможливити батькові дитини використати визначений за графіком час на спілкування за дитиною. Факти наявності непереборних обставин (хвороба дитини, лікування за якою відбувається в домашніх умовах за місцем проживання матері дитини) мають бути засвідчені довідкою уповноваженого державного або приватного закладу охорони здоров`я. У разі лікування дитини у стаціонарному закладі охорони здоров`я батько дитини має право знаходитись біля дитини протягом всього часу лікування, якщо інше не визначене правилами лікувального закладу, щодо здійснення лікування. Батьки зобов`язані повідомляти один одного у разі хвороби дитини у будь-який час.

Встановити наступний спосіб виконання рішення суду в частині визначених часів побачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме: дитина має передаватись батькові вдягнена по сезону, по погоді. Батько забирає дитину з дошкільного / шкільного закладу самостійно. В інші періоди батько дитини забирає дитину за зареєстрованою адресою проживання / перебування матері дитини у визначеному законом порядку.

У період, коли дитина проводить з батьком час більший ніж 24 години, мати дитини має забезпечити дитину достатньої кількістю змінного одягу на весь період перебування дитини з батьком.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 23 лютого 2018 року № 124 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 . Зазначене рішення не відповідає дійсним обставинам справи. Малолітня донька фактично проживає за іншою адресою ніж та, після обстеження якої зроблені висновки органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини. Відповідачка переховує дитину та неналежно виконує батьківські обов`язки.

Крім того, у зв`язку зі зміною місця проживання відповідачки та дитини змінилась юрисдикція органу опіки та піклування, тому вважав рішення органу опіки та піклування нечинним. Своєї згоди (усної чи письмової) на зміну місця проживання доньки позивач не надавав, відповідачка чинить позивачу перешкоди в участі в особистому вихованні, спілкуванні та побаченнях батька з дитиною. На будь-які прохання позивача допустити (надати можливість) його до участі у особистому вихованні своєї дитини, спілкуванні та зустрічах (контактах) з дитиною відповідачка відповідає немотивованими відмовами.

Принцип рівності батьків та принцип спільного вирішення питань життя дитини зобов`язують обох батьків поважати права дитини та права один одного, зокрема гарантованого права кожного із батьків брати безпосередню (особисту) участь у вихованні дитини та необмеженому спілкуванні з нею.

Досудове врегулювання спору не вдалося, відповідачка не визнає батьківські права позивача, порушує принципи рівності прав та обов`язків обох батьків щодо своєї дитини.

10 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у 2017 році відносини з ОСОБА_2 погіршилися і стосунки фактично припинилися в середині листопада 2017 року. З цього часу дитина проживає з матір`ю, остання здійснює повністю догляд, утримання, піклується про її виховання, здоров`я та розвиток. Вона працює та має стабільний дохід, для дитини створила належні умови проживання, все необхідне для виховання та розвитку. Вилучення дитини з цього середовища буде суперечити її інтересам, призведе до розірвання зв`язків з найближчими родичами та психологічної травми, змусить звикати до нового оточення, друзів. Необґрунтовані вимоги ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини з батьком та незгода з розпорядженням адміністрації щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, а також необхідність відстоювання та захисту законних прав та інтересів малолітньої дитини стали підставою подання зустрічного позову. Просила врахувати вчинення ОСОБА_2 насилля щодо неї та доньки, її звернення щодо цього до правоохоронних органів, психоемоційний стан доньки та її небажання спілкуватися з батьком.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

12 грудня 2023 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , задоволено частково. Визначено порядок та способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- кожної першої та третьої суботи та неділі місяця з 10 год. до 16 год. у населеному пункті за місцем проживання дитини - ОСОБА_3 у присутності матері дитини ОСОБА_1 . перші три місяці з дня набрання рішенням законної сили (після спливу вказаного строку - без присутності матері дитини);

- через три місяці - другого та четвертого тижня кожного місяця з 18 год. п`ятниці до 18 год. наступної за нею неділі,

- у понеділок, середу та п`ятницю, першого та третього тижня кожного місяця з 14 год. до 18 год.;

- у вівторок, четвер другого та четвертого тижня кожного місяця з 14 год. до 18 год.;

- необмежене спілкування батька з дитиною засобами телефонного, поштового, електронного засобу зв`язку.

Спільний відпочинок батька з донькою:

- щорічно під час осінніх, зимових, весняних канікул дитини - половина канікул;

- щорічно під час літніх канікул - 15 днів кожного місяця літніх канікул;

- святкування дня народження батька дитини разом з дитиною. Винятковими випадками неможливості cвяткування є відсутність дитини на території міста через перебування на оздоровленні/відпочинку разом з матір в межах встановленого графіку участі у вихованні, або хвороби дитини, що підтверджується відповідними довідками медичного закладу;

- святкування Нового Року, Різдва - поперемінно рік через рік, кожного непарного року;

- святкування дня народження дитини - ОСОБА_3 з батьком поперемінно рік через рік, кожного непарного року;

- у разі перебування дитини з матір`ю на Новий Рік та день народження визначити ОСОБА_2 побачення з дитиною в ці дні з 12 год. до 16 год.

Батько і мати дитини мають повідомляти один одного про місце перебування дитини під час перебування дитини з іншим з батьків в періоди спілкування.

Батько дитини має попередити матір дитини засобом телефонного зв`язку заздалегідь, але не пізніше ніж за 2 год. у разі неможливості використання часу на спілкування з дитиною.

