Ухвала

від 03.12.2024 по справі 924/539/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

УХВАЛА

"03" грудня 2024 р. Справа № 924/539/24

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладія С.В., при секретарі судового засідання Гусько О.В., розглянувши заяву об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус" м. Хмельницький про відстрочку виконання рішення суду

за позовом акціонерного товариства "Кредобанк" м. Львів

до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус" м. Хмельницький

про стягнення 3090225,67 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Коваль П.Л. голова ОСББ

Сум В.В. за довіреністю від 06.03.2024р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 10.10.2024р. позов акціонерного товариства "Кредобанк" м. Львів до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус" м. Хмельницький про стягнення 3090225,67 грн. Задоволено частково.

Стягнуто з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус" (29000, м. Хмельницький, вул. Вайсера,4/2, код 34669485) на користь акціонерного товариства "Кредобанк" (79026, м. Львів, вулиця Сахарова, 78, код 09807862) 1204110,43 грн. (один мільйон двісті чотири тисячі сто десять гривень 43 коп.) заборгованості по тілу кредиту, 14449,33 грн. (чотирнадцять тисяч чотириста сорок дев`ять гривень 33 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Закрито провадження у справі в частині стягнення 1886115,24 грн. заборгованості по тілу кредиту .

14.11.2024р. через електронний суд на адресу господарського суду Хмельницької області надійшла заява об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус" м. Хмельницький про відстрочку виконання рішення суду, в якій просить відстрочити виконання рішення суду від 10.10.2024р. у справі №924/539/24 до 31.12.2024р.

В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на те, що у період з 10.10.24 року (день прийняття судом рішення у справі) по 14.11.2024р. об`єднанням було сплачено на рахунок АТ "КРЕДОБАНК" 217300 грн., що складає: 18% від загальної суми заборгованості. Також повідомив, що об`єднання очікує надходження коштів від грантових організацій, зокрема: Хмельницької міської ради на загальну суму 911390,62 грн. (75,6% від загальної суми заборгованості) до 08.12.2024р. Крім того, повідомив, що у період з 21.11.2024р. по 29.11.2024р. включно сплачено 52800,00 грн. Отже, станом на 29.11.2024р. сума боргу складає 934010,43 грн. Також повідомив, що станом на 02.12.2024р. проведено повну оплату витрат по сплаті судового збору на суму 14449,33 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1820 від 02.12.2024р. на суму 14449,33 грн.

Позивач на адресу суду надіслав заперечення на заяву про відстрочення виконання рішення суду в яких проти даної заяви заперечує, посилається на те, що відповідач просить відстрочити виконання рішення в частині стягнення по тілу кредиту до 31.12.2024р. При цьому зазначає, що дане прохання не підлягає задоволення виходячи з того що в статті 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення в цілому а не в окремих його частинах. ( імперативна норма). Вказує, що відповідач в заяві щодо відстрочення просить змінити спосіб виконання рішення такий спосіб зміни виконання рішення суду, чи відстрочення виконання в частині рішення суду щодо відстрочки виконання рішення щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту не передбачено чинним законодавством та по своїй суті є зміною способу виконання рішення а право на подачу зміни чи порядок виконання рішення належить виключно позивачу. На підставі наведеного просить в заяві відмовити.

Розглянувши заяву відповідача (боржника) про відстрочення виконання рішення, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За положеннями частини другої ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною першою статті 326 цього Кодексу судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених у пункті 1 статті 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Статтею 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення.

Так, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Положеннями ч. 3 ст. 331 ГПК України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Проте, як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 р. у справі №910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. №11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.97 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", №22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р.), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника (постанова Верховного Суду від 15.03.2018 р. у справі №910/8153/17).

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки чи розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень. ухвал, постанов господарських судів України», підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В обґрунтування своєї заяви заявник посилається на те, що у період з 10.10.2024 року (день прийняття судом рішення у справі) по 14.11.2024р. об`єднанням було сплачено на рахунок АТ "КРЕДОБАНК" 217300 грн., що складає: 18% від загальної суми заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями №№1783 від 07.11.2024р. на суму 30000,00 грн., 1780 від 31.10.2024р. на суму 30300,00 грн., №1761 від 10.10.2024р. на суму 58000,00 грн., 1768 від 24.10.2024р. на суму 18200,00 грн., 1788 від 13.11.2024р. на суму 80800,00 грн. Також повідомив, що об`єднання очікує надходження коштів від грантових організацій, зокрема: Хмельницької міської ради на загальну суму 911390,62 грн. (75,6% від загальної суми заборгованості) до 08.12.2024р. Крім того, станом на 29.11.2024р. здійснено оплату на суму 52800,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №1805 від 29.11.2024р. на суму 7000,00 грн., №1792 від 27.11.2024р. на суму 16800,00 грн., №1791 від 21.11.2024р. на суму 29000,00 грн.. Також повідомив, що станом на 02.12.2024р. проведено повну оплату витрат по сплаті судового збору на суму 14449,33 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1820 від 02.12.2024р. на суму 14449,33 грн.

При цьому, зважаючи на те, що матеріальний інтерес позивача полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку, суд, з метою дотримання балансу інтересів обох сторін вважає можливим відстрочити виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2024 у справі № 924/539/27 строком до 31.12.2024р.

Визначаючи строк відстрочки виконання рішення суду, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 ст. 6 Конвенції принципів на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

Однак, за практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00). Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 904/4566/18 та від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17.

З огляду на вищевикладене, визначений судом строк відстрочення виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2024 у справі № 924/539/24 не зумовить порушення гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції позивачу права на суд.

Щодо заперечень позивача судом зазначається, що в даному випадку суд не відстрочує виконання рішення лише в частині вимог, а надає відстрочку щдо виконання рішення суду в цілому.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення заяви про відстрочення виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2024 у справі № 924/539/24 до 31.12.2024 включно.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 255, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус" м. Хмельницький про відстрочення виконання рішення суду від 10.10.2024 у справі №924/539/24 задовольнити.

Відстрочити до 31.12.2024 включно виконання рішення суду від 10.10.2024 у справі №924/539/24 в частині стягнення з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Парус" (29000, м. Хмельницький, вул. Вайсера,4/2, код 34669485) на користь акціонерного товариства "Кредобанк" (79026, м. Львів, вулиця Сахарова, 78, код 09807862) 1204110,43 грн. (один мільйон двісті чотири тисячі сто десять гривень 43 коп.) заборгованості по тілу кредиту, 14449,33 грн. (чотирнадцять тисяч чотириста сорок дев`ять гривень 33 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Ухвала набрала чинності 03.12.2024р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня виготовлення повного тексту.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала підписана 04.12.2024р.

СуддяС.В. Гладій

Віддрук. 3 прим.:

1 - до справи;

2 - заявнику (електронний суд)

3 - позивачу (електронний суд)