Постанова

від 04.12.2024 по справі 910/3191/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 910/3191/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 04.06.2024 (повний текст складено 04.06.2024)

у справі № 910/3191/24 (суддя О.В.Гулевець)

за позовом Приватного підприємства «АВС-АГРО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП»

про стягнення 206 726, 58 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року Приватне підприємство «АВС-АГРО» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» про стягнення 206 726, 58 грн.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки сільськогосподарської продукції №367-04/22С від 18.04.2022.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3191/24 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» на користь Приватного підприємства «АВС-АГРО» 3% річних у розмірі 82 686, 97 грн., інфляційні втрати в розмірі 123 982, 04 грн. та судовий збір у розмірі 3 399, 97 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних у межах заявленого позивачем періоду, та встановив що стягненню підлягають 3% річних у розмірі 82 686, 97 грн та інфляційні втрати в розмірі 123 982, 04 грн, а тому вимоги у даній частині підлягають частковому задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм процесуального законодавства.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції неправильно з`ясував обставини, що мають значення для справи, допущені логічні помилки при врахуванні таких обставин, що призвели до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №№910/3191/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3191/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

15.07.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/3191/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3191/24 залишено без руху. Надано Товариству з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання даної ухвали.

02.08.2024 через підсистему «Електронний суд» на виконання вимог ухвали суду від 23.07.2024 заявником усунуто недоліки апеляційної скарги, а саме: подано докази сплати судового збору (платіжна інструкція №740 від 02.08.2024).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3191/24; ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 18.04.2022 між Приватним підприємством «АВС-АГРО» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» (покупець, відповідач) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №367-04/22С, за умовами якого постачальник зобов`язався доставити, а покупець прийняти та оплатити за поставлену сільськогосподарську продукцію, а саме: соняшник (код товару 1206009900 згідно з УКТ ЗЕД), урожаю 2021 року, в кількості 300 тонн по ціні 14 912, 28 грн без ПДВ за одну метричну тонну, у строк до 06.05.2022, на загальну суму 5 099 999, 76 грн +/- 10% (пункти 1.1., 2.1. договору).

Умовами договору сторони передбачили таке:

Оплата 86% вартості і кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5-7 банківських днів з моменту надання видаткової накладної, отриманих від елеватору реєстрів ТТН на прийняте зерно, 14% вартості партії товару протягом 2 банківських днів, наступних за датою отримання на поточних рахунок відшкодування ПДВ покупцем, відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних постачальника. Постачальник має зареєструвати податкові накладні в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо їх реєстрації, а також правильно заповнені товарно-транспортні накладні. (п. 4.1.).

Остаточний розрахунок за товар проводиться виходячи фактично поставленої кількості товару, як визначено розділом 3 договору, на підставі отриманих від елеватору поставки реєстрів ТТН на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку, реєстрації податкової накладної в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо їх реєстрації, а також правильно заповнених товарно-транспортних накладних (пункт 4.2.).

Постачальник зобов`язується надати оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що товар, який поставляється по даному договору, є продукцією власного виробництва, постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році та є суб`єктом оподаткування податку на додану вартість. ( п. 5.1.).

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання зобов`язань сторонами (пункт 11.1.).

У зв`язку зі неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» (відповідачем) грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару по договору поставки сільськогосподарської продукції №367-04/22С від 18.04.2022 Приватне підприємство «АВС-АГРО» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції від 18.04.2022 №367-04/22С у розмірі 2 682 078, 23 грн, а також 33 826,42 3% річних і 100 364, 61 грн інфляційних втрат.

Під час розгляду справи №910/112274/22 за вищевказаним позовом, судом було встановлено неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару у сумі 2 682 078, 23 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 по справі №910/12274/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023, позов Приватного підприємства «АВС-АГРО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» про стягнення 2 816 269, 26 грн задоволено частково, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» на користь Приватного підприємства «АВС-АГРО» 2 682 078, 23 грн. основного боргу; 32 321, 74 грн 3% річних, 100 364, 61 грн. інфляційних втрат і 43 461, 31 грн, у задоволенні решти позову відмовлено.

28.11.2023 на виконання рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 по справі №910/12274/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 та набрало законної сили 19.09.2023, видано відповідний наказ.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями: №123 від 16.10.2023, №183 від 07.11.2023, №221 від 13.11.2023 та випискою з рахунку позивача від 19.12.2023, на виконання вказаного вище рішення суду у період з 18.09.2023 по 19.12.2023 відповідачем здійснювалось погашення заборгованості у загальному розмірі 2 911 225, 89 грн.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 по справі №910/12274/22, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 82 689,97 грн за період з 02.11.2022 по 18.12.2023, інфляційні втрати у сумі 124 036, 61 грн за період 02.11.2022 по 18.12.2023.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факти встановлені рішенням суду по справі №910/12274/22 щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за договором поставки сільськогосподарської продукції №367-04/22С від 18.04.2022, повторного доведення не потребують.

За змістом статті526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексуУкраїни зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексуУкраїни визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

В пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, наявність судового рішення чи факт відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

З аналізу вищевказаних норм, слідує що позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат протягом усього часу існування обставин прострочення виконання грошового зобов`язання боржником, тобто до повного виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, оскільки в такому випадку зобов`язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, із розрахунку, наведеного у позові, позивач нараховує 3% річних за періоди:

02.11.2022 - 17.09.2023 на суму боргу 2 682 078,23 грн;

19.09.2023-15.10.2023 на суму боргу 2500 000,15 грн;

17.10.2023-06.11.2023 на суму боргу 2 000 000,15 грн;

08.11.2023-12.11.202 на суму боргу 1 443 463,20 грн;

14.11.2023-18.12.2023 на суму боргу 886 926,25 грн;

Інфляційні втрати позивач нараховує за періоди:

02.11.2022 - 17.09.2023 на суму боргу 2 682 078,23 грн;

14.11.2023 по 18.12.2023 на суму боргу 886 926,25 грн.

Відтак, вимоги позивача є обґрунтованим та підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню 3% річних у розмірі 82 686, 97 грн та інфляційні втрати в розмірі 123 982, 04 грн, відповідно до здійсненого перерахунку судом першої інстанції.

При цьому, в апеляційній скарзі відповідачем вказано на відсутність завданих збитків позивачу та скрутний фінансовий стан останнього.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

Норми сттатті 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення інфляційних втрат є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Таким чином, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Разом з тим, статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У відповідності до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання відповідача на скрутне фінансове становище не є достатньою підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач повинен був оцінити строк виконання зобов`язання з оплати поставленого товару та об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у визначений законом строк.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3191/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3191/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3191/24 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/9131/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська