Постанова

від 12.11.2024 по справі 385/2082/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 листопада 2024 року м. Кропивницький

справа № 385/2082/23

провадження № 22-ц/4809/1351/24

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дьомич Л.М., Єгорової С.М.,

при секретарі - Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12 червня 2024 року (суддя Венгрин М.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дітей,-

встановив:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Від шлюбу мають двох дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З червня 2022 року вони почали проживати окремо, відповідачка виїхала закордон і залишила дітей йому. Він самостійно дбає про дітей, виховує та доглядає їх, приймає участь в шкільному житті та забезпечує комфортні умови життя. Відповідачка не відвідує дітей, не піклується про них, не приймає участі в їхньому вихованні, не надає матеріальної допомоги на їхнє утримання.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей та стягнути з неї на його користь аліменти на їх утримання в розмірі по 1/3 частині усіх видів його заробітків доходів щомісячно але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку й стягувати до повноліття дітей.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі скаржник посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 12.04.2008 перебувають у зареєстрованому шлюбі, згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 12.04.2008 (а.с. 10). Шлюб на даний час не розірвано.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 25.06.2008 (а.с.9), та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 04.08.2014 (а.с.8).

Згідно акту обстеження матеріально - побутових умов сім`ї ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що діти, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають разом з батьком ОСОБА_1 умови проживання задовільні в будинку тепло, є запас продуктів харчування місце проживання матері не встановлено (а. с. 11).

Відповідно до характеристик, виданих директором Сальківської філії КЗ «Завалівський ліцей» на дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ліцей відвідують постійно, пропуски занять допускали лише по хворобі. Виховує дітей батько, який займається підготовкою до школи та постійно відвідує батьківські збори. Мати в шкільному житті дітей участі не бере (а.с. 12,13).

З довідки № 413 від 07.12.2023 вбачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 та на його утриманні перебувають неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а. с. 14).

З довідки-характеристики № 44 від 11.12.2023 вбачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 та на його утриманні перебувають неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за період проживання зарекомендував себе добре скарг на ОСОБА_1 не надходило (а. с. 17).

Згідно довідки про доходи № 128 від 06.12.2023 ОСОБА_1 працевлаштований в ТОВ «Чарнокіт» та за січень - жовтень 2023 року отримав дохід на загальну суму 69625,92 грн. Відповідно до довідки про доходи, виданої ТАВ «Аграрна компанія «Зоря» ОСОБА_1 отримав орендну плату за пай за 2023 р. в розмірі 22360,25 грн. (а. с. 15, 16).

З інформації ДПС України за період з 01.06.2022 по 11.04.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перетинала кордон України 16.06.2022 (виїзд), 17.08.2022 (в`їзд), 12.09.2022 (виїзд), 10.12.2022 (в`їзд), 07.06.2023 (виїзд), 23.08.2023 (в`їзд), 11.09.2023 (виїзд), 10.11.2023 (в`їзд), 26.02.2024 (виїзд).

Органом опіки та піклування Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області сформовано висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, затверджений рішенням виконкому від 02.04.2024 № 34. В такому зазначено, що згідно акту обстеження сім`ї ОСОБА_1 від 22.04.2024 на час відвідування ОСОБА_3 перебувала в АДРЕСА_1 та чекала дітей з навчання. За місцем реєстрації характеризується посередньо - громадський порядок не порушувала, до адміністративної відповідальності не притягувалась. Відповідно до характеристики виданої Сальківською філією КЗ «Заваллівський ліцей» мати участі в шкільному житті не бере, зі слів класного керівника ОСОБА_3 їздить постійно на роботу до Республіки Польща.

Як вбачається з письмової заяви ОСОБА_3 , вона позов визнає, не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнення з неї аліментів на утримання дітей.

Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено факту свідомого та злісного нехтування відповідачем своїх батьківських обов`язків по відношенню до своїх неповнолітніх дітей. При цьому, суд першої інстанції врахував, що шлюб між сторонами не розірвано, відповідачка протягом тривалого часу виїздила за кордон на сезонні роботи, а також те, що позивач є особою, яка відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підлягає мобілізації.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

У частині першій статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частині першій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту наведеної вище норми СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) зробив такий висновок, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази,які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою для позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів свідомого небажання відповідача, матері дітей, виконувати свої батьківські обов`язки, за відсутності при цьому об`єктивних перешкод.

Також, судом першої інстанції правильно не врахував заяву відповідачки про визнання позову, в силу того, що визнання позову не є безумовною підставою для позбавлення батьківський прав. При цьому, судом не встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно своїх дітей.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 12 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03.12.2024.

Судді:

О.А.Письменний Л.М. Дьомич С.М. Єгорова