Постанова

від 03.12.2024 по справі 910/18615/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2024 р. Справа№ 910/18615/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Мальченко А.О.

Хрипуна О.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024

у справі №910/18615/23 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест"

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

про стягнення 178 867,20 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про стягнення 178 867,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, чим позивачу було завдано збитки у вигляді втрат, пов`язаних із сплатою одноразового платежу за право укладення договору у сумі 89 433,60 грн. Посилаючись на норми ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 178 867,20 грн., що є розміром подвійної шкоди, завданої позивачу відповідачем у зв`язку із порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 у справі №910/18615/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" задоволено.

Стягнуто з Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 6, код ЄДРПОУ - 35210739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" (04211, м. Київ, вул. Йорданська, буд. 6, код ЄДРПОУ - 43629940) 178 867 (сто сімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 20 коп. - суми завданої шкоди, 12 000 (дванадцять тисяч) грн - витрат на професійну правничу допомогу та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн - витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Відповідач вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права та недотриманні норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- здійснення позивачем на користь відповідача за договором №ДНП-2020-07/04 одноразового платежу у даному випадку є витратами позивача та підлягають компенсації позивачу з боку клієнтів, які є споживачами послуги з паркування транспортних засобів та не може бути шкодою для позивача, яку він просив стягнути в подвійному розмірі;

- позивач не довів обставин завдання йому шкоди порушенням комунальним підприємством конкурентного законодавства та причинно-наслідкового зв`язку між діями комунального підприємства та такими збитками (шкодою) та, відповідно, не обгрунтував підстав для стягнення шкоди на його користь;

- суд першої інстанції при ухваленні судового рішення не розглянув повно та об`єктивно всі обставини справи в їх сукупності та не дослідив аргументи і докази комунального підприємства стосовно того, що позивач мав статус посередника, та надавав послуги з паркування транспортних засобів своїм клієнтам і не є кінцевим споживачем послуг, якому заподіяні збитки;

- судом не досліджено умови договору №ДНП-2020-07/04 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, які є чинними та підписані позивачем без заперечень, а тому здійснена останнім оплата одноразового платежу не може вважатися збитками позивача;

- судом проігноровано доводи відповідача та не звернуто увагу на пункти 4.4 та 4.11 договору №ДНП-2020-07/04, відповідно до яких після припинення договору, одноразовий платіж повинен бути повернутий позивачу, а відтак здійснена позивачем оплата на рахунок комунального підприємства одноразового платежу, не підтверджує факт реальних збитків позивача;

- судом здійснено переоцінку доказів і надано при розгляді справи перевагу доказам у позові та не обґрунтовано відхилення аргументів і доказів, наданих комунальним підприємством у відзиві, щодо відсутності реальних збитків позивача при поверненні одноразового платежу позивачу після припинення договору, відповідно до пунктів 4.4. та 4.11;

- безпідставним є висновок суду, що наявність рішення Антимонопольного комітету України №75-р/тк від 15.07.2021 надає позивачу підстави для стягнення з відповідача шкоди відповідно до статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки згідно статті 75 ГПК України вказане рішення не має преюдиціального значення для розгляду даної справи;

- позивач не був стороною спору у справі №910/16055/21, тому висновки суду першої інстанції та доводи позивача щодо встановлення під час розгляду вказаної справи наявності вини та протиправної поведінки КП «Київтранспарксервіс» є безпідставними;

- відмовляючи у задоволенні клопотання про витребування у позивача доказів, суд фактично відмовився здійснити дослідження цих документів, які стосуються підтвердження того, що позивачу не завдана шкода;

- що стосується витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн, які суд ухвалив стягнути з відповідача, то вартість виконаних представником позивача робіт є завищеною, не відповідає критерію обґрунтованості та розумності їх розміру в розумінні приписів ч.5 ста.129 ГПК України, не є співмірною зі складністю справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 у справі №910/18615/23, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До справи під час апеляційного провадження позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 без змін, одночасно заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 6000 грн.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України №75-р/тк від 15.07.2021 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано, що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента; визнано дії Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", які полягають у встановленні в період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язку зі сплати одноразового платежу за право укладення договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

За зазначені порушення на відповідача накладено штраф.

Вказаним рішенням встановлено, що КП "Київтранспарксервіс" у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента (п. 50 рішення).

Положенням про порядок реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування із застосування електронних торгів, затвердженого наказом директора КП "Київтранспарксервіс" від 06.08.2019 №70, встановлені загальні вимоги, правила та єдиний порядок ведення роботи при застосуванні систем електронних торгів для реалізації іншим суб`єктам господарювання прав на експлуатацію майданчиків для паркування.

Так, відповідно до п. 5.2 зазначеного Положення, загальна вартість договору складається з двох основних компонентів: вартість експлуатації паркувального майданчика на весь період, що підлягає оплаті на умовах договору; та одноразовий платіж за право укладення договору (10% від вартості експлуатації місць для паркування).

Пунктом 56 рішення встановлено, що за інформацією КП "Київтранспарксервіс", одноразовий платіж сплачується переможцем торгів на користь КП "Київтранспарксервіс" впродовж трьох банківських днів із дня підписання протоколу про результати проведення торгів та не підлягає поверненню.

Таким чином, Комітетом встановлено, що дії КП "Київтранспарксервіс", які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказує на те, що за результатами аукціону №UA-PS-2020-06-12-000142-3 по лоту: "право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 9, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва", який було проведено відповідачем 26.06.2020, позивача визнано переможцем аукціону.

У протоколі електронного аукціону № UA-PS-2020-06-12-000142-3 визначено, що сума, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону становить 89 433,60 грн.

08.07.2020 позивачем було сплачено на користь відповідача одноразовий платіж за право укладення договору у розмірі 89 433,60 грн, що підтверджується платіжним дорученням №7 від 08.07.2020.

21.07.2020 між позивачем та відповідачем було укладено договір №ДНП-2020-07/04 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

З огляду на те, що відповідачем було порушено законодавство про захист економічної конкуренції, позивачу було завдано збитки у вигляді втрат, пов`язаних із сплатою одноразового платежу за право укладення договору у сумі 89 433,60 грн.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими п. 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

За таких обставин, посилаючись на норми ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 178 867,20 грн, що є розміром подвійної шкоди, завданої позивачу відповідачем у зв`язку із порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що сторонами до підписання договору було погоджено всі істотні умови договору та позивачу були відомі та погоджені ним умови договору щодо обов`язку сплати одноразового платежу; рішенням Комітету не було надано оцінки спірному договору. Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем не доведено склад цивільного правопорушення для стягнення з відповідача збитків.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність та/або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача шкоди, заподіяної порушенням законодавства про захист економічної конкуренції на підставі статті 55 Закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 55 Закону особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Аналізуючи Закон можна дійти висновку, що в даному Законі не передбачено порядку (механізму) відшкодування шкоди, а тому слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України.

За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із пунктом 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності доведення збитків викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.

Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 14.09.2021 у справі № 923/719/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11).

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

Частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель; 6) проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці (стаття 1 вказаного Закону).

При розгляді справи тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України під час розгляду справи №38/60/42-рп/к.20 встановлено, що дії відповідача, які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.

Вказаним рішенням встановлені протиправні дії відповідача, які полягали у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладення вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, а тому позивач не мав сплачувати одноразовий платіж у розмірі 89 433,60 грн за право укладення Договору, що свідчить про заподіяння відповідачем позивачу шкоди внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Під час розгляду справи №910/16055/21 обставини неправомірності дій КП «Київтранспарксервіс», які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов`язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання-передачі майданчиків в експлуатацію. Зазначене є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку.

Зазначені обставини не підлягають повторному доказуванню відповідно до приписів частини 4 статті 75 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлена наявність елементів цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка відповідача полягає у порушенні законодавства про захист економічної конкуренції - зловживання монопольним (домінуючим) становищем та, як наслідок, встановлення позивачу одноразового платежу за право укладання договору у розмірі 89 433,60 грн; причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою позивачу, розмір якої становить 89 433,60 грн; вина заподіювача шкоди - відповідача (презумпція вини особи, яка допустила порушення).

Отже, позивачем доведено суду наявність елементів цивільного правопорушення для стягнення з відповідача завданої шкоди у подвійному розмірі згідно статті 55 Закону внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції за зловживання монопольним (домінуючим) становищем, що становить 178 867,20 грн, що є підставою для задоволення позову про відшкодування шкоди у повному обсязі.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апелянта про недоведеність позивачем завданої шкоди не заслуговують на увагу з огляду на вищевикладене у даній постанові.

Твердження апелянта про те, що здійснення позивачем на користь відповідача одноразового платежу за Договором є витратами позивача, які підлягають компенсації з боку клієнтів, які є споживачами послуги з паркування транспортних засобів, також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки умовами Договору не передбачена компенсація одноразового платежу за Договором за рахунок клієнтів, які є споживачами послуги з паркування транспортних засобів.

Так само відхиляються доводи апелянта про те, що одноразовий платіж повертається позивачу після припинення дії Договору, оскільки пунктом 4.11 Договору визначено, що у випадку припинення договору зайво сплачені кошти підлягають поверненню Стороні-2 після проведення всіх належних розрахунків за Договором, тоді як за пунктом 4.4 Договору одноразовий платіж на право укладення договору не повертається у випадку не підписання Сторонами Акта приймання-передачі майданчика або розірвання договору.

Щодо рішення у справі №910/16055/21 та застосування судом положень статті 75 ГПК України, то відповідно до частини 4 вказаної норми обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов`язані з доказуванням (наведену правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 916/2066/15, від 17.04.2018 у справі №916/3170/14 та від 26.06.2018 у справі № 910/22867/15).

Отже, встановлені під час розгляду справи №910/16055/21 судами першої та апеляційної інстанції обставини неправомірності дій КП «Київтранспарксервіс», які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у місті Києві обов`язків зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування, забезпечувального платежу, штрафів за відмову від укладання договору або підписання актів приймання-передачі майданчиків в експлуатацію не підлягають повторному доказуванню відповідно до приписів частини 4 статті 75 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що позивач не є учасником справи №910/16055/21, проте судами встановлено обставини, що дії КП «Київтранспарксервіс» у встановленні для переможців електронних аукціонів обов`язку щодо сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію майданчика для паркування є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем та становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Саме вказані обставини мають преюдиційне значення щодо КП «Київтранспарксервіс» - особи, щодо якої встановлено ці обставини.

Стосовно тверджень відповідача, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, то колегія суддів зазначає наступне:

Відповідачем було подано до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів, а саме:

інформацію про кількість укладених договорів з юридичними та фізичними особами з паркування транспортних засобів за період з 05.03.2019 по 05.01.2021;

копії договорів з паркування транспортних засобів, укладених між позивачем та юридичними та фізичними особами за період з 05.03.2019 по 05.01.2021.

Клопотання обгрунтовано тим, що витрати на оплату КП «Київтранспарксервіс» за послуги по експлуатації, утриманні та облаштуванні майданчика для паркування транспортних засобів позивачем включалися до загальної вартості за послугу з ведення діяльності з паркування транспортних засобів та розрахунками за паркування з третіми особами, а тому позивачу не завдано шкоди/збитків.

Вказане клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на предмет позову у даній справі щодо стягнення з відповідача шкоди у розмірі 178 867,20 грн. на підставі ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції", то документи які просить витребувати відповідач не стосуються предмету спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено, зокрема, який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа.

Статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими, речовими і електронними доказами;

висновками експертів;

показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідач просив витребувати інформацію про кількість укладених договорів з юридичними та фізичними особами з паркування транспортних засобів за період з 05.03.2019 по 05.01.2021.

Таким чином, КП «Київтранспарксервіс» просило витребувати не доказ, яким підтверджуються обставини, що підлягають доказуванню в даній справі, а інформацію, яка не має жодного відношення до предмету доказування.

Щодо витребування копій договорів з паркування транспортних засобів на майданчику, укладених між позивачем та юридичними та фізичними особами за період з 05.03.2019 по 05.01.2021.

Відносини між позивачем та відповідачем регулюються Договором № ДНП-2020-07/04 від 21.07.2020 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

Умовами Договору № ДНП-2020-07/04 від 21.07.2020 не визначено обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" укладати договори з паркування транспортних засобів з фізичними та юридичними особами. Таким чином, відповідачем відповідно до ст. 81 ГПК України не доведені підстави, що такий доказ наявний у позивача.

Окрім того, відповідно до п. 1.4 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 17 квітня 2012 р. за № 571/20884, строк зберігання для документів та інформації, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, для фізичних осіб - підприємців встановлюється відповідно до Податкового кодексу України та становить 3 роки.

Як було зазначено одноразовий платіж в розмірі 89 433,60 грн. сплачено позивачем на користь відповідача за право укладення договору на підставі протоколу електронного аукціону, а не за експлуатацію паркувального майданчика за Договором № ДНП-2020-07/04 від 21.07.2020.

Суд першої інстанції правильно застосувавши норми процесуального права відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, які не стосуються предмету спору.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача на принцип добросовісності та доктрини заборони суперечливої поведінки.

Верховний Суд у постановах від 10.11.2022 у справі №910/7511/20, від 26.10.2022 у справі №912/2620/21 та від 25.10.2022 у справі №910/6923/20 наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. місцевий господарський суд встановив наступне.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" зазначило, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. за написання позовної заяви. Позивачем очікується понесення витрат на професійну правничу допомогу: написання відповіді на відзив - 3000,00 грн. за 1 год., в разі отримання відзиву на позовну заяву; участь в судовому засіданні - 4000,00 грн. за одне судове засідання.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України позивач заявив, що докази, які підтверджують, що позивач сплатив судові витрати або має сплатити у зв`язку з розглядом справи будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Виходячи із змісту положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 року у справі № 910/4201/19.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Виходячи із змісту статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини перша, друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Так, у відповідності до наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" доказів розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу становить 12 000,00 грн.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази: договір про надання професійної правничої допомоги від 21.11.2023 року; додаток № 1 до договору; акт про надання професійної правничої допомоги від 21.11.2023 року; платіжну інструкцію № 728 від 24.11.2023 року; акт про надання професійної правничої допомоги від 29.11.2023 року та від 19.01.2014.

Як встановлено судом, 21.11.2023 року між Адвокатським об`єднанням «Вишневий і Партнери» (адвокатське об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" (клієнт) укладено договір про надання професійної правничої допомоги (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу клієнту щодо стягнення з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» 178 867,20 грн., що є розміром подвійної шкоди, завданої у зв`язку із порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з п. 4.1. договору за надання адвокатським об`єднанням послуг, обумовлених п. 1.1. та 1.2. договору, клієнт сплачує адвокатському об`єднанню грошову винагороду (гонорар), розмір та строк сплати якої, визначений в додатку до договору, який є невід`ємною частиною цього договору.

В п. 4.4. договору визначено, що за результатами надання професійної правничої допомоги на вимогу клієнта складається акт про надання професійної правничої допомоги, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об`єднанням професійної правничої і її вартість. Акт вручається клієнту або надсилається адвокатським об`єднанням шляхом його направлення на електронну пошту, указану клієнтом у договорі або поштою рекомендованим чи цінним листом.

Акт про надання професійної правничої допомоги вважається підписам, якщо протягом 3-х днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав адвокатському об`єднанню письмові аргументовані заперечення на акт (п. 4.5. договору).

У додатку № 1 від 21.11.2023 року до договору сторони погодили, що вартість послуг адвокатського об`єднання з надання професійної правничої допомоги клієнту складає: написання заяви по суті спору - 3000,00 грн./1 год. (одна заява по суті спору); участь в судовому засіданні - 4000,00 грн. (одне судове засідання).

29.11.2023 року та 19.01.2024 року між клієнтом та адвокатським об`єднанням складено та підписано акти про надання професійної правничої допомоги, в яких детально наведено перелік наданих послуг та визначено їх вартість.

Зі змісту вказаних актів вбачається, що адвокатське об`єднання надало клієнту наступну професійну правничу допомогу: написання позовної заяви - 6000,00 грн. (3000,00 грн./2 год.); написання відповіді на відзив у справі № 910/18325/23 - 6000,00 грн. (3000,00 грн./2 год.).

Суд встановив, що вартість професійної правничої допомоги є фіксованою, становить 3000,00 грн./1 год.

Таким чином розмір гонорару адвоката не залежить від обсягу виконаних ним робіт.

Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" у даній справі здійснювалося адвокатом Сабадин А.В. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1504096 від 29.11.2023 року.

Відповідачем до суду жодних клопотань про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності не подавалося.

Також суд враховує, що у позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Таким чином, відповідач мав змогу подати свої заперечення щодо цього разом з поданням відзиву на позовну заяву, проте наведеного здійснено не було.

З урахуванням предмету та підстав позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, відсутність клопотання відповідача про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на повне задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

В суді апеляційної інстанції позивачем також заявлено до стягнення витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивач надав наступні докази: додаток № 3 до договору; акт про надання професійної правничої допомоги від 29.04.2024, платіжну інструкцію №854 від 29.04.2024.

У додатку № 3 від 25.04.2024 року до договору сторони погодили, що вартість послуг адвокатського об`єднання з надання професійної правничої допомоги клієнту складає: написання відзиву на апеляційну скаргу - 3000,00 грн./1 год. (одна заява по суті спору).

29.04.2024 між клієнтом та адвокатським об`єднанням складено та підписано акт про надання професійної правничої допомоги, в якому детально наведено перелік наданих послуг та визначено їх вартість.

Зі змісту вказаного акту вбачається, що адвокатське об`єднання надало клієнту наступну професійну правничу допомогу: написання відзиву на апеляційну скаргу - 6000,00 грн. (3000,00 грн./2 год.).

Згідно платіжної інструкції №854 від 29.04.2024 сплачено позивачем 8000,00 грн.

Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" в суді апеляційної інстанції здійснювалося адвокатом Сабадин А.В. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1600747 від 29.04.2024 року.

Відповідачем в суді апеляційної інстанції не заявлено про завищення позивачем вартості витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи викладені обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн. в суді апеляційної інстанції, стосовно якої подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді (справа розглядається в спрощеному провадженні без виклику осіб).

Оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви позивача, з покладанням на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу позивача в суді апеляційної інстанції в сумі 3 000,00 грн., відповідно в решті заяви про стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити.

При цьому підстав для відмови в повному обсязі у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 у справі №910/18615/23.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 у справі №910/18615/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 у справі №910/18615/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс».

4. Стягнути з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (ідентифікаційний код 35210739, адреса: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест"(код ЄДРПОУ 43629940, вул. Йорданська, 6, м. Київ, 04211) 3000,00 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/18615/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст.287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.О. Мальченко

О.О. Хрипун