Мати дитини має попередити батька дитини засобом телефонного зв`язку заздалегідь, але не пізніше ніж за 2 год. у разі настання непереборних обставин (хвороба дитини, лікування за якою відбувається в домашніх умовах за місцем проживання матері дитини), що можуть унеможливити батькові дитини використати визначений за графіком час на спілкування з дитиною. Факти наявності непереборних обставин (хвороба дитини, лікування за якою відбувається в домашніх умовах за місцем проживання матері дитини) мають бути засвідчені довідкою уповноваженого державного або приватного закладу охорони здоров`я. У разі лікування дитини в стаціонарному закладі охорони здоров`я батько дитини має право знаходитись біля дитини протягом всього часу лікування, якщо інше не визначене правилами лікувального закладу, щодо здійснення лікування. Батьки зобов`язанні повідомляти один одного в разі хвороби дитини в будь-який час.

Зобов`язано ОСОБА_1 :

- повідомляти про зміну місця перебування ОСОБА_3 не пізніше ніж за 2 дні до моменту переміщення засобом телефонного зв`язку шляхом здійснення дзвінків на телефонний номер ОСОБА_2 ;

- повідомити ОСОБА_2 телефонний номер для надання йому можливості регулярно спілкуватись з ОСОБА_3 засобами телефонного зв`язку;

- не перешкоджати ОСОБА_2 в прийнятті участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за встановленими порядком та способами.

В іншій частині вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1

06 червня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Голосова Ю. В. залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що дитина тривалий час проживає з матір`ю та має відповідні соціальні контакти за місцем проживання матері. Дитина потребує і батьківської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на її розвиток.

Подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дитини, пов`язаних із налагодженням емоційного контакту дитини з батьком має відбуватися у співпраці матері і батька, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість підтримання належного емоційного контакту між батьком та дитиною або шкідливість таких контактів для дитини в справі, не встановлено.

Визначення батьку можливого періоду для його участі в спілкуванні та вихованні дочки, спрямоване на повернення батька в життя і виховання дитини, яка потребує як материнського, так і батьківського виховання, що в сукупності формують основу становлення дітей як повноцінних членів суспільства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Каращенко Ю. В.засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року, в якій просить їх скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 , провадження за позовом в частині ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , закрити в частині позову ОСОБА_2 передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статті 19, 141, 152, 157, 159 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 597/1200/16-ц, від 01 серпня 2018 року в справі № 667/9707/15-ц, від 24 квітня 2019 року в справі № 445/1476/17, від 31 липня 2023 року в справі № 761/19046/22.

Суди залишили поза увагою, що батько не може бути законним представником дитини як позивача в спорі між батьком і матір`ю дитини, предметом якого є захист прав батька дитини, а не самої дитини; розглянули справу за відсутності висновку органу опіки та піклування та без участі представника органу опіки та піклування, за наявності висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батька батьківських прав. Рішення ухвалені всупереч волевиявленню дитини, без урахування доказів, які підтверджують, що зустрічі з батьком є психотравмуючими для неї та що в дитини існує гострий страх перед батьком.

Схожі за змістом висновки викладені в неврахованих судами постановах Верховного Суду від 31 липня 2023 року в справі № 761/19046/22, від 14 квітня 2021 року в справі № 263/13178/18, від 14 грудня 2022 року в справі № 757/33742/19, від 09 лютого 2022 року в справі № 263/13178/18, про те, що спори в справах щодо визначення місця проживання дитини є спорами між батьками (особами, які їх замінюють), які вирішуються лише за участю спеціального суб`єкта - органу опіки та піклування. Тому справи щодо визначення місця проживання дитини не вважаються такими, у яких діти особисто беруть участь.

Заявник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у справах, де між матір`ю та дитиною відсутній спір про місце проживання дитини.

Після передачі справи за підсудністю з Голосіївського районного суду м. Києва до Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_2 висновок органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради щодо розв`язання спору суду не надав, із клопотанням про забезпечення доказів до суде не звертався. На зазначене суди уваги не звернули та задовольнили позов про встановлення графіку зустрічей з дитиною ґрунтуючись лише на декларативних вимогах батька, не з`ясувавши фактичних обставин справи, без висновку спеціального органу з питань захисту прав дитини, наявність якого є обов`язковою в такій категорії справ.

Не враховано судами й те, що позивач та його рідні зловмисно ініціюють судові процеси про встановлення графіків спілкування з неповнолітньою ОСОБА_3 з метою заняття всього вільного від занять дитини часу. Зокрема, постановою Одеського апеляційного суду від 26 червня 2023 року в справі № 752/7784/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23 травня 2024 року, визначено матері позивача - ОСОБА_4 спосіб її участі у вихованні онуки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом особистих зустрічей (побачень) кожної першої неділі місяця з 12 год. до 18 год. поблизу місця проживання / знаходження матері, зареєстрованого у встановленому законом порядку, та / або за місцем проживання / знаходження дитини, зареєстрованого у встановленому законом порядку, в рекреаційних зонах та зонах дитячого дозвілля в присутності матері ОСОБА_1 до досягнення дитиною десятирічного віку. Також на розгляді в судах перебуває справа № 752/8869/19 за позовом ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 та малолітньої дочки ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , про усунення перешкод у спілкуванні неповнорідних брата і сестри та встановлення способів їхнього спілкування.

Доводи інших учасників справи

21 серпня 2024 року ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Послався на те, що постанови Верховного Суду, наведені заявником в касаційній скарзі, є нерелевантними до спірних правовідносин. Зокрема вважає, що висновки Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 761/19046/22 стосуються інших обставин справи та обмежують його в доступі до правосуддя, що є порушенням статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і підставою звернення до ЄСПЛ.

Звернув увагу, що в справі № 752/8869/19, на яку посилається заявник в касаційній скарзі, де ОСОБА_2 особисто представляє двох своїх малолітніх дітей в їх справі, Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2023 року (тобто після висловлення висновку об`єднаною палатою) не знайшов підстав для обмеження позивача в праві звернутися саме з таким позовом.

У матеріалах справи наявний висновок Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 23 вересня 2019 року про встановлення графіку зустрічей батька з донькою, а належних доказів про проживання дитини в м. Одесі справа не містить. Ні суди, ні відповідачка за відповідним висновком до органу опіки та піклування в м. Одесі не зверталися.

Відповідачка перешкодила встановленню обставин справи та з`ясуванню ставлення дитини до батька, оскільки суд пропонував їй забезпечити участь дитини в процесі для з`ясування її думки щодо бажання спілкуватися з батьком, що відповідачка категорично заперечила з посиланням на те, що донька отримала стрес, боїться побачень з батьком, у результаті чого тривалий час вона проходила психологічну терапію, щоб покращити її стан.

Усі докази долучені ОСОБА_1 до зустрічного позову, подані в фотокопіях, тому є недопустимими та не можуть братися до уваги відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

09 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в справі, витребувано її матеріали з Суворовського районного суду м. Одеси. Зупинено виконання рішень судів першої та апеляційної інстанцій до закінчення касаційного провадження в справі.

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

22 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 25).

Із 01 грудня 2011 року ОСОБА_1 працює в Асоціації «Незалежна асоціація банків України», де згідно з довідкою від 05 грудня 2018 року за № 5014-02/12 займає посаду виконавчого директора (т. 2, а. с. 107).

27 грудня 2018 року Асоціацією «Незалежна асоціація банків України надано позитивну характеристику виконавчому директору ОСОБА_1 (т. 7, а. с. 68).

04 лютого 2019 року головою Наглядової ради Акціонерного банку «Південний» надано позитивну характеристику члену Наглядової ради ОСОБА_1 (т. 7, а. с. 69).

Згідно з сертифікатами про проходження профілактичного наркологічного огляду та обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів станом на 08 та 21 лютого 2019 року на обліках ОСОБА_1 не перебувала (т. 7, а. с. 76, 77).

Виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області складено характеристику на ОСОБА_2 (від 20 січня 2018 року за вх. № 20), де надано негативну оцінку в його відносинах з місцевою владою (т. 2, а. с. 102).

У липні 2018 року Громадською організацією «Марафонський клуб Тарас Бульба», Громадською організацією «Майбутнє Гатного», Товариством з обмеженою відповідальністю «Калео Груп» надано позитивну характеристику ОСОБА_2 (т. 3, а. с. 14-16).

У січні 2018 року ОСОБА_1 зверталася до Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявою та поясненнями про вчинення ОСОБА_2 щодо неї та їх спільної дитини морального та психологічного тиску (т. 2, а. с. 108-111).

24 лютого 2018 року листом Солом`янське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві повідомило ОСОБА_1 про результати розгляду її заяви від 23 січня 2018 року, про проведення з ОСОБА_2 бесіди профілактичного характеру та про відсутність у вказаній події ознак кримінального правопорушення (т. 2, а. с. 106).

23 лютого 2018 року розпорядженням № 124 Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 (т. 7, а. с. 135).

Із 13 квітня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровані в АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради та фотокопією паспорта (т. 3, а. с. 141, т. 4, а. с. 10).

11 червня 2018 року постановою Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/11373/18) та 26 червня 2018 року постановою Голосіївського районного суду м. Києва (справа № 752/12845/18) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (вчинення домашнього насильства), та накладено на нього стягнення у вигляді штрафів (т. 2, а. с. 97, 98, 100).

13 липня 2018 року Медичним центром Приватним підприємством «Клініка Медіком» ОСОБА_1 встановлено діагноз - депресивна реакція в рамках розладу адаптації після стресової ситуації - сварки з чоловіком, яку він спровокував, яка закінчилася бійкою в присутності дитини (т. 2, а. с. 101).

25 вересня та 04 жовтня 2018 року ОСОБА_1 зверталася до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з повідомленням про вчинення домашнього насильства та кримінального правопорушення. Вказувала про переслідування її та доньки за місцем проживання позивачем з невідомими чоловіками, в результаті чого вони бояться виходити на вулицю, а ввечері повертатися додому. Переслідування родини з метою залякування, агресивна насильницька поведінка завдали їм сильні моральні страждання та порушили право на повагу до приватного та сімейного життя (т. 2, а. с. 103, 104, т. 7, а. с. 26-30, 80).

06 грудня 2018 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва в справі №752/25278/18 за заявою ОСОБА_1 , що діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , встановлено заходи обмеження прав ОСОБА_2 , а саме: заборонено наближатися на відстань ближче 500 м до місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонено наближатися на відстань ближче 500 м до місця роботи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис видано строком на 6 місяців (т. 2, а. с. 94-96).

23 січня та 22 травня 2019 року постановами Київського апеляційного суду постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 11 червня 2018 року та Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 року скасовані, а провадження в справах закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складів адміністративних правопорушень, передбачених статтею 173-2 КУпАП (т. 2, а. с. 218-224, т. 6, а. с. 215-220).

05 лютого 2019 року постановою Київського апеляційного суду, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09 липня 2020 року, скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2018 року та відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису (т. 3, а. с. 180-188, т. 8, а. с. 17-21).

19, 22 лютого, 21 травня 2019 року постановами державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Шевченківський ВДВС) накладено штраф на ОСОБА_1 за порушення виконання рішення суду у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа від 22 січня 2018 року про зобов`язання ОСОБА_1 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Міського центу дитини, для проведення спільних зустрічей з батьком (т. 3, а. с. 154, 159, т. 5, а. с. 171).

22 квітня 2019 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського ВДВС задоволено, постанову державного виконавця Шевченківського ВДВС від 28 січня 2018 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа від 22 січня 2018 року скасовано (т. 4, а. с. 158-162).

23 липня 2020 року рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Шевченківського ВДВС від 21 травня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 штрафу (т. 8, а. с. 30-35).

За протоколами психоконсультаційного дослідження Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Медичний центр «Добробут-Поліклініка» від 19 жовтня, 09 листопада та 17 грудня 2018 року, 14 січня 2019 року рекомендовано корекційну роботу з дитиною, створення спокійного середовища для стабілізації стану дитини. Зазначено, що дитина емоційно прив`язана до матері і на цей час розлука або відсутність матері, яка є стабілізатором для дитини, погіршать стан дитини та збільшать рівень її тривоги.

За висновком практичного психолога Омельченко Я. М. за результатами психологічного аналізу ситуації участі батька та матері в піклуванні, розвитку та вихованні малолітньої дитини на звернення ОСОБА_2 , складеного 08 січня 2019 року, перешкоджання спілкуванню дитини з батьком несприятливо позначається на психоемоційному та особистісному розвитку. Для повноцінної, якісної взаємодії батька з дитиною рекомендовано забезпечити можливість систематичної ночівлі дитини у батька, спільного канікулярного часу (до досягнення дитиною шкільного віку та святкових днів) (т. 3, а. с. 18-28).

За результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_2 , підготовленого психологом Омельченко Я. М. , психотип ОСОБА_2 не є таким, що вказує на здатність до систематичного фізичного, психологічного, емоційного насильства, жорстокого поводження з дітьми, а, оцінюючи ризики щодо можливості вчинення ним фізичного чи психологічного насильства стосовно доньки, то такі ризики є мінімальними (т. 3, а. с. 29-35).

За результатами дослідження Міжнародного Гуманітарного Центру «Розрада», який проведено у грудні 2018 року за участю психолога Юр-Євтушенко Ю. О. , у висновку від 11 січня 2019 року № 1 зазначено, що під час відтворення своєї сім`ї дівчинка зображала себе поруч з мамою, дідом і бабою, а батька вона ставила на відстані позаду. Матір для дитини є адаптивним партнером, який є чутливим та підтримуючим до її потреб, які змінюються у процесі розвитку. Під час гри дитини могла зупинитися і ніби згадуючи щось погане говорила про батька: «Тато злий. Він бив маму і бабусю. Я придумала, що його потрібно побити ногами». Психоемоційний стан дитини та її матері свідчать про високий рівень тривожності, стрес та психологічну травмованість дитини, наслідком того, що дитина неодноразово знаходилася в самій глибині конфлікту, стало і прагненням дівчинки самотужки покарати свого батька за насильство щодо матері і баби. Такий розвиток агресивності дитини разом з бажанням встановити справедливість є досить небезпечним, оскільки зазначена поведінка може проявлятися і в інших умовах щодо інших дітей чи тварин. Рекомендовано дитині пройти довготривалу реабілітаційну програму з психологом, припинити зустрічі батька з дитиною у зв`язку з його агресивною поведінкою, не примушувати дитину до зустрічей з агресором, а агресорові - пройти корекційну програму для осіб, які вчинили насильство в сім`ї (т. 7, а. с. 46-53).

Із висновку судово-психіатричного експерта від 12 лютого 2019 року № 19, складеного відділом судово-психіатричних експертиз Державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України», ОСОБА_3 виявляє найбільшу прихильність до своєї матері та значуще позитивне ставлення до неї, виявляє любов та прив`язаність до матері, лагідне шанобливе ставлення до неї, сильний емоційний зв`язок. До батька дитина виявляє виражене негативістичне ставлення, прихильності до нього вона не виявляє, а навпаки, під час обговорення особистості батька у дитини спостерігається виражена тривога, страх з регресивною поведінкою та негативізм (т. 4, а. с. 152-157).

23 квітня 2019 року Київський міський цент соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державна адміністрація) повідомив про позитивну психокорекційну роботу з дитиною та рекомендував її продовжувати (т. 4, а. с. 163).

26 липня 2019 року складено висновок експертів № 23/19, за результатами проведення комісійної психологічної експертизи Журавльовою М. О. та Савостіним О. П. , за заявою ОСОБА_1 . Згідно із дослідженням ОСОБА_3 має виражене позитивне ставлення до матері, ставлення до батька на час проведення дослідження є негативним, дитина відчуває відносно батька страх та не бажає зустрічатися з ним. Для забезпечення найліпших інтересів дитини з психологічної точки зору експертами рекомендовано: залишення дитини з матір`ю, припинення зустрічей з батьком до проведення ним всебічного психологічного обстеження і за необхідністю відповідних психологічних консультацій (терапії). Після проходження відповідної програми та зміни батьком поведінкової стратегії, зустрічі з донькою можливі за її бажанням та в присутності людини, якій дитина довіряє та на яку може психологічно обпертися (мати, дід, психолог тощо) (т. 7, а. с. 85-103).

24 квітня 2020 року експертом Київської незалежної судово-експертної установи Одеська філія) Савостіним О. П. надано висновок № 0161 за результатами проведення психологічної експертизи, яка призначена слідчим за матеріалами кримінального провадження, в якому зазначено, що психологічне ставлення ОСОБА_3 до батька ОСОБА_2 є недовірливим, негативно напруженим. Дитина налякана діями батька, бачить в ньому кривдника та «ворога» її родини. Психологічні особливості поведінки батька у обставинах, які зазначені у клопотанні: мають ознаки психологічного насилля та ознаки об`єктного ставлення до дочки. В обставинах, що мали місце 08 липня 2019 року в дитячій лікарні, ОСОБА_2 повністю проігнорував психологічний стан дитини, не замислився про психологічні наслідки своїх дій. Психологічні особливості поведінки дитини в обставинах, викладених у клопотанні, під час появи батька виникло напруження, підсвідома реакція «бій-біжи-замри», дитина обрала шлях «бігти», злякалася, почала ховатися, шукала підтримки та захисту у баби (залізає до неї на руки); коли батько не звернув уваги на реакцію дитини, вона продовжила ховатися. Психологічний стан на час обстеження дозволяє діагностувати наявність моральних страждань внаслідок ситуації, яка мала місце 08 липня 2019 року. Рольовий статус учасників конфлікту, який мав місце 08 липня 2019 року, відповідно до психологічного аналізу ситуації ОСОБА_2 - нападник (встановлюється відповідно до його поведінкових проявів), ОСОБА_3 - жертва (встановлюється відповідно до її самопочуття та поведінкових проявів). Дитина боялася, що «нападник» її вкраде, намагалася від нього сховатися. Встановлено ознаки психологічного насильства (т. 7, а. с. 113-121).

