Постанова

від 03.12.2024 по справі 243/3847/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10622/24 Справа № 243/3847/24 Суддя у 1-й інстанції - Дюміна Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 243/3847/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - ОСОБА_1

сторони:

позивач Слов`янська окружна прокуратура Донецької області, в інтересах Держави, в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області,

відповідачі Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в порядкуспрощеного позовногопровадження,відповідно доч.2ст.247ЦПК України,без фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Статіва Олена Володимирівна, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 жовтня 2024 року, яке ухвалено суддею Дюміною Н.О. у місті Слов?янську Донецької області та повне судове рішення складено 08 жовтня 2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Слов`янська окружна прокуратура Донецької області, в інтересах Держави, в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування державної реєстрації, витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що, на підставі наказу начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10.11.2016 №2372-СГ, ОСОБА_2 отримала безоплатно у власність земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0787, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів.

16.11.2016 державним реєстратором за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану ділянку.

21.12.2016 ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787 з ОСОБА_3 та 21.12.2016 приватним нотаріусом право власності ОСОБА_2 припинено, право власності ОСОБА_3 зареєстровано.

Водночас, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10.11.2016 №2372-СГ винесено з порушенням норм земельного законодавства та він підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка, яка передана за вказаним наказом ОСОБА_2 поверненню на користь держави, з наступних підстав.

Встановлено, що на підставі розпорядження голови Слов`янської районної адміністрації № 309 від 30.05.2008 ОСОБА_2 вже отримала безоплатно у власність земельну ділянку за кадастровим номером 1424281500:03:000:0171, площею 2,0000 га, пасовищ із земель сільськогосподарського призначення на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, у розділі відомостей про суб`єктів права власності власником земельної ділянки з кадастровим номером 1424281500:03:000:0171 зазначено ОСОБА_2 .

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_2 , на час отримання земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787 (наказ начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10.11.2016 № 2372-СГ), використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (розпорядження голови Слов`янської районної адміністрації № 309 від 30.05.2008).

В силу викладених вище обставин, земельна ділянка з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787 підлягає витребуванню у ОСОБА_3 на користь Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10.11.2016 №2372-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2,0 га, за кадастровим номером 1424256200:11:000:0787; витребувати у ОСОБА_3 на користь Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, вартістю 56155,22 грн, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_3 на користь власника земельної ділянки, відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України - Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області (повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району), земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, вартістю 56155,22 грн., з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та ОСОБА_2 на користь Донецької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн, по 1514,00 грн з кожного.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Статіва О.В., посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі, застосувавши наслідки пропуску позовної давності.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що Миколаївська міська рада ніколи не була власником спірної земельної ділянки і не надала жодного доказу на підтвердження свого права. Наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні не є доказом порушення Земельного законодавства, а є стадією кримінального провадження. Зазначає, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, що надає йому можливість захищати своє право на спірну земельну ділянку. Також, суд залишив поза увагою той факт, що спірна земельна ділянка використовується у господарській діяльності апелянта. Крім того, апеллянт, при придбанні земельної ділянки, покладався на відомості Державного реєстру речових прав, як на відомості, що підтверджують визнання державою права власності, що виникло у попереднього власника на законних підставах. Крім того, прокурором позов поданий поза межами строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, Слов`янська окружнапрокуратура Донецькоїобласті зазначає,що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Рішення суду першої інстанції оскаржено в частині задоволення позовних вимог Слов`янської окружної прокуратура Донецької області про витребування у ОСОБА_3 на користь власника земельної ділянки, відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України - Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області (повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району), земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, вартістю 56155,22 грн., з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області, тому, відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України, переглядється судом апеляційної інстанції тільки в цій частині.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції, відповідно до принципу диспозитивності, не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, від адвоката Статіви О.В, надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача ОСОБА_4 , та його представника адвоката Статіви О.В., а інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

При цьому, прокурор Донецької Обласної прокуратури Лушер Н.М., якій Дніпровський апеляційний суд, згідно ухвали суду 26 листопада 2024 року, забезпечив участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та роз?яснив положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України щодо ризиків технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на стабільний відеозв?язок із судом не вийшла та клопотань про відкладення судового розгляду до початку судового засідання не надала.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 375502617 від 23.04.2024, 21 грудня 2016 року приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Панченком А.В. зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787.Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серії та номер: 5728, виданий 21.12.2016 року.

Згідно деталізованої інформації про речове право, право власності на вищезазначену земельну ділянку було зареєстроване вперше 16.11.2016 за ОСОБА_2 на підставі наказу серія та номер: 2372-СГ виданий 10.11.2016 року, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області. Речове право припинено 21.12.2016 року.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 375501330 від 23.04.2024, 16.11.2016 року державним реєстратором Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Болушник І.О. було зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787. Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі наказу серія та номер: 2372-СГ виданий 10.11.2016 року, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.

21 грудня 2016 року ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за №5728, передала у власність (продала) ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0787, що розташована за адресою: Донецька область, Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1402215582016 від 27.10.2016 слідує, що право власності на земельну ділянку, загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0787, що розташована за адресою: Донецька область, Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради, цільове призначення - для ведення селянського особистого господарства, зареєстровано за ОСОБА_3

22 серпня 2016 року ОСОБА_2 було подано клопотання, яке зареєстровано у Головному управлінні Держгеокадастру у Донецькій області 07 листопада 2016 року за № П-4863/0/5-16, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0000 га ріллі (кадастровий номер 1424256200:11:000:0787).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10 листопада 2016 року №2372-СГ затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0000 га (кадастровий номер 1424256200:11:000:0787).

25 квітня 2024 року Слов`янською окружною прокуратурою Донецької області на адресу начальника Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області було направлено повідомлення за № 57-1296 Вих-24 про представництво інтересів держави (в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру), в якому надано інформацію про виявлені порушення та намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради. З метою встановлення всіх обставин справи, просили повідомити чи планує Миколаївська міська військова адміністрація самостійно звернутися до суду із позовом або вжити інші заходи щодо захисту інтересів держави.

Листом Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області № 1918/10-03-01/2024 від 30.04.2024 повідомлено Слов`янську окружну прокуратуру Донецької області, що, у зв`язку зі збройною агресією рф, Миколаївська міська рада не мала об`єктивної можливості належним чином вживати заходи щодо захисту порушених інтересів територіальної громади. Крім того, Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області не має можливості самостійно звернутися до суду з позовною заявою, у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору. Також, військова адміністрація зазначає, що на території громади тривають обстріли території громади та маються значні руйнування об`єктів нерухомості, отже, бюджетні кошти використовуються першочергово на забезпечення основних потреб життєдіяльності населення та функціонування критичної інфраструктури. За таких обставин у Миколаївської міської військової адміністрації відсутні кошти на сплату судового збору. В зв`язку з бойовими діями на території ОТГ періодично відсутнє електропостачання та здійснюється евакуація населення. Деякі посадові та службові особи апарату військової адміністрації, у тому числі, з питань земельних відносин, перебувають в евакуації та працюють дистанційно, тому ведення позовної роботи є обмеженим, у тому числі, з причин технічної незабезпеченості.

Задовольняючи позовні вимоги Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, в інтересах Держави, в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, про витребування у ОСОБА_3 на користь власника земельної ділянки, відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України - Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області (повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району), земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, вартістю 56155,22 грн., з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до органів Держгеокадастру за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_2 діяла неправомірно, неправдиво вказавши, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню вона не використала. В подальшому орган Держгеокадастру, приймаючи наказ щодо надання дозволу на розробку документації, її затвердження та передачу землі у власність, не перевірив обставин, необхідних для передачі землі у приватну власність громадян, та вчинив дії, які суперечать закону.

На підставі наведеного вище суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Видача ГУ Держгеокадастру спірного Наказу не свідчить про наявність у Держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

Позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Оскільки обраний прокурором спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовійприроді спірних правовідносин та перешкод для застосування механізмустатті 388 ЦКУкраїни не вбачається, позов в частині витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787 у ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України (постанова Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 727/9547/13, від 28 січня 2021 року у справі № 367/8910/17).

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17).

Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

У постановіВерховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі № 463/6249/16-ц зроблено висновок, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Судом першоїінстанції вірновстановлено,що власникомспірної земельноїділянки єМиколаївська міськарада,адже згіднодо пункту24розділу Х«Перехідні положення»Земельного кодексуУкраїни,органам місцевогосамоврядування наданоповноваження нарозпорядження всімаземлями державноївласності,розташованими замежами населенихпунктів умежах відповіднихтериторіальних громад,крім земель,які залишилисьу державнійвласності.Вказаний пунктнабрав законноїсили 27травня 2021року згідноЗакону України№ 1423 ІХвід28 квітня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відноси.

Відповідно до частини 1статті 121 ЗКУкраїни громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно із частинами 1-4статті 116 ЗКУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_2 повторно скористалася своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши Наказ № 2372-СГ від 10 листопада 2016 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_2 земельної ділянки з Кадастровим номером 1424256200:11:000:0787, а тому цей наказ є незаконним.

21 грудня 2016 року ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за №5728, передала у власність (продала) ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0787, що розташована за адресою: Донецька область, Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради.

Оскільки, отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_2 не набула права власності у передбаченому законом порядку, а тому не набув цього права і ОСОБА_3 , як покупець.

За змістом статей15,16 ЦКУкраїни, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Так, за змістомстатті 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно достатті 152 ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормамиглави 29 ЦКУкраїни передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦКУкраїни) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦКУкраїни).

Згідно частини 1статті 388 ЦКУкраїни, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьому,статтею 346 ЦПК Українине передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимогстатті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей387,388 ЦКУкраїни (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченогостаттею 388 ЦКУкраїни, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Власник, з дотриманням вимогстатті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Оскільки обраний прокурором спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізмустатті 388 ЦКУкраїни не вбачається, позов в частині витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787 у ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 про те, що на момент набуття права власності спірна земельна ділянка була вільною від будь-яких обтяжень чи обмежень, а Миколаївська міська рада ніколи не була власником спірної земельної ділянки, доказів на підтвердження свого права власності на спірну земельну ділянку Миколаївською міською радою суду не надано, з огляду на таке.

Згідно зрозпорядженням Кабінету Міністрів України № 710-р від 12 червня 2020 року«Про визначення адміністративних центрів затвердження територій територіальних громад Донецької області»території Миколаївської, Малинівської, Райгородоцької, Рай-Олександрівської територіальних громад увійшла до складу Миколаївської територіальної громади Слов`янського району.

Постановою Верховної ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року за №807-ІХ утворено Краматорський район (з адміністративним центром у місті Краматорськ) у складі територій Андріївської сільської, Дружківської міської, Іллінівської сільської, Костянтинівської міської, Краматорської міської, Лиманської міської, Миколаївської міської, Новодонецької селищної, Олександрівської селищної, Святогірської міської, Слов`янської міської, Черкаської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, та ліквідовано Слов`янський район Донецької області.

Відповідно до пункту 24Перехідних положень Земельного кодексу Україниз дня набрання чинності цим пунктом (доповнено згідно ізЗаконом України від 28 квітня 2021 року №1423-IX) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно частини 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

В даному випадку Миколаївській міській раді надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27 травня 2021 року згідно Закону України № 1423-IX від 28 квітня 2021 року.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні не є доказом порушення Земельного законодавства, а є стадією кримінального провадження, яка передбачає збір доказової бази, а наявність чи відсутність порушення Земельного законодавства має встановлюватись виключно судом в межах розгляду обвинувального акту в судіне спростовують визначених ЦК України обов`язковість його, як суб`єкта цивільних правовідносин, добросовісно та розумно використовувати свої права та утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускати обставин зловживання правами.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і при її придбанні покладався на відомості Державного реєстру речових прав як на відомості, що підтверджують визнання Державою права власності, що виникло у попереднього власника на законних підставах, не можуть бути підсавою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки колегія суддів не вбачає перешкод для витребування спірної ділянки у ОСОБА_3 , як добросовісного набувача, відповідно до частини 1статті 388 ЦКУкраїни.

Витребування у відповідача ОСОБА_3 земельної ділянки не є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого Протоколу Конвенції.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол до Конвенції ратифікованийЗаконом України17 липня 1997 року № 475/97-ВРі з огляду на приписи частини першоїстатті 9 Конституції України,статті 10 ЦК Українизастосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зістаттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно досталої практикиЄСПЛ (середбагатьох інших,рішення усправах «Спорронґі Льоннротпроти Швеції»від 23вересня 1982року,«Джеймс таінші протиСполученого Королівства»від 21лютого 1986року,«Щокін протиУкраїни» від14жовтня 2010року,«Сєрков протиУкраїни» від07липня 2011року,«Колишній корольГреції таінші протиГреції» від23листопада 2000року,«Булвес» АДпроти Болгарії»від 22січня 2009року,«Трегубенко протиУкраїни» від02листопада 2004року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний» , «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Вирішуючи питання щодо належної компенсації за втручання у право власності, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_3 , виходячи з принципу диспозитивності, розпорядився своїми процесуальними правами та не заявив вимог про надання належного відшкодування моральної та матеріальної шкоди у звьязку з вимогою про повернення спірної земельної ділянки. За відсутності таких вимог суд не має жодних об`єктивних даних для оцінки розміру шкоди, заподіяної відповідачу (рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» абз.77).

Враховуючи приписи частини 3 та 4статті 390 ЦК України, ОСОБА_3 не позбавлений можливості пред`явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Також, у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача, законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставістатті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, від 29 травня 2019 року №367/2022/15ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14ц).

Посилання відповідача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами строку позовної давності колегія суддів вважає помилковими, з огляду на наступне.

Так, у ЦК України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, може певний її орган.

На віндикаційні позови Держави, в особі органів державної влади, поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою статті 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі№ 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у разі звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 352/469/18.

Як вбачається із матеріалів справипрокурор дізнався про порушені права Держави, в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, у межах кримінального провадження, тому строк позовної давності ним не пропущено

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 ,від іменіта вінтересах якогодіє адвокатСтатіва ОленаВолодимирівна,- залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонногосуду Донецькоїобласті від03жовтня 2024року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 03 грудня 2024 року.

Головуючий:

Судді: