Рішення

від 03.12.2024 по справі 200/5861/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2024 року Справа№200/5861/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - 1-й відповідач) та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - 2-й відповідач), відповідно до якого просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.10.2023 року № 262940015710 про відмову в призначенні (перерахунку) ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до положень пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 року № 889-VІII "Про державну службу" та статті 37 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити (перерахувати) та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком у розмірі 60 відсотків заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно до положень пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 року № 889-VІII "Про державну службу" та статті 37 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу", починаючи з 09.10.2023 року.

В обґрунтування позову позивачка зазначає, що за наслідками розгляду поданої нею заяви від 09.10.2023 року про призначення пенсії державного службовця 2-м відповідачем було прийнято рішення від 12.10.2023 року № 262940015710, яким відмовлено у переведенні позивачки на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки станом на 01.05.2016 року позивачка не перебувала на державній службі (працювала на посадах в органах місцевого самоврядування).

Із вказаним рішенням 2-го відповідача позивачка не погоджується та вважає, що вона має право на призначення пенсії державного службовця з 09.10.2023 року.

Відповідачі позов не визнали, подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких просять суд повністю відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідачі, серед іншого, вказують на те, що оскаржуване рішення, якими позивачці було відмовлено у переведенні на пенсію згідно із Законом України "Про державну службу", є повністю законним та обґрунтованим.

Зокрема, як зазначається відповідачами, загальний стаж позивачки на дату її звернення із заявою від 09.10.2023 року про перерахунок пенсії, а саме - про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII, склав 39 років 1 місяць 10 днів, з яких на посаді державного службовця - 8 місяців 20 днів.

Відповідно до поданих документів та матеріалів пенсійної справи позивачка станом на 01.05.2016 року (тобто станом на день набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII) не перебувала на державній службі, внаслідок чого відсутні правові підстави для переведення позивачки на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII.

У зв`язку з викладеним рішенням 2-го відповідача від 12.10.2023 року № 262940015710 позивачці було відмовлено у перерахунку пенсії, а саме - у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII.

Серед іншого, 2-й відповідач у відзиві на позов та доповненні до відзиву зазначає, що питання призначення і виплати пенсії є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного фонду України і суд не може підміняти пенсійний орган, що уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

Також 2-й відповідач у доповненні до відзиву вказує на передчасність позовних вимог, які стосуються виплати позивачці пенсії за віком у розмірі 60 відсотків заробітної плати, оскільки спору в цій частині наразі фактично не існує - відповідний перерахунок пенсії ще не проведено та її виплату ще не здійснено.

Крім того, 2-й відповідач у доповненні до відзиву зазначає, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2024 року на підставі заяви позивачки визнано поважними причини пропуску нею строку звернення до суду з цим позовом і поновлено даний строк, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 200/5861/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Позивачка у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, і Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, є органами державної влади, про що вказано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивачка у цій справі перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

09.10.2023 року позивачка звернулася до органів Пенсійного фонду із заявою (разом із доданими документами) про перерахунок пенсії - переведення на пенсію за віком за Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Подана заява була опрацьована за принципом екстериторіальності згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

12.10.2023 року за наслідками розгляду цієї заяви 2-м відповідачем прийнято рішення № 262940015710 про відмову в перерахунку пенсії.

Як видно зі змісту даного рішення, загальний стаж позивачки на дату її звернення за перерахунком пенсії (переведення на пенсію за віком за Законом № 889-VIII) склав 39 років 1 місяць 10 днів, з яких на посаді державного службовця - 8 місяців 20 днів.

За наведеним у рішенні висновком, позивачці відмовлено у перерахунку пенсії через те, що станом на 01.05.2016 року (тобто станом на день набрання чинності Законом № 889-VIII) позивачка не перебувала на державній службі, внаслідок чого відсутні правові підстави для переведення позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII (працювала на посадах в органах місцевого самоврядування).

Про прийняття спірного рішення позивачку було повідомлено листом 1-го відповідача від 21.03.2024 року № 2600-0202-8/60019, наданим у відповідь на запит її представника.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, визначалися нормами Закон України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993 року (далі - Закон № 3723-XII), який був введений у дію з 28.12.1993 року та втратив чинність частково 01.05.2016 року.

Починаючи з 01.05.2016 року набрав чинності новий Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року, який наразі є чинним, проте зберігають чинність деякі положення статті 37 Закону № 3723-ХІІ, які застосовується до осіб, вказаних у пунктах 10 та 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Отже, згідно із Законом № 3723-ХІІ право на пенсію державного службовця мали особи, які: досягли певного віку та мають передбачений чинним законодавством страховий стаж; мали стаж державної служби не менш як 10 років та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016 року пенсійне забезпечення державних службовців, відповідно вимог до статті 90 Закону № 889-VІІІ, здійснюється за Законом № 1058-IV.

Водночас, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Так, за пунктом 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії згідно зі статтею 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Крім того, згідно з пунктом 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ і актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на вказану дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби, незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті Закону № 3723-ХІІ, але у порядку, який визначено для осіб, що мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, Верховний Суд у постанові від 01.04.2020 року у справі № 607/9429/17 дійшов висновку про те, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, а саме - щодо віку, страхового стажу і стажу державної служби.

Зокрема, як зазначив Верховний Суд у постанові, після 01.05.2016 року (тобто з дати набрання чинності Законом № 889-VІІІ) право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ зберігають ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, а також вік і страховий стаж, передбачені частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Аналогічна правова позиція стосовно застосування вказаних норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 року у справі № 265/3709/17 та від 19.03.2019 року у справі № 357/1457/17.

Згідно з вимогами частини 2 статті 46 Закону № 889-VIII до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислюється згідно з пунктом 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII.

Згідно з пунктом 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року № 283 було затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (далі - Порядок № 283).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Згідно з положеннями частини 1 статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 року № 2493-III (далі - Закон № 2493-III) до п`ятої категорії посад в органах місцевого самоврядування належать посади керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, старост; до шостої категорії - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад.

Порядок підтвердження стажу роботи регламентується статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-ХІІ), який діяв до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Згідно з положеннями статті 62 Закону № 1788-ХІІ (які кореспондуються зі статтею 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій, їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.

Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.

Пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19.

Зі змісту записів у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_3 від 28.08.1981 року судом установлено, що до набрання чинності Законом № 889-VIII вона працювала, зокрема, на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера Калінінського управління праці та соціального захисту населення Донецької області у період з 03.07.2001 року по 01.07.2014 року (записи №№ 32-41).

Суд зауважує, що період роботи позивачки на даній посаді, з огляду на вказані вище норми чинного законодавства, мав зараховуватись до стажу державної служби.

Крім того, судом установлено, що у періоди з 07.07.1998 року по 31.07.1998 року та з 25.08.1998 року по 19.04.1999 року позивачка працювала на посаді старшого контролера-ревізора у Контрольно-ревізійному відділі в м. Горлівка (записи №№ 19-21, 24-25).

Зазначені періоди роботи були зараховані до трудового стажу позивачки як до стажу роботи на посадах державної служби.

Отже, станом на 01.05.2016 року (тобто на дату набрання чинності Законом № 889-VIII) позивачка мала більше ніж 10 років стажу державної служби.

Разом із тим, записи у трудовій книжці позивачки свідчать про те, що позивачка станом на 01.05.2016 року (тобто на дату набрання чинності Законом № 889-VIII)) не займала посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування, період роботи на якій підлягав би зарахуванню до стажу державної служби.

Так, згідно із записами у трудовій книжці у період з 06.05.2015 року по 08.08.2017 року позивачка працювала на посаді головного бухгалтера Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області (записи №№ 44-48).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 2 Закону № 889-VIII посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Згідно з положеннями пункту 1 Статуту Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 18.04.2000 року № 44, установлено, що цей Фонд є некомерційною самоврядною організацією, яка створена відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Статтею 3 цього Статуту визначено, що безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України здійснюють його правління та виконавча дирекція.

Відповідно до пункту 1 Типового положення про управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20.04.2001 року № 17 (у редакції постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 року № 29), управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління) є робочим органом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), що утворюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційно-правовою формою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області (код за ЄДРПОУ 25906635) є "інші організаційно-правові форми".

Отже, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області не є державним органом, а посада головного бухгалтера у цьому Фонді, в розумінні положень пункту 4 частини 1 статті 2 Закону № 889-VIII, не є посадою державної служби.

Так само, виходячи зі змісту норм Закону № 2493-III, посада головного бухгалтера в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області не є віднесеною до посад в органах місцевого самоврядування.

З огляду не викладене, до спірних правовідносин не може бути застосовано пункт 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, який вимагає наявності у особи на день набрання чинності цим Законом (на 01.05.2016 року) не менше 10-ти років стажу на посадах державної служби та зайняття особою станом на день набрання чинності цим Законом (на 01.05.2016 року) посади державної служби.

Водночас, до спірних правовідносин не може бути застосовано і пункт 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, оскільки станом на день набрання чинності цим Законом (на 01.05.2016 року) позивачка не мала 20-ти років стажу на посадах державної служби, про що свідчить зміст записів у трудовій книжці позивачки.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що 2-м відповідачем правомірно було відмовлено позивачці у перерахунку пенсії (переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII) згідно з рішенням від 12.10.2023 року № 262940015710, у зв`язку з чим позовні вимоги до 2-го відповідача задоволенню не підлягають.

З приводу позовних вимог до 1-го відповідача суду зазначає про таке.

Як зазначається у позові та не заперечується відповідачами, заяву від 09.10.2023 року про перерахунок пенсії (переведення на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII) було подано позивачкою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Згідно з абзацом 13 пункту 4.2. Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Судом установлено, що за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі заява від 09.10.2023 року була опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Тобто розгляд заяви позивачки та прийняття рішення за наслідками розгляду цієї заяви здійснювалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.

Суд зазначає, що дії зобов`язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.

Отже, у даній справі дії зобов`язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (у разі визнання його дій, бездіяльності чи рішення протиправними та (або) скасування його рішення).

За даних обставин пред`явлення позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позбавлено як фактичних, так і юридичних підстав.

Враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги відмову в задоволенні позовних вимог щодо Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, позовні вимоги, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у даному випадку так само задоволенню не підлягають.

Щодо пропуску строків звернення до суду з даним позовом, на який посилається 2-й відповідач, суд зазначає, що ухвалою від 09.09.2024 року було визнано поважними причини пропуску позивачкою строку звернення до суду з позовом і поновлено цей строк.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, понесені позивачкою судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись положеннями Конституції України, Законами України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та "Про пенсійне забезпечення", постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", постановою правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Повне судове рішення складене 03 грудня 2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч