Ухвала

від 19.11.2024 по справі 593/1504/24

БЕРЕЖАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-н/593/95/2024

У Х В А Л А

"19" листопада 2024 р. суддя Бережанського районного суду Тернопільської області Крамар В.М. ознайомившись з заявою про видачу судового наказу приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз»

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла заява приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» до боржниці ОСОБА_1 про видачу судового наказу, відповідно до якої просить стягнути із боржниці ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 1360,31 грн.

У видачі судового наказу за вказаною заявою про видачу судового наказу слід відмовити, оскільки подана заявником приватним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» заява про видачу судового наказу, де боржницею є ОСОБА_1 , не відповідає вимогам статті 163 ЦПК України.

Всупереч п.2 ч.2 ст. 163 ЦПК України в заяві не вказано відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у боржниці.

Окрім цього, відповідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ч.1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Наказне провадження регулюється розділом ІІ ЦПК України.

Відповідно до ст. 160 ЦПК України із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

П.3 ч.1 ст. 161 ЦПК України до вимог, за якими може бути видано судовий наказ, віднесено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон), зокрема ним врегульовано, що таке житлово-комунальні послуги, коли вони мають оплачуватися.

Ч.1 ст. 2 вказаного Закону встановлено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 1 Закону житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з ч.1 ст. 6 Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Вказаному праву споживача кореспондує обов`язок споживача, передбачений п.5 ч.2 ст. 7 Закону, а саме: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно зч.1ст.9Закону споживачздійснює оплатуза спожитіжитлово-комунальніпослуги щомісяця,якщо іншийпорядок тастроки невизначені відповіднимдоговором.Споживач незвільняється відоплати житлово-комунальнихпослуг,отриманих нимдо укладеннявідповідного договору.За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 11 ч.1 ст. 1 Закону плата за абонентське обслуговування не застосовується щодо послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії.

Ч.4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду висловленого у п.79 постанови від 07.07.2020 по справі № 712/8916/17,провадження №14-448цс19 (далі постанова ВП ВС), висловленої у п.79 постанови Великої палати Верховного Суду, - Верховний Суд вказав, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

В п.36.2 вказаної постанови Верховного суду також висвітлено питання дослідження доказів під час розгляду заяв про видачу судового наказу, а саме: «Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього.»

Відповідно доч.2,3ст.163ЦПК Україниу заявіпро видачусудового наказуповинно бутизазначено вимогизаявника іобставини,на якихвони ґрунтуються;перелік доказів,якими заявникобґрунтовує обставини,на якихґрунтуються йоговимоги.До заявипро видачусудового наказудодаютьсякопія договору,укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Згідно з п.8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги.

Відповідно доп.1,2глави 4розділу ІХКодексу газорозподільнихсистем затвердженогоПостановою Національноїкомісії,що здійснюєдержавне регулюванняу сферахенергетики такомунальних послуг№ 2494від 30.09.2015та зареєстрованав Міністерствіюстиції України06листопада 2015р.за №1379/27824визначення фактичногооб`єму споживання(розподілу)природного газупо об`єктупобутового споживачаздійснюється намежі балансовоїналежності міжОператором ГРМі побутовимспоживачем напідставі данихлічильника природногогазу зурахуванням вимогцього Кодексута договору. Длявизначення фактичногооб`єму споживання(розподілу)природного газуприймаються данілічильника газуОператора ГРМ. У разі відсутності лічильника газу в Оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача. При цьому Оператор ГРМ має право протягом експлуатації лічильника газу та відповідно до вимог цього Кодексу здійснювати контрольне зняття показань ЗВТ (лічильника газу) для контролю та перевірки його показань. Періодом, за який по об`єкту побутового споживача визначається об`єм та обсяг спожитого (розподіленого) природного газу, є календарний місяць.

Виходячи з наведеного, судовий наказ про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг може бути виданий лише у разі встановлення, на підставі наданих заявником доказів, що: між споживачем та виконавцем послуг укладено договір про надання житлово-комунальних послуг; споживач фактично отримав (спожив) послуги, які надаються виконавцем комунальних послуг; заявником заборгованість розрахована виходячи з кількості спожитих послуг та тарифів на такі послуги.

З досліджених доданих до заяви про видачу судового наказу доказів встановлено: 1) між заявником як виконавцем комунальних послуг та боржником як споживачем укладено договір про надання комунальних послуг з розподілу природного газу 08.07.2016 року; 2) у заяві про видачу судового наказу заявник стверджує, що для боржниці річна замовлена потужність: на 2022 календарний рік становить 314 м. куб. (виходячи з показників станом на 30.09.2020 13027 м3 показник подано споживачем самостійно; станом на 01.10.2021 13027 м3 показник подано споживачем в контакт-центр); на 2023 календарний рік становить 314 м. куб. (виходячи з показників станом на 30.09.2021 13027 м3 показник подано боржником в контакт-центр; станом на 01.10.2022 13130 м3 у зв`язку із недотриманням боржником вимог п.5 розділу V договору фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу за розрахунковий період Оператором ГРМ визначено на рівні планового місячного об`єму споживання за відповідний період); на 2024 календарний рік становить 517 м. куб. (виходячи з показників станом на 30.09.2022 13130 м3 у зв`язку із недотриманням боржником вимог п.5 розділу V договору фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу за розрахунковий період Оператором ГРМ визначено на рівні планового місячного об`єму споживання за відповідний період; станом на 01.10.2023 13647 м3 у зв`язку із недотриманням боржником вимог п.5 розділу V договору фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу за розрахунковий період Оператором ГРМ визначено на рівні планового місячного об`єму споживання за відповідний період); 3) з доданої до заяви про видачу судового наказу довідки про фінансовий стан споживача станом на 10.10.2024 р. (далі довідка) випливає, що по об`єкту споживання АДРЕСА_1 , - зафіксовано такі показники газового лічильника абонента ОСОБА_1 09.2020 року 13027 (джерело отримання відомостей фото лічильника), 09.2021 та 10.2021 0 (дані не надходили), 09.2022 13130 (розрахунок (х)), 10.2022 13132 (розрахунок (х)), 09.2023 та 10.2023 0 (дані не надходили); 4) з графи «Обсяг газу м. куб» довідки випливає, що з 01.2020 року по 10.2024 року ОСОБА_1 надходило (розподілено) по 0 м. куб газу, не зважаючи на вказане у підсумковому рядку цієї графи вказано, що ОСОБА_1 спожила 604 м. куб газу, такі обчислення суперечать законам математики, - таким чином заявником для розрахунку річної замовленої потужності боржниці взято показники з не передбачених Кодексом газорозподільних систем джерел відповідно і обсяг замовленої потужності обчислено без дотримання вимог Кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до правової позиції Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, «Щодо застосування концепції негативного доказу у цивільному судочинстві» принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У зв`язку з цим самого твердження заявника про те, що заборгованість ОСОБА_1 за надані послуги з розподілу природного газу становить 1360,31 грн. для видачі судового наказу про стягнення такої заборгованості недостатньо для видачі судового наказу.

Таким чином, із заяви про видачу судового наказу та доданих до неї доказів не вбачається виникнення права грошової вимоги у приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» до ОСОБА_1 , за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Відповідно до п.8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Згідно з ч. 2 ст. 165 ЦПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу.

Відповідно до ч.1 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Керуючись ст. ст. 11, 12, 19, 160, 161, 165, 166, 263, 354, 355, п.15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, ст. 1, 2, 6, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п.13 Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження», Постановою Великої палати Верховного Суду від 07.07.2020 по справі № 712/8916/17, провадження № 14-448цс19, Постановою Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у видачі судового наказу за заявою приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» до боржниці ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ.

Роз`яснити заявнику, що відмова у видачі судового наказу не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою, після усунення її недоліків.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: