Постанова

від 03.12.2024 по справі 910/20123/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2024 р. Справа№ 910/20123/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбуд»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024

у справі № 910/20123/23 (суддя - Пукас А.Ю.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбуд»

2) ОСОБА_1

про стягнення 131 305, 27 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва звернулось Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» (далі - позивач, АТ КБ «Приватбанк») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбуд» (далі - відповідач-1, ТОВ «Мегаполісбуд», скаржник) та до ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) про стягнення за договором фінансового лізингу від 24.09.2019 № KIL0FLOWW3LPR-1) у вигляді заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу - 12 458, 27 грн та штрафу - 118 847 грн, виконання якого забезпечено укладеним з Відповідачем-2 договором поруки від 24.09.2019 № KIL0FLOWW3LPR-1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним належним чином виконано зобов`язання за Договором та передано dідповідачу згідно Акту прийому-передачі майна від 24.05.2021 Предмет лізингу - Infiniti Qx50, модель - МY18 4 WD 2.0 Luxe Proactive, рік 2019.

Однак, у порушення договірних зобов`язань відповідачем-1 допущено порушення покладених на нього зобов`язань щодо оплати лізингових платежів, що відповідно призвело до існування станом на дату звернення до суду з даним позовом простроченої заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу та нарахованого на підставі пункту 8.8 Договору лізингу штрафу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/20123/23 позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - задоволено. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбуд», ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» винагороду за користування предметом лізингу - 12 458 грн 27 коп, штраф - 118 847 грн, судовий збір - 2 147 грн 20 коп.

Рішення господарського суду мотивовано тим, що враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів звернення відповідача-1 у порядку 14.3 Договору лізингу з повідомленням про неможливість виконання договірного зобов`язання (в частині), а також доказів існування форс-мажорних обставин згідно вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування позивачем штрафу на підставі пункту 8.8 Договору, який частково погашено відповідачем-1 в розмірі 30 000,00 грн. шляхом часткового зарахування позивачем лізингового платежу, а відтак і відсутності підстав для звільнення відповідача-1 від відповідальності.

Посилання відповідача-1 на положення пункту 2.6.1 Договору лізингу наразі є безпідставним у силу відсутності у договорі страхування від 30.04.2021 автоматичної пролонгації (що визнано сторонами) та доручення Лізингоодержувача на перерахування страхового платежу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбуд» подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/20123/23 у частині стягнення штрафу і прийняття нове рішення, зменшивши суму штрафу до 4000 грн. Стягнути з відповідача суму сплченого судового збору.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при оцінці доказів, а саме при дослідженні фінансової звітності станом за перше півріччя 2022 року (на червень 2022 року) суд встановив, що прибуток підприємства склав 0,6 тис. грн. Однак, це не відповідає дійсності. В фінансовому звіті чистий прибуток (код рядка 2350) вказаний як (0,6), що означає відємне значення, тобто мінус 0,6 тис. грн.

Разом з тим, суд не взяв до уваги та не дослідив як характеристику майнового стану в динаміці надану відповідачем фінансову звітність за 9 місяців 20022 р. і загалом за 2022 рік, з якої вбачається чистий прибуток у відємному значенні 366 тис. грн. і 627 тис. грн.

Всупереч вимогам ст. 236 суд не надав оцінки всім аргументам ТОВ «Мегаполісбуд», викладеним у відзиві, а саме щодо:

- відсутністі шкоди у позивача та значний розмір неустойки/невідповідність наслідкам;

- суперечливої поведінка банку в питанні умов укладання договірів;

- справедливісті, добросовісністі та розумністі поведінки сторін.

Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги

29.04.2024 через підсиситему «Електронний суд» від Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват банк» на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 залишити без змін.

В обгрунтування посилався на те, що апелянтом до суду не надано жодного належного доказу, що в період відсутності страхового покриття транспортний засіб не експлуатувався.

Відтак, відповідно до мети призначення автомобіля за замовчування вважається, що транспорт експлуатується допоки інша сторона не доведене протилежне.

Позивач наголошує на тому, що відсутність страхового покриття створило цілком реальну загрозу в реалізації кредитором права застави.

Крім того, позивач зазначає, що розмір штрафу складає 118 847 грн. і є цілком співмірним порівняно з сумою страхового покриття*, розмір якого дорівнює ринковій вартості автомобіля (приблизно 1 488 470,00 грн).

Також відзив на апеляційну скаргу має пояснення стосовно правової позиції, а саме про те, що у п. 6.13. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі №904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі №910/14591/21, викладена господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов?язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов?язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність штрафні санкції і конкретний їх розмір.

03.05.2024 через підсистему «Електронний суд» направив заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в яких відповідач посилається на те, що з часом страхова сума в договорі страхування зменшилась майже вдвічі - з початкової вартості майна до суми заборгованості за договором лізингу на момент укладання.

У матеріалах справи відсутні докази негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов?язання із страхування у зв?язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх договірних зобов?язань, позивач не дав жодної оцінки тим критеріям, які підлягають врахуванню при вирішенні судом питання про зменшення штрафу і які чітко викладені ТОВ «Мегаполісбуд» у відзиві на позов та на яких побудована правова позиція Відповідача, а саме:

1. Причини невиконання зобов?язань - відсутність коштів;

2. Майновий стан ТОВ «Мегаполісбуд» (збитковість у період, що розглядається);

3. Поведінка: належне виконання зобов?язань вдповідачем зі сплати лізингових платежів;

4. Справедливість, добросовісність та розумність доведінки сторін;

5.Відсутність шкоди у Позивача та значний розмір неустойки/невідповідність

наслідкам.

Короткий зміст клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін

03.05.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, яке обгрунтоване тим, що тільки детальне дослідження по наданим доказам дозволить прослідкувати справжню динаміку (зменшення) як страхової суми так і страхового тарифу(премії).

Суд апеляційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання про проведення судового засідання з повідомленням та викликом сторін, дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п. 12 ч. 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про зупинення провадження у справі.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частин 5, 6, 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

З огляду на зазначене, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, суд вважає за необхідне розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Також, скаржник не навів, а суд апеляційної інстанції не встановив виняткових обставин, передбачених ч. 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України для розгляду справи у загальному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 витребувано справу №910/20123/23 з Господарського суду міста Києва.

18.04.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/20123/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/20123/23; вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 прийнято справу №910/20123/23 до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав в умовах існуючого воєнного стану, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 64 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, що 29.09.2019 між позивачем та відповідачем-1 укладено Договір лізингу, відповідно до пункту 1.1 якого Банк зобов`язується придбати у власність у ПП «Авто-Актив», а потім передати Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач приймає від Банку в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим Договором строки на умовах фінансового лізингу майно відповідно до Специфікації.

Для здійснення Лізингоодержувачем платежів за цим Договором Банк відкриває рахунок №29090053050957 (пункт 1.5 Договору лізингу).

Згідно пункту 1.2 та 2.1 Договору лізингу вартість майна становить 1 488 470 грн з урахуванням ПДВ та складається з:

- суми авансового платежу 595 388 грн у відповідності до пункту 1.4 цього Договору (сплачується протягом 3 робочих днів з моменту підписання Договору лізингу);

- загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого Лізингоодержувачу Майна згідно з Графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в Додатку № 2.

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлені Додатком № 2 до Договору лізингу.

Згідно пункту 2.3.2 Договору лізингу Лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, відкритий згідно пункту 1.5 Договору, згідно Додатку № 2:

- винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)» 10 % річних від суми залишку несплаченої вартості Майна, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном та 360 днів у році на дату сплати чергового лізингового платежу згідно додатку № 2;

- у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, винагорода за користування Майном складає 38 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості Майна, згідно Додатку № 2.

Згідно пункту 2.6 Договору лізингу з метою виконання зобов`язань по погашенню заборгованості Лізингоодержувача перед Банком, Лізингоодержувач доручає Банку списувати кошти зі всіх поточних рахунків Лізингоодержувача та перераховувати на відкритий згідно пункту 1.5 Договору рахунок.

Згідно пункту 2.7 Договору зобов`язання за договором виконуються у наступній послідовності:

- сплата винагороди за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда») згідно пункту 2.3.1 цього Договору;

- винагорода за обслуговування операції фінансового лізингу при отриманні Майна згідно пункту 2.3.3 цього Договору;

- страхова премія за перший рік дії цього Договору згідно з договором страхування та п. 5.2.1 цього Договору;

- авансовий платіж згідно пункту 1.4 Договору;

- страхова премія за другий рік (інші роки) дії цього Договору згідно з договором страхування та пункту 5.3.1 Договору, в тому числі компенсація здійсненого за рахунок Банку згідно пункту 2.6.1 платежу;

- відшкодування витрат / збитків Банку згідно підпунктів 7.2.14, 7.2.19 Договору;

- погашення неустойки згідно пункту 8.10-8.12 Договору;

- погашення штрафу згідно пункту 8.14 Договору;

- погашення штрафів згідно підпунктів 8.2.-8.3, 8.8.-8.9 цього Договору;

- погашення пені згідно підпунктами 8.1.1., 8.4., 8.7. Договору;

- прострочена винагороди за користування майном;

- винагорода за користування майном згідно з підпунктами 2.3.2, 2.3.2.1, 2.4.1 цього Договору;

- прострочені платежі в частині викупу вартості переданого в Лізинг майна;

- викуп вартості переданого в Лізинг Майна.

Пунктом 8.8 Договору визначено, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань, передбачених підпунктами 5.1, 5.2.1, 5.3.1, 5.4 цього Договору, Лізингоодержувач сплачує Банку штраф у розмірі 10 % від вартості майна, зазначеної в пункті 1.2 цього Договору.

Додатковою угодою № 1 до Договору лізингу сторонами викладено пункт 2.3.2, пункт 2.3.2.1 та Додаток № 2 до Договору лізингу, згідно яз якою винагороду за користування майном встановлено у розмірі 11 % від суми залишку несплаченої вартості Майна, а у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по оплаті лізингових платежів винагорода за користування майном складає розмір 22 % річних від суми залишку несплаченого вчасно частини вартості майна.

Суд першої інстаї вірно встановив, що Договір лізингу з урахування додаткової угоди підписано сторонами електронно-цифровим підписом згідно додано до позову протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

З матеріалів справи вбачається, що Актом прийому-передачі майна від 30.09.2019, підписаним сторонами електронно-цифровим підписом, за Договором лізингу Позивачем передано Відповідачу - 1 у лізинг майно.

Згідно пункту 7.2.15 Договору лізингу на Лізингоодержувача покладено обов`язок здійснювати лізингові платежі в розмірі та строки визначені Додатком № 2 до Договору лізингу, не зменшувати суму лізингових платежів та не затримувати їх сплату.

Згідно доводів позивача, відповідачем-1 в порушення умов Договору лізингу не здійснено відшкодування вартості майна та винагороди за користування майном згідно встановленого графіку, у зв`язку з чим у останнього утворилась прострочена заборгованість.

Станом на дату звернення до суду з позовом, згідно наданої суду банківської виписки за період з 24.09.2019 по 20.11.2023 останній лізинговий платіж відповідачем -1 здійснено у грудні 2022.

Звертаючись із зазначеним позовом позивач зазначав, що відповідачем-1 не сплачено винагороду за користування предметом лізингу та штраф в розмірі 10 % від вартості майна у відповідності до пункту 8.8 Договору лізингу в розмірі 148 847 грн, який сплачено частково в розмірі 30 000 грн здійсненням 15.02.2023 платежу.

Водночас вбачається, що між позивачем та відповідачем-2 укладено Договір поруки, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Банком за виконання ТОВ «Мегаполісбуд» зобов`язань за Договором лізингу, по сплаті: вартості майна за Договором лізингу - 1 488 470 грн, в тому числі авансового платежу Лізингоодержувача - 595 388 грн у строки зазначені Договором лізингу; зі сплатою винагороди за користування майном у розмірі 10 % річних від суми несплаченої вартості Майна.

Поручитель відповідає перед банком за виконання зобов`язань за Договором лізингу у тому ж розмірі, що і Лізингоодержувач, включаючи сплату лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого а лізинг Майна, винагороди за отримане в лізинг Майно, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункт 1.2. Договору поруки).

У випадку невиконання Лізингоодержувачем зобов`язань за Договором лізингу, Лізингоодержувач та Поручитель відповідають перед Банком як солідарні Лізингоодержувачі (пункт 1.5. Договору лізингу).

З поданого Відповідачем - 1 до справи відзиву вбачається, що ним не заперечується факт укладення Договору лізингу та Договору поруки та відповідно допущення Лізингоодержувачем прострочення оплати лізингових платежів.

Також визнається заборгованість та розмір нарахованої Позивачем винагороди за користування предметом лізингу.

Відповідач-1 зазначає, що згідно пункту 5.1 Договору лізингу Лізингоодержувач після укладання останнього зобов`язується згідно переліку акредитованих Банком Страхових компаній укласти з акредитованою страховою компанією договір страхування строк на один рік, перебіг якого повинен початися не пізніше дня фактичного отримання Лізингоодержувачем Майна на відповідальне зберігання згідно пункту 9.1 Договору або безпосередньо у Лізинг. Загальний строк дії договору страхування повинен бути не меншим ніж строк дії цього Договору.

Не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії зазначеного Договору страхування Лізингоодержувач зобов`язаний продовжити строк його дії на рік у встановленому законом порядку та надати Банку докази цього та сплати страхової премії на другий рік, в іншому випадку з однією з Акредитованих страхових компаній укласти новий договір страхування з датою початку дії не пізніше дати, наступної за датою закінчення попереднього договору та надати Банку договір страхування та докази сплати страхового платежу. Аналогічним має бути порядок дій Лізингоодержувача зі спливом другого і кожного наступного року дії Договору страхування.

Відповідач-1 зазначав, що на виконання зазначеного ТОВ «Мегаполісбуд» укладено договір страхування № DNHOMA-198R5ЕН від 27.09.2019 з ПрАТ «СК «Уніка» строк на один рік, пунктом 10 якого встановлено, що дія договору продовжується на наступний період страхування за умови внесення наступного страхового платежу в повному обсязі за наступний період.

Згідно доводів відповідача-1, за рекомендацією керівництва відділення «Приватбанку» (що в свою чергу не підтверджується матеріалах справи) на наступний річний період страховий договір з ПрАТ «СК «Уніка» не було продовжено, а натомість 30.04.2021 укладено договір зі страховою компанією АТ «СК «АРКС», строком дії до 30.04.2022, умовами якого не передбачено автоматичної пролонгації строку дії як це було у попередньому договорі страхування.

Так, відповідач-1 вказував, 15.02.2023 після чергового списання коштів з рахунку ТОВ «Мегаполісбуд» у розмірі 30 000 грн з призначенням «Погашення заборгованості за договором лізингу» такі кошти зараховані банком не як оплата поточних лізингових платежів, а як частково оплата штрафу за порушення умов договору, а саме, як було встановлено у спілкуванні з банком - за відсутністю договору страхування об`єкта лізингу, що унеможливило подальшу оплату лізингових платежів у зв`язку з відсутністю потрібних коштів.

Зазначені підстави нарахування штрафу не заперечуються позивачем.

Відповідач-1 стверджував, що 20.02.2023 ним надіслано лист на адресу Банку з пропозицією повністю скасувати штраф, у відповідь на який 30.03.2023 отримано лист Банку від 23.03.2023 за № 20.1.0.0.0/7-230221/33406 в якому відсутні будь які зауваження по суті вказаного питання.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вказані вище листи відсутні в матеріалах справи, а станом на дату звернення до суду з позовом штраф на підставі пункту 8.8 Договору лізингу залишається Позивачем як такий, що нарахований, а відповідне питання не врегульовано в добровільному порядку.

Відповідачем-1 до відзиву додано скріншот переписки, з якого не вбачається встановити її належність до сторін, період її створення та взагалі відношення до даної справи.

Крім того, відповідач-1 посилався на те, що позивач листом від 30.03.2023, датований 17.03.2023 повідомив про розірвання договору фінансового лізингу у зв`язку із протермінуванням лізингових платежів з боку ТОВ «Мегаполісбуд» більш ніж на 30 днів, однак внаслідок подальшої домовленості з Банком Відповідачу-1 вдалося відновити лізингові платежів на визначений банком рахунок та погасити тіло заборгованості до липня 2023, однак нарахований банком штраф так і залишився не сплаченим, який Відповідач-1 вважає надмірним та таким, що не виконує свою функцію забезпечення виконання зобов`язань.

Позивачем зазначені обставини не заперечуються.

При цьому суд знову ж таким звертає увагу, що заперечення відповідача-1 щодо заявленої до стягнення заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу в розмірі 12 458, 27 грн відсутні, а такий платіж визнається стороною.

Відповідач - 1 посилаючись на відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання Позивачу збитків в результаті його дій, а також враховуючи показники фінансового стану підприємства (баланси) щодо збитковості підприємства, що підтверджується балансом (звітом про фінансовий стан) станом на 30.06.2022; звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за перше півріччя 2022; зазначає про наявність підстав для зменшення розміру штрафу до суми 4 000 грн.

Відповідач-1 звертав увагу, що основним видом діяльності його товариства є - будівництво палевих фундаментів, яке є частиною капітального будівництва, яке в свою чергу у зв`язку із військовою агресією російської федерації з 24.02.2022 зупинилося, що відповідно і спричинило відсутність запиту на послуги ТОВ «Мегаполісбуд» та збитковість останнього по результатам 2022 року.

Крім того, Відповідач-1 зазначав про відмінність укладеного Договору лізингу з типовим договором фінансового лізингу порівняно з розміщеним на офіційному веб-сайті Позивача.

У поданій відповіді на відзив позивач звертав увагу суду на те, що посилання Відповідача-1 на відсутність у договорі страхування, укладеного з АТ «СК «Аркс», автоматичної пролонгації на кожний наступний рік при здійсненні оплати страхового платежу є безпідставними та такими, що взагалі не спростовують доводи Позивача, оскільки страхувальник ознайомився з умовами такого договору та відповідно погодився на його укладання.

Заперечуючи щодо викладених позивачем доводів у відповіді на відзив, відповідач-1 вказував, що причиною невиконання пункту договору страхування об`єкту лізингу був матеріальний стан ТОВ «Мегаполісбуд» - відсутність коштів через відсутність господарської діяльності та збитковості товариства станом на 2022 рік.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», перебування колегії суддів у відпустці та інші чинники.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1-3 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною 1, 2 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; засвідчення чинності відкритого ключа - процедура формування сертифіката відкритого ключа; засіб електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які використовуються для створення та/або перевірки електронного підпису чи печатки; кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Згідно з частиною 4 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Із врахування зазначеного та з огляду на встановлені судом обставини, проаналізувавши правовідносини Позивача та Відповідача-1, суд вказує, що між сторонами укладено договір лізингу.

Як вбачається зі змісту статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.

Враховуючи межі та обґрунтування заявлених вимог, а також враховуючи заперечення відповідача наразі дослідженню колегією суддів підлягає обставина правомірності нарахування позивачем штрафу на підставі пункту 8.8 Договору лізингу.

29.09.2019 між позивачем та відповідачем-1 укладено Договір лізингу, відповідно до пункту 1.1 якого Банк зобов`язується придбати у власність у ПП «Авто-Актив», а потім передати Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач приймає від Банку в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим Договором строки на умовах фінансового лізингу майно відповідно до Специфікації.

Для здійснення Лізингоодержувачем платежів за цим Договором Банк відкриває рахунок №29090053050957 (пункт 1.5 Договору лізингу).

Згідно пункту 1.2 та 2.1 Договору лізингу вартість майна становить 1 488 470 грн з урахуванням ПДВ та складається з:

- суми авансового платежу 595 388 грн у відповідності до пункту 1.4 цього Договору (сплачується протягом 3 робочих днів з моменту підписання Договору лізингу);

- загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого Лізингоодержувачу Майна згідно з Графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в Додатку № 2.

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлені Додатком № 2 до Договору лізингу.

Згідно пункту 2.3.2 Договору лізингу Лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, відкритий згідно пункту 1.5 Договору, згідно Додатку № 2:

- винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)» 10 % річних від суми залишку несплаченої вартості Майна, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном та 360 днів у році на дату сплати чергового лізингового платежу згідно додатку № 2;

- у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, винагорода за користування Майном складає 38 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості Майна, згідно Додатку № 2.

Згідно пункту 2.6 Договору лізингу з метою виконання зобов`язань по погашенню заборгованості Лізингоодержувача перед Банком, Лізингоодержувач доручає Банку списувати кошти зі всіх поточних рахунків Лізингоодержувача та перераховувати на відкритий згідно пункту 1.5 Договору рахунок.

Згідно пункту 2.7 Договору зобов`язання за договором виконуються у наступній послідовності:

- сплата винагороди за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда») згідно пункту 2.3.1 цього Договору;

- винагорода за обслуговування операції фінансового лізингу при отриманні Майна згідно пункту 2.3.3 цього Договору;

- страхова премія за перший рік дії цього Договору згідно з договором страхування та п. 5.2.1 цього Договору;

- авансовий платіж згідно пункту 1.4 Договору;

- страхова премія за другий рік (інші роки) дії цього Договору згідно з договором страхування та пункту 5.3.1 Договору, в тому числі компенсація здійсненого за рахунок Банку згідно пункту 2.6.1 платежу;

- відшкодування витрат / збитків Банку згідно підпунктів 7.2.14, 7.2.19 Договору;

- погашення неустойки згідно пункту 8.10-8.12 Договору;

- погашення штрафу згідно пункту 8.14 Договору;

- погашення штрафів згідно підпунктів 8.2.-8.3, 8.8.-8.9 цього Договору;

- погашення пені згідно підпунктами 8.1.1., 8.4., 8.7. Договору;

- прострочена винагороди за користування майном;

- винагорода за користування майном згідно з підпунктами 2.3.2, 2.3.2.1, 2.4.1 цього Договору;

- прострочені платежі в частині викупу вартості переданого в Лізинг майна;

- викуп вартості переданого в Лізинг Майна.

Як встановлено колегією суддів вище, згідно пункту 8.8 Договору лізингу у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань, передбаченого зокрема пунктом 5.1 останнього Лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 % від вартості Майна, зазначеної п. 1.2 Договору лізингу.

Суд першої інстанції вірно встановив із чим суд апеляційної інстанції погоджується, що вказана норма є імперативною, оскільки покладає на Лізингоодержувача обов`язок оплати штрафу незалежно від волі Лізингодавця.

Пунктом 5.1 Договору лізингу передбачено обов`язок відповідача-1 забезпечити страхування об`єкту лізингу шляхом укладання договору страхування з акредитованою страховою компанією, з подальшою подачею відповідних доказів Банку, а тому посилання відповідача-1 на умови типових договорів, розміщені на сайті Банку наразі є недоцільними, оскільки Договір лізингу внаслідок вільного волевиявлення сторін укладено на умовах, які визначено сторонами в редакції від 24.09.2019, примірник якого надано до справи.

Згідно доводів позивача, що відповідно визнається відповідачем-1, останнім допущено порушення вказаного вище пункту, а саме не продовжено, раніше укладений договір страхування з АТ «СК «АРКС» від 30.04.2021 строком до 30.04.2022, оскільки такий договір не містить пункту про автоматичну пролонгацію як це було у попередньому договорі страхування № DNH0MA-198R5EH від 27.09.2019 з ПрАТ «СК «Уніка».

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при оцінці доказів, а саме при дослідженні фінансової звітності станом за перше півріччя 2022 року (на червень 2022 року) суд встановив, що прибуток підприємства склав 0,6 тис. грн. Однак, це не відповідає дійсності. В фінансовому звіті чистий прибуток (код рядка 2350) вказаний як (0,6), що означає відємне значення, тобто мінус 0,6 тис. грн.

Крім того, скаржник просив врахувати обставину щодо майнового стану в динаміці надану відповідачем фінансову звітність за 9 місяців 20022 р. і загалом за 2022 рік, з якої вбачається чистий прибуток у відємному значенні 366 тис. грн. і 627

тис. грн.

Суд апеляційної інстанції щодо вказаних доводів скаржника зазначає наступне.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Отже форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 Господарського кодексу та ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз.3 ч.3 ст.14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17).

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 зазначив, що для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на те, що в матеріалах справи також відсутній доказ визнання вказаних вище обставин форс-мажорними та/або ж звернення до позивача із повідомленням про неможливість виконання пункту 5.1 Договору лізингу в силу незалежних від ТОВ «Мегаполісбуд» обставин згідно порядку, визначеного пунктом 14.3 Договору лізингу та вимог чинного законодавства в частині встановлення форс-мажорних обставин, які є поважною причиною при допущенні неналежного виконання зобов`язання, аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції.

Посилання скаржника на те, що в матеріалах справи відсутні докази негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов?язання із страхування у зв?язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов?язань, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника з огляду на наступне.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, на позивача покладений обов`язок доведення факту спричинення збитків, обґрунтування їх розміру, доведення безпосереднього причинного зв`язку між правопорушенням та заподіянням збитків і розміру відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна у розмірі, заявленому позивачем. А тому позивачу слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на викладене вище, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів звернення відповідача-1 у порядку 14.3 Договору лізингу з повідомленням про неможливість виконання договірного зобов`язання (в частині), а також доказів існування форс-мажорних обставин згідно вимог чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності нарахування позивачем штрафу на підставі пункту 8.8 Договору, який частково погашено відповідачем-1 в розмірі 30 000 грн. шляхом часткового зарахування позивачем лізингового платежу, а відтак і відсутності підстав для звільнення відповідача-1 від відповідальності, аналогічних правомірних висновків дійштв і суд першої інстанції.

Щодо зменшення розміру нарахованого штрафу за клопотанням відповідача-1 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 ГК, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Водночас, перевіряючи обґрунтованість висновків судів про наявність підстав для суттєвого зменшення заявленої до стягнення суми пені, колегія суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2022 року у справі №922/2141/21 зазначила, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 року у справі №918/116/19, "зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін".

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і в справі № 911/2269/22 та зазначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 28.09.2022 у справі №916/2302/21.

З огляду на наявність прибутку у відповідача - 1 від господарської діяльності згідно наданих фінансових звітностей, погашення всіх лізингових платежів по договору лізингу здійснено достроково (до липня 2023), враховуючи, причини неналежного виконання відповідачем-1 договірного зобов`язання, а також обсяг вчинених відповідачем-1 дій задля уникнення його порушення, станом як на дату ухвалення оскаржуваного рішення, так і на момент апеляційного перегляду останнього, колегія суддів погоджуєтсья із судом першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру штрафу, оскільки описані відповідачем/скаржником обставини не є винятковими, в тому числі з огляду на необхідність дотримання судом інтересів позивача, який також є суб`єктом господарювання.

При цьому, збиткова діяльність підприємства, про що зазначається відповідачем-1, не є тим винятковим випадком задля зменшення розміру штрафу оскільки є проявом суб`єктивної поведінки сторони.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахована позивачем заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу у відповідності до умов Договору лізингу (пункт 2.3.2), є правомірною та такою, що в повному обсязі визнається відповідачем-1, аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції.

За статтею 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема порукою.

Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

У статті 553 ЦК України зазначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, обсяг зобов`язань поручителя визначається

Частинами 1 та 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Враховуючи вищезазначені положення законодавства та умови договору поруки, позивач набув право вимоги також і до відповідача-2, який несе солідарну відповідальність згідно умов останнього з відповідачем-1 перед позивачем за погашення заборгованості за договором лізингу, що відповідно підтверджує правомірність заявлених вимог позивача та підстав для задоволення позову.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбуд», ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» винагороди за користування предметом лізингу - 12 458 грн 27 коп, штраф - 118 847,00 - є законними та обґрунтованими, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду та не свідчать про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усі інші доводи та міркування скаржника, прийняті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/20123/23, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/20123/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/20123/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбуд».

4. Матеріали справи №910/20123/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк