Постанова

від 02.12.2024 по справі 469/219/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.12.24

22-ц/812/1824/24

Єдиний унікальний номер судової справи 469/219/24

Номер провадження 22-ц/812/1824/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

02 грудня 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Травкіною В.Р.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,яка поданаїї представником адвокатомЛебєдєвою ТетяноюОлександрівною, ухвалу, яка постановлена Березанським районним судом Миколаївської області 16 жовтня 2024 року, під головуванням судді Гапоненко Н.О. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Коблівської сільської ради, про позбавлення батьківських прав,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 пред`явила позов до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 06 квітня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 16листопада 2023 року.

Від шлюбусторони маютьтрьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Причинами розірвання шлюбу було те, що відповідач зловживає спиртними напоями та будучи в стані алкогольного сп`яніння поводить себе вкрай агресивно, вчиняє сварки і скандали, така поведінка носить сталий характер. Позивач неодноразово викликала поліцію, оскільки відповідач за місцем свого проживання вчиняв домашнє насильство психологічного характеру, виганяв її з будинку, ображав нецензурною лексикою, що відбувалося в присутності їхніх неповнолітніх дітей.

У постанові Березанського районного суду Миколаївської області від 23грудня 2015 року суд визнав винним ОСОБА_2 у вчинення адміністративного правопорушення, що передбачене ст.173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства. У 2020 році відповідача знову було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП - вчинення домашнього насильства.

Із зазначених постанов суду вбачається, що відповідач визнавав себе винним у вчинення домашнього насильства, однак продовжує й надалі його вчиняти.

За роки шлюбу позивач неодноразово зверталась за допомогою до органів поліції щодо вчинення до неї та її дітей домашнього насильства відповідачем. Однак, не всі звернення фіксувались, мовляв, це внутрішні сімейні справи, які мають вирішуватись членами сім`ї самостійно.

Відтак ОСОБА_2 під час перебування в шлюбі з позивачем систематично вчиняв домашнє насильство у присутності дітей, що негативно позначилось на їхньому психологічному здоров`ї.

В той же час, відповідач участі у вихованні дітей не приймає, не цікавиться їхнім здоров`ям та досягненнями у школі і позашкільним життям, не утримує, не надає будь-якого виду матеріальної допомоги, батьківські збори не відвідує, жодного разу у школі та на додаткових навчальних заходах не з`являвся.

У зв`язку із тим, що відповідач не надає матеріальної допомоги неповнолітнім донькам позивач змушена була звернутись до Березанського районного суду Миколаївської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/2 частки заробітку (доходу), починаючи з дня подачі заяви до досягнення дітьми повноліття.

Таким чином, відповідач вже тривалий час не надає дітям матеріальне забезпечення, самоусунувся від виховання дітей, залишає їх на тривалий час без засобів існування, до розлучення систематично вчиняв відносно позивача в присутності неповнолітніх дітей домашнє насильство, чим ставить під загрозу їхнє психологічне здоров`я.

У зв`язку із тим, що відповідач взагалі не цікавиться дітьми, не піклується про них, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться їхніми успіхами, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їхнім здоров`ям, розвитком, навчанням, підготовкою до самостійного життя; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їхнього внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти та систематично вчиняв домашнє насильство, створились умови, які шкодять інтересам дітей.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просила ОСОБА_2 позбавити батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Березанськогорайонного судуМиколаївської областівід 12квітня2024року відкритопровадження усправі.Розгляд справипризначено заправилами загального позовногопровадження зповідомленням сторін.Цією жухвалою залученодо участіу справів якостітретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору Орган опіки та піклування Коблівської сільської ради.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 16жовтня 2024 року зупинено провадження у даній справі у зв`язку перебуванням ОСОБА_2 на військовій службі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ,діючи черезсвого представника адвокатаЛебєдєву Т.О., посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просила ухвалу районного суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим що, матеріали справи не містять належного документального підтвердження перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства і судової практики України, в тому числі низки постанов Верховного Суду.

Звернуто також увагу на те, що питання про зупинення провадження вирішено після закриття підготовчого провадження.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Учасники справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лебєдєва Т.О. направила до апеляційного суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2024 року ОСОБА_1 пред`явила позов до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України,районний судз оглядуна те,що ОСОБА_2 перебуває навійськовій службіу військовійчастині з02серпня2024року,що підтверджуєтьсядовідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 від27вересня2024року,дійшов висновкупро наявністьпідстав длязупинення провадженнята зупинивпровадження уданій справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, з огляду на наступне.

Як вище зазначалось, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, №30979/96, §43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).

Згідно із п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю воєнного стану в Україні, а з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Така правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 21грудня 2022 року у справі №456/2541/19.

У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі №6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі №6-1957цс16 зазначено, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.

В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2022 року в справі №461/5209/19 (провадження №61-5782св22) вказано, що: 22 серпня 2022 року позивач звернувся до суду касаційної інстанції із клопотанням про зупинення провадження у справі №461/3554/21 у зв`язку з тим, що він перебуває на військовій службі у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, військовослужбовець не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходиться у зоні бойових дій. На підтвердження клопотання про зупинення провадження у справі позивач надав довідки із військової частини від 08 серпня 2022 року №2/762 та №2/761. Пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Оскільки, позивачем надані докази його перебування у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій, колегія суддів вважає, що заява позивача про зупинення провадження у справі №461/5209/19 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тому необхідно зупинити провадження у справі, що переглядається, до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан.

Такі ж правові висновки викладені у постанові Верховного Суду 09листопада 2022 року у справі №753/19628/17.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що військове формування створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Структура Збройних Сил України визначена ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України», відповідно до частини третьої якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Як вбачається з довідки №3770 від 27 вересня 2024 року ОСОБА_2 призваний на військову службу під час мобілізації 02 серпня 2024 року до військової частини, згідно Указу Президента України №69/2022 від 24лютого2022 року (а.с.65).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і колегія суддів апеляційного суду, про те, що існують обставини, які, відповідно до положень п.2ч.1ст.251ЦПК України, унеможливлюють продовження розгляду цивільної справи та наявність яких є підставою для зупинення провадження у справі, а тому обов`язком суду є зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

При цьому, колегія суддів зауважує, що дотримання судом першої інстанції норм процесуального права не порушує доступ позивача до правосуддя та гарантує дотримання процесуальних прав обох сторін, їх право на справедливий судовий розгляд.

Доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів на підтвердження перебування відповідача на військовій службі у військовій частині, що переведена на воєнний стан, є необґрунтованими, оскільки суперечать встановленим і описаним вище обставинам справи та визначеним відповідно до них правовідносинам, оскільки положеннями п.2ч.1ст.251ЦПКУкраїни визначено обов`язок, а не право суду зупинити провадження у справі з зазначеної у ньому підстави. Цією нормою не передбачено можливість зупинення провадження у справі в залежність від участі чи неучасті у бойових діях сторони, яка перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. Наявна у справі довідка є належним та допустимим доказом перебування відповідача на військовій службі у складі Збройних Сил України під час воєнного стану. Доказів на спростування викладеного вище, суду не надано.

Зважаючи на наведене, доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження підстав для зупинення провадження у даній справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК Україниє необґрунтованими.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення порядку вирішення питання про зупинення провадження у справі, оскільки підготовче судове засідання було закрито, та призначено розгляд справи по суті, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно приписів ч.3 ст.210ЦПК України зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті передбачено з підстав, встановлених п.п.1-3 ч.1 ст.251 ЦПК України.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстави для висновку, що питання про зупинення провадження у справі вирішено районним судом з грубим порушенням норм процесуального права.

Згідно зі ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

При цьому, оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат у даній справі колегією суддів не вирішується.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Лебєдєвою Тетяною Олександрівною, залишити без задоволення.

Ухвалу Березанського районного судуМиколаївської областівід 16жовтня2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 04 грудня 2024 року