Постанова

від 28.11.2024 по справі 440/10814/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 р.Справа № 440/10814/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції А.Б. Головко) від 15.10.2024 року (повний текст складено 15.10.24 року) по справі № 440/10814/24

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:

стягнути з Полтавського апеляційного суду невиплаченого при звільненні грошового утримання в сумі 555769 грн;

зобов`язати Полтавський апеляційний суд нарахувати та виплатити у відповідності до вимог ст. 33 та ст. 34 Закону України "Про оплату праці" індексацію та компенсацію грошового утримання стягнутого за Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 у справі № № 440/6188/20, починаючи з часу набрання рішенням суду законної чинності - 21.05.2021;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Полтавському апеляційному суду грошові кошти для виплати належних ОСОБА_1 грошового утримання в сумі 555769 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 року по справі № 440/10814/24 закрито провадження у справі № 440/10814/24 в частині позовних вимог про стягнення з Полтавського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 невиплаченого при звільненні грошового утримання в сумі 555769 грн.

Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування позовних вимог послався на те, що як встановив суд першої інстанції, цей спір підвідомчий судам адміністративної юрисдикції, у зв`язку з чим закриття провадження у справі з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України є незаконним. Вказує, що суд закрив провадження у справі за позовними вимогами про стягнення суддівської винагороди яку відповідач зобов`язаний виплатити при звільненні з роботи (відставки судді), що передбачено вимогами ст. 116 КЗПП України, у зв`язку з чим вважає, що наявний новий адміністративний спір щодо обов`язку відповідача провести повний розрахунок з працівником під час його звільнення.

Відповідач, Полтавський апеляційний суд, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності ухвали суду першої інстанції, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 у справі № 440/6188/20, серед іншого, зобов`язано Полтавський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

На виконання судового рішення від 15.01.2021 у справі № 440/6188/20 Полтавський апеляційний суд провів перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, визначивши розмір такої винагороди сумою 555769 грн, однак виплату заборгованості наразі не провів.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що спір в частині вимог про стягнення з Полтавського апеляційного суду невиплаченого при звільненні грошового утримання в сумі 555769 грн фактично пов`язаний з протиправним, як на думку ініціатора звернення, невиконанням відповідачем рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 у справі № 440/6188/20 в частині зобов`язання Полтавського апеляційного суду здійснити виплату суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020. З огляду на вищенаведене, суд зауважив, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не дозволяє ефективно захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Також суд вказав, що право позивача на отримання суддівської винагороди судді за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" захищене судом у ході розгляду справи № 440/6188/20. Натомість заявлені ОСОБА_1 у цьому судовому провадженні позовні вимоги фактично покликані спонукати відповідача виконати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 у справі № 440/6188/20, однак в інший спосіб, ніж це було ним визначено у справі № 440/6188/20.

На підставі наведеного, судом першої інстанції зроблений висновок, що у разі наявності у позивача переконання, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушені його права, свободи чи інтереси, таке порушене право підлягає захисту шляхом звернення позивача до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто, в порядку судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 440/6188/20), а не шляхом пред`явлення нового позову.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Частиною 2 статті 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 3 ст. 14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Також обов`язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб`єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" від 17.07.1997. Отже її положення є обов`язковими для виконання Україною.

Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Положеннями статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013 звернув увагу, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (див. також пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа № 140/279/21.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 р. у справі № 440/6188/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021 р.:

визнано протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";

зобов`язано Полтавський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звернення рішення до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

На виконання судового рішення від 15.01.2021 р. у справі № 440/6188/20 Полтавський апеляційний суд провів перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, визначивши розмір такої винагороди сумою 555769 грн, однак виплату заборгованості на цей час не провів.

В свою чергу, в межах справи № 440/10814/24, позивачем зокрема, заявлено вимогу про стягнення з Полтавського апеляційного суду невиплаченого при звільненні грошового утримання в сумі 555769 грн.

Колегія суддів зазначає, що статтею 382 КАС України визначено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Положеннями статті 383 КАС України встановлено особливий порядок розгляду заяв позивача щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

Частиною першою вказаної статті встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Норма статті 383 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються (постанова Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 295/13613/16-а).

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення.

Також, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Верховний Суд неодноразово застосовував доктрину «ефективного засобу правового захисту», напрацьовану під час застосування статті 13 Конвенції. Ефективним є засіб, який забезпечує поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду із вимогою про стягнення з Полтавського апеляційного суду невиплаченого при звільненні грошового утримання в сумі 555769 грн., позивач не врахував того, що ця сума вже нарахована йому на виконання судового рішення у справі № 440/6188/20, яке набрало законної сили та цим же судовим рішенням на Полтавський апеляційний суд покладений і обов`язок щодо виплати ОСОБА_1 цих сум, тобто в межах правовідносин у справі № 440/10814/24 між позивачем та Полтавським апеляційним судом новий спір не виник, з огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в рішеннях від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17.

В свою чергу, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні позовні вимоги у цій справі не можуть бути розглянуті як за правилами адміністративного судочинства так і не підлягають розгляду в судовому порядку в цілому.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд під час вирішення справ № 170/167/17 (постанова від 16 грудня 2021 року), № 400/822/20 (постанова від 31 січня 2022 року), № 233/3744/17 (постанова від 20 квітня 2022 року), № 818/1346/16 (постанова від 30 червня 2022 року), та № 160/2888/23 (постанова від 18 січня 2024 року).

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 по справі № 440/10814/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)І.С. ЧалийСудді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 03.12.2024 року