Постанова

від 21.11.2024 по справі 348/1290/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/1290/24

Провадження № 22-ц/4808/1317/24

Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Девляшевського В. А.,

Луганської В. М.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 липня 2024 року в складі судді Матолич В. В., ухвалене у м. Надвірна Івано-Франківської області, повний текст якого складено 22 липня 2024 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Делятинська селищна рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення: встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком.

Заявлені вимоги були мотивовані тим, що перебуваючи у стосунках та проживаючи однією сім`єю з ОСОБА_2 з 2017 року, у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Однак, після народження дитини ОСОБА_2 по декілька днів залишала їх з сином, а згодом виїхала за кордон. Після повернення додому ОСОБА_2 разом з ними не проживала, і її місце проживання на даний час йому не відомо. Вказував, що факт самостійного виховання та утримання сина підтверджується рішенням Делятинської селищної ради № 176 від 11 жовтня 2023 року, актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 06 грудня 2023 року, а також довідкою виданою КНП «Делятинський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 3158 від 07 грудня 2023 року.

Посилаючись на те, що встановлення факту самостійного виховання сина ОСОБА_3 необхідне йому для оформлення документів для соціальної допомоги передбаченої чинним законодавством на дитину, яка виховується тільки ним, для реалізації його прав передбачених законодавством як особи, яка самостійно виховує дітей, а також для переміщення його та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , просив заяву задовольнити та встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Надвірнянського районного суду від 15 липня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Делятинська селищна рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, а також на невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина ОСОБА_4 задовольнити.

Скаржник ОСОБА_1 не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що законодавством не передбачено встановлення юридичного факту з метою реалізації майбутніх прав чи уникнення потенційно можливих ускладнень щодо оформлення соціальної допомоги, оскільки аналізуючи норми ст. 294 ЦПК України можна дійти висновку, що рішення суду, яким встановлені факти, що мають юридичне значення, необхідне для виникнення прав чи для використання права саме в майбутньому.

Судом першої інстанції не враховано того, що акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 06 грудня 2023 року, в якому вказано, що син ОСОБА_3 перебуває на його утриманні ніяких юридичних наслідків не створює для встановлення факту проживання неповнолітнього сина разом з ним.

Також заявник ОСОБА_1 зауважує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не були враховані інтереси дитини, оскільки мати ОСОБА_2 самоусунулась від виховання дитини та не виконує своїх обов`язків щодо такого виховання.

На думку ОСОБА_1 , наведеними у справі обставинами підтверджується, що факт, який він просить встановити є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав та можливість безперешкодної реалізації особистих прав в інтересах неповнолітньої дитини. Крім того зазначає, що встановлення факту перебування неповнолітнього сина ОСОБА_3 на його самостійному вихованні та утриманні потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та її прав, як батька.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк жодним із учасників справи не подано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, а також представник заявника просив розглядати справу за їх відсутності, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновків, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заявнику потрібно для захисту прав дитини та своїх прав і для можливості їх безперешкодної реалізації. Однак законодавством не передбачено встановлення юридичного факту з метою реалізації майбутніх прав чи уникнення потенційно можливих ускладнень щодо оформлення соціальної допомоги. Крім того, суд першої інстанції вказав, що заявник звернувся до суду з метою встановлення факту, документів на підтвердження якого у заявника на даний момент не вимагають для реалізації його прав.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може з огляду на таке.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пункт 5 частини 2 цієї статті передбачає, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Таким чином визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про цивільне право.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права. Виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 у справі № 644/9753/19, від 16.06.2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08.09.2021 у справі № 641/5187/20.

Колегія суддів зауважує, що у даній справі предметом судового розгляду є вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: самостійного виховання дитини заявником, що необхідно йому для оформлення документів для соціальної допомоги на дитину, для реалізації його прав передбачених законодавством як особи, яка самостійно виховує дітей, а також для переміщення його та неповнолітнього сина.

Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Разом з тим, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України). Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.

Згідно із ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 30) при цьому відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Звідси випливає, що для встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком, необхідно встановити юридичний факт або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

ОСОБА_1 у поданій заяві зазначав, що неповнолітній син ОСОБА_4 проживає разом із ним, знаходиться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні.

Як зазначено вище, в силу ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Крім того, заявник не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання неповнолітнього, матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з невиконанням, відсутністю участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними. ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому, за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей передбачена відповідальність.

Обов`язки батьків висвітлені в ст. 150 СК України, згідно з положеннями якої батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зроблено висновок про те, що «спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (ч.ч. 4, 5 статті 19 СК України).

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.»

Згідно з ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в СК України. Такими, до прикладу, можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини і батько виховує дитину самостійно, тощо.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст. ст. 293, 315 ЦПК України.

Зазначеного суд першої інстанції не врахував, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні, а тому прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження.

Відповідно до частини 6 статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини з підстав, передбачених частиною шостою статті 294, частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Керуючись статтями 294, 315, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 липня 2024 року - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Делятинська селищна рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про встановлення факту самостійного виховання дитини - залишити без розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 05 грудня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

В. М. Луганська