Рішення

від 03.12.2024 по справі 359/10867/23

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/10867/23

Провадження № 2/359/705/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 рокуБориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :

головуючої судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Ліман А.Г.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської областіцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Державна інспекція архітектури та містобудування України ДІАМ, Пристолична сільська рада Бориспільського району Київської області про визнання права власності на самочинне будівництво, -

В С Т А Н О В И В:

01 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся доБориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, уточнивши який 27 листопада 2023 року, просив суд визнати за ним право власності на самочинно збудований житловий будинок на підставі договору суперфіцію за адресою : АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером : 3220888000:04:001:0434.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01 лютого 2018 року позивач уклав з ОСОБА_2 договір про встановлення право користування земельною ділянкою для забудови (договір суперфіцію). За умовами вказаного договору ОСОБА_2 надала, а ОСОБА_1 отримав у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0668 га, кадастровий номер 3220888000:04:001:0434, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада з цільовим призначенням : для індивідуального садівництва, з метою будівництва житлового будинку та господарських споруд. Земельна ділянка, яка є предметом даного договору, належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, серії ЯЙ № 914389 виданого 30 жовтня 2012 року Управління Держкомзему у Бориспільському районі Бориспільської районної державної адміністрації згідно розпорядження Бориспіль-ської районної державної адміністрації №3493 від 08 жовтня 2012 року. ОСОБА_2 була власником земельної ділянки загальною площею 0,1200 га з кадастровим номером : 3220888000:04:001:0339, за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада, яка в подальшому розділена на дві окремі земельні ділянки площами 0,06 га та 0,06 га. ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0668 га, у зв`язку з чим їй присвоєно кадастровий номер 3220888000:04:001:0434, цільове призначення для будівництва і обслуговування житло-вого будинку, господарських будівель і споруд у відповідності до вимог чинного законодавства.

В 2018 році на вказаній земельній ділянці позивач розпочав будівництво житлового будинку загальною площею 116,6 кв.м., житловою площею 80,1 кв.м., проте ввести його в експлуатацію та оформити правовстановлюючі документи на право власності в позасудовому порядку не може, оскільки дозвільних документів на його будівництво не отримував.

25 червня 2023 року ФОП ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 . Також, 20 грудня 2022 року судовим експертом Свістуновим І.С. надано Висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за № 1459/12-2022 щодо готовності незавершеного будівництва об`єкту нерухомого майна, який розташований за адресою : АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3220888000:04:001:0434.

Враховуючи викладене та те, що законодавство передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване майно, а також те, що єдиним способом захисту особистих майнових прав для позивача є спосіб визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, ОСОБА_1 просив задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 28 листопада 2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

Ухвалою суду від 02 квітня 2024 року замінено неналежних відповідачів Державну інспекцію архітектури та містобудування України ДІАМ та Пристоличну сільську ОТГ Бориспільського району Київської області на належного відповідача - ОСОБА_2 . Замінено третю особу ОСОБА_2 на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача : Державну інспекцію архітектури та містобудування України та Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області.

04 червня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті з викликом і повідомленням сторін.

12 листопада 2024 року від представника третьої особи Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі по тексту ДІАМ Україним) Лісова Наргіз Шохрат Кизи надійшли письмові заперечення на позов, які представник просила врахувати при постановленні рішення. Так, згідно відомостей, що містяться в Реєстрі будівельної діяльності та підтверджується витягом доданим позивачем, декларація про готовність до експлуатації об`єкта за рішенням суду - реєстраційний номер ІУ 131240227786 повернута ОСОБА_1 на доопрацювання. Відповідно пункту 21 Порядку № 461 рішення органів державного архітектурно - будівельного контролю про реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто ДІАМ України у порядку нагляду (без права реєстрації декларації) або оскаржено до суду. Рішення ДІАМ України про повернення на доопрацювання Декларації про готовність об`єкта до експлуатації за рішенням суду позивачем не оскаржувалось, а отже він погоджується з його законністю.

В свою чергу, повернення декларації про готовність до експлуатації об`єкта на доопрацювання не можна розцінювати як відмова у прийнятті в експлуатацію в розумінні висновків Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, від 04 червня 2018 року у справі № 640/13030/16-ц та від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17. Отже, законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. У такому випадку об`єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони до суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Разом з тим, позивач подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, а розгляд справи здійснити у його відсутність. Відповідач подала до суду заяву, якою позовні вимоги визнала, просила розгляд справи здійснити у її відсутність.

Також, від представника третьої особи Пристоличної сільської ради надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника за наявними в матеріалах справи документами.

Представник ДІАМ Україна в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Проте в письмових поясненнях просили розгляд справи здійснити у їх відсутність.

Зважаючи на неявку сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, повно та всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріаль-ного права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступних висновків.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2передбачено, що відповідно ст.55,124 Конституції Українита ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Устатті 13 ЦПК Українивизначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України єбудь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимогист. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка 3220888000:04:001:0339, з цільовим призначенням для індивідуального садів-ництва. Наведене підтверджується копією Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 914389 виданого 30 жовтня 2012 року управлінням Держкомзему у Бориспільському районі Бориспільської районної державної адміністрації на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 08 жовтня 2012 року №3493, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право потсійного користування землею, договорів оренди землі за № 322080001015792 (а.с.22).

Згодом вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:04:001:0339 розділено за заявою ОСОБА_2 на дві окремі земельні ділянки з площами 0,06 га та 0,06 га, та оформлено права власності на кожну земельну ділянку.

Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3220888000:04:001:0434, площею 0,0668 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада зареєстрована за ОСОБА_2 . Наведене підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта майна № 63017214 (а.с. 24).

01 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення (а.с. 53-61).

Відповідно п. 2.1 суперфіціар ОСОБА_2 надає, а суперфіціарій- ОСОБА_1 приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0668 га з кадастровим номером 3220888000:04:001:0434, яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, з метою будівництва житлового будинку та господарських споруд.

Даний договір на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68664237 від 31 липня 2023 року зареєстровано 26 липня 2023 року. Наведене підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав за № 340988014 від 31 липня 2023 року (а.с. 62)

З 2018 року позивач, на вищевказаній земельній ділянці з кадастровим номером 3220888000:04:001:0434, збудував будинок з господарськими будівлями та спорудами.

25 червня 2023 року ФОП ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт на вказане майно (а.с. 31-33).

Згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за № 1459/12-2022 від 20 грудня 2022 року встановлено, що за результатами візуально-інструментального обстеження та відповідно проведеного розрахунку, відсоток готовності незавершеного будівництва об`єкта нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3220888000:04:001:0434, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату проведення дослідження становить : 70 %. Станом на 01 травня 2020 року незавершений будівництвом об`єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3220888000:04:001:0434 за адресою: АДРЕСА_1 , вже існував (а.с. 38-49).

27 лютого 2024 року ОСОБА_4 звернувся до Державної інспекції архітектури та містобудування України з декларацію про готовність до експлуатації самочинного збудованого об`єкта.За проектною документацією найменування об`єкта будівництва - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (а.с. 135-141).

Листом Державної інспекції архітектури та містобудування України від 24 січня 2024 року ОСОБА_1 повернуто декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, у зв`язку з неподанням документів у повному обсязі, а саме : відсутній звіт технічного обстеження господарських будівель та споруд, щодо можливості надійної та безпечної експлуатації. У зв`язку з цим подану декларацію було повернуто позивачу на доопрацювання для усунення виявлених зауважень та її оформлення згідно з установленими вимогами (а.с. 133-141).

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користувач-тися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1ст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 2ст. 331 ЦК України).

За змістомст. 375 ЦК Українивласник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюютьсястаттею 376 цього Кодексу.

Згідно ч. 1-3ст. 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 331ЦК України правовласності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення ч. 2ст. 331 ЦК Українислід розуміти у системному зв`язку з положен-нямист. 182 ЦК Українищодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно ч. 1ст. 376 ЦК Українисамочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме якщо :1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже,наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1ст. 376 ЦК Україниознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно вимогст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність»будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеномуЗаконом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями27,29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт(статті34,37цьогоЗакону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п. 5 ч. 5ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормамиЦК Україничи іншими нормативними актами, не передбачено.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159 цс 15 та від 02 грудня 2015 рокуу справі № 6-1328 цс 15, підстав відступати від яких суд не вбачає.

Згідно ч. 4ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зміст положеньстатті 376 ЦК Українипідтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Судувід 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445 цс 19).

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема : чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право (пункт 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року за № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва»). Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу на відсутність належних і допустимих доказів щодо дотримання позивачем визначеної законом процедури введення в експлуатацію новоствореного нерухомого майна та порядку проведення державної реєстрації і оформлення права власності на нього, оскільки ОСОБА_1 здійснено самочинне будівництво житлового будинку на земельній ділянці з цільовим призначення для індивідуального садівництва, тобто відведеній ОСОБА_2 не під забудову. В свою чергу матеріали справи не містять доказів зміни цільового призначення цієї земельної ділянки. Крім того, вказане самочинне будівництво здійснено позивачем без затвердження у встановленому законом порядку проектної документації. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно положень закону уповноважені здійснювати реєстрацію права власностіна нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Відтак, з наданих суду доказів вбачається, що Державною інспекцією архітектури та містобудування України не проводилися перевірки дотримання вимог законодавства щодо зведеного домоволодіння, розташованого за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада.

Крім того, питання введення в експлуатацію самочинного будівництва за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада, по сутті уповно-важеними органами не вирішувалося. ОСОБА_1 не надав доказів на спростування вказаних обставин.

Разом з тим, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за наявності відомостей про те, що порушене питання вже було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Судом встановлено, що листом Державної інспекції архітектури та містобудування Українивід 24 січня 2024 року ОСОБА_1 повернуто декларацію про готовність до експлуатації об`єкта на доопрацювання. Дане рішення позивачем не оскаржувалось, а відтак є чинним (а.с. 133-138).

Суд звертає увагу та те, що рішення про повернення на доопрацювання декларації не є рішенням про відмову у прийнятті об`єкта в експлуатацію, що узгоджується з судовою практикою, наведеною у постановах Верховного суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-159цс15, від 04 червня 2018 року у справі № 640/13030/16ц, від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17.

Цільове призначення земельної ділянки загальною площею 0,0668 га з кадастровим номером 3220888000:04:001:0434, розташованої за адресою: Київська область, Бориспіль-ський район, Щасливська сільська рада, визначено для індивідуального садівництва. Доказів зміни цільового призначення земельної ділянки позивачем до суду не надано. Крім того, в разі зміни цільового призначення воно не може бути правовою підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на об`єкт самочинного будівництва на підставі рішення суду, оскільки ним побудований об`єкт нерухомого майна, без відповідних дозвільних документів та його не введено в експлуатацію.

Також,у пункті15постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК України). У зв`язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 16 грудня 2015 року в справі №6-2710цс15, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності особі із дотриманням будівельних норм. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року №6-388цс15, від 27 травня 2015 року №6-159цс15.

У частині 3 ст. 331 ЦК України визначено, що особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), до завершення будівництва (створення майна).

Так, до реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва. Верховний Суд у постанові від 21 березня 2019 року у справі № 909/175/18 зазначив, що це правило застосовується лише «при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва».

Зважаючи на вказане слід також звернути увагу на те, що згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за № 1459/12-2022 від 20 грудня 2022 року відсоток готовності незавершеного будівництва об`єкта нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3220888000:04: 001:0434, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату проведення дослідження становить : 70 %. Тобто, будівництво даного домоволодіння наразі не завершено.

Крім того, даним висновком експерта не досліджувалось питання та не встановлено, що зведений будинок відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним нормам. ДІАМ України також не здійснювало перевірку дотримання цих норм ОСОБА_1 під час здійснення зведення будинку. Доказів протилежного суду не надано. Відтак суд також позбавлений можливості перевірити чи не порушені будівельні норми та правила позивачем.

Згідно з положеннями ст. ст.12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підсумовуючи викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною 1 та п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно ч.1 та п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Іншім судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в задоволенні позову на позивача.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову, понесені ОСОБА_1 судові витрати не підлягають стягненню з відповідача на його користь.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст.10 -12, 76-82, 133,141,223, 247, 259-265, 268,353-354ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Державна інспекція архітектури та містобудування України ДІАМ, Пристолична сільська рада Бориспільського району Київської області про визнання права власності на самочинне будівництво відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 03 грудня 2024 року.

Суддя Л.В. Яковлєва