Постанова

від 04.12.2024 по справі 910/4005/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 910/4005/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Апілон»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 11.06.2024

у справі №910/4005/24 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Апілон»

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Апілон» про стягнення грошових коштів, а саме: 128 081, 97 грн. основного боргу, 1 643, 37 грн. інфляційних втрат, 2 669, 87 грн. 3% річних та 97 532, 96 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем оплати вартості наданих послуг за перевезення вантажу відповідно до умов контракту №141221-1 від 14.12.2021 та заявок на надання транспортних послуг.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі № 910/4005/24 закрито провадження у справі в частині стягнення 112 081, 97 грн.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Апілон» про стягнення грошових коштів задоволено частково.

На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю «Апілон» підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» 1 643, 37 грн. інфляційних втрат, 2 669, 87 грн. 3% річних, 32 197, 58 грн. пені, 2 468,93 грн. судового збору та 1 587, 92 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості залишити без задоволення, мотивуючи свої вимоги тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, та без повного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, щодо стягнення пені в розмірі 31 197, 58 грн, 1 643, 37 грн інфляційних втрат та 2 669, 87 грн 3% річних.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано аналогічними доводами, викладеними у відзиві на позов.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивачем подано відзив, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Апілон» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» судові витрати, а саме правничу допомогу, що поніс позивач у апеляційному суді у розмірі 5 000, 00 грн.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 14.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Апілон» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» (виконавець) укладено контракт №141221 (далі договір) та заявки на надання транспортних послуг до даного договору: №137 від 30 травня 2023 року, №148 від 12 червня 2023 року та №192 від 10 липня 2023 року.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

У період дії цього договору та на його умовах замовник доручає заявками, а виконавець приймає та організовує за винагороду на користь замовника та за його рахунок замовлені ним міжнародні та міжміські перевезення вантажів автомобільним транспортом (пункт 1.1).

Замовник зобов`язаний здійснювати своєчасну оплату за надані виконавцем послуги з перевезення вантажів згідно з п. 5 договору «платежі» (пункт 2.9).

Оплата за перевезення проводиться замовником платіжними дорученнями на розрахунковий рахунок, зазначений у виставленому виконавцем рахунку на умовах, зазначених у заявці (пункт 5.1).

На виконання умов договору позивач здійснив перевезення вантажу за заявками відповідача №137 від 30.05.2023, №148 від 12.06.2023 та №192 від 10.07.2023. Вказані замовлення відповідачем оплачені частково.

Згідно заявки № 137 від 30.05.2023 позивач на замовлення відповідача здійснив перевезення вантажу по маршруту Україна-Польща за умовами оплати - 63 144,00 грн у строк 12 банківських днів після вивантаження. Перевезення даного вантажу здійснювалося у відповідності до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №604161 (інвойс №31), згідно з якою вантаж був прийнятий до перевезення в Києві 31.05.2023, а отриманий 07.06.2023. Отже, ТОВ «Апілон» повинно було оплатити послуги з перевезення у строк до 23.06.2023. Відповідач сплатив рахунок Р-00731 частково на суму 22 144, 00 грн. Неоплачена частина складає 66 711, 00 грн з розрахунку 63 144, 00 - 22 144, 00. За твердженнями позивача, відповідач починаючи з 24.06.2023 по 19.03.2024 прострочив оплату рахунку на 270 діб.

Відповідно до заявки №148 від 12.06.2023 позивач на замовлення відповідача здійснив перевезення вантажу по маршруту Україна-Польща за умовами оплати 81 711, 14 грн у строк 12 банківських днів після вивантаження. Перевезення даного вантажу здійснювалося у відповідності до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR б/н б/д (інвойс №31-1), згідно з якою вантаж був прийнятий до перевезення в Києві 14.06.2023, а отриманий 22.06.2023 у Польщі. Отже, ТОВ «Апілон» повинно було оплатити послуги у строк до 10.07.2023. Відповідач сплатив рахунок Р-00777 за заявкою №148 частково на суму 15 000, 00 грн. Неоплачена частина складає 66 711, 14 грн з розрахунку 81 711, 14 - 15 000, 00. За твердженнями позивача, відповідач починаючи з 11.07.2023 по 19.03.2024 прострочив оплату рахунку на 253 доби.

За заявкою №192 від 10.07.2023 позивач на замовлення відповідача здійснив перевезення вантажу по маршруту Україна-Польща за умовами оплати 76 370, 83 грн у строк 15 банківських днів після вивантаження. Перевезення даного вантажу здійснювалося у відповідності до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №894615 б/д (інвойс №12 від 05.07.2023) та №894617 (інвойс №36), згідно з якою вантаж був прийнятий до перевезення в Києві 11.07.2023 а у Вінниці 12.07.2023, а отриманий 18.07.2023 у Польщі. Отже, ТОВ «Апілон» повинно було оплатити послуги у строк до 08.08.2023. Відповідач сплатив рахунок Р-00913 за заявкою №192 частково на суму 31 000, 00 грн. Неоплачена частина складає 20 370, 83 грн з розрахунку 76 370, 83 - 31 000, 00. За твердженнями позивача, відповідач починаючи з 09.08.2023 по 19.03.2024 прострочив оплату рахунку на 224 доби.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, станом на дату звернення із позовом до суду відповідач не здійснив повну оплату за договором на перевезення вантажу, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у загальному розмірі 128 081, 97 грн.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас, судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що після відкриття провадження у справі відповідач погасив основну заборгованість в сумі 128 081, 97 грн повністю, що вбачається з платіжних інструкцій:

№422 від 06.04.2024 на суму 3 000, 00 грн;

№424 від 16.04.2024 на суму 5 000, 00 грн;

№426 від 19.04.2024 на суму 8 000, 00 грн;

№441 від 07.05.2024 на суму 2 200, 00 грн;

№453 від 24.05.2024 на суму 43 511, 14 грн;

№454 від 24.05.2024 на суму 20 370, 83 грн;

№456 від 27.05.2024 на суму 12 000, 00 грн;

№459 від 07.06.2024 на суму 34 000, 00 грн.

Так, за приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі у частині стягнення 128 081, 97 грн основного боргу підлягає закриттю.

Отже, на розгляді суду залишись позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 97 532, 96 грн, 1 643, 37 грн інфляційних втрат та 2 669, 87 грн 3% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 909 Цивільного кодексуУкраїни за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом частини 2 статті 908 Цивільного кодексуУкраїни, що кореспондується з вимогами частини 5 статті 307 ГК України, загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень установлюються договором, якщо іншого не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

В силу статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V, вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення й місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання та громадянство сторін.

За приписами частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується надання позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом за заявками №137 від 30.05.2023 на суму 63 144, 00 грн, №148 від 12.06.2023 на суму 81 711, 14 грн та №192 від 10.07.2023 на суму 76 370, 83 грн, а всього на суму 158 081, 97 грн.

За заявкою №137 від 30.05.2023 відповідач мав здійснити повну оплату у строк до 23.06.2023 (недоплата 41 000, 00 грн), за заявкою №148 від 12.06.2023 у строк до 10.07.2023 (недоплата 66 711, 14 грн), а за заявкою №192 від 10.07.2023 у строк до 08.08.2023 (недоплата 20 370, 83 грн).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, CMR підписані та скріплені печатками вантажовідправників, перевізника (позивача) та вантажоодержувачів, жодні зауваження щодо наданих послуг не зазначені.

Таким чином, твердження відповідача, що останнім не отримано рахунок на виконання перевезення та оригінал CMR, відхиляються як безпідставні.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 5.3 договору кожної доби прострочення оплати рахунків із замовника стягується пеня у вигляді 0,3 % від суми простроченого платежу.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що стягненню підлягає пеня:

- за період з 24.06.2023 по 19.03.2024 (кількість днів прострочення 270) - 33 210, 00 грн,

- за період з 11.07.2023 по 19.03.2024 (кількість днів прострочення 253) - 50 633, 76 грн,

- за період з 09.08.2023 по 19.03.2024 (кількість днів прострочення 224) - 13 689, 20 грн.

У відповідності до положень статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Таким чином, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок пені в межах визначеного позивачем періоду та кількості днів прострочення, прийшов до вірного висновку про те, що загальний розмір пені становить 32 197, 58 грн, а у задоволенні решти позовних вимог про стягнення 65 335, 38 грн пені суд відмовляє.

При цьому, в апеляційній скарзі відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. У частині третій статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №925/1471/16).

Всупереч вимог статей 13, 74 ГПК України (кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем не надано суду доказів, зокрема, знаходження у тяжкому фінансовому стані або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача у зв`язку із сплатою пені в установленому законом розмірі.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що останнім не вбачає підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені.

Сторонами у договорі визначено що сплата пені відбувається за кожну добу прострочення, а отже, приписи ст. 232 ГК України в частині припинення нарахування пені після спливу шести місяців не підлягають застосуванню, а заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Слід зазначити, що формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на встановлені обставини бездіяльності відповідача щодо оплати вартості наданих послуг за перевезення вантажу, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмір 1 643, 37 грн та 3% річних у розмір 2 669,87 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.

Щодо заявлених відповідачем вимог про стягнення правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» Хомич О.В. просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме правничу допомогу, що поніс позивач у апеляційному суді у розмірі 5 000, 00 грн.

До відзиву додано наступні докази на понесення судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000, 00 грн:

- договір про надання правничої допомоги №02/15-03 від 15.03.2024 (далі - договір);

- додаткова угода №2 від 15.03.2024 до договору про надання правничої допомоги №02/15-03 від 15.03.2024;

- акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №2 від 10.09.2024згідно з договором та додатковою угодою на суму 5 000, 00 грн;

- квитанція №2 від 10.09.2024 на суму 5 000, 00 грн.

Крім того, в матеріалах справи містяться ордер серії АС №1109293, виданий адвокатом Хомич Оленою Володимирівною.

Так, 15.03.2024 між адвокатом Хомич Оленою Володимирівною (надалі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» (надалі - клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до пункту 2.1. якого є домовленість сторін про захист права та представництво інтересів клієнта адвокатом ( за умови належного забезпечення, з відшкодуванням фактичних витрат, які були необхідні для виконання доручення) за винагороду (гонорар).

Фіксований розмір винагороди (гонорару) та обсяг послуг встановлюється додатковою угодою до даного договору (пункт 2.2).

Адвокат зобов`язується надавати послуги клієнту згідно п. 2 цього договору (пункт 3.1.1).

Адвокат має право, зокрема, представляти інтереси клієнта у відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності; здійснювати представництво та захист прав та інтересів клієнта у суді; представляти інтереси клієнта та надавати правничу допомогу у кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справах, а також справ про адміністративне правопорушення у всіх судових органах України з правом підпису процесуальних документів (позовних заяв, скарг, відзивів, заперечень, клопотань, апеляційних та касаційних скарг і т.п.), а також з усіма правами, наданими Законом позивачу, відповідачу, третій особі, в тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову повністю або частково, зміни підстав та предмету позову, укладання мирових угод, оскарження рішень, постанов, ухвал суду в апеляційному иа касаційному порядку, пред`явлення виконавчих документів до стягнення (п.3.3.1).

09.09.2024 між адвокатом Хомич Оленою Володимирівною (надалі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» (надалі - клієнт) укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 15.03.2024.

Відповідно до пункту 1 даної додаткової угоди останньою визначено:

- фіксований розмір винагороди (гонорару) адвокату та порядок сплати за надання правової (правничої) допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» у Північному апеляційному господарському суді у справі №910/4005/24;

- правнича допомога згідно договору №02/15-03 від 15.03.2024;

- підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №910/4005/24 - 5000 (п`ят тисяч) грн.

Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) становить 5 000 (п`ят тисяч) грн.

Пунктом 2 сторони погодили, що правнича допомога вважається наданою після підписання акту приймання - передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами.

Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється клієнтом в готівковому або безготівковому порядку після підписання сторонами акту прийняття - передачі робіт (п. 2).

Згідно з актом здачі - прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №2 від 10.09.2024 сторони погодили та підтверджують професійну правничу (правову) допомогу (адвокатські послуги) за підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №910/4005/24 - 5 000 (п`ят тисяч) грн. Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) становить 5 000 (п`ят тисяч) грн.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного Закону)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу на суму 5000, 00 грн, які є пропорційним до предмета спору, враховуючи предмет позову, обсяг виконаних адвокатом робіт та наданих послуг.

Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, 02.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення понесених витрат на оплату правничої допомоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» у зв`язку з розглядом справи №910/4005/24 у суді апеляційної інстанції до 500, 00 грн, оскільки вважає їх значно завищеними. В обґрунтування своїх доводів відповідач вказує, що розмір заявлених позивачем витрат на правову допомогу у сумі 5000, 00 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін), такі витрати не мають характеру необхідних (її складністю, обсягом та часом, витраченим ним на виконання таких робіт), а тому заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу у такому розмірі є не обґрунтованою.

За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5 000, 00 грн по даній справі є обґрунтованими, підлягають задоволенню та згідно з положеннями статті 129 ГПК України покладаються на апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю «Апілон».

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі № 910/4005/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Витрати на правничу допомогу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» у сумі 5000, 00 грн, понесені останнім у Північному апеляційному господарському суді, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Апілон».

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Апілон» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі № 910/4005/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі № 910/4005/24 залишити без змін.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Апілон» (02081, місто Київ, Дніпровська набережна, будинок 15-К, код ЄДРПОУ 44548339) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» (43020, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Електроапаратна, будинок 17, код ЄДРПОК 41868431) 5 000 (п`ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес Логістика Україна» у Північному апеляційному господарському суді. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/4005/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська