Постанова

від 19.11.2024 по справі 393/161/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2024 року м. Кропивницький

справа № 393/161/24

провадження № 22-ц/4809/1597/24

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Фермерське господарство «Господарство Мельничука»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Господарство Мельничука» на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2024 року у складі головуючого судді Подліпенець Є. О.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Новгородківського районного суду Кіровоградської області з позовом до Фермерського господарства «Господарство Мельничука», в якому просила зобов`язати відповідача Фермерське господарство «Господарство Мельничука» усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом повернення їй земельної ділянки площею 7.2781 га, кадастровий номер 3523455100:02:001:0423 розташованої на території Новгородківської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що є власником земельної ділянки, площею 7.2781 га, кадастровий номер 3523455100:02:001:0423, розташованої на території Новгородківської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії КР №0593 від 10.08.2000.

12.09.2011 ОСОБА_2 надав позивачці 30 000, 00 грн, а вона 12.09.2011 видала на його ім`я довіреність на користування належною їй земельною ділянкою.

За проханням ОСОБА_2 . 04.04.2013 ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_2 та його доньку ОСОБА_3

18.03.2024 позивач скасувала довіреності, видані 12.09.2011 та 04.04.2013.

У березні 2024 року позивачці стало відомо, що між нею та ФГ «Господарство Мельничука» укладено договір оренди земельної ділянки від 01.04.2013, в якому зазначено, що від імені орендодавця ОСОБА_1 діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Саяпіною І. Г. 04.04.2013 за реєстровим номером 221, строк дії договору оренди - 49 років.

Спірний договір оренди земельної ділянки позивачка не підписувала.

Цей договір оренди від її імені укладений 01.04.2013 ОСОБА_3 , а довіреність складена на її ім`я 04.04.2013, тобто на момент укладення договору оренди земельної ділянки ОСОБА_3 не мала повноважень представляти її інтереси та від її імені підписувати і укладати договір оренди.

Враховуючи, що договір оренди землі ОСОБА_1 не підписувала і нікого не уповноважувала це зробити, вона звернулась до відповідача з вимогою про його розірвання і повернення їй земельної ділянки, як власнику, але відповідач відмовив в поверненні земельної ділянки.

Враховуючи викладене, а також те, що договір оренди землі від 01.04.2013 позивач не підписувала, умови його не погоджувала, такий договір є неукладеним.

Позивачка вважає, що ФГ «Господарство Мельничука» без законних підстав користується належною їй земельною ділянкою, чим перешкоджаючи їй як власнику користуватися спірною земельною ділянкою таобробляти її.

А тому, з метою належного способу захисту своїх прав, вона звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2024 року задоволено позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Господарство Мельничука» про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом повернення земельної ділянки.

Зобов`язано відповідача Фермерське господарство «Господарство Мельничука» усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом повернення позивачці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 7.2781 га, кадастровий номер 3523455100:02:001:0423 розташованої на території Новгородківської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області.

Стягнуто з Фермерського господарства «Господарство Мельничука» на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп.

Стягнуто з Фермерського господарства «Господарство Мельничука» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги суд встановив, що станом на дату укладення договору довіреність не існувала, а тому дії з вчинення правочину, здійснені не уповноваженою на те особою, вважаються такими, що не вчинені (укладені), оскільки особа, яка ініціювала його вчинення не була наділена відповідними цивільними правами та обов`язками.

Суд зауважив, що діюче законодавство не вимагає додаткового визнання договору оренди земельної ділянки в судовому порядку не чинним (недійсним), оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Вказано, що позивачкою вірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

Щодо тверджень представника відповідача, що дата укладення договору оренди землі, яка вказана 01.04.2013 є опечаткою, тобто технічною помилкою, а сам договір був фактично підписаний саме 04.04.2013, тоді коли й була видана відповідна довіреність від 04.04.2013 №221, про що й вказано у договорі оренди землі, то суд не прийняв їх до уваги, оскільки вони не підтвердженні належними та допустимими доказами, та спростовуються дослідженими матеріалами справи у їх сукупності.

Дата підписання договору підтверджується письмовими доказами, зокрема самим договором в якому вказано, що датою його підписання є саме 01.04.2013, крім цього, між сторонами 01.04.2013 було ще й підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, яка передається в оренду та акт визнання меж земельної ділянки в натурі, крім цього реєстрація була проведена саме договору від 01.04.2013, а не від 04.04.2013, що також свідчить про відсутність будь-яких технічних помилок або описок.

Оскільки в суді відповідач не довів, з наданням належних та допустимих доказів, факту укладення з позивачем договору оренди земельної ділянки, суд встановив, що позов є обґрунтованим і його слід задовольнити, усунувши позивачці перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, зокрема шляхом повернення такої ділянки останній.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Фермерське господарство «Господарство Мельничука», в інтересах якого діє адвокат Репело Олександр Вікторович, подало до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що згідно положень законодавства, чинного на час укладення договору, дата укладення договору не була віднесена до істотних умов договору оренди землі.

Представник відповідача зазначає, що визначальним є не момент підписання договору, а державна реєстрація права оренди, яка відбулася 14 травня 2013 року, тобто під час дії довіреності від 04 квітня 2013 року, а тому спірний договір є укладеним так як містить всі істотні умови та підписаний уповноваженими особами.

Отже, спірний договір оренди набрав чинності з моменту державної реєстрації речового права, тобто з 14.05.2024 року та саме з цієї дати між сторонами виникли договірні відносини, а тому висновок районного суду про неукладеність договору оренди є помилковим.

В тексті спірного договору, в якому зазначена дата підписання 01.04.2013 є посилання на нотаріально посвідчену довіреність від 04.04.2013 №221, на підставі якої в інтересах позивачки договір підписала ОСОБА_3 .

Враховуючи зазначене, насправді договір оренди було підписано 04.04.2013 після складання довіреності, а дата 01.04.2013 вказана помилково.

Представник відповідача такожє звертає увагу апеляційного суду, про неналежний спосіб захисту, обраний позивачем в даній справі, оскільки належним способом судового захисту є звернення до суду з вимогою про визнання недійсним оспорюваного договору оренди відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України, як такого, що вчинено без вільного волевиявлення позивача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано, що згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача адвоката Репела О. В., який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, наполягав на їх задоволенні, представника позивача адвоката Дем`яненко Т. О., яка заперечила щодо задоволення апеляційної скарги та просила залишити в силі рішення суду першої інстанції, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №370277852 від 18.03.2024, власником земельної ділянки кадастровий номер 3523455100:02:001:0423, площею 7.2781 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Новгородківської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області є ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: КР 0593, виданий 10.08.2000 (а.с.11-12).

Згідно договору оренди земельної ділянки від 01.04.2013 вбачається що орендодавець (уповноважена ним особа) ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_3 , на підставі довіреності, посвідченої Саяпіною І. Г. приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу 04.04.2013 по реєстру №221, з однієї сторони, та орендар Фермерське господарство «Господарство Мельничука», в особі голови господарства ОСОБА_2 з другої сторони, домовились, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Новгородківської селищної ради Новгородківського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3523455100:02:001:0423, загальною площею 7,2781 га, строк дії договору 49 років (а.с.7-9).

01.04.2013 між сторонами договору було складено акт приймання-передачі спірної земельної ділянки, яка передається в оренду та акт визначення меж земельної ділянки в натурі від 01.04.2013 (а.с. 10).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна в розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права» вказано, що державним реєстратором Рибалкіним Г.М., Реєстраційної служби Новгородківського районного управління юстиції Кіровоградської області 14.05.2013 було здійснено державну реєстрацію договору оренди землі; серія та номер: б/н, виданого 01.04.2013, видавник ФГ «Господарства Мельничука»; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:2248630; вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; строк дії: 14.05.2062; орендар ФГ «Господарства Мельничука», в особі голови господарства Мельничука Ю.Ф. та орендодавець ОСОБА_1 ; опис об`єкта іншого речового права: земельна ділянка 7,2781, кадастровий номер 3523455100:02:001:0423 (а.с. 11, на звороті).

Згідно довіреності, посвідченої 04.04.2013 приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І. Г. , за реєстраційним №221, позивачка ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які вправі діяти самостійно за даною довіреністю, окремо та незалежно один від одного та представляти інтереси позивачки як власника земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,28 га. Зокрема уповноважила ОСОБА_3 укласти договір оренди вказаної земельної ділянки,визначаючи умови на свій власний розсуд,вчиняти дії у повному обсязі стосовно договору оренди землі, одержувати платежі у будь-якій формі за умовами договору оренди землі (а.с. 54-55).

Відповідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреності, реєстраційний номер довіреності 39300200 від 18.03.2024, було припинено дію довіреності від 04.04.2013 за №221, посвідченої Саяпіною І. Г., приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу (а.с.13).

Крім того, Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреності, реєстраційний номер довіреності 36516174 від 18.03.2024 року, було припинено дію довіреності від 12.09.2011 року за №866, посвідченої державним нотаріусом Новгородківської державної нотаріальної контори Новгородківського районну Кіровоградської області (а.с.14).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України, тут і далі у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Між тим, відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно з статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) зазначено, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зазначено, що «належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. Тому позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди щодо земельної ділянки з одночасним припиненням такого права не є належним способом захисту порушеного права; ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла, у зв`язку із цим відсутні підстави для вирішення питання про кваліфікацію договору оренди землі та додаткової угоди до нього як неукладених. Аналогічно і доводи ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо обставин добросовісності орендодавця, яка отримувала орендну плату від відповідача, належить оцінювати за умови звернення орендодавця із належною вимогою. За таких обставин в задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо спірної земельної ділянки з одночасним припиненням такого права належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому вимога про повернення позивачу спірної земельної ділянку може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права її оренди у ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зобов`язаня відповідача Фермерське господарство «Господарство Мельничука» усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом повернення їй земельної ділянки площею 7.2781 га, кадастровий номер 3523455100:02:001:0423 розташованої на території Новгородківської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області; в обґрунтування позову посилалася на те, що вона не укладала та не підписувала з відповідачем договору оренди земельної ділянки від 01.04.2013, на підставі якого 14.05.2013 здійснено державну реєстрацію іншого речового права: права оренди земельної ділянки; строк дії: 14.05.2062; за орендарем ФГ «Господарства Мельничука», в особі голови господарства Мельничука Ю.Ф. та орендодавець ОСОБА_1 ; опис об`єкта іншого речового права: земельна ділянка 7,2781, кадастровий номер 3523455100:02:001:0423;

при задоволенні позову суд вважав, що належним способом захисту прав позивачки є усунення перешкод у користуванні належним їй майном та повернення спірного нерухомого майна.

У постанові від 20 листопада 2024 року (справа № 368/477/22, провадження № 61-318св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду знову звертнув увагу на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла, у зв`язку із цим відсутні підстави для вирішення питання про кваліфікацію спірного договору оренди землі як неукладеного. Аналогічно і протилежні доводи відповідача належить оцінювати за умови звернення орендодавця із належною вимогою.

За таких обставин вимога про повернення позивачці належної їй земельної ділянки може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права оренди у ФГ «Господарства Мельничука».

Що стосується доводів позивачки про відсутність законних підстав для перебування спірної земельної ділянки у користуванні відповідача необхідно також врахувати таке.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, у якій йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч вказаним нормам цивільного процесуального права, суд першої інстанції не звернув належної уваги, що позивачка, звертаючись до суду з цим позовом, не заперечувала, що земельною ділянкою відповідач користувався ще з 2011 року за її згодою, а саме: на підставі виданої нею довіреністю від 12 вересня 2011 року, в той же день вона отримала від ОСОБА_2 30000 грн, які вважала орендною платою.

Згідно довіреності, посвідченої 04.04.2013 приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І. Г. , за реєстраційним №221, позивачка ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які вправі діяти самостійно за даною довіреністю, окремо та незалежно один від одного та представляти інтереси позивачки як власника земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,28 га. Зокрема уповноважила ОСОБА_3 укласти договір оренди вказаної земельної ділянки,визначаючи умови на свій власний розсуд,вчиняти дії у повному обсязі стосовно договору оренди землі, одержувати платежі у будь-якій формі за умовами договору оренди землі (а.с. 54-55).

Крім того, понад 13 років позивачка фактично не заперечувала проти наявності між сторонами договірних відносин щодо оренди спірної земельної ділянки.

Представник позивачки в апеляційному суді не заперечувала обставини отримання орендодавцем орендної плати за землю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) виснувала про те, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначала, що суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-31595 св 18)).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, слід вважати поведінку, яка, зокрема, не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 567/1422/22 зазначено: «Встановивши, що позивачка при пред`явленні позову діяла недобросовісно, оскільки отримувала протягом трьох років орендну плату за користування земельними ділянками, дозволяла фактичне використання земельних ділянок орендарем, право якого було зареєстрованого у відкритому реєстрі, апеляційний суд дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оцінивши у сукупності усі подані сторонами докази та їхню поведінку у спірних правовідносинах.

Згідно з частинами першоютретьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням наведеного передчасним є висновок суду першої інстанції про те, що ФГ «Господарство Мельничука» займає спірну земельну ділянку без законних на те підстав, усупереч волевиявленню власника, оскільки фактичне виконання сторонами договору оренди земельної ділянки його умов в свою чергу захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У зв`язку з наведеним та відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові за його безпідставністю.

Відповідно до ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в позові наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Господарство Мельничука», в інтересах якого діє адвокат Репело Олександр Вікторович, задовольнити.

Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Господарство Мельничука» про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом повернення земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Господарство Мельничука» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1816, 80 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник