Ухвала

від 04.12.2024 по справі 280/2417/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа №280/2417/24

адміністративне провадження № К/990/44490/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ" до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 010356 від 20 лютого 2024 року, прийняту Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20 лютого 2024 року № ПШ 010356.

20 листопада 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій скаржник просив скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року відкрито провадження у справі № 140/24130/23 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки із зазначенням, одночасно, належного їх обґрунтування у поєднанні з обставинами справи.

На обґрунтування загальних підстав скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права та застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21.

Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що 01 січня 2021 року між ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» та ТОВ «УКРАВТОЛОГІСТИКА» було укладено договір № МД-78 від 01 січня 2021 року про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування. Перевезення вантажу 26 грудня 2023 року здійснювалось на підставі заявки замовника перевезення - ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом та транспортно-експедиційного обслуговування від 08 листопада 2022 року, яка містить відомості про транспортний засіб та водія.

На виконання зазначеного Договору, з метою організації перевезення ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ» залучило на договірній основі перевізника ТОВ «УКРАВТОЛОГІСТИКА», який власне і здійснив перевезення згідно укладеного Договору про надання послуг з перевезення вантажу та транспортно-експедиційного обслуговування МД-78 від 01 січня 2021 року, за умовами якого ТОВ «УКРАВТОЛОГІСТИКА» зобов`язується на підставі заявки ТОВ «МЕТІНВЕСТ- ШІППІНГ» доставити автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж та видати його уповноваженій особі на одержання вантажу.

В акті від 26 грудня 2023 року № 012166 зазначено, що транспортний засіб MAN державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом державний номерний знак НОМЕР_2 , водієм якого в той момент був ОСОБА_1 , належить ТОВ «ОЛЛ ТРАНС СЕРВІС».

Урахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20, суди попередніх інстанцій зауважили, що з огляду на розбіжності в зазначенні автомобільного перевізника відповідач під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен був з`ясувати достовірні відомості про фактичного перевізника на підставі належних та достатніх доказів.

Водночас скаржник посилаючись на постанову від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21 не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою.

Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Однак скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного пповадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.

Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.

З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.

Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанції обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ" до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов