Рішення

від 27.11.2024 по справі 331/7529/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

РІШЕННЯ

іменем України

27.11.2024

Справа № 331/7529/23

Провадження № 2/331/580/2024

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої судді Фісун Н.В., за участю секретаря Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Запорізький національний університет про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, через представника Никоненко О.О. , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Запорізький національний університет про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування позову зазначив, що 25 травня 2023 року відповідач ОСОБА_2 направив до Запорізького національного університету скаргу щодо неправомірних, на його думку, дій позивача. В скарзі викладено обставини звернення позивача в якості адвоката до Орджонікідзевського районного суду для отримання судового рішення у справі № 2- 3130/2011. При цьому відповідач ОСОБА_2 припустився застосування висловлювань, які не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність та ділову репутацію позивача, зокрема:

«... діяльність цього псевдо адвоката направлена не на захист прав громадян, а на підтримку інтересів злочинного угрупування, що веде рейдерську діяльність...»;

«.. злочинне угрупування... намагається протиправно позбавити мене належного мені майна, , «адвокат» ОСОБА_6 завзято допомагає йому в цьому, скоюючи кримінальні правопорушення...»;

«...порушуючи всі моральні та професійні принципи «адвокат « ОСОБА_6 ... подає сфабриковані ним же документи...»;

« ОСОБА_7 як особі, що є «фахівцем права»...»;

«...дії « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є протиправними і аморальними та суперечать закону і загальноприйнятним нормам і правилам, порушують моральні устої суспільства, суперечать змісту виховної функції викладача ОСОБА_6...»;

«Цей «адвокат» ОСОБА_6 діє не тільки свідомо, умисно, а ще й системно ігноруючи вимоги моральної етики викладача кафедри права і правоохоронної діяльності...а не шахраїв і інших аморальних осіб, подібних ОСОБА_6 , які замість суспільної користі будуть лише знати, як краще фабрикувати хибні документи»;

В резолютивній частині скарги ОСОБА_2 вимагає від Запорізького національного університету застосувати до позивача відповідні заходи у вигляді розірвання трудового договору на підставі п.3 ст. 41 КЗпП України.

29 червня 2023 року відповідач ОСОБА_2 повторно звернувся до Запорізького національного університету, у зверненні ОСОБА_2 також вдався до застосування аналогічних висловлювань, зокрема:

«адвокат ОСОБА_6» вдався ще до однієї спроби ввести суд в оману, та черговий раз подав до суду хибний документ про наявність у нього повноважень представляти у суді підприємство, керівний орган якого не надавав ОСОБА_6 ніяких повноважень»;

«...виправдовуючи ОСОБА_6 , ви надаєте ОСОБА_6 право продовжувати здійснення злочинної рейдерської діяльності та і далі потурати закон»;

«Такі зухвалі, цинічні дії ОСОБА_6 , спрямовані на захват чужої власності під час війни не можливо розглядати іншим чином, як провокацію проти державної влади шляхом розколу суспільства».

29 червня 2023 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до Запорізького національного університету із зверненням, в якому стверджував, що позивач вчинив кримінальне правопорушення, що передбачене ч.1 ст. 4001 КК України.

04 липня 2023 року відповідач ОСОБА_4 у мережі Інтернет на порталі «ІНФОРМАЦІЯ_4» розповсюдила інформацію (доступна за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача, а саме: «Як стало відомо журналісту нашого інтернет-видання, співробітник Запорізького національного університету доцент ОСОБА_8 вчинив аморальний поступок, з приводу чого проводиться перевірка. За наслідками перевірки доценту ОСОБА_6 може загрожувати звільнення з роботи. Ініціатором перевірки є ОСОБА_2 . З його заяви вбачається, що ОСОБА_1 веде аморальний спосіб життя, паплюжить честь та ім`я університету.»

Прохає суд визнати недостовірною, та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 інформацію, що поширена відповідачем ОСОБА_2 в зверненнях від 29.05.2023 року та 29.06.2023 року на адресу Запорізького національного університету, зокрема про:

«... діяльність цього псевдо адвоката направлена не на захист прав громадян, а на підтримку інтересів злочинного угрупування, що веде рейдерську діяльність...»;

«.. злочинне угрупування... намагається протиправно позбавити мене належного мені майна, , «адвокат» ОСОБА_6 завзято допомагає йому в цьому, скоюючи кримінальні правопорушення...»;

«...порушуючи всі моральні та професійні принципи «адвокат « ОСОБА_6 ... подає сфабриковані ним же документи...»;

« ОСОБА_7 як особі, що є «фахівцем права»...»;

«...дії « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є протиправними і аморальними та суперечать закону і загальноприйнятним нормам і правилам, порушують моральні устої суспільства, суперечать змісту виховної функції викладача ОСОБА_9 »;

«Цей «адвокат» ОСОБА_6 діє не тільки свідомо, умисно, а ще й системно ігноруючи вимоги моральної етики викладача кафедри права і правоохоронної діяльності...а не шахраїв і інших аморальних осіб, подібних ОСОБА_6 , які замість суспільної користі будуть лише знати, як краще фабрикувати хибні документи»;

« «адвокат ОСОБА_6 » вдався ще до однієї спроби ввести суд в оману, та черговий раз подав до суду хибний документ про наявність у нього повноважень представляти у суді підприємство, керівний орган якого не надавав ОСОБА_6 ніяких повноважень»;

«...виправдовуючи ОСОБА_6 , ви надаєте ОСОБА_6 право продовжувати здійснення злочинної рейдерської діяльності та і далі потурати закон»;

«Такі зухвалі, цинічні дії ОСОБА_6 , спрямовані на захват чужої власності під час війни не можливо розглядати іншим чином, як провокацію проти державної влади шляхом розколу суспільства».

Зобов`язати відповідача ОСОБА_2 протягом 5 днів після набрання рішенням законної сили спростувати вищезазначену інформацію шляхом направлення на адресу Запорізького національного університету резолютивної частини такого рішення під заголовком «спростування» без будь-яких зауважень, заперечень, коментарів, тлумачень, думок ОСОБА_2 .

Визнати недостовірною, та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 інформацію, що поширена відповідачем ОСОБА_3 в зверненні від 29.06.2023 року на адресу Запорізького національного університету, (зокрема про те, що позивач вчинив кримінальне правопорушення, що передбачене ч.1 ст. 4001 КК України.)

Зобов`язати відповідача ОСОБА_3 протягом 5 днів після набрання рішенням законної сили спростувати вищезазначену інформацію шляхом направлення на адресу Запорізького національного університету резолютивної частини такого рішення під заголовком «спростування» без будь-яких зауважень, заперечень, коментарів, тлумачень, думок ОСОБА_3 .

Зобов`язати відповідача ОСОБА_4 протягом 5 днів після набрання рішенням законної сили спростувати вищезазначену інформацію шляхом опублікування на інтернет - порталі «ІНФОРМАЦІЯ_4» (ІНФОРМАЦІЯ_5/) резолютивної частини такого рішення під заголовком «спростування» без будь-яких зауважень, заперечень, коментарів, тлумачень, думок ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 100 000 грн та ОСОБА_3 100 000 грн в якості компенсації моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_1 і судові витрати.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя 8.12.2023 року відкрито провадження по справі за правилами загального провадження.

31.01.2024 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_1 стверджує, що відповідач ОСОБА_3 29.06.2023 року звернувся до Запорізького національного університету із зверненням, чим допустив розповсюдження інформації. Таке твердження Позивача є хибним. ОСОБА_3 звернувся до ЗНУ в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» згідно чинного законодавства не є розповсюдженням інформації. Також, Позивач у своєму позові стверджує, що у зверненні до ЗНУ від 29.06.2023 р., Відповідач ОСОБА_3 заявив, що Позивач ОСОБА_1 нібито скоїв кримінальне правопорушення. Таке твердження Позивача, є відверто хибним. Відповідач ОСОБА_3 у зверненні від 29.06.2023 р. звертав увагу ректора ЗНУ на те, що Позивач ОСОБА_6 (цитата із звернення від 29.06.2023 р.): «... вдався до протиправної спроби як незаконний представник ввести Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в оману, що є кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 400 1 КК України.». Отже, жодного твердження, що Позивач ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, звернення ОСОБА_3 від 29.06.2023 р. взагалі не містить.

Більш того, з приводу завідомо неправдивого повідомлення Позивачем ОСОБА_1 Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя стосовно наявності у ОСОБА_1 повноважень представляти ТОВ «СП МДМ», ОСОБА_3 , як директор вказаного підприємства звернувся до правоохоронних органів. Відділом поліції № 1 Запорізького районного управління поліції ГУНП у Запорізькій області на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.06.23р. по справі 335/50510/23 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення № 12023087060000264. Окремо треба звернути увагу суду на той факт, що жодних вимог до Відповідача ОСОБА_4 , яка розповсюджувала інформацію в мережі інтернет, щодо стягнення з неї моральної шкоди у грошовому вигляді, Позивачем ОСОБА_1 у позові не пред`явлено. Така «дивина» пояснюється тим, що Позивач ОСОБА_1 та Відповідач ОСОБА_4 є пов`язаними особами та виконують завдання однієї особи - так званого в мережі інтернет «ІНФОРМАЦІЯ_6» ОСОБА_10 . Зокрема, ОСОБА_1 здійснює представництво особисто ОСОБА_10 в органах судової влади, що підтверджується відповідною інформацією з порталу «Судова влада України». Відповідачка ОСОБА_4 , в свою чергу є керівником та засновником численних підконтрольних ОСОБА_10 підприємств. Отже, Позивач, з метою штучного створення даного спору про поширення інформації свідомо залучив добре відому йому пов`язану з ним особу ОСОБА_4 .

У грудні 2016 року ОСОБА_10 протиправно набув права учасника та керівника товариства «СП МДМ», що підтверджується рішеннями, які долучені до справи. Це факт в черговий раз підтверджу є взаємозв`язок між ОСОБА_1 та Відповідачкою ОСОБА_4 і ОСОБА_10 . Внаслідок спроби рейдерського захоплення з боку групи ОСОБА_10 нерухомого майна товариства «СП МДМ» адвокат ОСОБА_8. жодного разу не представляв інтереси ТОВ «СП МДМ» у жодній справі або в будь-якій судовій інстанції. Отже, обставини за якими відбулася реалізація адвокатом ОСОБА_6. своїх «повноважень» на представництво ТОВ «СП МДМ» у справі № 2-3130/11 з приводу нерухомого майна, в будівлі літ. К-4 інв, № 1000094 по АДРЕСА_5, не дають підстави для висновків про добросовісність та розумність дій адвоката, оскільки ОСОБА_1 надав суду недостовірний доказ стосовно власника об`єкту нерухомості, а саме: витяг про право власності ТОВ «МАКС ЛАЙН», датований 2006 роком, що свідчить про те, що ОСОБА_1 керується неактуальними даними про суб`єктів права власності на нерухоме майно майже двадцятирічної давності; надав суду недостовірний доказ стосовно керівника ТОВ «СП МДМ», а саме виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «СП МДМ», датовану 2017 роком; прийняв у 2023 році доручення від клієнта - товариства «МАКС ЛАЙН», інтереси якого об`єктивно суперечать інтересам іншого клієнта ТОВ «СП МДМ», з яким адвокат пов`язаний нібито договором про надання правової допомоги з 2019 року; вступив у 2023 р. у справу № 2-3130/11 без інформування чинного керівництва товариства ТОВ «СП МДМ», в особі директора ОСОБА_3 , про свої дії та без попереднього їх погодження. Тобто, адвокат ОСОБА_8. допустив вчинення дій, які не властиві особі, яка є фахівцем права, особою, яка надає професійну (!!!) правничу допомогу, має вчене звання та науковий ступінь в області права. Обставини за якими такі дії відбувалися, можуть свідчити про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 4001 КК України «Представництво в суді без повноважень» та кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 384 КК України. У зв`язку з цим, Підрозділом дізнання Відділу поліції № 1 Запорізького районного управління поліції ГУ НП в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування в межах вищевказаних кримінальних проваджень № 12023087060000264 та № 12023087060000315. Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Позивача є необгрунтованими та безпідставними, прохає суд відмовити у задоволенні позовних вимог /Т.1 а.с.73-77/.

05.02.2024 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що Відповідач не погоджується з вимогами Позивача, виходячи з наступного. У позові зазначається, що 25 травня 2023 року відповідач ОСОБА_2 направив до Запорізького національного університету скаргу, в якій на думку Позивача припустився застосування висловлювань, що ганьблять честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Проте, це твердження Позивача, що висловлювання ОСОБА_2 ганьблять честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 є суто особистим оціночним судженням ОСОБА_1 . Таким же чином, наведені у зверненні до ЗНУ від 25.05.2023 р. висловлювання ОСОБА_2 є також відображенням оціночного судження Відповідача ОСОБА_2 , зробленого за результатом особистого сприйняття подій, які відбулися у квітні - травні 2023 року в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя «за участі» адвоката ОСОБА_8. у цивільній справі №2-3130/11. При цьому, приводом для висловлювання відповідачем ОСОБА_2 оціночних суджень є обставини, що надають для цього відповідні підстави. Так, відповідач ОСОБА_2 є власником приміщення № НОМЕР_8 в будівлі інв. № 1000094, літ. К-4, що розташована у АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 надав Орджонікідзевському районному суду м. Запоріжжя недостовірну інформацію, що власником вказаного приміщення на даний час є зовсім інша юридична особа, а саме товариство «МАКС ЛАЙН». Також, ОСОБА_1 подав Орджонікідзевському районному суду м. Запоріжжя заяву, в якій стверджував, що він одночасно має повноваження бути представником іншої юридичної особи, а саме представником товариства «СП МДМ». Тобто, ОСОБА_1 надав суду документи, які свідчать, що він є представником двох різних сторін, інтереси яких суперечать одне одному, що взагалі порушує приписи Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики. На той час, Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а також засноване ними товариство «СП МДМ» потерпало від протиправних рейдерських дій гр. ОСОБА_10 , який на сьогодні є підсудним у кримінальній справі №1-1048/11.Отже, обставини за якими відбулася реалізація адвокатам ОСОБА_6. своїх повноважень на представництво ТОВ «СП МДМ» та ТОВ «МАКС ЛАЙН» у справі № 2-3130/11 з приводу нерухомого майна в будівлі літ. К-4 інв, № 1000094 по АДРЕСА_5, не дають підстави для висновку про добросовісність та розумність дій адвоката ОСОБА_8. Навпаки, є обгрунтовані підстави вважати, що його діяльність направлена на підтримку інтересів злочинного угрупування, що веде рейдерську діяльність. Окремо треба звернути увагу суду, що «журналіст інтернет-видання», якому стало відомо про те, що «співробітник Запорізького національного університету доцент ОСОБА_8 вчинив аморальний поступок» - Відповідачка ОСОБА_4 та Позивач ОСОБА_1 є взаємопов`язаними з ОСОБА_10 особами.

Також, з відповіді на адвокатський запит ОСОБА_1 щодо авторства статті «Аморальний «адвокат», вбачається, що ця відповідь надійшла з електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3 . Така ж електронна пошта, використовується як самим ОСОБА_10 так й підконтрольними йому особами. Вказану електронну пошту використовує також ОСОБА_11 , про що свідчить позовна заява по справі №335/8115/24, подана ОСОБА_1 в її інтересах . Отже, вищенаведені факти підтверджують взаємозв`язок між Відповідачкою ОСОБА_4 та Позивачем ОСОБА_1 , які тісно по`вязані з ОСОБА_10 , а даний судовий спір є штучно створеним з метою тиску на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як на свідків у кримінальній справі № 1-1048/11. Треба додати, що звернення ОСОБА_2 до Запорізького національного університету з приводу дій його співробітника - доцента ОСОБА_1 було здійснено в порядку Закону України «Про звернення громадян». Таке звернення не є розповсюдженням інформації, що неодноразово було підтверджено висновками Верховного Суду у справах про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. Отже, підсумовуючи все вищевикладене, треба зауважити, що є всі підстави вважати, що ОСОБА_1 допустив вчинення дій, які не властиві особі, яка є фахівцем права, особою, яка надає професійну правничу допомогу, а звернення ОСОБА_2 до Запорізького національного університету в порядку Закону України «Про звернення громадян», в якому викладені оціночні судження щодо протиправних дій ОСОБА_1 не є розповсюдженням інформації. Прохає суд у позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі./ Т.1 а.с.165-183/.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя 23.05.2024 року була призначена по справі технічна експертиза та зупинено провадження по справі. Ухвала суду оскаржена позивачем не була./Т.2 а.с.31-32/.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 25.07.2024 року поновлено провадження у справі у зв`язку з ненаданням ОСОБА_1 документів для проведення експертизи./Т.2 а.с.44/.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 16.09.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Никоненко О.О. на задоволенні позовних вимогах наполягав, прохав їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , адвокат Демченко Н.М. прохала суд відмовити у задоволенні позову , з підстав зазначених у відзивах.

Відповідач ОСОБА_4 до судового засідання не з`явилася, належним чином повідомлялася про слухання справи в судовому порядку, про причини неявки суд не повідомила.

Представник третьої особи до судового засідання не з`явився, долучив до матеріалів справи заяву, в якій прохала суд розглядати справу у її відсутність.

Суд, заслухавши сторони по справі, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані сторонами та заперечення проти них, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних обставин.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до свідоцтва ОСОБА_1 має право займатися адвокатською діяльністю на підставі рішення Запорізької кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатури від 30 вересня 2003 року №7/Т.1 а.с.12/.

31травня 2023 року відповідач ОСОБА_2 направив до Запорізького національного університету скаргу щодо дій позивача. В скарзі викладено обставини звернення позивача в якості адвоката до Орджонікідзевського районного суду для отримання судового рішення у справі № 2- 3130/2011.В резолютивній частині скарги ОСОБА_2 вимагає від Запорізького національного університету застосувати до позивача відповідні заходи у вигляді розірвання трудового договору на підставі п.3 ст. 41 КЗпП України./Т.1 а.с.18-22/.

31 травня 2023 року ОСОБА_12 надіслана відповідь від Запорізького національного університету за результатами скарги , відповідно до якої комісія дійшла висновків, щодо «протиправності і аморальності дій» доцента ОСОБА_1 не має жодного підтвердження та містить суто особисту точку зору скаржника./Т.1 а.с.24-25/.

29 червня 2023 року відповідач ОСОБА_2 повторно звернувся до Запорізького національного університету щодо дій позивача/Т.1 а.с.26-27/.

26.07.2023 року ОСОБА_12 надіслана відповідь від Запорізького національного університету , що підстав для розірвання трудового договору з ОСОБА_1 відповідно до п.3 ст.41 КУпП України немає./т.1 а.с.28/.

29 червня 2023 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до Запорізького національного університету із зверненням, в якому вказав, що Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 16.06.2023 року по справі №335/5010/23 зобов`язано правоохоронні органи внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення з боку ОСОБА_1 . Прохав звернути увагу керівництва щодо протиправних дій з боку ОСОБА_1 та неможливість цієї особи в подальшому здійснювати викладацьку діяльність./Т.1 а.с.29-32/.

31.07.2023 року ОСОБА_13 надіслана відповідь від Запорізького національного університету, в які вказано, що інформація , викладена у зверненні , стосується розгляду судом справи, учасником якої університет не є./Т.1 а.с.30/.

04 липня 2023 року відповідач ОСОБА_4 у мережі Інтернет на порталі «ІНФОРМАЦІЯ_4» оприлюднила інформацію, а саме:«Як стало відомо журналісту нашого інтернет-видання, співробітник Запорізького національного університету доцент ОСОБА_8 вчинив аморальний поступок, з приводу чого проводиться перевірка. За наслідками перевірки доценту ОСОБА_6 може загрожувати звільнення з роботи. На адвокатський запит надана інформація щодо авторства статті, є ОСОБА_4 /а.с.16 Т.1/.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо позовних вимог позивача визнати недостовірною, та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 інформацію, що поширена відповідачем ОСОБА_2 в зверненнях від 29.05.2023 року та 29.06.2023 року на адресу Запорізького національного університету та відповідачки ОСОБА_4 на інтернет- порталі «ІНФОРМАЦІЯ_4» суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто поширює інформацію, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів тощо.

Отже, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту у судовому порядку права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Таким чином, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду

від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 22 лютого 2023 року справі № 757/39521/20-ц.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац четвертий пункту 1 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1).

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пунктом 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У частині першій статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши зміст оспорюваних позивачем висловлювань, викладених у адресованому відповідачем ОСОБА_2 в зверненнях від 29.05.2023 року та 29.06.2023 року на адресу Запорізького національного університету, слід зазначити, інформація, на яку позивач посилається в своєму позові, як на неправдиву інформацію негативного характеру та таку, що зачіпає його інтереси, оскільки принижує його честь та гідність, а тому негативно охарактеризовує його особисті якості, не містить фактичних даних, а є лише критикою, оцінкою дій, припущеннями особи, що її висловлює, а тому не може бути перевірена на предмет її відповідності дійсності.Таким же чином, наведені у зверненні до ЗНУ від 25.05.2023 р. висловлювання ОСОБА_2 є також відображенням оціночного судження Відповідача ОСОБА_2 , зробленого за результатом особистого сприйняття подій, які відбулися у квітні - травні 2023 року в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя «за участі» адвоката ОСОБА_8. у цивільній справі №2-3130/11.Суд вважає, що інформація, яку просив визнати недостовірною позивач, за своїм стилістичним викладом та емоційним забарвленням є вираженням суб`єктивної думки відповідача ОСОБА_2 щодо дій адвоката ОСОБА_1., що має ознаки оціночного судження.

Проаналізувавши зміст оспорюваних позивачем висловлювань, викладених відповідачкою ОСОБА_4 на інтернет- порталі «ІНФОРМАЦІЯ_4» , слід зазначити , що враховуючи характер оспорюваної інформації, контекст подій, які зумовили її поширення, суд вважає, що спірна публікація не містять фактичних відомостей, тверджень чи звинувачень позивача, зокрема, й у вчиненні аморального проступку, а є власною суб`єктивною думкою, критикою та оцінкою наданою відповідачем. Сама по собі негативна оцінка дій ОСОБА_1 за встановлених обставин не є підставою для задоволення позову. У той же час, відсутні підстави для висновку, що таку суб`єктивну думку було висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі. Допис відповідача ОСОБА_4 підтверджує виклад суб`єктивної оцінки отриманої відповідачем інформації згідно з власними переконаннями. Судом не встановлено підстав вважати, що оспорювана позивачем інформація, з огляду на її суб`єктивний і оціночний характер, контекст в якому відбулося її поширення та відомості пропозивача, є такою, що підлягає спростуванню у судовому порядку. При цьому позивач не позбавлений можливості скористатися своїм правом на відповідь.

Отже, суд вважає, що такі висловлювання відповідачів не містять конкретних фактичних даних, які б можна було перевірити на предмет дійсності, тому не може бути предметом судового захисту.

У своїй практиці Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 зазначено, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів (див. постанову Верховного Суду від 08грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц).

Щодо позовних вимог позивача визнати недостовірною, та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 інформацію, що поширена відповідачем ОСОБА_3 в зверненні від 29.06.2023 року на адресу Запорізького національного університету, (зокрема про те, що позивач вчинив кримінальне правопорушення, що передбачене ч.І ст. 400-1 КК України) суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 22.06.2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за заявою ТОВ «СП МДМ» за ст.400-1 ч.1 КК України. Короткий виклад обставин «30.05.2023 року останній надав заяву щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_1 , який надав підроблений ордер на представництво інтересів в суді не маючи повноважень»./Т.1 а.с.79/.

Відповідно до ст. 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність.

Будучи особистим немайновим правом, що забезпечує соціальне буття фізичної особи, право на повагу до гідності та честі захищається нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 302 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.

Згідно з п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Звертаючись у суд із позовом позивач посилався на те, що у зверненні ОСОБА_3 до Запорізького національного університету, стверджується про вчинення позивачем кримінального правопорушення, інформація є недостовірною та порушує його особисті немайнові права, оскільки позивач до кримінальної відповідальності не притягувався.

Між тим, як убачається зі змісту зазначеного звернення, інформація пов`язана з проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023087060000264 від 22.06.2023, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст.400-1 ч.1 КК України.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення,що відносно ОСОБА_1 не було ухвалено обвинувального вироку.

Представник відповідача ОСОБА_3 суду пояснила, що ніякого обвинувачення ОСОБА_1 у злочині не було, лише було сказано: «вдався до спроби». У заяві до ЗНУ вказано: «вдався до протиправної спроби як незаконний представник ввести Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в оману, що є кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 400 1 КК України.». Отже, жодного твердження, що Позивач ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, звернення ОСОБА_3 від 29.06.2023 р. взагалі не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Частиною 1 ст. 62 Конституції України, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Факт того, чи було діяння, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та якою статтею закону України про кримінальну відповідальність передбачено, установлює суд під час ухвалення вироку (ст. 368 КПК України).

Отже, інформація щодо досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023087060000264від 22.06.2023, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст.400-1 ч.1 КК України міститься у ЄРДР та містить короткий виклад обставин кримінального правопорушення,

Таким чином, інформація, яку просить позивач визнати недостовірною такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , міститься у ЄРДР та відповідає дійсності та не може бути підставою до визнання її недостовірною.

У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» (рішення від 31 липня 2007 року) ЄСПЛ: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції, вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».

Вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки є похідною вимогою від необґрунтованої вимоги ОСОБА_1 про визнання спірної інформації недостовірною.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2022 року у справі N 201/3828/21 (провадження N 61-8927св22), з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі N 357/380/20 (провадження N 14-20цс22), зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц (провадження N 14-382цс19).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі N 9901/350/18 (провадження N 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18 (провадження N 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі N 908/299/18 (провадження N 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі N 550/936/18 (провадження N 14-26цс)".

Відповідачем ОСОБА_2 подана до суду заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій вказано, що на підставі договору про надання правничої допомоги № 23/01-24ф від 23.01.2024 р ним понесені витрати на правничу допомогу адвоката Демченко Н.М. на загальну суму вказаних витрат складає 13 000 грн. Розмір понесених витрат на правничу допомогу, підтверджується договором про надання правничої допомоги № 23/01-24ф від 23.01.2024 р., складеними на виконання цього договору актами приймання-передачі наданих послуг від 02.02.2024 р., 29.03.2024 р., 30.04.2024р., 23.05.2024р., 17.09.2024 р., від 11.10.2024 р., від 07.11.2024 р., квитанціями про оплату послуг адвоката № ПН 118379 від 16.02.2024 р., № ПН 228506 від 27.03.2024 р., № ПН 85291 від 29.04.2024 р № ПН 154372 від 22.05.2024 р., № ПН 212645 від 11.09.2024 р„ № ПН 26336 від 09.10.2024р., № ПН 95814 від 05.11.2024 р., № ПН 148246 від 25.11.2024р.

Відповідачем ОСОБА_3 подана до суду заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій вказано, що на підставі договору про надання правничої допомоги № 16/01-24ф від 16.01.2024 р ним понесені витрати на правничу допомогу адвоката Демченко Н.М. на загальну суму вказаних витрат складає 16 100 грн. Розмір понесених витрат на правничу допомогу, підтверджується договором про надання правничої допомоги № 16/01-24ф від 16.01.2024 р., складеними на виконання цього договору актами приймання-передачі наданих послуг від 17.01.2024 р., 25.01.2024р., 28.03.2024 р., 29.03.2024р., 30.04.2024р., 23.05.2024 р., 17.09.2024 р., від 11.10.2024 р., квитанціями про оплату послуг адвоката № ПН 118423 від 16.02.2024 р., № ПН 231378 від 28.03.2024 р., № ПН 85294 від 29.04.2024р., № ПН 154383 від 22.05.2024 р, № ПН 212656 від 11.09.2024 р., № ПН 26350 від 09.10.2024р., № ПН 95827 від 05.11.2024р.

З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом Демченко Н.М. юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд доходить висновку, що, вимоги про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу на стадії розгляду у розмірі 13 000,00 грн підлягають задоволенню частково у розмірі 6000,00 грн. та вимоги про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу на стадії розгляду у розмірі 16 100,00 грн підлягають задоволенню частково у розмірі 8000,00 грн., стягнувши зазначену суму з ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 16,201,297,299,277 України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Запорізький національний університет про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 , банківські реквізити ОСОБА_2 : рахунок НОМЕР_3 , НОМЕР_4 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Київ, Україна) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_5 , банківські реквізити ОСОБА_3 : рахунок НОМЕР_6 , НОМЕР_7 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Київ, Україна) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду

Повний текст рішення складено 04.12.2024 року.

Суддя Н.В.Фісун