Рішення

від 27.11.2024 по справі 910/8635/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.11.2024Справа № 910/8635/24За позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН»

про стягнення 2 215 785, 61 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Пясковська О.В.;

від відповідача: Кущ К.Ф., Макух Н.А.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН» (надалі - відповідач) про стягнення суми безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 2 215 785,61 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.15, 16, 1212 Цивільного кодексу України, ст.79-1, 93, 116, 120, 122, 123, 124, 152, 206 Земельного кодексу України, ст.14, 284 Податкового кодексу України, мотивовані тим, що відповідач набувши право власності на нерухоме майно по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності загальною площею 1,896 га за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017, своєчасно не оформив та не зареєстрував речові права на земельну ділянку, не вносив плату за користування нею, внаслідок чого за період з 29.08.2022 по 17.06.2024 безпідставно зберіг грошові кошти у вигляді орендної плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/8635/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче на 04.09.2024.

12.08.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначає, що вчинив усі дії спрямовані на оформлення права користування земельною ділянкою і укладення договору, але укладення договору оренди може бути оформлено тільки за участі двох сторін. Вказує, що має бути звільнений від орендної плати в період з 22.08.2022 по 31.12.2022 в розмірі 370 060,54 грн.

15.08.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій заявлено клопотання про поновлення строку на її подання.

У підготовче засідання 04.09.2024 з`явились представники сторін. Представник відповідача в засіданні заявив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке суд, з урахуванням думки представника відповідача, задовольнив та долучив подані докази до матеріалів справи. Також суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив, поновив відповідачу строк на подання відповіді на відзив та долучив подану 15.08.2024 відповідь на відзив до матеріалів справи. Крім цього, суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 відкладено підготовче засідання на 01.10.2024.

10.09.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких заявлено клопотання про поновлення строку на їх подання.

30.09.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких заявлено клопотання про поновлення строку на їх подання і подання долучених до них доказів.

У підготовче засідання 01.10.2024 з`явились представники сторін. Суд протокольними ухвалами задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання заперечень, поновив відповідачу строк на подання заперечень та долучив подані заперечення до матеріалів справи та клопотання позивача про поновлення строку на подання додаткових пояснень, поновив позивачу строк на подання додаткових пояснень та долучив подані пояснення до матеріалів справи. Також протокольною ухвалою відкладено підготовче засідання на 30.10.2024.

30.10.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 30.10.2024 з`явились представники сторін. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відклав підготовче засідання на 13.11.2024.

11.11.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів та додаткові пояснення в справі.

У підготовче засідання 13.11.2024 з`явились представники сторін. Протокольними ухвалами суд залишив без розгляду клопотання відповідача про долучення доказів та додаткові пояснення в справі.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2024.

У судовому засіданні 28.11.2024 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представники відповідача заперечували проти задоволення позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 28.11.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.06.2024 за №383830201, 22.05.2018 за відповідачем зареєстровано право власності на майновий комплекс за адресом: вул. Вербова, будинок 6, Оболонський район, місто Київ, до складу якого входить: адміністративно-побутовий корпус (літ. А) загальною площею 1926,3 кв. м., виробничий корпус (літ. Б) загальною площею 2024,3 кв. м., механізована мийка (літ. В) загальною площею 984,2 кв. м., павільйон ПГ-416 (літ. Г) загальною площею 141,3 кв. м., виробничий корпус (літ. Д) загальною площею 137,7 кв. м., очисна споруда №І 62001, очисна споруда №ІІ 62002.

Зазначений майновий комплекс розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 площею 1,8961 га, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі 29.08.2022 Відділом №4 Управління надання адміністративних послуг Головного Держгеокадастру в Івано-Франківській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, з кодом виду цільового призначення - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення).

Відповідно до листа Головного управління ДПС у місті Києві від 01.07.2024 № 19024/5/26-15-04-02-05 відповідач податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/ або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до ДПС не подавав та не сплачував плату за землю за 2022-2024 роки.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що відповідач з моменту набуття права власності на нерухоме своєчасно не оформив право власності або користування на земельну ділянку площею 1,8961 га за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва (на якій розташоване та зареєстроване на праві власності нерухоме майно), а тому використовує вказану земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Отже, з 29.08.2022 (дата формування земельної ділянки) за переконанням позивача, відповідач без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, використовував земельну ділянку площею 1,8961 га за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, що є підставою для стягнення з останнього безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4 статті 791 Земельного кодексу України).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру №НВ-2600398352022 від 29.08.2022, Відділом №4 Управління надання адміністративних послуг Головного Держгеокадастру в Івано-Франківській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, з кодом виду цільового призначення - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення), зареєстровано 29.08.2022 в Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 1,8961 га за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва (т.1, а.с. 12-15).

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва в розумінні статті 791 Земельного кодексу України сформована та є об`єктом цивільних прав з 29.08.2022. Інформація щодо форми власності в Державному земельному кадастрі відсутня.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю (частина 1 статті 83 Земельного кодексу України).

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (пункт а частина 2 статті 83 Земельного кодексу України).

Суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (пункт б частини 1 статті 80 Земельного кодексу України).

Отже, земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується самими сторонами, на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 розташовані об`єкти нерухомості, що належать на праві власності відповідачу.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (частина 1 статті 123 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 Земельного кодексу України).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (частини 2 статті 120 Земельного кодексу України у редакції чинній станом на дату набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина 1 статті 125 Земельного кодексу України).

Як убачається з положень статті 120 та 125 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені.

Проте, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат.superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.12.2021 в справі №924/856/20, від 27.09.2022 у справі №922/423/19, від 02.11.2022 у справі №915/766/21, від 16.11.2022 у справі №922/519/20, від 20.12.2022 у справі №924/250/19, від 06.09.2023 у справі №910/5909/22.

Слід зазначити, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов:

набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка (частина 1 статті 206 Земельного кодексу України).

Плата за землю справляється відповідно до закону (частина 2 статті 206 Земельного кодексу України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пункту 14.1.1.47 статті 14 Податкового кодексу України).

Оскільки, відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, то єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Отже, з огляду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 є сформованою у розумінні статті 791 Земельного кодексу України з 29.08.2022, то позивач правомірно обраховує розмір безпідставно збережених відповідачем коштів орендної плати за період з 29.09.2022 по 17.06.2024.

Відповідно до пунктів 14.1.125, 14.1.136 статті 14 та статті 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (пункту 284.1. статті 284 Податкового кодексу України).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Зокрема, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки (пункт 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 в справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.

Згідно витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9941089632024 від 07.06.2024 нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 становить 43 534 637,18 грн (т. 1, а.с.1).

Розрахунок орендної ставки за користування відповідачем земельною ділянкою позивач здійснив у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кожен день оренди відповідного місяця згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 №3704/3745, рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 08.12.2022 №5828/5869 та рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 №7531/7572.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок орендної плати за період з 29.08.2022 по 17.06.2024, вважає правомірним нарахування відповідачу плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 у загальному розмірі 2 215 785,61 грн.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що ним вживались всі дії щодо оформлення права оренди, оскільки при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, чому відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної в вказаних вище постановах Верховного Суду, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Щодо посилань відповідача на те, що він має бути звільнений від орендної плати в період з 22.08.2022 по 31.12.2022 в розмірі 370 060,54 грн, суд зазначає таке.

Так, у п. 2.11 переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, відповідно до коду UA80000000000093317 датою виникнення можливості бойових дій у місті Києві вказано - 24.02.2022, датою припинення можливості бойових дій - 30.04.2022.

Згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Оскільки за відповідачем, будь-яке право на спірну земельну ділянку не було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов`язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов`язань зі сплати земельного податку або орендної плати.

З урахуванням системного аналізу норм Податкового кодексу України вбачається, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 y справі № 922/2378/20.

Отже, положення пункту 69.14 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України не підлягають застосуванню в спірних відносинах, оскільки вони не підпадають під правове регулювання норм Податкового кодексу України, а відповідач не є тим суб`єктом, відносно якого застосовуються передбачені Податковим кодексом України пільги щодо звільнення від сплати за землю.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2 215 785, 61 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 1,896 га за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН» (03124, місто Київ, вулиця Вацлава Гавела, будинок 16, ідентифікаційний код 38514155) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 04633423) 2 215 785 (два мільйона двісті п`ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят п`ять) грн 61 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою та 26 589 (двадцять шість тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 44 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 04.12.2024.

Суддя Я.А.Карабань