Постанова

від 03.12.2024 по справі 179/1159/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9795/24 Справа № 179/1159/24 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Магдалинівської селищної ради, третя особа - Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Магдалинівської селищної ради, третя особа - Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позову посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Після його смерті залишилася спадщина, яка складається із домоволодіння в АДРЕСА_1 та на яку, за життя, батько склав заповіт на її ім`я. В цьому будинку вона зареєстрована та проживає з 1994 року. Вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та отримала відмову, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташовані в АДРЕСА_1 , загальною площею 47,3 кв.м., житловою площею 22,0 кв.м., А-1- житловий будинок, а2-прибудова,Б-літня кухня, б2-прибудова, В-сарай, Г-сарай, Д-вбиральня, №1 - ворота з хвірткою, № 2 - огорожа, в порядку спадкування за заповітом, після смерті батька ОСОБА_2 .

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що її батько проживав у спірному будинку з 1964 року, з 1994 року у ньому проживала та була зареєстрована позивачка. Законодавством у сфері державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року подається виключно виписка із погосподарської книги та документ, що посвідчує право власності на землю. Реєстрація права власності на будинок, за життя батька, проведена не була, саме тому вона звернулася із даним позовом. В інший спосіб вона визнати своє право власності не може. Виписку з погосподарської книги (особовий рахунок НОМЕР_1 ) до розгляду справи судом першої інстанції їй отримати не вдалося, тому вона долучає її до апеляційної скарги.

Відзив на апеляційну скаргу надано не було.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком позивачки.

Відповідно до заповіту від 18 травня 2007 року, посвідченого секретарем виконкому Казначеївської сільської ради, ОСОБА_2 заповів позивачці житловий будинок в АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційноїдовідки №00/217/02-24від 15квітня 2024року,виданої КП«Новомосковське МБТІ»право власностіна домоволодіння,яке розташованев АДРЕСА_1 , не зареєстровано.

Постановою нотаріуса від 21 травня 2024 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано будь-яких доказів, які б свідчили про належність спадкодавцеві домоволодіння в АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15,16 ЦК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка вказує про те, що будинок було побудовано її батьком до 05 серпня 1992 року.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків,зокрема положеннямиЦК УРСР1963року,Законом України«Про власність»,Законом Українивід 07грудня 1990року №533-XII«Про місцевіРади народнихдепутатів тамісцеве ірегіональне самоврядування»,Законом Українивід 25грудня 1974року «Продержавний нотаріат»,постановою РадиМіністрів УкраїнськоїРСР від11березня 1985року №105«Про порядокобліку житловогофонду вУкраїнській РСР»,Вказівками поведенню погосподарськогообліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за №112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року №5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року №45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року №1/5, та іншими нормативними актами які діяли на момент закінчення будівництва будинків.

Відповідно до довідки КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» від 15 квітня 2024 року №00/217/02-24, право власностіна домоволодіння,яке розташованев АДРЕСА_1 , не зареєстровано (а.с 12. ).

Як вбачається з копії технічного паспорту від 15 квітня 2024 року, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , житловий будинок, прибудови, літня кухня, сараї та вбиральня побудовані у 1959 році (а.с.17-32).

Тобто, на час побудови спірного домоволодіння, питання набуття права власності регулювалися Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ), який Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року №8502-ІІ був визнаний таким, що втратив чинність, і прийнятою на підставі Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Постанова), які визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу, кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 постанови визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом та постановою, підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок визнавався сам факт спорудження ним нерухомого майна з додержанням вимог цих актів законодавства.

На час побудови спірного будинку державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі - Інструкція), яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56.

Зазначений нормативний акт передбачав державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п.1 розділу 1 Інструкції реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР проводило бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих.

Пунктом 4 розділу 1 Інструкції встановлено, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

Згідно з пунктом 7 Інструкції реєстрація здійснювалась на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік (далі - Перелік) яких додано до вказаної Інструкції).

За пунктом 10 Переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Згідно з п.14 Переліку нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію віднесені до правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР.

Відповідно до п.9 Інструкції право користування земельними ділянкам, на яких розташовані будинки або домоволодіння з обслуговуючими їх будівлями та спорудами, реєструються окремо, відповідно до інструкції МКГ УРСР від 23 серпня 1952 року "Про порядок обміру земель і реєстрації документів на право користування земельними ділянками в містах і селищах міського типу УРСР".

Правові акти, які діяли на час будівництва спірного будинку, не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Отже, підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог, зазначених актів законодавства, та прийняття будинку в експлуатацію.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року №91, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

До самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року, якщо їх відповідність вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил підтверджується технічним паспортом, складеним за результатами технічної інвентаризації.

Позивачка в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що спірний будинок був побудований до 05 серпня 1992 року.

Колегія суддів наголошує на тому, що виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року,могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачкою не надано жодних доказів того, що її батько здійснив будівництво спірного домоволодіння на відведеній йому для цієї мети земельній ділянці.

В матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідною комісією будинок приймався в експлуатацію, БТІ був складений висновок про технічний стан будинку (будівлі), була проведена реєстрація такого будинку в бюро технічної інвентаризації виконкому місцевої Ради депутатів трудящих саме на час його будівництва, або на час смерті спадкодавця.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року №56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

До апеляційної скарги копію витягу з погосподарської (домової) книги за адресою спірного домоволодіння позивачем надано не було.

Натомість, з долученої до апеляційної скарги копії особистого рахунку № 560 на ОСОБА_2 вбачається склад його сім`ї місце роботи. Вказано що господарство перебуває в колгоспі "Дружба" с. Казначеївка. В розділі будівлі, що знаходяться в особистій власності господарства вказано житловий будинок 1962 року, погрібник 1962 року. В розділі земля, що знаходяться в особистій власності господарства вказано всього землі на 1 січня 1964,1965,1966 року 0,40 під будівлями 0,01. Заповнено розділ 7 Нарахування та надходження коштів самообладання, з якого вбачається нарахування та сплату внесу 19 травня 1964 року, 11 березня 2965 року та 5 березня 1966 року (а.с.85-86).

Яке відношення до спірного будинку має вказана копія особистого рахунку № НОМЕР_1 позивачкою не вказано.

Право власності на спірне домоволодіння за спадкодавцем зареєстровано не було, будь-якого документу, що засвідчує виникнення речового права на таке майно за забудовником у матеріалах такої справи також не міститься.

Висновок БТІ складений на замовлення позивачки 15 квітня 2024 року не свідчить про доведеність заявлених позовних вимог.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно доведеності заявлених позовних вимог, не можуть бути прийняті до уваги.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: .П. Барильська

Судді: М.О. Макаров

І.Ю. Ткаченко