Рішення

від 28.11.2024 по справі 462/6940/24

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/6940/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2024 рокуЗалізничний районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Кирилюка А. І.,

за участю секретаря судового засідання Алекберової Я.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицького районного суду міста Львова, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

Позовні вимоги.

ОСОБА_1 , 02.09.2024 року (вх.№ 20051) звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовною заявою, у якій просить стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь позивача кошти в сумі 1000049 грн 00 коп. з яких: 49 грн 00 коп. сума матеріальної шкоди та 1000000 грн 00 коп. сума моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій Галицького районного суду м. Львова шляхом постановлення незаконної ухвали від 25.06.2021 року по справі № 461/5246/21 та не направлення даної ухвали на адресу позивача у строки встановлені КПК України, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ним було направлено на адресу Галицького районного суду м. Львова скаргу на бездіяльність Львівської обласної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25.06.2021 року по справі № 461/5246/21 скаржнику було відмовлено у задоволенні скарги.

Позивач зазначає, що така ухвала є незаконною тому, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме ст. 8, 22, 55, 129, 129-1, 152-2 Конституції України, ст. 1, 2, 55, 56, 214, 533 КПК України.

За його його думкою, слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова в порушення присяги, в своїй ухвалі в обґрунтуванні своїх покликань не оцінив всіх доказів наданих скаржником і дана скарга була вирішене відповідно до його внутрішнього переконання, а не ґрунтувалась на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Позивачем зазначено, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 04.02.2022 року у справі №461/5246/21 було скасовано ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 25.06.2021 року, зроблено висновок про те, що слідчий суддя, за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 не міг зробити висновок про наявність чи відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР за його заявою, оскільки не перевірив результати розгляду його заяви, та призначено новий розгляд скарги відповідно до глави 26 КПК України.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2022 року по справі № 462/5246/21 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Позивач, також посилається на те, що існує ще одне судове рішення, а саме ухвала Печерського районного суду м. Києва від 06.09.2021 року по справі № 757/31580/21-к згідно якої скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора щодо невнесення відомостей в Єдиний реєстр досудового розслідування за заявою ОСОБА_1 від 27.05.2021 року було задоволено та зобов`язано уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора внести відомості в Єдиний реєстр досудового розслідування про кримінальне правопорушення.

З огляду на зазначене та грубе порушення норм законодавства посадовими особами Галицького районного суду м. Львова, в результаті чого позивач не зміг у короткий термін захистити свої права, просить позов задовольнити у повному обсязі оскільки ст. 56 Конституції України позивачу гарантоване право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень.

Рух справи в суді.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Кирилюка А. І. (а.с. 30).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.09.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку загального позовного провадження. З метою виконання вимог ч. 1 ст. 189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі (а.с. 31-32).

20.09.2024 року до Залізничного районного суду м. Львова надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 від уповноваженого представника відповідача Держави України в особі Державної казначейської служби Стегнія А. В., (вх. № 21280),у якомувідповідач проситьвідмовити позивачуу задоволеніпозовних вимог уповному обсязі (а.с. 39-58).

Представник відповідача посилається на те, що Казначейство не є належним відповідачем, оскільки, воно не було учасником спірних правовідносин, прав та законних інтересів Позивача не порушувало та не володіє будь-яким відомостями щодо підстав та предмета позову, відтак не може надати суду будь-які докази, що стосуються справи, а також зазначає, що належним відповідачами у даній справі є Держава в особі органів якими Позивачу на його думку була заподіяна шкода і аж ніяк не Казначейство.

Також представникпозивача,посилається нате що заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя. Таким чином, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом по суті, переглядом судових рішень у передбачених процесуальним законом порядку і їх виконання, нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено. Суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).

Відповідно до статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд.

Обов`язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої посадовою чи службовою особою державного органу є визнання дій (бездіяльності) такої особи державного органу незаконними, тобто необхідна наявність процесуального документа (рішення суду, постанова вищестоящого органу тощо), який набрав законної сили та визначає такі дії саме незаконними.

Представник відповідача також зазначає, що на даний момент дії/бездіяльність посадових осіб органу державної влади не визнано незаконними, а тому - відсутні будь-які правові підстави для відшкодування шкоди.

Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Зазначені вимоги Позивачем не дотримано, відтак відсутні підстави для задоволення його позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у визначеному ними розмірі.

25.09.2024року доЗалізничного районногосуду м.Львова (вх.№ 21675) надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_1 (а.с. 65-71).

Позивач у відповіді на відзив вказує, що інформація, яку відповідач подає у відзиві не відповідає дійсності, оскільки позивач довів наявність факту заподіяної йому моральної шкоди відповідачем, що підтверджено Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04.02.2024 року у справі №461/5246/21.

Також позивач зазначає, що він вказав за яких обставин та якими діями моральна шкода була завдана, та довів це шляхом подання відповідних доказів, які містяться у позовній заяві.

Ухвалою Залізничногорайонного судум.Львова від04.06.2024року закритопідготовче провадження,справу призначенодо судовогорозгляду посуті,в задоволенніклопотання позивачащодо вирішенняпитання прозвернення доКонституційного судуУкраїни відмовлено (а.с. 194-195).

Позиція сторін по справі.

Учасникиу судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно ч. 1ст. 223 ЦПК Українинеявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, оскільки у матеріалах справи є достатньо необхідних доказів про права та обов`язки сторін, їх взаємовідносини для ухвалення судом законного та об`єктивного рішення.

За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено у порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи за позовом, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Згідно заявипро вчиненнякримінального правопорушеннявід 27.05.2021року ОСОБА_1 звернувся доГенеральної прокуратуриУкраїни уякій просиввнести відомостідо Єдиногодержавного реєструдосудового розслідуваннявідносно суддіСокальського районногосуду Львівськоїобласті АдамовичаМ.Я.за кримінальнеправопорушення передбачене ст.382КК України (а.с. 10-14).

Копією скарги від 17.06.2021 року підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова у якій просив визнати протиправними дії Львівської обласної прокуратури, щодо невнесення відомостей до Єдиного державногореєстру досудовогорозслідування тазобов`язати Львівськуобласну прокуратуравнести відповіднівідомості зайого заявоюпро вчиненнякримінального правопорушеннявід 27.05.2021року. (а.с. 15-19).

28.12.2021року ОСОБА_1 звернувся доГалицького районногосуду м.Львова зпроханням направитина йогоадресу копіюсудового рішенняза йогоскаргою від17.06.2021року. (а.с. 20).

04.01.2022року назапит ОСОБА_1 було надісланокопію ухваливід 25.06.2021року усправі №461/5246/21. (а.с. 21).

Копією ухвали Галицького районного суду м. Львова від 25.06.2021 року у справі №461/5246/21 було відмовлено у задоволені скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Львівської обласної прокуратури (а.с. 22-23).

Згідно ухвали Львівського апеляційного суду від 04.02.2022 року у справі №461/5246/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано ухвалу слідчого суддя від 25.06.2021 року та направлено справу в Галицький районний суд м. Львова на новий розгляд (а.с. 25-26).

Відповідно до копії ухвали Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2022 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано уповноваженого на розгляд заяв про вчинення кримінального правопорушення службових осіб Львівської обласної прокуратури розглянути заяву ОСОБА_1 ,. про вчинення кримінального правопорушення від 27.05.2021 року та повідомити заявника про результати її розгляду (а.с. 27-28)

Застосоване судом законодавство при розгляді справи.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1166, 1167, 1173 ЦК України. Доведення факту наявності шкоди та її розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і шкодою покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а шкода є наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно із частиною першою, пунктами 2, 4 частини другої, частиною третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

За висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 та ч. 1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Відповідно до ст. 11 ЦК України дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у ст. 16 Цивільного кодексу України.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Підсумки.

В данній справі позивачем не доведена підставність заявлених ним позовних вимог. Як убачається із матеріалів справи, суддею Галицького районного суду була винесена ухвала від 25.06.2021рокупро відмову у задоволені скарги ОСОБА_1 , яка в подальшому була скасована ухвалою Львівського апеляційного суду від 04.02.2022 року.

В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт неправомірних дій Галицького районного суду, позивачем не було подано доказів, які визначають наявність моральної шкоди які підтверджують його страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру та не підтверджено причинний зв`язок між моральною шкодою та наявними судовими рішеннями в його справі.

Стосовно заявленої позовної вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди, суд зазначає, що витрати позивача, які він поніс у зв`язку з отриманням послуг поштової організації для направлення у суд заяви про видачу копії ухвали не є збитками, що можуть бути відшкодовані у порядку статей 1166, 1173 ЦК України. Питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. (Постанова ВП ВС від 21 листопада 2018 року, справа № 462/6473/16-ц).

Враховуючи вищенаведене, суд не знаходить підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Суд зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv.Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Положеннями п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Враховуючи наведене, дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов висновку що слід відмовити у задоволені позову.

На підставі наведеного та керуючись ст. 2, 4,12,13,81, 89, 141,264,265, 268, 274, 275 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Галицького районного суду міста Львова, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Галицький районний суд м. Львова (Код ЄДРПОУ: 37444255, адреса реєстрації: 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2);

Відповідач: Держава Українив особіДержавної казначейськоїслужби України (Код ЄДРПОУ: 37567646, адреса реєстрації: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6);

Повний текст рішення складено 05.12.2024

Суддя (підпис). З оригіналом згідно.

Суддя: