Рішення

від 04.12.2024 по справі 922/2167/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2167/23 (922/3394/24)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/2167/23(922/3394/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Свободи, буд. 24, код ЄДРПОУ 32565419)

до Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, буд. 7, код ЄДРПОУ 30019335)

про стягнення заборгованості за договором поставки та нарахованих пені, 3% річних та інфляційних у загальному розмірі 4.998.645,21 грн,

в межах справи про банкрутство ТОВ "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (справа № 922/2167/23)

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (далі по тексту - ТОВ «ЛКМЗ») звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача - Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» (далі по тексту ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ») грошові кошти в загальному розмірі 4.998.645,21 грн, з яких: заборгованість за договором поставки від 24.03.2023 № 24/03/STE-27-36-Д/П-23 4.414.607,26 грн; штрафні санкції (пеня) 199.007,69 грн; інфляційні нарахування 246.815,66 грн; 3% річних 138.214,60 грн; а також просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 74979,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 24.03.2023 № 24/03/STE-27-36-Д/П-23 в частині оплати вартості продукції, виготовленої та поставленої позивачем на підставі зазначеного договору.

Згідно з Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.09.2024 у справі № 922/2167/23(922/3394/24), вказаний позов передано на розгляд судді Господарського суду Харківської області Новіковій Н.А. в межах справи № 922/2167/23 про банкрутство ТОВ ЛКМЗ.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.10.2024 прийнято вказаний позов до розгляду в межах справи про банкрутство та відкрито провадження у справі № 922/2167/23(922/3394/24), вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позов та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив та встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на зазначену відповідь.

Відповідач - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» в межах встановленого судом строку подав до суду відзив на позов, в якому не погоджується з доводами позивача, викладеними в позові, посилається, зокрема на п. 1.3 договору поставки від 24.03.2023 № 24/03/STE-27-36-Д/П-23, яким визначено, що цей договір був укладений в забезпечення виконання Державного контракту № 370/3/5/2/1/365 від 14.11.2022, за яким ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» (відповідач у даній справі) є Виконавцем, а Замовником та Кінцевим користувачем - Міністерство оборони України. Тобто, як вважає відповідач, спірний договір поставки, що був укладений між позивачем та відповідачем, разом з вищезазначеним Державним контрактом та іншими договорами з іншими співвиконавцями в своїй сукупності становлять багатосторонній Правочин. Відповідач у відзиві не заперечує, що позивачем - ТОВ ЛКМЗ виконано поставку продукції за договором поставки в повному обсязі, втім зазначає, що причиною нездійснення попередньої оплати та остаточного розрахунку з позивачем за виготовлену продукцію є невиконання Кінцевим користувачем свого зобов`язання з фінансування в повному обсязі замовлення, до складу та вартості якого включено виготовлення, зокрема позивачем, окремих частин (продукції), у зв`язку з чим, за твердженням відповідача, оплата цієї продукції може бути здійснена лише після надходження йому коштів від Кінцевого користувача в межах виконання Державного контракту. Водночас, відповідач посилається на те, що позивач поставив один комплект продукції 25.10.2023, а решту (33 комплекти) - 05.04.2024, тобто свої зобов`язання з поставки продукції позивач виконав з простроченням на 157 днів - 1 комплекту, на 320 днів - 16 комплектів та на 289 днів ще 17 комплектів. Кінцевий користувач, у свою чергу, листами від 19.07.2023 вх. № 4047 та від 20.10.2023 вх. № 6003 відмовив у наданні відповідачу коштів для здійснення попередньої оплати за договорами, посилаючись, зокрема на порушення Виконавцем своїх зобов`язань та на економічну недоцільність проведення авансових платежів менше ніж за 30 днів до закінчення робіт. Зважаючи на викладене та посилаючись на те, що ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» не має власних фінансових зобов`язань перед ТОВ ЛКМЗ у межах укладеного багатостороннього Правочину, відповідач вважає безпідставними позовні вимоги в частині стягнення з нього штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних витрат. Разом з тим, відповідач, посилаючись на свій незадовільний фінансовий стан та на те, що Наказом Мінстратегпрому України № 233-КВ від 23.05.2024 його визнано таким, що має важливе значення для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу і критично важливим для функціонування еконо міки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу, на підставі ст. 233 ГК України та ч. 6 ст. 238 ГПК України просить суд: 1) зменшити розмір штрафних санкцій на 99%; 2) визначити порядок і строк виконання рішення таким чином: протягом 10 днів з дня отримання Підприємством від Міністерства оборони України залишку грошових коштів за Державним контрактом № 370/3/5/2/1/365 від 14.11.2022. Враховуючи, що наданий відповідачем відзив на позов відповідає вимогам чинного законодавства та подано його в межах встановленого судом строку, вказаний відзив прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи разом з доданими до нього доказами.

Позивач - ТОВ ЛКМЗ в межах встановленого судом строку подав відповідь на відзив відповідача, в якій заперечує проти доводів відповідача, посилається на те, що під час укла дення та впродовж строку дії спірного договору поставки будь-яких умов щодо залежності виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за цим договором від виконання третіми особами умов інших правочинів, укладених без участі пози вача, сторони не узгоджували, умови п. 1.3 Договору щодо мети виготовлення та поставки продукції за цим догово ром не можуть бути підставою для право вої кваліфікації даного договору як багатостороннього Правочину, оскільки включення даної умови не свідчить про погодження позивачем, як постачальником, дій інших осіб поза межами цього договору, як того вимагає ч. 4 ст. 202 ЦК України. Позивач зазначає, що відповідач не вико нав взяті на себе зобов`язання відповідно до умов пп. 8.1.1 п. 8.1 Договору щодо здійс нення попередньої оплати, при цьому не направив позивачу жодного повідомлення про причини невиконан ня, можливість та строки виконання зобов`язань у майбутньому, або пропозицій щодо зміни умов Договору, який не містить будь-яких умов, що ставили б в залежність здійснення попередньої оплати відповідачем від виконання перед ним своїх зобов`язань третіми особами, зокрема, щодо фінансування. Щодо посилання відповідача на відсутність підстав для нарахування йому штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних та щодо заяви про зменшення розміру штрафних санкцій, позивач зазначає, що відсутність бюджетних коштів від Міністерства оборони України не виправдовує бездіяльність відповідача як боржника і не є підставою для звіль нення його від відповідальності за порушення своїх зобов`язань з оплати поставленої позивачем продукції за Договором. На думку позивача, посилання відповідача на визнання його за Наказом Мінстратегпрому України № 233-КВ від 23.05.2024 таким, що має важливе значення для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу і критично важливим для функціонування еконо міки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу, та на виконання відповідачем діючих Державних контрактів у сфері оборони, не надає останньому у спірних правовідносинах з позивачем жодної переваги, оскільки відповідно до Наказу Мінстратегпрому № 104-КВ від 22.04.2024 позивачу також надано особливий статус критично важливого підприєм ства для функціонування національної економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу. А відтак, пзважаючи на викладене, а також на те, позивач з 19.07.2023 перебуває в процесі банкрутства, позивач вважає, що застосування судом дискреційних повноважень щодо зменшення заявленого розміру відповідальності відповідача за порушення зобов`язань за Договором є безпідставним та несправедливим. Враховуючи, що надана позивачем відповідь на відзив відповідає вимогам чинного законодавства та подано її в межах встановленого судом строку, вказана відповідь на відзив прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи разом з доданими до неї доказами.

Відповідач - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» в межах встановленого судом строку подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що доводи, викладені позивачем у відповіді на відзив, жодним чином не спростовують позиції, викладеної відповідачем у відзиві. Вважає, що позивач безпідставно наполягає на самостійності Договору поставки, непов`язаності його з іншими договорами (контрактами) у межах багатостороннього Правочину, посилаючись на те, що йому не було відомо ні умов Державного контракту, ні умов Контракту, ні інших обставин, викладених у документах, доданих до відзиву, адже про обізнаність позивача з вказаною інформацією свідчить пункт 1.3 Договору поставки та лист Підрядника до позивача за вих. № 132/185 від 07.11.2022, копія якого надана до відзиву. Відповідач посилається на те, що у відповіді на відзив не міститься нових обставин, а виключно звужене суб`єктивне тлумачення відносин між сторонами, тому він підтримує викладену у своєму відзиві позицію та, посилаючись на свій статус та визначені чинним законодавством завдання і функції, заперечує наявність будь-якої своєї вини у відсутності фінансування зі сторони Міністерства оборони України на виготовленої позивачем Продукції за Договором поставки. Враховуючи, що надані відповідачем заперечення на відповідь на відзив відповідають вимогам чинного законодавства та подані в межах встановленого судом строку, вказані заперечення були прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Будь-яких інших заяв чи клопотань з процедурних питань станом на день винесення судом даного рішення сторонами суду не надано.

За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані позивачем і відповідачем докази, суд встановив таке.

Як свідчать матеріали справи, 24.03.2023 між ТОВ «ЛКМЗ» (Постачальником) та ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» (Покупцем) укладено договір пос тавки № 24/03/STE-27-36-Д/П-23 (далі по тексту - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, По стачальник зобов`язується виготовити та поставити Покупцю, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується прийняти та оплатити частини броньованих транспортних засобів (далі по тексту - Продукція).

Відповідно до п. 1.2 Договору, найменування, номенклатура, кількість і загальна ціна Продукції наводиться Специфікаціях № 1, № 2 (Додаток № 1 до Договору), які підписуються уповноваженими представниками Сторін і є невід`ємною частиною даного Договору.

Продукція, що поставляється за цим Договором, використовується у виробни цтві Товарів оборонного призначення, в інтересах Генерального Замовника (Міністерства оборони України) за Державним контрактом № 370/3/5/2/1/365 від 14.11.2022 та буде передана Співвиконавцю в якості давальницької сировини за Контрактом № 8ТЕ-27-178-К/К1-22 від 01.12.2022 (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 2.1, 2.4 Договору, договірна ціна одиниці Продукції, що поставляється за Договором, визначається Сторонами у Протоколі погодження договірної ціни (Додаток № 2). При цьому, під час розрахунку ціни враховуються всі податки та збори, загальновиробничі, адміністративні, операційні та інші витрати виконавця, пов`язані з виготовленням Продукції. Ціна цього Договору відповідає загальній вартості Продукції і становить: 4.414.607,26 грн. ПДВ не передбачено згідно з Законом України від 02.09.2014 № 1658-VII.

Специфікацією № 1 (Додатком № 1 до Договору) сторони визначили найменування, номенклатуру, кількість і загальну ціна Продукції, що підлягає поставці за Договором, зокрема узгодили, що загальна ціна поставленої Продукції становить 4.414.607,26 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 3.1, 3.2 Договору, умови постачання Продукції ЕХW (франко-завод) відповідно до Правил ІНКОТЕРМС-2020, м. Лозова Харківської обл., вул. Свободи, 24. Постачання партіями дозволяється. Строк постачання продукції відповідно до Графіку постачання Продукції (Додаток 3). Можливе дострокове по стачання Продукції або складових частин за погодженням Сторін.

Відповідно до умов п. 3.3 Договору, право власності на Продукцію переходить до Покупця з моменту передачі її Покупцю, та підписання видаткової накладної. Перехід ризику втрати або пошкодження Продукції відбувається в момент передачі її Покупцю в місці призначення. Датою постачання Продукції є дата, вказана у видатковій накладній представником Покуп ця.

Згідно з Графіком постачання Продукції (Додатком № 3 до Договору), укладеним між сторонами на виконання п. 3.2 Договору, Продукція мала бути поставлена (відвантажена на транспорт Замовника) двома рівними партіями, а саме: 17 комплектів Продукції 20.05.2023 та 17 комплектів Продукції - 20.06.2023.

За умовами п. 8.1 Договору, оплата по Договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів Покупцем на банківський рахунок Постачальника в такому порядку:

-попередня оплата у розмірі 60% від загальної вартості Продукції (що становить 2.648.764,36 грн) сплачується протягом 10 банківських днів з дати підписання даного Договору (пп. 8.1.1 п. 8.1 Договору);

- остаточний розрахунок у розмірі 40% варто сті відвантаженої Продукції (що становить 1.765.842,90 грн) сплачується протягом 10 календарних днів з дати під писання Покупцем видаткової накладної на Продукцію, на кожну окрему Партію (пп. 8.1.2 п. 8.1 Договору);

- Покупець здійснює остаточний розрахунок за Продукцію за договірною ціною, погодженою Сторонами та зафіксованою у Протоколі погодження договірної ціни, що є Додатком № 2 до Договору (пп. 8.1.3 п. 8.1 Договору).

Відповідно до п. 9.1 Договору, у випадку порушення Договору, Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Згідно з пп. 9.2.2 п. 9.2 Договору, у випадку порушення Покупцем строків опла ти, зазначених в пп. 8.1.2 Договору, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості кожної партії неоплаченої продук ції за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 14.1, 14.2 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до повного його виконання Сторонами. Зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, які оформлюються додатковою угодою до цього Договору.

Пунктом 16.6 Договору Сторони засвідчили, що цей Договір складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у 2-х автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу.

У подальшому Додатковою угодою від 04.07.2023 до Договору сторони внесли зміни в частині банківських реквізитів Постачальника.

Інших доказів про внесення сторонами змін у Договір, в т.ч. щодо порядку і строків поставки Продукції та щодо порядку і строків оплати за поставлену Продукцію сторонами до матеріалів справи не надано.

Матеріали справи не місять також доказів дострокового припинення дії вказаного Договору чи визнання його недійсним у передбаченому законом порядку, а відтак наразі цей Договір є діючим.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що відповідач - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» в строки, визначені пп. 8.1.1 п. 8.1 Договору (протягом 10 банківських днів з дати підписання Договору), не перерахував позивачу - ТОВ «ЛКМЗ» попередню оплату в розмірі 60% від загальної вартості Продукції, що становить 2.648.764,36 грн.

Однак, як зазначає позивач у позові, зважаючи на особливий статус Продукції та враховуючи нагальність термінового виконання відповідачем своїх зобов`язань перед Генеральним Замовником відповідно до п. 1.3 Договору, виготовив та передав відповідачу шляхом відвантаження готової Продукції зі складу Постачальника на транспорт, наданий відповідачем, двома окремими партіями Продукцію в кількості, що передбачена Специфікацією № 1 (Додатком № 1 до Договору), на загальну суму 4.414.607,26 грн, що підтверджується наданими позивачем до матеріалів позову копіями відповідних видаткових накладних, рахунків-фактури та товарно-транспортних накладних (далі по тексту ТТН), а саме:

-по видатковій накладній № ЗТ-С217 від 25.10.2023, згідно з рахунком-фактури № ЗТ-С217 від 25.10.2023 та ТТН № ЗТ-С217 від 25.10.2023, було ві двантажено уповноваженій особі відповідача, що діяла на підставі довіреності № Д-61/23 від 21.07.2023, 1 комплект Продукції, що складається з 5-х елементів, вказаних у Специфікації № 1 (Додатку № 1 до Договору), на суму 129841,39 грн; тобто вказаний комплект Продукції поставлено з порушенням на 157 днів строку для постачання 1-ї партії, встановленого Графіком постачання Продукції (Додатком № 3 до Договору);

-по видатковій накладній № ЗТ-С065 від 05.04.2024, згідно з рахунком-фактури № ЗТ-С065 від 05.04.2024 і ТТН № ЗТ-С065, було ві двантажено уповноваже ній особі відповідача, що діяла на підставі довіреності № Д-99/23 від 07.11.2023, 33 комплекти Продукції на загальну суму 4.284.765,87 грн; тобто 16 з вказаних комплектів Продукції поставлено з порушенням на 320 днів строку для постачання 1-ї партії Продукції, встановленого Графіком постачання Продукції (Додатком № 3 до Договору) та 17 комплектів Продукції - з порушенням на 289 днів строку для постачання 2-ї партії Продукції, встановленого Графіком постачання Продукції (Додатком № 3 до Договору).

Таким чином, позивач виконав свої зо бов`язання з виготовлення та передачі Продукції відповідачу в повному обсязі, хоча і з порушенням строків поставки, узгоджених сторонами у Графіку постачання Продукції (Додатку № 3 до Договору), зокрема поставив: 1 комплект Продукції з 1-ї партії з простроченням на 157 днів; 16 комплектів з 1-ї партії - з простроченням на 320 днів та 17 комплектів з 2-ї партії - з простроченням на 289 днів.

Вказані видаткові накладні та ТТН підписані уповноваженою особою відповідача - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» (Покупця) без будь-яких зауважень та заперечень щодо строків, якості, комплектації чи інших недоліків щодо поставки Продукції. Отже, відповідач прийняв обидві поставлені партії готової Продукції в повному обся зі, але не здійснив оплату її вартос ті на загальну суму 4.414.607,26 грн, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки від 24.03.2023 № 24/03/STE-27-36-Д/П-23 в розмірі 4.414.607,26 грн, а також нарахованих у зв`язку з порушенням строків оплати на підставі пп. 9.2.2 п. 9.2 Договору штрафних санкцій (пені) в розмірі 199.007,69 грн та на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних нарахувань у розмірі 246.815,66 грн та 3% річних у розмірі 138.214,60 грн.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, суд виходить з такого.

У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно з ч. 1-3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Разом з тим, ч. 1 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Статтею 847 ЦК України визначено перелік обставин, про які підрядник зобов`язаний попередити замовника. Зокрема, підрядник зобов`язаний своєчасно попередити замовника: 1) про недоброякісність або непридатність матеріалу, одержаного від замовника; 2) про те, що додержання вказівок замовника загрожує якості або придатності результату роботи; 3) про наявність інших обставин, що не залежать від підрядника, які загрожують якості або придатності результату роботи.

Замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її, і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ч. 1 ст. 853 ЦК України).

Зважаючи на викладене, дослідивши текст укладеного між позивачем - ТОВ «ЛКМЗ» та відповідачем - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» договору поставки від 24.03.2023 № 24/03/STE-27-36-Д/П-23 та проаналізувавши правовідносини, що склалися між сторонами на підставі зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який поєднує в собі договір поставки і договір підряду та відповідає вимогам чинного законодавства України, сторони, укладаючи зазначений договір, узгодили всі істотні умови, що є обов`язковими для таких видів договорів, а відтак, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, цей договір є обов`язковим для виконання обома сторонами.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем у відзиві на позов, що незважаючи на невиконання відповідачем свого обов`язку щодо здійснення попередньої оплати відповідно до умов пп. 8.1.1 п. 8.1 Договору, позивач - ТОВ «ЛКМЗ» виконав свої зобов`язання за вказаним Договором, виготовив та передав відповідачу - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» Продукцію в повному обсязі на загальну суму 4.414.607,26 грн, хоча і з порушенням строків поставки, визначених Договором, що підтверджується наданими позивачем до позову копіями видаткових накладних, рахунків-фактури та ТТН від 25.10.2023 та від 05.04.2024, відповідно.

Відповідач, у свою чергу, прийняв поставлену позивачем по вищезазначеним видатковим накладним Продукцію в повному обся зі без будь-яких зауважень та заперечень щодо строків, якості, комплектації чи інших недоліків поставки Продукції, тим самим відповідач підтвердив наявність у нього обов`язку в частині здійснення розрахунку з позивачем за відвантажену Продукцію в строки, передбачені пп. 8.1.2 п. 8.1 Договору.

Втім, відповідач не здійснив оплату вартос ті поставленої Продукції на загальну суму 4.414.607,26 грн.

За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або невизначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На підставі викладеного, враховуючи, що станом на день прийняття судом даного рішення відповідачем - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» не надано суду доказів, які б вказували на недостовірність наданих позивачем - ТОВ «ЛКМЗ» документів на підтвердження заявлених ним позовних вимог, зокрема які б спростовували отримання відповідачем Продукції за Договором на загальну суму 4.414.607,26 грн та наявність у відповідача заборгованості з оплати вартості вказаної Продукції, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки від 24.03.2023 № 24/03/STE-27-36-Д/П-23 в розмірі 4.414.607,26 грн, тому задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача нараховані у зв`язку з порушенням строків оплати за вказаним договором на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні нарахування у розмірі 246.815,66 грн та 3% річних у розмірі 138.214,60 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Початком відліку періоду прострочення зобов`язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов`язання.

Порядок нарахування 3% річних та інфляційних втрат регулюється ст. 625 ЦК України.

Частиною 1 ст. 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, з аналізу ст. 625 ЦК України вбачається, що право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 зазначеної статті виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що цей Кодекс є основним актом цивільного законодавства України.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.

На підставі викладеного, враховуючи порушення відповідачем - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» строків оплати за поставлену продукції за Договором, перевіривши наведений позивачем у позові розрахунок 3% річних, суд встановив, що вказаний розрахунок виконаний вірно, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 138.214,60 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 246.815,66 грн суд зазначає таке.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За змістом рекомендацій, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", сукупний коефіцієнт інфляції за певний період визначається шляхом перемноження місячних індексів інфляції цього періоду.

Кількість місячних індексів інфляційної індексації в межах визначеного з урахуванням пп. а) та б) проміжку часу (перемноження яких між собою утворюють сукупний коефіцієнт - другий множник), визначається кількістю цілих місяців, впродовж яких існувала непогашеним відповідна сума грошового зобов`язання тобто починаючи з наступного, за місяцем дати початку відліку періоду, і завершуючи місяцем, що передує місяцю, в якому відбулося погашення. При цьому, принциповим є врахування індексів виключно за цілі місяця існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п. 6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистики № 265 від 27.07.2007, однозначно випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідний коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеного в постанові № 910/9938/17 від 10.10.2018.

Перевіривши наведений позивачем у позові розрахунок інфляційних нарахувань, суд встановив, що позивачем нараховано інфляційні втрати в загальному розмірі 246.815,66 грн, зокрема: 1) на заборгованість з попередньої оплати в розмірі 60% від загальної вартості Продукції, що становить 2.648.764,36 грн, за період прострочення з 06.04.2023 по 16.09.2024; 2) на заборгованість з остаточного розрахунку в розмірі 40% від вартості Продукції, поставленої по видатковій накладній № ЗТ-С217 від 25.10.2023 на суму 129841,39 грн, що становить 51936,55 грн, за період прострочення з 05.11.2023 по 16.09.2024; 3) на заборгованість з остаточного розрахунку в розмірі 40% від вартості Продукції, поставленої по видатковій накладній № ЗТ-С065 від 05.04.2024 на суму 4.284.765,87 грн, що становить 1.713.906,35 грн, за період прострочення з 16.04.2024 по 16.09.2024. Тобто, при здійсненні розрахунку інфляційних втрат позивачем не враховано вимоги п. 6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистики № 265 від 27.07.2007, щодо здійснення інфляційних нарахувань на заборгованість, прострочення якої тривало не менше повного місяця із застосуванням індексу інфляції такого місяця, а відтак, здійснивши власний перерахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних на суму 240885,51 грн, нарахованих за періоди прострочення з травня 2023 року по серпень 2024 року, з грудня 2023 року по серпень 2024 року та з травня 2024 року по серпень 2024 року, відповідно. Вимоги позивача в частині стягнення інфляційних на суму 5930,15 грн (246.815,66 грн - 240885,51 грн = 5930,15 грн) задоволенню не підлягають як безпідставні та необґрунтовані.

Також позивач просить стягнути з відповідача нараховані на підставі пп. 9.2.2 п. 9.2 Договору у зв`язку з порушенням строків оплати за вказаним договором штрафні санкції (пеню) в розмірі 199.007,69 грн.

За приписами п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 1-3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.1 Договору, у випадку порушення Договору, Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Згідно з пп. 9.2.2 п. 9.2 Договору, у випадку порушення Покупцем строків опла ти, зазначених в пп. 8.1.2 Договору, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості кожної партії неоплаченої продук ції за кожен день прострочення.

Оскільки відповідачем - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» порушено строки оплати за поставлену продукції за Договором, з огляду на умови пп. 9.2.2 п. 9.2 Договору, у позивача - ТОВ «ЛКМЗ» виникло право вимагати сплати відповідачем пені за порушення строків виконання грошового зобов`язання.

На підставі викладеного, перевіривши наведений позивачем у позові розрахунок пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок виконаний вірно, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені) в розмірі 199.007,69 грн.

Суд відхиляє, як таке, що є необґрунтованим та безпідставним, посилання відповідача у відзиві на начебто відсутність підстав для стягнення з нього штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних витрат через невиконання Генеральним Замовником (Міністерством оборони України) свого зобов`язання щодо здійснення фінансування за укладеним багатостороннім Правочином, оскільки ні в спірному договорі поставки від 24.03.2023 № 24/03/STE-27-36-Д/П-23, який укладено між позивачем - ТОВ ЛКМЗ (Постачальником), з одного боку, та відповідачем - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» (Покупцем), з іншого боку, ні в жодному з Додатків та в Додатковій угоді від 04.07.2023 до цього Договору, не міститься будь-яких умов або хоча б посилань, які б свідчили про залежність виконання Покупцем - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» взятих на себе зобов`язань за вказаним Договором, зокрема в частині вчасного здійснення попередньої оплати та оплати повної вартості продукції, виготовленої та поставленої Постачальником за цим Договором, від виконання третіми особами умов будь-яких правочинів (контрактів, договорів, угод тощо), укладених без участі пози вача, в т.ч. від здійснення фінансування Міністерством оборони України в рамках Державного контракту, на який посилається у відзиві відповідач, а отже відсутні підстави для право вої кваліфікації спірного Договору як багатостороннього Правочину.

Щодо умови п. 1.3 Договору, якою визначено мету виготовлення та поставки Продукції за цим Догово ром (а саме: Продукція, що поставляється за цим Договором, використовується у виробни цтві Товарів оборонного призначення, в інтересах Генерального Замовника (Міністерства оборони України) за Державним контрактом № 370/3/5/2/1/365 від 14.11.2022 та буде передана Співвиконавцю в якості давальницької сировини за Контрактом № 8ТЕ-27-178-К/К1-22 від 01.12.2022), суд зазначає, що вказаною умовою не визначено Міністерство оборони України чи будь-яку іншу особу стороною за спірним договором поставки від 24.03.2023 № 24/03/STE-27-36-Д/П-23, тому дана умова, як і сама обізнаність позивача про кінцеву мету виготовлення Продукції за Договором, жодним чином не свідчать про наявність підстав для посилання на вказаний договір поставки, як на багатосторонній Правочин. А отже відсутність бюджетного фінансування від Міністерства оборони України перед ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» за Державним контрактом не виправдовує бездіяльність останнього, як боржника за спірним Договором, та не може бути підставою для звіль нення його від відповідальності у вигляді нарахованих штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних за порушення зобов`язань з оплати поставленої позивачем Продукції за Договором.

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. (ч. 3, 5 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також як наслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1-3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За умовами п. 8.1 Договору, відповідач був зобов`язаний здійсн ити попередню оплату за Продукцію у розмірі 60% від її загальної вартості протягом 10 банківських днів з дати підписання даного Договору (пп. 8.1.1 п. 8.1 Договору) та провести остаточний розрахунок у розмірі 40% варто сті відвантаженої Продукції протягом 10 календарних днів з дати під писання Покупцем видаткової накладної на Продукцію, на кожну окрему Партію (пп. 8.1.2 п. 8.1 Договору).

Згідно з пп. 9.2.2 п. 9.2 Договору, у випадку порушення строків опла ти, зазначених в пп. 8.1.2 Договору, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості кожної партії неоплаченої продук ції за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 14.1, 14.2 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до повного його виконання Сторонами. Зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, які оформлюються додатковою угодою до цього Договору.

Пунктом 16.6 Договору Сторони засвідчили, що цей Договір складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у 2-х автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу.

Як вже зазначалося вище, вказаний Договір є діючим, матеріали справи не місять доказів про внесення сторонами змін у Договір щодо порядку і строків оплати за поставлену Продукцію та щодо порядку і строків поставки Продукції, зокрема сторонами не вносились у Договір умови, які б ставили в залежність здійснення попередньої оплати відповідачем від виконання перед ним третіми особами своїх зобов`язань щодо фінансування, а також умови, які б пов`язували обов`язок відповідача щодо оплати за поставлену продукцію зі строками здійснення поставки, тому посилання відповідача на прострочення позивачем строків поставки за Договором, як на підставу для звіль нення його від відповідальності у вигляді нарахованих штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних за порушення зобов`язань з оплати поставленої позивачем Продукції за Договором також є безпідставними.

За таких обставин, укладаючи з позивачем - ТОВ «ЛКМЗ» договір поставки від 24.03.2023 № 24/03/STE-27-36-Д/П-23 в зазначеній редакції, та приймаючи в подальшому поставлену позивачем відповідно до умов зазначеного Договору Продукцію без будь-яких зауважень та заперечень, відповідач - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» погодився виконувати всі без виключення умови, передбачені вказаним Договором, зокрема в частині внесення попередньої оплати та здійснення остаточного розрахунку з позивачем за відвантажену Продукцію в строки та в розмірах, передбачених Договором. Однак відповідач свої обов`язки за Договором не виконав, не перерахував позивачу попередню оплату в розмірі 2.648.764,36 грн протягом 10 банківських днів з дати підписання Договору та дотепер не здійснив оплату повної вартос ті поставленої Продукції на загальну суму 4.414.607,26 грн. Тому відповідач безпідставно зазначає у відзиві на позов про відсутність правових підстав для стягнення з нього нарахованих позивачем штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних витрат.

Щодо заявленого у відзиві на позов клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, суд зазначає таке.

Відповідач - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» в обґрунтування підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 99% посилається, зокрема на свій незадовільний фінансовий стан за підсумками 1-го півріччя поточного року, що підтверджується наданою до відзиву копією Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за 1 півріччя 2024 року, згідно з яким збитки відповідача за 1 півріччя поточного року (рядок 2355) становлять 576.971.000 грн, та на те, що Наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 233-КВ від 23.05.2024 його визнано таким, що має важливе значення для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу і критично важливим для функціонування еконо міки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу. Також відповідач зазначає, що судами України по господарських справах, у яких ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» виступає відповідачем, ухвалено низку рішень на загальну суму понад 700 млн. грн, які набрали законної сили, та частина з яких вже звернута до примусового виконання. Одночасне виконання всіх зазначених судових рішень є неможливим та може мати своїм наслідком банкрутство і ліквідацію відповідача, що в свою чергу, матиме вкрай негативні наслідки для держави.

За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1, 2 ст. 233 ГК України свідчить, що вони не є імперативними, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов`язком суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на досліджених доказах та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію викладено у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 03.10.2019 у справі № 914/2202/18, від 12.09.2019 у справі № 910/10427/18, від 11.09.2019 у справі № 905/2149/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем в ст. 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (ст. 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).

За ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Таким чином, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про можливість зменшення штрафних санкцій (пені) за прострочення відповідачем строків оплати поставленої позивачем Продукції за Договором, з урахуванням всіх обставин справи та наданих позивачем і відповідачем доказів в усій їх сукупності та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, враховуючи, зокрема ступінь виконання кожної зі Сторін своїх зобов`язань за Договором, причини неналежного виконання Сторонами зобов`язань за Договором та тривалість такого невиконання, з огляду на те, що відповідно до Наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України (Мінстратегпрому) № 233-КВ від 23.05.2024, відповідача - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» визнано таким, що має важливе значення для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу і критично важливим для функціонування еконо міки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу, та зважаючи на те, що через незадовільний фінансовий стан відповідача стягнення з нього нарахованих позивачем та задоволених судом штрафних санкцій (пені) у повному обсязі в розмірі 199007,69 грн може стати несправедливо непомірним тягарем та призвести до неможливості ведення відповідачем господарської діяльності та, навіть, до його банкрутства та ліквідації, що матиме негативні наслідки для національної економіки, суд дійшов висновку про виключність обставин даної справи, що надає підстави для застосування передбаченого законом права суду на зменшення розміру нарахованої до стягнення з відповідача пені.

Водночас, виходячи з інтересів не лише відповідача, а й інтересів позивача, які заслуговують на увагу, суд вважає, що зменшення нарахованої позивачем до стягнення з відповідача пені на 99% не відповідатиме принципам справедливості, добросовісності й розумності, оскільки матеріалами справи підтверджується та не заперечується самим відповідачем - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» значний термін прострочення ним сплати заборгованості за Договором, що триває і на теперішній час, а саме: понад рік з моменту закінчення строку для проведення остаточного розрахунку за відвантажену Продукцію, встановленого пп. 8.1.2 п. 8.1 Договору.

Поряд з цим, матеріали справи не містять жодного доказу, який б свідчив про ухиляння позивача - ТОВ «ЛКМЗ» від виконання своїх зобов`язань за Договором. Навпаки, незважаючи на невиконання відповідачем свого обов`язку щодо здійснення попередньої оплати відповідно до умов пп. 8.1.1 п. 8.1 Договору, а також наявні у позивача труднощі з огляду на те, що 19.07.2023 відносно нього було розпочато процедуру розпорядження майном в межах справи про визнання банкрутом (справа № 922/2167/23), позивач виконав свої зобов`язання за вказаним Договором, виготовив та передав відповідачу Продукцію в повному обсязі на загальну суму 4.414.607,26 грн, хоча і з порушенням строків поставки, визначених Договором.

Крім того, відповідно до Наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 104-КВ від 22.04.2024, ТОВ «ЛКМЗ» (позивачу) також надано особливий статус критично важливого підприєм ства для функціонування національної економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу.

Раніше, на підставі Наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України (Мінстратегпрому) № 47-ДР від 06.04.2023, ТОВ «ЛКМЗ» (позивача) було внесено до елект ронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (догово рів) як підприємство, що мас важливе стратегічне значення для забезпечення невідкладних державних потреб у сфері оборони, оскільки державними органа ми визначена нагальна виключна потреба безперебійного функціонування ви робничих потужностей даного підприємства для виробництва товарів, вико нання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що зменшення нарахованої позивачем до стягнення з відповідача пені за порушення строків оплати за поставлену Продукцію на 99% не відповідатиме загальним засадам справедливості, добросовісності й розумності та порушить розумний баланс між інтересами позивача та відповідача, господарська діяльність яких має важливе стратегічне значення для функціонування національної економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а тому суд вважає, що підстави для зменшення розміру нарахованої до стягнення з відповідача пені на 99% відсутні, у зв`язку з чим частково задовольняє клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, тобто до 99503,85 грн, та відмовляє у стягненні з відповідача пені в розмірі 99503,85 грн.

Щодо клопотання відповідача про визначення порядку і строку виконання рішення протягом 10 днів з дня отримання ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» від Міністерства оборони України залишку грошових коштів за Державним контрактом № 370/3/5/2/1/365 від 14.11.2022, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1, 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з ч. 3 ст. 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Тобто, вказані норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду.

При цьому, за змістом наведених норм, визначення порядку виконання рішення суду, надання відстрочення або розстрочення виконання та вжиття заходів для забезпечення виконання рішення суду є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 вказаного Кодексу, і за наявності виняткових обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, визначити порядок виконання рішення.

З підстав, умов та меж визначення порядку виконання рішення суду, надання відстрочення або розстрочення виконання та вжиття заходів для забезпечення виконання рішення суду слідує, що безпідставне визначення порядку виконання рішення суду без обґрунтованих не те мотивів та на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд зауважує на тому, що визначення порядку виконання рішення - це встановлення у судовому рішенні конкретних заходів та дій, які слід вчинити сторонам, державному виконавцеві, іншим суб`єктам владних повноважень у разі, якщо рішення не буде виконано добровільно.

Порядок виконання включає в себе визначення способу (заходів) виконання, строку вчинення дій або утримання від них, покладення обов`язку вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Виконавче провадження це завершальна стадія судового провадження.

У разі задоволення судом вимог про сплату заборгованості, якщо боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має право пред`явити виконавчий документ для примусового виконання.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

За приписами ч. 6 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" визначено перелік заходів примусового виконання, який не є вичерпним, зокрема: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Розглянувши заявлене відповідачем у відзиві клопотання про визначення порядку і строку виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки відповідачем не доведено, що саме вказані ним у клопотанні обставини істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у даній справі, зокрема не доведено, що рішення суду може бути виконаним виключно за рахунок отриманого відповідачем - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» від Міністерства оборони України фінансування за Державним контрактом № 370/3/5/2/1/365 від 14.11.2022.

Навпаки, як вбачається з пп. 1.1, 2.1 Статуту відповідача (далі по тексту - Статут), ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності на підставі спільного наказу Міністерства України у справах науки і технологій та Державної компанії Укрспецекспорт від 25.06.1998 № 40 Про створення Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства Спецтехноекспорт, та перебуває у сфері управління Головного управління розвідки Міністерства оборони України (далі - Орган управління). Підприємство створено з метою одержання прибутку від здійснення комерційної діяльності у сфері експорту та імпорту товарів, робіт і послуг оборонного призначення/військового призначення та подвійного використання, а також товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю» підвищення ефективності використання і розвитку експортного потенціалу підприємств оборонно-промислового комплексу та розширення міжнародного співробітництва у військово-технічній сфері.

Згідно з п. 3.6 Статуту, ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» має відокремлене майно, самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку/ печатки зі своїм найменуванням, штампи, бланки, а також може мати знак для товарів і послуг, який реєструється відповідно до законодавства, логотип, зображення якого може використовуватися для печатки/ печаток, штампів, бланків.

Пунктом 3.7, 3.11 Статуту визначено, що ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всіма належними йому коштами та іншим майном, на яке згідно з чинним законодавством України може бути звернене стягнення. Підприємство має право набу вати майнових і немайнових прав, вступати в договірні відносини з іншими юридич ними чи фізичними особами.

Держава, Орган управління не несуть відповідальності за зобов`язаннями ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ», крім випадків, передбачених чинним законодавством України (п. 3.8 Статуту).

Відповідно до наявного у матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридична особа - ДП ДГЗП «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» займається такими видами діяльності: 46.90 неспеціалізована оптова торгівля (основний вид діяльності); 30.30 виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування; 25.40 виробництво зброї та боєприпасів.

Як стверджує сам відповідач у відзиві на позов, на даний час він виконує 46 діючих Державних контрактів, укладених з державними замовниками у сфері оборони щодо поставки товарів оборонного призначення, 36 з яких укладено з Міністерством оборони України.

Водночас, як вже зазначалося вище, договором поставки, невиконання якого стало підставою для звернення позивача з позовом до суду у даній справі, не передбачено будь-яких умов, що ставили б в залежність здійснення відповідачем оплати поставленої продукції за цим договором від виконання перед ним своїх зобов`язань третіми особами, зокрема Міністерством оборони України щодо фінансування за Державним контрактом № 370/3/5/2/1/365 від 14.11.2022.

Крім того, відповідач у клопотанні не зазначає конкретних строків, протягом яких мають бути усунені обставини, які, на його думку, ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, натомість вказує абстрактний строк та обставини, а саме: протягом 10 днів з дня отримання від Міністерства оборони України залишку грошових коштів за Державним контрактом № 370/3/5/2/1/365 від 14.11.2022, при цьому не надає доказів та будь-яких гарантій на підтвердження того, що встановлення судом запропонованих відповідачем порядку і строку виконання рішення суду буде доцільним, виправданим та забезпечить реальну можливість виконання судового рішення у даній справі, тому суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення клопотання відповідача про встановлення запропонованих у зазначеному клопотанні порядку і строку виконання рішення.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні до суду позову з вимогами майнового характеру на загальну суму 4.998.645,21 грн було надано докази про сплату судового збору в розмірі 74979,68 грн (що становить 1,5 відсотка від ціни позову), який зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується наявною в матеріалах справи Випискою про зарахування судового збору.

Судом даним рішенням заявлені позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 4.893.211,22 грн, з яких: основна заборгованість за договором 4.414.607,26 грн; штрафні санкції (пеня) 99503,85 грн; інфляційні нарахування 240.885,51 грн; 3% річних 138.214,60 грн.

Разом з тим, суд відмовив в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені) в розмірі 99503,85 грн на підставі клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, яке задоволено судом частково, зменшено пеню на 50%.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, у випадку зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, судовий збір, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно - застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Крім того, згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16.

З огляду на зазначене, на відповідача покладаються витрати щодо сплати судового збору в розмірі 74890,73 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог без врахування зменшення судом розміру пені на підставі клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 73-74, 76-79, 86, 129, ст. 236-242, 252 ГПК України, ст. 4 Закону України Про судовий збір, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "УКРСПЕЦЕКСПОРТ" Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ» (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, буд. 7, код ЄДРПОУ 30019335) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Свободи, буд. 24, код ЄДРПОУ 32565419) грошові кошти в загальному розмірі 4.893.211,22 грн, з яких: заборгованість за договором поставки від 24.03.2023 № 24/03/STE-27-36-Д/П-23 4.414.607,26 грн; штрафні санкції (пеня) 99503,85 грн; інфляційні нарахування 240.885,51 грн; 3% річних 138.214,60 грн; а також судовий збір в розмірі 74890,73 грн.

3. Відмовити у стягненні пені в розмірі 99503,85 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

У зв`язку з відрядженням судді повний текст рішення складено і підписано 04.12.2024.

СуддяН.А. Новікова