Рішення

від 04.12.2024 по справі 907/59/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/59/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі

позивача 1 Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, м. Київ

позивача 2 Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатська обласна військова адміністрація), м. Ужгород

до відповідача 1 Хустської районної державної адміністрації (Хустська районна військова адміністрація), м. Хуст

до відповідача 2 Синевирської сільської ради, с. Синевир Закарпатської області

до відповідача 3 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

про визнання недійсними розпорядження, наказу, скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації речових прав та повернення земельної ділянки у державну власність,

Секретар судового засідання Райніш М.І.

За участю представників сторін:

від прокуратури Черненко С.С., прокурор відділу представництва Закарпатської обласної прокуратури;

від позивачів 1, 2 не з`явились;

від відповідачів 1, 2 не з`явились;

від відповідача 3 Боднар М.Ю., представник в порядку самопредставництва

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ:

Хустська окружна прокуратура Закарпатської області в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатська обласна військова адміністрація) заявила позов до Хустської районної державної адміністрації (Хустська районна військова адміністрація), Синевирської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання недійсними розпорядження, наказу, скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації речових прав та повернення земельної ділянки у державну власність.

Ухвалою суду від 29.01.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення виявлених у ній недоліків.

На адресу Господарського суду Закарпатської області 01.02.2024 надійшла заява вх. №02.3.1-02/760/24, за наслідками розгляду якої суд дійшов висновку, що позивач усунув виявленні у позовній заяві недоліки.

Ухвалою суду від 02.02.2024 судом відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам спору процесуальні строки для подання заяв по суті спору, а також відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали для подання письмових заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

19.02.2024 позивач 1 подав до суду пояснення.

21.02.2024 Хустська окружна прокуратура подала до суду відповідь на відзив.

22.02.2024 відповідач 3 подав до суду відзив на позов.

22.02.2024 Хустська окружна прокуратура подала до суду відповідь на відзив.

27.02.2024 відповідач 2 подав до суду відзив на позов.

28.02.2024 Хустська окружна прокуратура подала до суду відповідь на відзив.

29.02.2024 відповідач 1 подав до суду відзив на позов.

Ухвалою суду від 28.03.2024 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №907/59/24 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція прокурора.

Прокурор просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України Про прокуратура, встановлено підстави для представництва інтересів держави в суді з метою усунення порушень земельного законодавства та законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища щодо земель природно заповідного фонду загального значення на території Синевирської сільської ради.

Зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002, яка перебуває у комунальній власності Синевирської сільської ради Закарпатської області, перебуває у межах території Національного природного парку «Синевир» (далі НПІ «Синевир»), розташованого у Хустському районі Закарпатської області та відповідно до ст.ст. 4,6,7,20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ст. ст. 43, 44 Земельного кодексу України належить до земель природно заповідного фонду.

Вказує, що відповідно до акту постійного користування землею 1 - ЗК №001686 Українським державним проектним лісовпорядним вироблиним об?єднанням (далі - ВО «Укрдержліспроект») проведено лісовпорядні роботи в 2015-2016 роках. Територія на яку накладається земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 включено до складу Синевирського природоохоронного науково-дослідного відділення та протаксовано: в кварталі 2 виділ 19 пасовище площею 10,5 га, в кварталі 3 виділ 39 пасовище площею 1,0 га,в кварталі 3 виділ 40 насадження ялини площею 2,3 га, в кварталі 4 виділ 35 насадження ялини площею 1,9 га, в кварталі 4 виділ 136 пасовище площею 1,1 га, в кварталі 24 виділ 50 пасовище площею 12.5 га. в кварталі 25 виділ 1 пасовище площею 20,0 га.

Факт накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 на вказані квартали підтверджує також планшетом частини кварталів №2,3,4,24.25 Синевирського лісництва.

Водночас зазначає, що інвентаризація земель, за результатами якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002, проведена в порушення ст. 35 Закону України «Про землеустрій» та пунктів 1-3 Порядку, оскільки спірну земельну ділянку незаконно віднесено до земель сільськогосподарського призначення.

Стверджує, що видання головою Міжгірської районної державної адміністрації розпорядження №33 від 31.01.2015 призвело до порушення ст. ст. 20, 43. 44, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 4,7,20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Крім того, прийняття Держгеокадастром наказу №34-ОТГ від 09.12.2020 в частині передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 призвело до порушення ст. ст. 117, 122, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Керуючись вищенаведеним, просить визнати недійсними розпорядження, наказ, скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі, скасувати державну реєстрацію речових прав та повернути земельну ділянку у державну власність.

Правова позиція позивача 1.

Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Наголошує, що земельні ділянки природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення віднесені до земель державної власності, водночас земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 розміщена в межах Націопального природного парку «Синевир».

Стверджує, що Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України не надавало погодження на зміну меж, категорій та скасування статусу території Парку під час передачі земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 в комунальну власність Синевирської сільської ради.

Правова позиція позивача 2.

Позивач-2 не скористався своїм правом на подання письмових пояснень по суті спору.

Правова позиція відповідача 1 та відповідача 2.

Відповідачі заперечують позовні вимоги в повному обсязі, зазначає, що спірна земельна ділянка проінвентиризована відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 №513.

Зазначають, що межі земельної ділянки НПП "Синевир" на підставі державного акту на постійне користування не винесені в натурі та на місцевості не встановлені. Відповідно стверджують, що накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га не передбачається можливим. Зазначена земельна ділянка внесена до державного земельного кадастру відповідно до законної процедури передбаченої Земельним кодексом України, Законами України «Про державний земельний кадастр», «Про землеустрій» на підставі технічної документації, як землі сільськогосподарського призначення. За перехідними положеннями земельного кодексу була зареєстрована ОТГ, як комунальна власність.

Правова позиція відповідача 3.

Відповідач заперечує позовні вимоги в повному обсязі, з посиланням на п. 2 Порядку проведення інвентарезації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 №513, від 20.02.2013 №154, зазначає, що інвентаризація земельних ділянок здійснювалася з метою формування земельних ділянок усіх форм власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певної категорії для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру.

Зазначає, що межі земельної ділянки НПП "Синевир" на підставі державного акту на постійне користування не винесені в натурі та на місцевості не встановлені. Відповідно стверджує, що накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га не передбачається можливим. Зазначена земельна ділянка внесена до державного земельного кадастру відповідно до законної процедури передбаченої Земельним кодексом України, Законами України «Про державний земельний кадастр», «Про землеустрій» на підставі технічної документації, як землі сільськогосподарського призначення. За перехідними положеннями земельного кодексу була зареєстрована ОТГ, як комунальна власність.

Крім того, вказує, що до виключних повноважень державного кадастрового реєстратора, зокрема належить і вирішення питання щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки, оскільки під державною реєстрацією земельної ділянки розуміється внесення до Державного земельного кадастру передбачених Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (стаття 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр") водночас таке скасування потребує належних правових підстав.

Стверджує, що такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого здійснено державну реєстрацію відповідних прав на земельну ділянку, Земельним кодексом України не передбачено, з огляду на зазначене, скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого здійснено державну реєстрацію відповідних прав на земельну ділянку, не є підставою припинення права власності на земельну ділянку згідно з Земельним кодексом України. Отже, відновлення можливого порушеного права держави є не скасування наказу Головного управління, а визнання недійсним права власності на земельну ділянку, оскільки вказаний наказ вичерпав свою дію шляхом виконання.

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування також вважає не ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою

Заперечення позивача на відзиви викладені у відповідях.

Позивач у поданих до суду відповідях на відзиви спростовує аргументи відповідачів, що викладені у відзивах на позов та зазначає, що факт належності спірної земельної ділянки до земель, визначених державним акт 1 - 3K №001686 від 31 травня 2000 року, підтверджується листом Міндовкілля №11/11-05/2125-23 від 19.12.2023, листом НПП «Синевир» від 19.12.2023 №666, картографічною інформацією ВО «Укрдержліспроект», які долучені до позовної заяви, а також письмовими поясненнями Міндовкілля.

Рішення про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, зміну меж територій НПП «Синевир» прийнято без погодження з Міндовкілля, що підтверджується листом Міністерства №11/11-05/2125-23 від 19.12.2023 та без погодження департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації, що підтверджується листом Закарпатської ОДА від 12.01.2024 № 118/06-16.

Також, відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 11.12.2023 №31738/0/2-23 Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення з постійного користування НПП «Синевир» земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 не приймалося.

Таким чином, вказує, що інвентаризація земель, за результатами якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002, проведена з порушенням норм чинного законодавства.

Посилаючись на ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» стверджує про незаконну зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, а також посилається на неврахування матеріалів лісовпорядкування території НПП «Синевир» при винесенні наказу Держгеокадастру № 34-ОTГ від 09.12.2020

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Розпорядженням голови Міжгірської районної державної адміністрації №236 від 06.11.2013 надано дозвіл на проведення інвентаризації земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення на території Міжгірського району Закарпатської області.

05.11.2013 на підставі технічної документації із землеустрою шодо інвентаризації земель здійснено державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки за кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га.

Розпорядженням голови Міжгірської районної державної адміністрації №33 від 31.01.2015 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Синевирської сільської ради, зокрема щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2122486900:02:003:0002.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2103926182019 від 27.11.2019 земельна ділянка за кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га (призначення - 16.00 Землі запасу, категорія - Землі сільськогосподарського призначення) на той час перебувала у державній власності.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 34-OTT від 09.12.2020 передано Синевирській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 443,8424 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Синевирської сільської ради згідно з додатком, зокрема передано земельну ділянку за кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га.

09.12.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та Синевирською сільською радою складено та підписано акт приймання-передачі земельних ділянок, які передаються у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 34-ОТГ від 09.12.2020.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 0356664030 від 01.12.2023, 17.05.2021 державним реєстратором Колочавської сільської ради проведено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га перебуває у комунальній власності Синевирської сільської ради.

Разом з тим, Хустською окружною прокуратурою у ході моніторингу відкритих джерел даних встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002, яка перебуває у комунальній власності Синевирської сільської ради Закарпатської області, може перебувати у межах території Національного природного парку «Синевир» (далі НПП «Синевир»), розташованого у Хустському районі Закарпатської області.

Окружна прокуратура зверталася із запитом, зокрема, до НПП «Синевир», який листом від 19.12.2023 №666 повідомив, що рішенням 9 сесії Закарпатської обласної ради від 28 грудня 1999 року №182 землі запасу районної ради площею 16312.8 га, на яких розташована земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002, вилучені від «Синевир» та передані в постійне користування НПП «Синевир» під розширення існуючої території. Відповідно до цього ж рішення Міжгірською районною радою національному природному парку «Синевир» видано державний акт 1 - ЗК №001686 від 31 травня 2000 року на право постійного користування землею площею 1631,8 га, куди увійшла і земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002.

Окружна прокуратура звернулася із запитом до ВО «Укрдержліспроект», яким додатком до листа від 29.11.2023 №03-1222 надано витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування НПП «Синевир», згідно з яким земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 повністю накладається на частини кварталів 2,3,4,24,25 Синевирського лісництва НПП «Синевир».

Листом №11/11-05/2125-23 від 19.12.2023 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (далі Міндовкілля) також підтвердило факт знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 у межах території НПП «Синевир» та ненадання ним погодження на зміну меж, категорій та скасування території НПП «Синевир» під час передачі земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 в комунальну власність Синевирської сільської ради..

Листом від 11.12.2023 №031738/0/2-23 Секретаріат Кабінету Міністрів України повідомив окружну прокуратуру, що Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення з постійного користування НПП «Синевир» земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 не приймалося.

Закарпатською обласною державною адміністрацією листом від 12.01.2024 №118/06-16 повідомлено окружну прокуратуру, що до обласної адміністрації або департаменту екології та природних ресурсів обласної адміністрації проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження не надходив.

Таким чином, позивач вказує на те, що землі, на яких розташована земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 відповідно до рішення 9 сесії Закарпатської обласної ради від 28 грудня 1999 року №182 та державного акту 1 - ЗК №001686 від 31 травня 2000 року перебуває у користуванні НПП «Синевир».

Враховуючи вищенаведене, вважає, що розпорядження голови Міжгірської районної державної адміністрації №33 від 31.01.2015, наказ Держгеокадастру № 34-ОTГ від 09.12.2020 є незаконними та підлягають визнанню недійсними, державна реєстрація права комунальної власності Синевирської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке не відповідає цільовому призначенню територій та об?єктів природно-заповідного фонду підлягають скасуванню, а спірна земельна ділянка поверненню у державну власність.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. З Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього ж нормативно-правового акта, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Так, окружною прокуратурою 08.12.2023 за № 07.54-720вих-23 07.54-113- 1005-23 направлено на адресу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів запит щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування.

На вказаний запит Міндовклілля надано відповідь від 19.12.2023 № 11/11 - 05/2125-23, із змісту якої вбачається, що Міндовкілля заходи цивільно-правового характеру, направлені на усунення порушень при розпорядженні землями НІІ «Синевир, не вживалися. Рішення, пов?язані з передачею у комунальну власність спірної земельної ділянки або погодженням зміни меж НІ «Синевир» Міністерством не приймалися.

Крім того, враховуючи, що Закарпатська обласна державна адміністрація (Закарпатська обласна військова адміністрація) є розпорядником земель природно-заповідного фонду, окружною прокуратурою запитом від 04.01.2024 №07.54-103вих-24 07.54-113-1005-23 повідомлено Закарпатську обласну державну адміністрацію про виявлені порушення законодавства при розпорядженні земельними ділянками природно-заповідного фонду на території НПП «Синевир».

На вказаний лист Закарпатською обласною державною адміністрацією надано відповідь від 12.01.2024 № 118/06-16, зі змісту якої вбачається, що обласною державною адміністрацією не приймалося рішення про передачу спірної земельної ділянки не приймалося, землевпорядна документація спірної земельної ділянки до обласної адміністрації або департаменту екології та природних ресурсів обласної адміністрації на погодження не надходила. Крім того, обласна адміністрація повідомила, що заходи з метою інтересів держави по даному питанню нею не вживалися та просила вжити відповідних заходів Хустську окружну прокуратуру.

З наведеного слідує, що позивачі з урахуванням обізнаності про порушення інтересів держави, територіальної громади, на які вказує прокурор, не відреагували на стверджувані порушення, заходів захисту вказаних інтересів, зокрема у судовому порядку, не вжили. Невжиття таких заходів за умови обізнаності про наявність відповідного порушення, про що свідчить вищенаведене листування прокурора з позивачами, стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивачів до суду з цим позовом.

При цьому, наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді позивачами не заперечено.

Така бездіяльність позивачів як компетентних органів, які здійснюють відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, є самостійними юридичними особами, однак які незалежно від причини не здійснюють захисту інтересів держави в судовому порядку, виключає можливість трактування прокурора як альтернативного суб`єкта звернення до суду, що замінює компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У цьому випадку прокурор виконує саме субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні позивачів, які усупереч вимогам закону не здійснюють захисту інтересів держави.

Наведені вище обставини щодо обізнаності позивачів з порушенням інтересів держави, територіальної громади, зважаючи на характер наданих ним відповідей на листи прокурора, свідчать про встановлення обставин, за яких порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій з їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Вказане відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави в особі позивачів шляхом пред`явлення цього позову. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18.

Таким чином, звернення окружної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважені органи самостійно не звернулися до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури с тим суб`єктом. що мас відповідну процесуальну можливість в даному випадку.

Отже, окружною прокуратурою належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо спірних правовідносин.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (ст. 50 Конституції України).

Відповідно до ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Згідно з преамбулою Закону України "Про природно-заповідний фонд України" природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Згідно зі ч. 1 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (ст. 44 Земельного кодексу України ).

Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в чинній редакції передбачено, що землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів (ст. 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

З огляду на наведені положення, землі природно-заповідного фонду набувають такого статусу внаслідок прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про оголошення/створення території та/або об`єкту природно-заповідного фонду.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням 9 сесії Закарпатської обласної ради від 28 грудня 1999 року №182 землі запасу районної ради площею 16312.8 га, вилучені від «Синевир» та передані в постійне користування НПП «Синевир» під розширення існуючої території. Відповідно до цього ж рішення Міжгірською районною радою національному природному парку «Синевир» видано державний акт 1 - ЗК №001686 від 31 травня 2000 року на право постійного користування землею площею 1631,8 га, куди за твердженнями позивача увійшла і земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" території та об`єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (ч. 3 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" ).

Положеннями ст. 5 Закону України "Про екологічну мережу України" визначено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

Згідно з ч. ч. 2, 4 статті 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов`язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Так, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 34-OTT від 09.12.2020 передано Синевирській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 443,8424 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Синевирської сільської ради згідно з додатком, зокрема передано земельну ділянку за кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, межі земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 перебувають у межах території Національного природного парку «Синевир» (далі НПП «Синевир»), розташованого у Хустському районі Закарпатської області.

Факт належності спірної земельної ділянки до земель, визначених державним акт 1 - 3K №001686 від 31 травня 2000 року, підтверджується листом Міндовкілля №11/11-05/2125-23 від 19.12.2023, листом НПП «Синевир» від 19.12.2023 №666, картографічною інформацією ВО «Укрдержліспроект», які долучені до позовної заяви, а також письмовими поясненнями Міндовкілля.

Так, згідно з вищенаведеними доказами територія на яку накладається земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 включено до складу Синевирського природоохоронного науково-дослідного відділення та протаксовано: в кварталі 2 виділ 19 пасовище площею 10,5 га, в кварталі 3 виділ 39 пасовище площею 1,0 га,в кварталі 3 виділ 40 насадження ялини площею 2,3 га, в кварталі 4 виділ 35 насадження ялини площею 1,9 га, в кварталі 4 виділ 136 пасовище площею 1,1 га, в кварталі 24 виділ 50 пасовище площею 12.5 га. в кварталі 25 виділ 1 пасовище площею 20,0 га.

Як передбачено ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, виходячи з вищенаведеного, спірна земельна ділянка на момент її формування відносилась до земель природно - заповідного фонду. Доказів протилежного суду не подано.

Статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент державної реєстрації спірної земельної ділянки) визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються, серед іншого, на категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України у вищенаведеній в редакції).

Статтею 150 Земельного кодексу України у вищенаведеній в редакції встановлено, що землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення віднесено до особливо цінних земель.

При цьому за приписами ч. ч. 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України у вищенаведеній в редакції зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, об`єктів, пов`язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, зазначених у пунктах "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Верховним Судом у постановах від 13.08.2019 у справі №910/11164/16, від 22.06.2022 у справі №752/3093/19, від 06.07.2022 у справі №575/462/21 неодноразово висловлювались правові позиції про виключність статусу об`єктів та територій природно-заповідного фонду та незаконність зміни цільового їх призначення органами державної влади та місцевого самоврядування.

Будь-яких прийнятих у передбаченому законодавством порядку рішень про зміну цільового призначення земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення матеріали справи не містять.

Відтак у Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області відповідно до вищенаведених норм та обставин не було підстав для державної реєстрації та подальшої передачі наказом № 34-OTT від 09.12.2020 Синевирській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 443,8424 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Синевирської сільської ради згідно з додатком, зокрема передано земельну ділянку за кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га.

При цьому згідно з ч. 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 05.01.1989 №7 «Про створення національного природного парку «Синевир» створено Національний природний парк «Синевир», який є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Додатком №1 до вказаної постанови визначено, що до складу НПП «Синевир» входять, зокрема, квартали 1-50. 51 (частина). 52 Синевирського лісництва.

В подальшому, Указом Президента України від 29.12.2009 №1118 «Про розширення території національного природного парку «Синевир» до його складу включено 2304 га земель, що вилучаються у землекористувача та надаються Парку у постійне користування.

Указом Президента України від 11.04.2019 №133 «Про зміну меж території національного природного парку «Синевир» до складу НПП «Синевир» включено 377,8 га земель, шо вилучаються у землекористувача та надаються Парку у постійне користування.

Крім того, судом звертається увага на те, що відсутність визначених в натурі меж об`єкту природно-заповідного фонду не позбавляє можливості встановити його місцезнаходження на Публічній кадастровій карті.

На підтвердження накладення земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 на частини кварталів 2,3,4,24,25 Синевирського лісництва НПП «Синевир» позивачем надано витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування НПП «Синевир», згідно з яким земельна ділянка з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 повністю накладається на частини кварталів 2,3,4,24,25 Синевирського лісництва НПП «Синевир».

Таким чином, заперечення відповідачів про те, що межі території національного природного парку «Синевир» не винесені в натурі (на місцевості) не спростовують наведених вище обставин.

З огляду на наведене, при інвентаризації земель та здійсненні державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки за кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га. не було враховано, що спірна земельна ділянка накладена на частини кварталів 2,3,4,24,25 Синевирського лісництва НПП «Синевир», чим порушено, зокрема ст. ст. 19, 20, 43 - 45, 122, 150 Земельного кодексу України, а також ст. ст. 6, 7, 9, 26, 53, 54 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними розпорядження, визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру як способу захисту в спірних правовідносинах

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15- 16 Цивільного кодексу України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.082018 у справі № 925/1265/16). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

Суд зазначає, що серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин 2, 3 цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Отже, враховуючи обставини справи та факт того, що видання головою Міжгірської районної державної адміністрації розпорядження №33 від 31.01.2015 призвело до порушення ст. ст. 20, 43. 44, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 4,7,20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», останнє підлягає визнанню недійсним в частині оспорюваної земельної ділянки.

Крім того, при зверненні до суду із цим позовом Прокурор посилався на те, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру №34-ОТГ від 09.12.2020 в частині передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 призвело до порушення ст. ст. 117, 122, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц.)

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Суд зазначає, що наведений висновок може бути застосованим і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності в комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 та від 16.04.2024 у справі № 927/238/22

Крім того, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень, а тому рішення органу державної влади або місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

У постанові від 19.03.2019 у справі № 906/920/16 Велика Палата Верховного Суду вказала про відсутність підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13.

В цій же постанові додатково зазначено, що прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто таке рішення є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

У цій справі наказ Головного управління Держгеокадастру відносно розпорядження спірною земельної ділянкою, фактично є інструментом, за допомогою якого відповідач 2 формально продовжує перешкоджати державі реалізувати всі правомочності власника землі.

Таким чином, обраний Прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими Прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише призведе до усунення порушення прав держави. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації речових прав та повернення земельної ділянки у державну власність.

Згідно з ч. 1 статті 79 Земельного кодексу України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч. 1 ст. 24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України та частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Судом враховується, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 з віднесенням її до категорії земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи, що частина вказаної земельної ділянки розташована в межах НПП «Синевир», що в силу статей 43, 44 Земельного кодексу України свідчить про її належність в частині накладення/перетину меж до категорії земель природно-заповідного фонду.

Наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002, яка накладається на землі природно-заповідного фонду, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності, повноти його відомостей, визначені ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

За визначенням, наведеним в п. 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 3 статті 26 вказаного Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, для відновлення становища, що існувало до порушення, необхідним є скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, що, у свою чергу, відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Отже, з огляду на наявні обставини справи, прокурор обрав належний та ефективний спосіб захисту, оскільки задоволення вимог про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки та припинення і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку забезпечить поновлення порушених прав та інтересів держави у сфері охорони та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, державного контролю за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду і природоохоронного законодавства, управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Враховуючи те, що заявлений позов, як зазначено вище, спрямований на захист та поновлення прав та інтересів держави у сфері охорони та збереження, державного контролю за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду і природоохоронного законодавства, управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, поданий в інтересах держави в особі позивачів як органів, уповноважених державою на виконання функцій саме в таких правовідносинах, суд вважає непереконливими доводи прокурора та відповідача 1 щодо захисту вказаних прав та інтересів держави шляхом подання негаторного чи віндикаційного позовів, для яких відповідно до ст. ст. 387, 388, 391 ЦК України характерним є захист прав власності чи користування майном.

Зокрема, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, метою заявленого позову є не перереєстрація права на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а відновлення становища, яке існувало до порушення - до державної реєстрації спірної земельної ділянки, тобто відсутність накладання на землі НПП «Синевир» земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, розглянувши спір на підставі поданих суду доказів, суд дійшов висновку про його задоволення в повному обсязі.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, на відповідачів покладається 15140,00 гривень витрат на оплату судового збору, що підлягає розподіленню порівну між відповідачем-1, відповідачем-2 та відповідачем-3.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 4, 29, 42, 46, 73, 74, 80, 162, 171, 237, 238, 240 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Визнати недійсним розпорядження голови Міжгірської районної державної адміністрації №33 від 31.01.2015 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Синевирської сільської ради» в частині затвердження такої документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га.

3. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №34-ОТГ від 09.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі із державної в комунальну власність Батівської селищної ради земельної ділянки в кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га.

3. Скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Синевирської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га, припинивши право комунальної власності Синевирської сільської ради на вказану земельну ділянку.

4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га, цільове призначення якої не відповідає цільовому призначенню територій та об?єктів природно-заповідного фонду.

5. Зобов`язати Синевирську сільську раду повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2122486900:02:003:0002 площею 36,5713 га державі в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації).

6. Стягнути з Хустської районної державної адміністрації (90400, Україна, Закарпатська обл., місто Хуст, вулиця Карпатської Січі, будинок, 21, код ЄДРПОУ 04053861) на користь Закарпатської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000018475, код 02909967, МФО 820172 ДКС України) суму 5 046,66 грн (п`ять тисяч сорок шість гривень 66 коп.) на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

7. Стягнути з Синевирської сільської ради (Закарпатська обл., Хустський район, село Синевир, будинок 1066, код ЄДРПОУ 04350889) на користь Закарпатської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000018475, код 02909967, МФО 820172 ДКС України) суму 5 046,66 грн (п`ять тисяч сорок шість гривень 66 коп.) на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

8. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Україна, Закарпатська обл., місто Ужгород, площа Народна, будинок, 4, код ЄДРПОУ 39766716) на користь Закарпатської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000018475, код 02909967, МФО 820172 ДКС України) суму 5 046,66 грн (п`ять тисяч сорок шість гривень 66 коп.) на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в Західному апеляційному господарському суді в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 04.12.2024

Суддя Л.В. Андрейчук