Постанова

від 04.12.2024 по справі 520/11949/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 р. Справа № 520/11949/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація Луганщини" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2024, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., м. Харків, повний текст складено 09.09.24 по справі № 520/11949/24

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація Луганщини"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пеню,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, звернувся до суду з позовом, в якому просив: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ ЛУГАНЩИНИ" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню у розмірі 41925,61 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 задоволено позщов.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ ЛУГАНЩИНИ" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню у розмірі 41925 гривень 61 копійок.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що у межах спірних правовідносин позивач не має права на стягнення адміністративно-господарських санкцій, так як поданню даного адміністративного позову мала передувати перевірка апелянта органом Держпраці. Також зазначає, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становив не 5 осіб, а 1 особу, і цей норматив відповідачем виконано.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 28.02.2024 територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем, затвердженим згідно Порядку, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 120 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 1 особа: норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) - 5 особи.

Згідно листа Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості від 22.02.2024 встановлено, що відповідачем протягом 2023 року не подавалась інформація про наявність вільних місць для осіб з інвалідністю за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансі)" (з позначкою особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Відповідно до розрахунку наданого позивачем, нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у загальному розмірі 41925,61 грн., за стягненням якої позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не подавався звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на протязі 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії, під час розгляду справи відповідачем не доведено виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, суд дійшов висновку про те, що відповідач не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1-2, 4 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Закон України від 21.03.1991 № 875-XII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Згідно із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення).

Таким чином ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначені підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22, від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067-VI (далі по тексту - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 р. № 827-22 затверджено форму звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (в подальшому Порядок № 827-22).

Пунктом 1.5 Порядку № 872-22 встановлено, що форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно із п. 1.7 Порядку № 872-22, актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.

Колегія суддів зауважує, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 року по справі №120/4975/22.

Відповідно до ст. 20 Закону України № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте інвалідом.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.04.2019 р. № 310 затверджені: Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що надійшли до державного бюджету; Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування.

Таким чином, роботодавець зобов`язаний укладати трудовий договір з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості та виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію; - звітувати про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України № 875-ХІІ, затвердженими постановою КМУ від 31.01.2007р. №70 підзаконними нормативно-правовими актами та Порядком № 872-22; - у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

Механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" регламентовано Порядком проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70 (далі за текстом - Порядок №70).

Відповідно до п. 16 Порядку № 70, у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.

Пунктом 17 вказаного Порядку № 70 визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2023 р. № 553 Порядок від 31.01.2007 р. № 70, яким було врегульовано питання подачі роботодавцями звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, втратив чинність.

Таким чином припинено обов`язок подання роботодавцями до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ) та встановлено механізм, за яким відповідну інформацію щодо створення суб`єктами господарювання робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує від Пенсійного фонду України.

У постанові від 21.11.2022 р. по справі № 400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраці та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Після затвердження Постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 05.06.2019 р. Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю та внесення змін до статті 19 Закону № 875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Законом України від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не передбачений обов`язок роботодавця не самостійного пошуку працівників - осіб з інвалідністю, а Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи.

Тобто, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом України від 21.03.1991 р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу, субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказами створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є: наказ роботодавця про стосовно створення відповідного робочого місця та звіт форми № 3-ПН.

Згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Запроваджена ч. 1 ст. 20 Закону України від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме це діяння у формі бездіяльність призводить до позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю), або (2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (а саме: безпідставна відмова у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості).

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем обов`язків, відповідно до Закону України від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» можуть бути: розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Таким чином, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові від 03.08.2023р. у справі №120/4975/22.

Колегією суддів встановлено, що до штатної чисельності працівників ТОВ "Фармація Луганщини" протягом 2023 року не входили працівники особи з інвалідністю. Інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН в матеріалами справи також відсутні.

Варто зауважити, що відповідно до ч. 1, абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не подано доказів направлення центром зайнятості для працевлаштування на підприємстві відповідача осіб з інвалідністю, яким відповідач відмовив у працевлаштуванні.

Також, позивачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не подано доказів, що до або після формування розрахунку Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надало до територіального органу Держпраці вказану інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

Також, нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Вказані обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.

Стосовно посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 14.02.2018 по справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 по справі № 807/612/16, від 21.09.2018 по справі № 817/650/17 та від 20.05.2019 по справі № 820/1889/17, то колегія суддів перевіривши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що рішення суду не суперечить правовим висновкам Верховного Суду.

Так, у зазначених справах, Верховний суд наголошував, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Натомість позивачем в апеляційній скарзі не обґрунтовано, в чому полягає суперечність висновкам Верховного Суду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мали значення для правильного вирішення справи та дійшов помилкових висновків про задоволення позову, а тому рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови про відмови у задоволенні позову

Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація Луганщини" - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 по справі № 520/11949/24 - скасувати.

Прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - відмовити.

Стягнути за рахунок Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 14070760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармація Луганщини" (код ЄДРПОУ 43647488) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633, 60 грн. (три тисячі шістсот тридцять три) 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва