Постанова

від 26.11.2024 по справі 924/80/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 924/80/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Колодяжної А. В.,

відповідачів - Сергійчука Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (судді: Гудак А. В. - головуючий, Мельник О. В., Олексюк Г. Є.) та рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 (суддя Муха М. Є.) у справі

за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Агро-Ритм",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Форк", Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,

про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2024 року керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом в інтересах держави в особі Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (далі - Староушицька селищна рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" (далі - ТОВ "Зарус-Інвест") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Агро-Ритм" (далі - ТОВ "Еко-Агро-Ритм") про витребування у відповідачів в комунальну власність Староушицької селищної ради земельної ділянки, яка мала кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, площею 2 га, розташованої за межами населених пунктів Староушицької селищної ради в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 17.10.2017 № 22-20633-СГ.

1.2. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка площею 2 га, яка мала кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, та у подальшому увійшла до складу земельної ділянки, площею 42 га, кадастровий номер 6822455800:05:006:0130, незаконно вибула із державної власності (наразі перебуває у комунальній власності), оскільки уповноважений орган виконавчої влади - ГУ Держгеокадастру наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що є обов`язковою складовою процедури її приватизації, не приймало. Оскільки така земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, то наявні підстави для її витребування в порядку положень статті 388 Цивільного кодексу України у кінцевого набувача - ТОВ "Зарус-Інвест", який передав в оренду цю земельну ділянку ТОВ "Еко-Агро-Ритм". При цьому, як зазначив прокурор, факт неодноразового об`єднання та поділу спірної земельної ділянки з іншими земельними ділянками та формування земельної ділянки площею 42,0 га, кадастровий номер 6822455800:05:006:0130, не перешкоджає витребуванню у комунальну власність спірної земельної ділянки в координатах, межах, та конфігурації, що була передана згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20633-СГ у власність ОСОБА_1 .

1.3. ТОВ "Зарус-Інвест" у відзиві на позов заперечило проти його задоволення, посилаючись, зокрема, на законність наказу ГУ Держгеокадастру, що підтверджується судовим рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21.04.2022 у справі № 676/1921/20.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 позов задоволено. Витребувано у ТОВ "Зарус-Інвест" і ТОВ "Еко-Агро-Ритм" у комунальну власність Староушицької селищної ради земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, площею 2 га, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20633-СГ. Здійснено розподіл судових витрат.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі визначеного ним позивача та виходив із встановлених обставин незаконності вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею, про що свідчить низка послідовний дій щодо отримання в приватну власність з державної власності земельної ділянки з одночасним вчиненням дій, які унеможливлювали подальше повернення такої земельної ділянки (об`єднання, поділ земельних ділянок з метою присвоєння нового кадастрового номера, зміна конфігурації).

Суд установив, що ГУ Держгеокадастру не приймало наказ від 14.06.2017 № 22-11882-СГ про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що є обов`язковою складовою процедури її приватизації, а отже, наказ ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20633-СГ, яким затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, яка мала кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, є незаконним. Суд також зазначив, що спірна земельна ділянка не перестала існувати в натурі внаслідок її об`єднання в одну земельну ділянку з іншими; у наведеному випадку не відбулося виникнення чи створення іншого нового майна, відмінного від попереднього, не має перетворення або переробки тощо, залишилися попередніми як правові, так і фізичні характеристики об`єднаних ділянок, зокрема, не відбулося зміни їх цільового призначення, розташування тощо.

За встановлених судом обставин незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на таке, вимоги прокурора про її витребування від кінцевих набувачів суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "Зарус-Інвест" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у цій справі та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у позові.

Скаржник вважає, що постанову у справі, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, ухвалено з неправильним застосуванням судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме (1) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 52) щодо добросовісності поведінки; у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 509/4156/15-а, від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 щодо мовчазної згоди на розробку проєкту землеустрою; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 щодо втручання у право на мирне володіння майном (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України); (2) у наведеному випадку наявні підстави для відступлення та/або уточнення висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, від 16.04.2024 у справі № 915/200/21 щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України стосовно способу захисту шляхом витребування земельної ділянки (пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України); (3) судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), а саме підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

3.2. ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, просить прийняти цей відзив без надання доказів його надсилання поштою учасникам справи через відсутність коштів на відправку поштової кореспонденції та просить розглядати справу за відсутності його представників.

3.3. Від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить її залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 14.06.2017 № 22-11882-СГ надано дозвіл гр. ОСОБА_2 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земельної ділянки, кадастровий номер 6822484100:03:001:0009, розташованої за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради (Китайгородської сільської ради) Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2.000 га.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20633-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.10.2023 № 352063206 право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, площею 2 га, яка утворилась в результаті поділу сформованої земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:05:006:0013, було зареєстровано 21.10.2017 державним реєстратором КП "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Ткачук В. М. на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017, № 22-20633-СГ, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24.10.2017, індексний номер 37717895.

Вказану земельну ділянку ОСОБА_1 відчужила на користь ТОВ "Форк" за договором купівлі-продажу від 26.10.2017, серія та номер 1277, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І. П. Право приватної власності ТОВ "Форк" на земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, зареєстровано цим приватним нотаріусом на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.10.2017, індексний номер 37791664, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1386339868224.

У подальшому відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, листа ГУ Держгеокадастру від 19.10.2023 № 4337/281-23 та інформації відділу ГУ Держгеокадастру від 15.11.2019 № 0-22-0.171-573/119-19 спірну земельну ділянку, яка мала кадастровий номер 6822455800:05:006:0077 об`єднано разом з іншими земельними ділянками та сформовано земельну ділянку площею 42 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6822455800:05:006:0114.

08.11.2017 державний реєстратор КП "Подільський реєстраційний центр" Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Панасюк Н. К. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 38022620, про реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку за ТОВ "Форк".

14.12.2017 ТОВ "Форк" на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 4934, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н. Ф., відчужило на користь ТОВ "Зарус-Інвест" земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:05:006:0114, в яку увійшла й земельна ділянка, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.12.2017, індексний номер 38749318, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1402219868224).

Згідно з інформацією відділу ГУ Держгеокадастру від 15.11.2019 № 0-22-0.171-573/119-19 та листа ГУ Держгеокадастру від 19.10.2023 № 4337/281-23 земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:05:006:0114, площею 42 га було поділено та утворено земельні ділянки із кадастровими номерами 6822455800:05:006:0120, площею 2 га, та 6822455800:05:006:0121, площею 40 га, відповідно.

До складу земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:05:006:0121, увійшла спірна земельна ділянка, яка мала кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, площею 2 га в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20633-СГ (за інформацією відділу ГУ Держгеокадастру від 15.11.2019 № 0-22-0.171-573/119-19).

Відповідно до даних Національної кадастрової системи на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6822455800:05:006:0120, 6822455800:05:006:0121 здійснено об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, в результаті чого утворено земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:05:006:0130, площею 42 га, в яку й увійшла спірна земельна ділянка, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, що також підтверджується інформацією у листі ГУ Держгеокадастру від 19.10.2023 № 4337/281-23.

За інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24.08.2022 державним реєстратором виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області Білик А. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:05:006:0130, а саме про реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку за ТОВ "Зарус-Інвест" (дата державної реєстрації: 26.08.2022, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2627029068020).

Окрім того, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24.08.2022 внесено зміни в інше речове право щодо вказаної земельної ділянки (номер запису про інше речове право 47699943) та зазначено, що земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:05:006:0130, передано в оренду ТОВ "Еко-Агро-Ритм" (інформаційна довідка від 27.10.2023 № 352063759).

В акті перевірки інформації, викладеної у службовому листі начальника відділу організаційного та господарського забезпечення управління надання адміністративно-організаційного забезпечення від 03.04.2019 № 1105/3-19-0.82, зафіксовано, що у ГУ Держгеокадастру в "Автоматизованій системі діловодства "ДОК ПРОФ тм Степ 2.0" - 14.06.2017 за № 22-11882-СГ в дійсності зареєстровано наказ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою гр. ОСОБА_2 щодо відведення земельної ділянки у власність із зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення із земельної ділянки, кадастровий номер 6822484100:03:001:0009, площею 2 га, розташованої за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради (Китайгородської сільської ради) Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, та зазначено, що на підставі неіснуючого наказу з аналогічними реквізитами - від 14.06.2017 за № 22-11882-СГ ГУ Держгеокадастру на підставі незаконного наказу від 17.10.2017 № 22-20633-СГ затвердило проєкт землеустрою та надало ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, площею 2 га у власність за межами населених пунктів Староушицької селищної ради.

Крім того, як було зазначено судами, рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12.04.2022 у справі № 676/1921/20 відмовлено в позові заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 , ТОВ "Форк", ТОВ "Зарус-Інвест", ТОВ "Агро-Еко-Граунд" про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20633-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, та витребування у ТОВ "Зарус-Інвест", ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави земельну ділянку, загальною площею 2 га, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, в координатах, межах та конфігурації, яка була передана відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру 17.10.2017 № 22-20633-СГ Голішевській О. П.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02.08.2023 у справі № 676/1921/20 апеляційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12.12.2022 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест", ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, загальною площею 2 га, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради в координатах, межах та конфігурацій, що була передана відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20633-СГ Голішевській О. П. скасовано, провадження в цій частині позовних вимог закрито. Повідомлено першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест", ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави вказаної земельної ділянки, віднесений до юрисдикції господарського суду. В решті рішення суду залишено без змін.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Староушицької селищної ради, про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест", ТОВ "Агро-Еко-Граунд" в комунальну власність Староушицької селищної ради земельної ділянки, яка мала кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, площею 2 га, розташованої за межами населених пунктів Староушицької селищної ради в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20633-СГ.

4.4. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав позовні вимоги обґрунтованими та доведеними у зв`язку з чим позов задовольнив.

4.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржені рішення та постанову у межах доводів і вимог касаційної скарги, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, та при цьому виходить із такого.

4.6. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

У розумінні наведених положень власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Разом із тим, за змістом статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з положеннями частини 1 статті 77 вказаного Кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

4.7. Вирішуючи спір у цій справі, попередні судові інстанції виходили, зокрема, із того, що, зважаючи на положення статей 116, 118, 122 Земельного кодексу України, обов`язковою умовою прийняття рішення про передачу у власність земельної ділянки є надання органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого на підставі рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки.

Суди встановили, що наразі власником земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, розташованої за межами населених пунктів Староушицької селищної ради є Староушицька селищна рада, в інтересах якої прокурором подано позов у цій справі. Проте на час виникнення спірних правовідносин ГУ Держгеокадастру здійснювало розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності в межах Хмельницької області, у тому числі, спірної земельної ділянки.

Відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 29.10.2013 № 453, запроваджено електронний обмін документами на базі програмного забезпечення "Автоматизована система діловодства "ДОК ПРОФ тм Степ 2.0" між центральним апаратом Держземагентства та Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області (далі- ГУ Держземагентства) з 16.12.2013, а згідно з наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 01.12.2014 № 393 із 01.12.2014 запроваджено електронний обмін документами в управліннях та відділах Держземагентства Хмельницької області.

Таким чином, станом на час видачі наказів про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність у 2017-2018 роках у ГУ Держземагентства впроваджено електронний документообіг та всі накази, які видаються цим управлінням, наявні в електронній та паперовій копіях.

Як свідчать матеріали справи та установили суди, комісією ГУ Держгеокадастру проведено перевірку інформації, викладеної у службовому листі начальника організаційного та господарського забезпечення управління адміністративно-організаційного забезпечення від 03.04.2019 № 1105/3-19-0.82, за наслідками якої складно акт перевірки від 23.04.2019. В ході цієї перевірки комісією звірено копії наказів про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ГУ Держгеокадастру, які містяться в наданих копіях документацій із землеустрою, наявних в Національній кадастровій системі, щодо виділення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарств за межами населених пунктів Староушицької селищної та Колодіївської сільських рад Кам`янець-Подільського району Хмельницької області із наказами про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, які містяться в базі програмного забезпечення "Автоматизована система діловодства "ДОК ПРОФ тм Степ 2.0", зокрема, проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам України згідно з додатком для ведення особистого селянського господарства загальною площею 42 га на території Староушицької селищної ради (розробник - ТОВ "ТЕРРА-М", сертифікат від 13.02.2013 № 001014, Макарів, 2017) та встановлено, що наказ від 17.10.2017 № 22-20633-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та передано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, виданий на підставі неіснуючого наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14.06.2017 № 22-11882-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою". Однак, на підставі наказу з такими реквізитами - дата 14.06.2017 та № 22-11882-СГ ГУ Держгеокадастру надано дозвіл саме ОСОБА_2 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення із земельної ділянки, кадастровий номер 6822484100:03:001:0009, площею 2 га, розташовану за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради (Китайгородської сільської ради) Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Таким чином, як з`ясували суди, наказ про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою від 14.06.2017 № 22-11882-СГ в базі програмного забезпечення "Автоматизована система діловодства "ДОК ПРОФ тм Степ 2.0", незареєстрований (є лише в матеріалах проєктної документації); доказів на спростування цих обставин, матеріали справи не містять. Також було звернуто увагу на неможливість видачі двом різним особам наказів про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою з однаковими реквізитами - номером та датою, зважаючи на заперечення уповноваженого органу у видачі такого наказу ОСОБА_1 , що, як уже зазначалося, підтверджується матеріалами справи.

Отже, за висновками судів, ГУ Держгеокадастру не приймало наказ від 14.06.2017 № 22-11882-СГ про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення, що є обов`язковою складовою процедури приватизації земельної ділянки, і про це свідчить інформація з Національної кадастрової системи. Звідси прийняття ГУ Держгеокадастру наказу від 17.10.2017 № 22-20633-СГ, яким було затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, є неправомірним.

Заперечуючи проти позову, ТОВ "Зарус-Інвест" посилалося, зокрема, на заяву ОСОБА_1 від 09.06.2017 про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яку було подано до ГУ Держгеокадастру і зареєстровано ним; зазначало, що наказом ГУ Держгеокадастру від 14.06.2017 № 22-11882-СГ Голішевській О. П. надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, місце розташування об`єкта землеустрою - із земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:05:006:0013, розташованої за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, орієнтований розмір земельної ділянки 2 га.

Під час вирішення спору у цій справі суди попередніх інстанцій дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та запереченням сторін, зокрема, і вказаним ТОВ "Зарус-Інвест" аргументам, з урахуванням вимог процесуального законодавства та стандартів доказування у господарському процесі, та встановили, що земельна ділянка, про витребування якої заявив прокурор, вибула з державної власності з порушенням закону (на підставі незаконних наказів ГУ Держгеокадастру від 14.06.2017 № 22-11882-СГ, від 17.10.2017 № 22-20633-СГ) та поза волею держави. За висновком судів, встановлені у цій справі обставини свідчать про низку послідовних дій щодо незаконного отримання в приватну власність з державної власності спірної земельної ділянки з одночасним вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення такої земельної ділянки (об`єднання, поділ земельних ділянок з метою присвоєння нового кадастрового номера, зміна конфігурації).

Також господарські суди першої та апеляційної інстанції надали оцінку посиланням відповідача на преюдиціальність обставин, встановлених судами у справі № 676/1921/20 (щодо законності наказу ГУ від 17.10.2017 № 22-20633-СГ), та їх відхилили, зазначивши, що в рішенні Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12.04.2022 у справі № 676/1921/20 та в постанові Хмельницького апеляційного суду від 02.08.2023 у справі № 676/1921/20 не встановлювались преюдиціальні обставини щодо законності чи незаконності видачі ОСОБА_1 наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20633-СГ, оскільки суд, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним цього наказу виходив виключно з обрання прокурором неналежного способу захисту, що визнав самостійною та окремою підставою для відмови в позові в означеній частині.

За таких встановлених обставин та з огляду на положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України, судову практику Верховного Суду щодо застосування цих норм матеріального права до спірних правовідносин, попередні судові інстанції дійшли висновку щодо можливості витребування власником (державою) земельної ділянки, яка у подальшому була об`єднана та/або поділена, та незаконно поза волею держави вибула з її володіння. При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

4.8. У контексті наведеного колегія суддів суду касаційної інстанції враховує позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, в якому зазначено, що з огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик, не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. При цьому у зазначеній справі вимоги щодо витребування були визнані Великою Палатою Верховного Суду як належний та ефективний спосіб судового захисту без необхідності його поєднання із іншими вимогами.

Витребування земельних ділянок у даному випадку є належним та ефективним способом захисту, що узгоджується зі сталою практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.11.2018 у справі № 444/1786/15).

Окрім цього, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20 також вміщено висновки щодо належності та ефективності обрання позивачем віндикаційного позову про витребування земельних ділянок; щодо оцінки критеріїв, які слід оцінювати суду при визначенні правомірності втручання у право мирного володіння земельною ділянкою.

Зокрема у вказаній постанові у пункті 4.16.1 акцентовано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зазначено, зокрема, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000 у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ТОВ "Зарус-Інвест" з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, застосовуючи висновки, викладені у вказаній постанові у справі № 924/454/20, враховує, що суб`єктний склад сторін у цій справі, в якій подано касаційну скаргу та у справі № 924/454/20 є подібним (позов пред`явлений прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, на захист порушеного права власності власника, до набувача та орендаря спірних земельних ділянок); підставою позову у цій справі № 924/80/24 та у справі № 924/454/20 визначено неправомірність відчуження земельних ділянок; так само як у справі № 924/454/20, у цій справі внаслідок неодноразового об`єднання спірної земельної ділянки з іншими та її поділу станом на час звернення з позовом земельна ділянка, кадастровий номер 6822455800:05:006:0077, загальною площею 2,0 га як об`єкт цивільного права припинена, внаслідок таких дій утворені земельні ділянки з іншими кадастровими номерами, зареєстровані за набувачем та орендарем. Отже, правовідносини та обставини у цій справі, що розглядається, та у справі № 924/454/20 є подібними, а висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, вказують на належність та ефективність у спірних правовідносинах віндикаційного позову про витребування земельної ділянки та відсутність незаконного втручання у мирне володіння майном.

Висновки судів попередніх інстанцій, викладені у оскаржених судових рішеннях у справі, що розглядається, не суперечать, а повністю узгоджуються з такими висновками Верховного Суду у справі № 924/454/20.

4.9. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено), покладається на скаржника.

4.10. Як уже зазначалося, на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.11. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.

Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

Зокрема, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 509/4156/15-а (про визнання незаконним рішення селищної ради про відмову фізичній особі в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)), від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 (про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради, яким було відмовлено фізичній особі у відведенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку із тим, що дана земельна ділянка відводиться іншій особі), у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 (про визнання протиправним та скасування розпорядження райдержадміністрації про надання фізичній особі дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва за відсутності у такої особи права на приватизацію земельної ділянки, що перебуває в користуванні позивача), оскільки оскаржувані судові рішення у справі № 924/80/24 не суперечать правовим висновкам, які зазначені в цих постановах, позаяк правовідносини у вказаних скаржником справах та у цій справі, що розглядається, за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних скаржником правових позицій як нерелевантних для вирішення цього спору.

Також колегія суддів, ураховуючи зміст та характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, конкретні обставини цієї справи, в якій подано касаційну скаргу, встановлені судами попередніх інстанцій, застосовану судами релевантну практику щодо застосування статей 387, 388 Цивільного кодексу України, відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (в якій вирішувалася виключна правова проблема у спорах щодо визнання незаконними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок у ситуації, коли дозвіл на розроблення проєкту землеустрою на земельну ділянку надається кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності та застосування наслідків його недійсності у вигляді односторонньої реституції замість двосторонньої), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (у спорі про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу, свідоцтва, про скасування запису, зобов`язання переможця аукціону передати (повернути) боржникові заставне майно). Висновки у наведених скаржником справах виокремлені ним із контексту судових рішень, при цьому не ураховані викладені в рішеннях правові позиції Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, підстав позову в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, оскільки у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, судами встановлено відсутність порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та дотримано критерії втручання у право власності у цих спірних правовідносинах. Водночас, зазначені посилання скаржника є необґрунтованими, зважаючи також на вказані вище висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 10.12.2021 у справі № 924/454/20.

Посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду, наведені у касаційній скарзі, колегією суддів не розглядаються, оскільки скаржник не вказує не неврахування судами викладених у них висновків як підстави касаційного оскарження.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

4.12. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє за необґрунтованістю посилання скаржника на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як підстави касаційного оскарження - відступлення та/або уточнення висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, від 16.04.2024 у справі № 915/200/21 щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України стосовно способу захисту шляхом витребування земельної ділянки.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" ("Chapman v. the United Kingdom" від 18.01.2001, заява № 27238/95, пункт 70) наголошується на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і № 818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44- 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58- 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Проте скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у вказаних ним постановах, а саме не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Водночас у наведеному випадку відсутнє неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення ними норм процесуального права. До того ж Верховний Суд зазначає, що у наведених скаржником постановах Верховний Суд послідовно висловлював висновки про належність та ефективність способу захисту права шляхом звернення з віндикаційним позовом; такі висновки є чіткими, зрозумілими, послідовними та сприяють однозначному застосуванню норм матеріального права.

Разом із тим, відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах згідно з пунктом 2 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України стосується саме висновку, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції, проте, як свідчить зміст постанови апеляційного господарського суду, цей суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не посилався на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема у постановах справах №№ 466/8649/16-ц, 924/454/20, 915/200/21, та відповідно, висновків, вміщених у них, не застосовував, тому такі посилання визнаються необґрунтованими і підстав для відступу від них немає.

4.13. Водночас колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, окрім загального посилання на те, що "судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), а саме підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права", конкретних підстав для скасування оскаржених судових рішень у касаційній скарзі, передбачених частинами 1, 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, скаржником не наведено та не обґрунтовано.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи та підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову в обраний прокурором спосіб, в зв`язку з чим оскаржені у справі судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2024 у справі № 924/80/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак