Рішення

від 04.12.2024 по справі 300/1719/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. справа № 300/1719/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації, Управління соціальної політики Коломийської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації, Управління соціальної політики Коломийської міської ради (далі відповідачі), за змістом якого просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації від 19 лютого 2024 року № 1/313 про відмову у призначенні ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що 07.02.2024 позивачка звернулася до Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації із заявою про призначення та виплату державної соціальної допомоги при народженні дитини. Рішенням Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації за № 1/313 від 19.02.2024 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини у зв`язку з поданням документів незавірених у встановленому законом порядку. Позивачка вважає таке рішення відповідача протиправними, а відмову у призначенні допомоги при народженні дитини такою, що призвела до дискримінації останньої, яка виражається в обмеженні благ, гарантованих їй державою.

По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.24).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 клопотання Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації про заміну неналежного відповідача у справі - задоволено частково, зокрема, залучено Управління соціальної політики Коломийської міської ради до участі у справі №300/1719/24 в якості співвідповідача (а.с.33-34).

Представник Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації скористався правом подання додаткових пояснень, які надійшли на адресу суду 02.04.2024, згідно змісту якого вказав, що у період дії воєнного стану для призначення допомоги при народженні дитини один із батьків (опікун), який тимчасово перебуває за межами України (крім осіб, які перебувають на території держави, визнаної згідно із законом державою-окупантом та/або державою-агресором щодо України), надсилає до органу соціального захисту населення за своїм зареєстрованим (задекларованим) місцем проживання (перебування) заяву та видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, відповідно до пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 «Про затвердження Порядку призначення та виплати державної допомоги сім`ям з дітьми». Заяву та пакет документів для призначення допомоги при народженні дитини, що були надіслані з Великобританії позивачем до управління, 03.01.2024 було направлено за належністю листом від 03.01.2024 № 11/16-07-11 до Управління соціальної політики Коломийської міської ради, оскільки в заяві була зазначена адреса за якою зареєстрована ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Звернуто увагу, що саме Управлінням соціальної політики Коломийської міської ради прийнято рішення від 19 лютого 2024 року № 1/313, яким відмовлено позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини (а.с.28-29).

Управління соціальної політики Коломийської міської ради правом подання відзиву на позовну заяву не скористалося.

Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзиви на позов, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.

Відповідно до змісту витягу з реєстрового запису за № BCN 9496603 судом встановлено факт ОСОБА_3 17.02.2023 в адміністративному районі графства на північному сході Англії Норт-Йоркшир, АДРЕСА_2 (а.с.16).

Матір`ю дитини є ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з реєстрового запису за № BCN 9496603 (а.с.16).

07.02.2024 позивачка звернулася до Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації із заявою про призначення та виплату державної соціальної допомоги при народженні дитини (а.с.40-42).

Вищевказану заяву для призначення допомоги при народженні дитини, що були надіслані з Великобританії до Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації, 03.01.2024 направлено за належністю, листом від 03.01.2024 № 11/16-07-11, до Управління соціальної політики Коломийської міської ради, оскільки в заяві була зазначена адреса за якою зареєстрована ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а.с.31).

Рішенням від 19.02.2024 за № 1/313 позивачу відмовлено у наданні державної соціальної допомоги при народженні дитини, у зв`язку із поданням документів, що не завірені в установленому законом порядку (а.с.39).

Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернулася до суду за захистом своїх та дитини прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист.

Згідно статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Суд зазначає, що відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім`ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом № 2811-XII та іншими законами України.

У контексті приписів статті 3 Конституції України у кореспонденції із приписами Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959) та Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (ратифікована Україною 27.02.1991) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII (далі - Закон № 2811-XII) визначений гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2811-XII громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону № 2811-XII передбачено, що відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.

Відповідно до статті 10 Закону № 2811-XII, допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Умови призначення допомоги при народженні викладені у положеннях статті 11 Закону № 2811-XII, де указано, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.

Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.

Процедура призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми відповідно до частини четвертої статті 1 Закону № 2811-ХІІ деталізована затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 «Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» (далі - Порядок № 1751).

Пунктом 10 Порядку № 1751 передбачено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Згідно з пункту 11 Порядку № 1751 для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається, зокрема:

1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред`явленням оригіналу).

Заява, зазначена у підпункті 1 цього пункту, може бути подана в електронній формі (з використанням інформаційно-комунікаційних систем, через офіційний веб-сайт Мінсоцполітики або інтегровані з ним інформаційні системи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, зокрема з використанням кваліфікованого електронного підпису) структурному підрозділу з питань соціального захисту населення. В такому разі факт народження дитини на території України підтверджується за інформацією з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, отриманою шляхом електронної взаємодії у порядку, встановленому Мінсоцполітики та Мін`юстом. У разі надходження надісланої з використанням інформаційно-комунікаційних систем заяви без кваліфікованого електронного підпису громадянина орган соціального захисту населення повідомляє заявнику, що допомога при народженні дитини призначається лише після підписання у місячний строк зазначеної заяви. У разі не підписання заяви у зазначений строк подається нова заява.

У разі коли до заяви не додані всі необхідні документи, орган соціального захисту населення повідомляє заявника, які документи мають бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше ніж протягом одного місяця з дня одержання зазначеного повідомлення, днем (місяцем) звернення за призначенням допомоги вважається день (місяць) прийняття або відправлення заяви (пункт 44 Порядку № 1751).

Жінки, які мають задеклароване (зареєстроване) місце проживання (перебування) на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

У період дії воєнного стану для призначення допомоги при народженні дитини один із батьків (опікун), який тимчасово перебуває за межами України (крім осіб, які перебувають на території держави, визнаної згідно із законом державою-окупантом та/або державою-агресором щодо України), надсилає до органу соціального захисту населення за своїм зареєстрованим (задекларованим) місцем проживання (перебування) заяву та видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що допомога при народженні дитини за своєю правовою природою призначена для покращення умов існування самої дитини. Фізична виплата коштів батькам дитини не змінює правової природи та призначення згаданої грошової допомоги.

Так, судом встановлено, що дитина позивачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водночас, з заявою про призначення допомоги ОСОБА_1 звернулася в 07.02.2024, тобто без пропуску дванадцятимісячного строку, передбаченого Законом № 2811-ХІІ.

Для всебічного, повного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи, судом витребувано в Управління соціальної політики Коломийської міської ради належним чином завірену копію рішення від 19.02.2024 за № 1/313 та документи, які були подані ОСОБА_1 для призначення державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.33-34).

Відповідно до наданих Управлінням соціальної політики Коломийської міської ради доказів, судом встановлено, що ОСОБА_1 , разом із заявою про призначення допомоги при народження дитини, подано нотаріальну копію витягу з реєстрового запису BCN № 949603 від 02.03.2023, виданого реєстратором актів цивільного стану про народження, смерті та шлюбів (Норт-Йоркшир) з апостилем (а.с.43).

Вище коментований акт перекладений з англійської мови на українську мову дипломованим перекладачем ОСОБА_5 , водночас, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новіковою А.В. 14.07.2023 засвідчено вірність копії документа з оригіналу та засвідчено справжність підпису перекладача (а.с.44-45).

Однак, рішенням від 19.02.2024 за № 1/313 позивачу відмовлено у наданні державної соціальної допомоги при народженні дитини, у зв`язку із поданням документів незавірених в установленому порядку (а.с.39).

В даному аспекті суд вказує на таке.

Згідно частини 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України.

Відповідно до частини 8 статті 94 КАС України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2709-IV документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, була підписана в Гаазі 05.10.1961 і набула чинності для України 22.12.2003.

Учасниками цієї Конвенції є також Велика Британія, що підтверджується актуальним переліком держав-учасниць Гаазької конвенції щодо засвідчення документів апостилем, який розміщений на сайті Гаазької конвенції з міжнародного приватного права (hcch.net/en/instruments/conventions/status-table/print/?cid=41).

Відповідно до статті 2 Конвенції від 05.10.1961 кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до статті 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Згідно з положеннями Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.

Отже, сам штамп апостилю підтверджує справжність підписів та печаток (штампів) у документі. Документ, який пройшов формальну процедуру проставлення апостилю, вважається дійсним.

Таким чином, всі офіційні документи, які були складені на території Великої Британії, підлягають обов`язковій легалізації шляхом проставлення апостиля.

Судом встановлено, що позивачка, звертаючись до відповідача із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини на підтвердження факту народження ОСОБА_2 , надала витяг з реєстрового запису від 02.03.2023 англійською мовою з українським перекладом, нотаріальним засвідченням та апостилем із зазначенням ПІБ посадової особи Міністерства закордонних справ, справ Співдружжності та розвитку (м. Лондон), що здійснювала реєстрацію, підписом та печаткою (а.с.44-45).

З урахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку, що іноземним органом зареєстровано факт ОСОБА_3 та надано відповідачу витяг з реєстру записів з нотаріальним перекладом та апостилем, внаслідок чого, твердження відповідача про ненадання належним чином завірених документів є безпідставними.

Серед іншого, зі змісту рішення Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації № 1/313 про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини неможливо встановити, яка саме помилка допущена при завіренні документів та в який саме спосіб необхідно завірити подані документи (а.с.39).

Відзиву на позовну заяву або додаткових пояснень відповідач не подав.

В даному випадку суд вказує, на те, що відмова у виплаті оскаржуваної грошової допомоги з будь-яких причин (як поважних і непереборних, так і неповажних, унаслідок безвідповідального чи недбалого ставлення) призводить до порушення життєвих інтересів дитини.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. І даний адміністративний позов фактично заявлений в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Зважаючи на вік, фізіологічний стан та розумові здібності дитини, це порушення стосується істотних і життєво важливих інтересів дитини як людської істоти, нездатної самостійно забезпечити дотримання власних прав.

У даній справі сам факт існування у позивача права на отримання соціальної допомоги при народженні дитини не оспорюється сторонами та передбачено діючим законодавством.

Суд вважає, що наслідки взагалі будь-якої правової поведінки чи батьків дитини чи відповідачів об`єктивно не можуть бути визнані вагомими причинами для позбавлення самої дитини потенційно належних їй грошових виплат від держави Україна, у разі належності до громадянства цієї країни.

Подібні за змістом правові висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 591/610/16-а, від 12.03.2019 у справі № 760/183158/16-а, від 06.07.2020 у справі № 265/4175/16-а.

З огляду на викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що позовні вимоги підлягають розв`язанню на користь якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Суд також вважає за необхідне наголосити, що у силу висновків постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

У тексті оскаржуваного рішення жодних доводів, суб`єкт владних повноважень не навів, внаслідок чого, суд робить висновок, що відповідачем не надано повної правової оцінки наданих позивачкою документів для призначення державної допомоги.

Крім того, не подавши відзиву на позовну заяву, відповідач фактичного не навів підстав та жодного доводу щодо правомірності прийняття такого рішення.

Суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 КАС України, а у силу частини 2 статті 77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 статті 77 КАС України у поєднанні з приписами частини 4 статті 9, абзацу 2 частини 2 статті 77, частин 3 і 4 статті 242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №817/1321/18 згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, але виключно у тому випадку, коли для прийняття цього рішення суб`єктом виконано усі визначені законом умови; застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано ініціатором усі визначені законом умови; оцінка правомірності відмови суб`єкта не може обмежуватись лише наведеними в оскаржуваному рішенні мотивами, а й повинна стосуватись вичерпності цих мотивів.

Між тим, владний суб`єкт, приймаючи спірне рішення, жодних юридично значущих факторів, у тексті правового акту індивідуальної дії не викладав.

Вказане у поєднанні із змістом оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень не створює підстав для кваліфікації стану реалізації управлінської функції суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах як виконання до настання моменту прийняття рішення усіх визначених законом умов.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне зобов`язати суб`єкта владних повноважень повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, оскільки, як вже зазначалося судом, відповідачем не надано повної правової оцінки наданих позивачкою документів для призначення державної допомоги.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню шляхом скасування рішення владного суб`єкта та зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно вирішити по суті звернення заявника з урахуванням висновків суду по даній справі, згідно з якими обставина щодо засвідчуваності документів при поданні зацікавленою особою заяви про призначення допомоги не є підставою для відмови у її призначенні.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії», внаслідок чого, надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів в повному об`ємі правомірності своїх дій.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 05.03.2024 підтвердила сплату судового збору на суму 2422,40 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціальної політики Коломийської міської ради частину сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Управління соціальної політики Коломийської міської ради від 19.02.2024 за № 1/313 про відмову у призначенні ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Управління соціальної політики Коломийської міської ради (код ЄДРПОУ 03193399, вул. В`ячеслава Чорновола, 55, м. Коломия, Івано-Франківська область, 77360) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) про призначення допомоги при народженні дитини від 07.02.2024, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціальної політики Коломийської міської ради (код ЄДРПОУ 03193399, вул. В`ячеслава Чорновола, 55, м. Коломия, Івано-Франківська область, 77360) частину судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ).

Відповідачі:

Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 20558069, вул. Франка, 3, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78200).

Управління соціальної політики Коломийської міської ради (код ЄДРПОУ 03193399, вул. В`ячеслава Чорновола, 55, м. Коломия, Івано-Франківська область, 77360).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.