01 червня 2020 року на запит ОСОБА_1 психологом ОСОБА_9 було надано рецензію на висновок фахівця за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_2 , підготовленого психологом Омельченко Я. М. за заявою ОСОБА_2 , в якій зазначено, що надані висновки є методично необґрунтованими: вибір стратегії та методів дослідження є суттєво обмеженим; психодіагностичне дослідження індивідуальних особливостей ОСОБА_2 проведено з порушенням основних принципів організації і проведення психологічного дослідження в цілому; результати проведеної роботи в тексті не відображені; висновки зроблені без належної аргументації, тому є тенденційними упередженими і не мають практичної цінності. Висновки та рекомендації, які надав психолог Омельченко Я. М. не відповідають застосованим методикам та процедурі обстеження (т. 7, а. с. 104-112).

Згідно з висновком від 01 червня 2020 року за результатами психологічного дослідження на звернення ОСОБА_1 психолог ОСОБА_9 зазначила, що соціально-підтримуюче оточення для дитини утворюють її матір, баба та дід (батьки матері). Сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості матері, особливості її виховної поведінки, здорові умови для психічного та фізичного розвитку ОСОБА_3 у своїй сукупності забезпечують умови для проживання дитиною стану суб`єктивного благополуччя, про що свідчить досягнутий нею рівень психічного розвитку. Через дії ОСОБА_2 (особливості його поведінки стосовно самої дитини та її матері) ОСОБА_3 позбавлена можливості переживати почуття психологічного комфорту та благополуччя. Ставлення до батька ОСОБА_2 у дитини є негативним через відсутність з боку батька визнання й поваги до почуттів та її бажань, психологічний тиск, який батько чинить на неї, що призвело до втрати довіри до батька. За таких умов не склалася емоційна складова їх стосунків. Втрата емоційного зв`язку з батьком внаслідок дій останнього завершилася побудовою у дитини нової картини світу, в якій місця для батька немає, тому він не був включений до кола дорослих людей, які утворюють стосовно неї соціально підтримуюче оточення. Ознак, що дозволяють стверджувати про наявність впливу матері на формування у дитини негативної думки про батька, не виявлено (т. 8, а. с. 206-215).

15 червня 2020 року на запит ОСОБА_1 психологом ОСОБА_9 надано рецензію на висновок фахівця Омельченко Я. М. за результатами психологічного аналізу ситуації участі батька та матері у піклуванні, розвитку та вихованні малолітньої дитини, згідно з якою висновок фахівця не містить «психологічного аналізу ситуації, яка склалася в родині після розлучення», а в частині сформульованих у ньому висновків та рекомендацій не відповідає теоретичним положенням сучасної психологічної науки (т. 7, а. с. 108-112).

20 липня 2021 року постановою Одеського апеляційного суду рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 змінено, зменшено розмір аліментів з 12 000 грн до 8 000 грн щомісячно до 13 лютого 2033 року.

Заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 16 лютого 2022 року не мав (т. 9, а. с. 151).

20 жовтня 2022 року висновком № 01-05-з/37вх органу опіки та піклування - Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради визнано доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 (т. 10, а. с. 8-10).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Справа переглядається у касаційному порядку тільки в оскаржуваній частині - задоволених вимог первісного позову про визначення способів участі батька в особистому вихованні дитини та спілкуванні з дитиною.

В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржені та, відповідно, Верховним Судом не переглядаються.

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня ІНФОРМАЦІЯ_1 в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).

Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).

У абзацах першому, другому статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Тобто у дитини є право, а не обов`язок на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з тим з батьків, який проживає оремо.

У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом (абзаци третій, четвертий статті 15 Закону № 2402-III).

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами .

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші).

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.

Таки висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24) та інших.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

Щодо визначення процесуального правового статусу позивача у спорах про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із, зокрема, сімейних правовідносин.

За вимогами частини першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи, яка виникає у момент народження (частина перша статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій (частина перша статті 30 ЦК України).

ЦК України розрізняє такі види дієздатності фізичної особи: часткову - до чотирнадцяти років (стаття 31), неповну - від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 32) та повну - яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (стаття 34).

За змістом частини першої статті 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Аналогічні норми містяться у ЦПК України.

Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим статтею 55 Конституції України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді та захисту суб`єктивних прав й інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини, зокрема, у цивільному процесі.

Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник - виконує на підставі повноваження, наданого йому, зокрема, законом, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції - захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво).

Процесуальний представник не заміщає сторону в цивільному судочинстві, а діє поряд з нею, на захист її суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі дитини не є перешкодою для участі у цій справі батьків дитини як її законних представників.

У частині першій статті 242 ЦК України закріплено, що законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки (усиновлювачі).

Відповідно до частини другої статті 154 СК України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Здійснювати захист прав дитини, в тому числі у судах, у першу чергу покликані її батьки. Захист прав та інтересів дитини здійснюється її батьками через відсутність у дитини цивільної процесуальної дієздатності (стаття 47, частина перша статті 59 ЦПК України).

Батьки, які представляють інтереси своєї дитини у суді, можуть вчиняти від її імені усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти дитина як особа, що бере участь у справі (стаття 64 ЦПК України). У цьому випадку батьки повинні захищати права і інтереси дітей, а не свої права і інтереси.

Такі висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , зокрема, мотивована тим, що суди під час розгляду справи не врахували правовий висновок Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 рокув справі № 761/19046/22 про те, що спори щодо забезпечення реалізації батьками прав на участь у вихованні дитини є спорами між батьками, в яких діти не беруть особистої участі.

У частині четвертій статті 19 СК України закріплено, що під час розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Указане дає підстави для висновку, що спори про визначення способів виховання і спілкування з дитиною є спорами між батьками (особами, які їх замінюють), які вирішуються за участю спеціального суб`єкта - органу опіки та піклування.

Тому ці спори не вважаються такими, у яких діти особисто беруть участь.

Зазначений правовий висновок сформульований Верховним Судом в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 761/19046/22. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року в справі № 263/13178/18, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року в справі № 757/33742/19 та в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року в справі № 263/13178/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, розглядаючи позов батька ОСОБА_2 , який визначив як такий, що поданий ним як законним представником в інтересах своєї дитини - доньки ОСОБА_3 , якій на час подання позову виповнилося 5 років, не врахував, що в цих правовідносинах виник спір між батьками щодо визначення способу участі у вихованні дитини, тому сама дитина не може бути позивачем чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Із відповідними позовами звернулися як батько, так і матір. Як первісний, так і зустрічний позови спрямовані на забезпечення реалізації батьками прав на участь у вихованні дитини, визначення місця її проживання з одним із батьків.

Посилання ОСОБА_2 в своєму відзиві на те, що в справі № 752/8869/19, де він особисто представляє двох своїх малолітніх дітей у позові про усунення перешкод у спілкуванні неповнорідних брата і сестри, Верховний Суд не висновував про неможливість звернутися йому з позовом в інтересах своїх дітей не є підставою для неврахування висновку Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 31 липня 2023 року в справі № 761/19046/22, що є обов`язком суду відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України і не порушує передбачений статтями 6, 8 Конвенції принцип доступу до правосуддя, оскільки ОСОБА_2 не позбавлений права захищати свої права та інтереси як батька з самостійними вимогами.

Суди не врахували, що фактично позов про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною заявлений батьком дитини - ОСОБА_2 на забезпечення реалізації ним свого права на участь у вихованні дитини та помилково вказали про подання ним позову в інтересах малолітньої доньки.

Щодо доводів касаційної скарги по суті розгляду справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 мотивована, зокрема, тим, що суди попередніх інстанцій, розглянули справу за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання дитини, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду справи, що є порушенням частини п`ятої статті 19 СК України.

Колегія суддів такі доводи касаційної скарги вважає обґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України у процесі розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Запропонований органом опіки та піклування порядок участі в спілкуванні із дитиною має оцінюватися в сукупності з іншими доказами в справі, та бути таким, що відповідатиме принципу розумності, справедливості та збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному захисту інтересів дитини, першоосновам розвитку особистості малолітньої дитини, враховуючи її вік, стан здоров`я, звички тощо.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).

Зокрема, в ньому зазначено, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.

Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Згідно із пунктом 74 зазначеного Порядку під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у м. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

Тлумачення змісту частин четвертої, шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування під час розгляду справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою.

Наведені вище положення статті 19 СК України та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, відповідно до якого такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Однак винесення рішення в справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 523/19706/19.

У справі, що переглядається, провадження за позовними вимогами ОСОБА_2 було відкрито Голосіївським районним судом м. Києва в листопаді 2018 року, де третьою особою зазначено Голосіївську районну в м. Києві державну адміністрацію як орган опіки та піклування (т. 1, а. с. 40).

21 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 - Каращенко Ю. В. подала до суду клопотання про залучення третьою особою в справі - Службу в справах дітей Одеської міської ради та передачу справи за територіальною підсудністю до Суворовського районного суду м. Одеси, посилаючись на те, що дитина зареєстрована та проживає в м. Одесі. До клопотання представник додала: 1) фотокопію довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про реєстрацію з 13 квітня 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) фотокопію паспорта ОСОБА_1 про її реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) фотокопію акта від 20 серпня 2019 року обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 233-241).

Того ж дня 21 серпня 2019 року Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації подала до суду клопотання про те, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, проживає разом з матір`ю адресою: АДРЕСА_1 , що територіально не належить до Голосіївського району м. Києва, тому Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (орган опіки та піклування) не має законних підстав для надання висновку до суду щодо визначення місця проживання дитини та визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні з дитиною. Просила залучити третьою особою в справі службу у справах дітей та сім`ї за місцем фактичного проживання (перебування) малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та виключити Голосіївську районну у місті Києві державну адміністрацію з учасників справи (т. 3, а. с. 242, 243).

03 жовтня 2019 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу № 752/21544/18 передано на розгляд до Суворовського районного суду м. Одеси за підсудністю. Суд встановив, що під час розгляду справи ОСОБА_1 та її малолітня динька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінили місце свого проживання з адреси: АДРЕСА_4 , на місце проживання: АДРЕСА_1 , тому, з метою недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів малолітньої дитини, справу належить передати для розгляду до суду за місцем проживання дитини та її матері. Водночас суд не знайшов підстав для залучення в якості третьої особи Служби у справах дітей Одеської міської ради в судовому засіданні, оскільки суд не здійснював розгляд справи по суті (т. 4, а. с. 175, 176).

06 лютого 2020 року постановою Київського апеляційного суду ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року залишено без змін (т. 4, а. с. 194-196).

У березні 2020 року справа надійшла за підсудністю до Суворовського районного суду м. Одеси, 10 квітня 2020 року ухвалою Суворовський районний суд м. Одеси прийняв справу до свого провадження, де третьою особою в справі зазначив Голосіївську районну у м. Києві державну адміністрацію (т. 6, а. с. 133, 145).

18 лютого 2021 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси прийняв зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради(після зміни назви - Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради), про визначення місця проживання дитини з матір`ю, до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_11 , до ОСОБА_1 , Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини, визначення способів участі в особистому вихованні дитини та спілкування з дитиною.

24 травня 2022 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси закрито підготовче провадження в справі за позовом ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_11 , до ОСОБА_1 , Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини, визначення способів участі у особистому вихованні дитини та спілкування з дитиною, а також зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю; справу призначено до судового розгляду по суті (т. 9, а. с. 197а).

Отже, у такій категорії справ, як участь одного з батьків у вихованні дитини та спілкуванні з нею, обов`язковим є залучення органу опіки та піклування, який на підставі відомостей, одержаних у результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, проте суд першої інстанції на час закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду органу опіки та піклування за місцем проживання дитини не залучив, незважаючи на те, що відповідне клопотання відповідачкою за первісним позовом заявлялося, і саме з підстав встановлення місця проживання дитини в м. Одесі справу було направлено за підсудністю за місцем проживання дитини та її матері до Суворовського районного суду м. Одеси з метою недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів малолітньої дитини та забезпечення належного встановлення обставин справи.

20 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_12 звертався до суду з клопотанням про витребування від Суворовської районної державної адміністрації Одеської міської ради висновку про розв`язання спору в справі № 752/21544/18 (т. 9, а. с. 245).

20 вересня 2022 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси зобов`язано Суворовську районну адміністрацію Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування підготувати висновок щодо розв`язання спору про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 9, а. с. 247).

25 жовтня 2022 року на виконання зазначеної ухвали суду орган опіки та піклування - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради надала суду висновок від 20 жовтня 2022 року про визнання доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 . Вимоги ОСОБА_1 в зустрічному позові Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради визначала обґрунтованими та підтримала в повному обсязі (т. 10, а. с. 7-10).

Висновок Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (після зміни назви - Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради) щодо визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкування з нею матеріали справи не містять, незважаючи на те, що такий висновок є обов`язковим під час розгляду судами такої категорії справ.

Матеріали справи містять висновок Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 25 вересня 2019 року про визначення способу участі батька в спілкуванні на вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (з поміткою - у разі встановлення фактичного місця проживання дитини в Голосіївської районної в м. Києві), який у липні 2020 року ОСОБА_2 надав Суворовському районному суду м. Одеси (т. 6, а. с. 221-226), на який як на належний та допустимий доказ в справі посилається у своєму відзиві на касаційну скаргу.

Проте оцінки належності та допустимості такого доказу рішення суду першої інстанції не містить, посилань на зазначений висновок органу опіки та піклування у мотивувальній частині рішення суду немає.

Апеляційний суд на такі порушення норм процесуального права уваги не звернув та їх не виправив.

Отже, колегія суддів вважає рішення судів першої та апеляційної інстанції узагальненими та формальними, ухваленими без залучення належного спеціалізованого органу - органу опіки та піклування, участь у справі і надання висновку яким є обов`язковими під час розгляду такої категорії справ, тобто без детального вивчення судами ситуації і без встановлення конкретних обставин справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що, розглядаючи справу по суті та посилаючись за висновки спеціалістів у справі, суди не встановили та не врахували обставини, які мають значення в справі.

Стала практика Верховного Суду та ЄСПЛ наголошує, що в спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Суди не врахували поведінку позивача та ставлення дитини до батька на час розгляду справи. Зокрема, із висновку Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державна адміністрація) від 23 квітня 2019 року вбачається, що поведінка ОСОБА_3 свідчить про страх та негативну емоційну реакцію дівчинки на стосунки з батьком внаслідок досвіду негативної взаємодії з ним. Психоемоційний стан дівчинки характеризується негативними емоційними переживаннями, спогади про батька пов`язані з почуттям страху та небажанням про нього говорити. У бесіді з дівчинкою та мамою виявлено, що дівчинка була свідком фізичного насилля, яке було скоєно її батьком щодо її матері - ОСОБА_1 . Своєю сім`єю дитина називає матір, бабу і діда. Під час проведення діагностики з використанням проєктивних методик було виявлено, що дівчинка почала малювати яскравими кольорами, легше йде на контакт, охоче взаємодіє з психологом, що свідчить про стабілізацію емоційного стану дівчинки. Враховуючи психоемоційний стан дитини, рекомендовано продовжувати забезпечувати її необхідними умовами, що сприяють відчуттю стабільності та безпеки, зниження рівня тривожності, всіляко сприяти затишній атмосфері навколо дитини. Стабільною особою для дитини є матір. Рекомендовано продовжувати створювати стабільне психологічне середовище для повного відновлення після психологічних травматичних ситуацій, в яких дитини була свідком. Задля цього врегулювати стабільний режим активності та відпочинку, утриматись від спілкування з батьком до повної стабілізації психоемоційного стану дитини та продовжувати психокорекційну роботу (т. 4, а. с. 163).

Згідно з висновком експертів від 26 липня 2019 року № 23/19, складеним за результатами проведення комісійної психологічної експертизи ОСОБА_3 , з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища неспроможна повністю надавати оцінку відношенню кожного з батьків до неї, але спроможна виявляти прихильність до когось з батьків. Провідним дорослим (головним об`єктом прив`язаності) для ОСОБА_3 є матір ОСОБА_1 ), найбільш значущими - дід ( ОСОБА_13 ) та баба( ОСОБА_14 ). Індивідуально-психологічні особливості матері, баби та діда, особливості їх виховної поведінки не мають негативного впливу на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини. Індивідуально-психологічні особливості батька ( ОСОБА_2 ) не були досліджені через неявку батька на обстеження. Особливості його ставлення до дочки були вивчені через представленість цього ставлення у психіці дитини. Поведінка батька ОСОБА_2 , а саме ігнорування почуттів та бажань дитини, порушення особистих кордонів, агресивна поведінка відносно близьких для дівчинки людей, негативно впливає на відчуття благополуччя дитини, наповнює її життя стресогенними факторами. Ставлення ОСОБА_3 до батька на цей час є негативним. Дитина відчуває відносно батька страх та не бажає зустрічатися з ним.

Для забезпечення найліпших інтересів дитини ОСОБА_3 , з психологічної точки зору, експертами рекомендовано: 1) залишення дитини з матір`ю (відповідно до бажання дитини та психологічних умов, організованих матір`ю, які були встановлені під час проведення експертизи); 2) припинення зустрічей з батьком до проведення ним всебічного психологічного обстеження і за необхідністю відповідних психологічних консультацій (терапії). Після проходження відповідної програми психологічного консультування (терапії), та зміни батьком ( ОСОБА_2 ) поведінкової стратегії, зустрічі з дочкою можливі за її бажанням; 3) відвідування дитиною психолога для психокорекції і подолання страхів; відвідування творчих гуртків з малювання, ліпки, аплікації, «пальчикових» ігор та гімнастики, інших занять на розвиток дрібної моторики.

З урахуванням вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, актуальної ситуації розвитку дитини ( ОСОБА_3 ) в її інтересах є доцільним припинення зустрічей з батьком до проведення ним всебічного психологічного обстеження і за необхідністю відповідних психологічних консультацій (терапії). Після проходження відповідної програми психологічного консультування (терапії), та зміни батьком ( ОСОБА_2 ) поведінкової стратегії, зустрічі з дитиною можливі лише за згодою дитини та у присутності людини, якій дитина довіряє та на яку може психологічно обпертися (матір, дідусь, психолог тощо) (т. 7, а. с. 85-103).

За протоколами психоконсультаційного дослідження ТОВ «Медичний центр «Добробут-Поліклініка»: від 19 жовтня 2018 року під час розмови про тата дитина стає настороженою, підходить і притуляється до мами, тривожиться, шукає прихистку у мами; під час діагностики виявлено психологічну травму; рекомендовано обмежити спілкування з людьми, які дестабілізують дитину, продовжувати психокорекційну роботу (т. 7, а. с. 35); від 09 листопада 2018 року рекомендовано корекційну роботу з дитиною, створення спокійного середовища для стабілізації стану дитини. Зазначено, що дитина емоційно прив`язана до матері і на цей час розлука або відсутність матері, яка є стабілізатором для дитини, погіршать стан дитини та збільшать рівень її тривоги (т. 2, а. с. 105); від 17 грудня 2018 року проявляються ситуативні спогади про «монстра-папу» (зі слів дитини), від якого дитина хоче захищатись та оборонятись, присутнє бажання нападати; сім`єю дитини називає маму, діда, бабу; рекомендовано продовжувати створювати стабільне психологічне середовище для повного відновлення після психологічних травматичних ситуацій, які дитини спостерігала і була свідком, а саме агресивна поведінка та фізичне насилля з боку батька стосовно матері дитини (т. 7, а. с. 37); від 14 січня 2019 року дитина має ознаки тривоги від взаємодії з чужою людиною в незнайомому просторі, що може бути наслідком її взаємовідносин з батьком (т. 5, а. с. 163).

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на висновок органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 27 лютого 2023 року за № 01-05-3/41, згідно з яким визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційний суд під час перегляду справи в апеляційному порядку зазначений висновок не врахував з тих підстав, що визнав, що висновок ґрунтується на висновках експертів психологічних досліджень, які визнанні судом недопустимими доказами в справі. Проте незрозуміло, які саме докази в справі є недопустимими, оскільки як суд першої інстанції, так і апеляційний суди в мотивувальних частинах рішеннях здійснили посилання на враховані органом опіки та піклування: висновок експертів комісійної психологічної експертизі від 26 липня 2019 року № 23/19, висновок експерта Київської незалежної судово-експертної установи Одеської філії від 24 квітня 2020 року № 0161, висновок психолога ОСОБА_9 за результатам психологічного дослідження від 01 червня 2020 року і зазначили, що оцінили надані докази в справі у сукупності. Тому Верховний Суд вважає висновок про неврахування як доказу висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 27 лютого 2023 року за № 01-05-3/41 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав невмотивованим.

Отже, не можна вважати, що результат судового розгляду, зокрема визначений судами графік участі батька у вихованні дитини та спілкування з нею без висновку органу опіки та піклування, без врахування поведінки батька та ставлення дитини та батька повністю спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що всі долучені ОСОБА_1 докази подані в фотокопіях, тому є недопустимими та не можуть братися до уваги, колегія суддів відхиляє, оскільки всі фотокопії документів завірені відповідно до частини п`ятої статті 95 ЦПК України представником ОСОБА_1 - адвокатом Каращенко Ю. В.

Водночас слушними є зауваження батька дитини у відзиві на касаційну скарга щодо необхідності надання дитині можливості висловити свою думку зі спірного питання.

У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 679/1413/14-ц, від 25 вересня 2024 року в справі № 759/11903/23).

Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та при цьому не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (див. постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року в справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року в справі № 752/13450/22 та ін.).

Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віком і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.

На час ухвалення рішення судом першої інстанції дитині виповнилося 8 років, на час ухвалення постанови апеляційним судом - 9 років, проте судді не вжили заходів для з метою заслухати думку дитини.

Колегія суддів звертає увагу на сталу практику Верховного Суду, що в такій категорії справ, незалежно від вирішення спору, сторони не позбавлені в майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні дитини із врахуванням змін поведінки позивача, відповідних вікових змін дитини, її розвитку та потреб, що буде відповідати, насамперед, засадам якнайкращого забезпечення інтересів дитини (див. постанову від 29 травня 2024 року в справі № 354/608/15).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У зв`язку з наведеним не можна вважати, що оскаржуваних судових рішеннях суди в достатній мірі виклали мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення в оскаржуваній частині не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу в оскаржуваній частині необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржувалися й, відповідно, в касаційному порядку не переглядалися.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Каращенко Юлії Валеріївни задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року в частині вирішення первісного позову про визначення порядку та способів участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська