Постанова

від 07.11.2024 по справі 522/2829/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/999/24

Справа № 522/2829/20

Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 522/2829/20

Номер провадження: 22-ц/813/999/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участі секретаря судового засідання Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ,

-відповідачі 1) ОСОБА_2 , 2) Державне підприємство «Агенція з державної реєстрації»,

- треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору 1) ОСОБА_3 , 2) ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Агенція з державної реєстрації», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування реєстраційного запису про право власності, за апеляційною скаргою адвоката Переходова Миколи Віталійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Донцова Д.Ю. 26 жовтня 2022 року, повний текст рішення складений 04 листопада 2022 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_5 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить скасувати реєстраційний запис про право власності - 32766317, дата та час державної реєстрації - 06.08.2019 року, державного реєстратора Державного підприємства «Агенція з державної реєстрації» Одеської області Дунай Христини Богданівни про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/1 квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1891331851101.

ОСОБА_5 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 16.05.2006 року між ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсоцбанк» було укладено договір кредиту №2006/13-2.06/462, в забезпечення якого між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсоцбанк» було укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 .

08.02.2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсоцбанк» укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 був зобов`язаний відповідати перед банком у повному обсязі, солідарно за виконання зобов`язань ОСОБА_3 по сплаті кредиту.

25.02.2008 року між ОСОБА_4 та АКІБ «Укрсоцбанк» укладено договір уступки права вимоги №06-09/339, за умовами якого до ОСОБА_4 перейшли всі права кредитора за кредитним договором №2006/13-2.06/462 від 16.05.2006 року.

06.08.2019 року реєстратором Державного підприємства «Агенція з державної реєстрації» Дунай Х.Б. до державного реєстру було внесено запис про право власності №32766317, яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Процедуру реєстрації було вчинено у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Вказану реєстрацію, як на думку позивача, було проведено незаконно, з порушенням приписів Закону України «Про іпотеку»: - ОСОБА_4 не набув прав іпотекодержателя, оскільки не зареєстрував відповідні зміни у відповідному реєстрі; - порушено процедуру позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Рекомендоване повідомлення про вручення письмової вимоги про усунення порушень містить ознаки підроблення, воно не містить підпису про отримання (Т. 1, а. с. 1 7).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Приморськогорайонного судум.Одеси від26.10.2022року відмовленоу задоволеннівищевказаного позову ОСОБА_5 ..

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що закон не передбачає такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Належним способом захисту є - скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (Т. 3, а. с. 108 114).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Переходов М.В., діючий від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.10.2022 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на письмові пояснення представника позивача щодо належного способу захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора. У зв`язку із тим, що підготовче судове провадження було закрито сторона позивача була позбавлена можливості змінити підстави позову. Таким чином, скасування запису про державну реєстрацію права власності буде відповідати меті поданого позову, проте задля забезпечення правової визначеності та з урахуванням приписів ст. 5 ЦПК України та принципу суд знає закони, суд вправі захистити права позивача способом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, так як на момент винесення рішення по справі саме такий спосіб захисту визначено законодавством (Т. 3, а. с. 119 123).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

02.12.2022 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею-доповідачем було обрано суддю Орловську Н.В..

Ухвалою Одеськогоапеляційного судувід 19.12.2022року відкритоапеляційне провадженняу справі (Т. 3, а. с. 136 136 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.01.2023 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справа була призначена до розгляду та перебувала у провадженні суду (Т. 3, а. с. 143).

02.02.2023 року від адвоката Журик Т.В., діючої від імені ОСОБА_6 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (Т. 3, а. с. 165 167).

На підставі дострокового закінчення відрядження судді Херсонського апеляційного суду Орловської Н.В., згідно з рішенням Вищої ради правосуддя №567/0/15-23 від 30 травня 2023 року (зі змінами, відповідно до рішення № 572/0/15-23 від 31 травня 2023 року), на підставі пункту 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

15.06.2023 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею-доповідачем було обрано суддю Стахову Н.В..

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.07.2023 року справу прийнято до провадження судді Стахової Н.В. (Т. 4, а. с. 8 8 зворотна сторона).

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 20.08.2024 року №2518/0/15/-24 суддю ОСОБА_7 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.

На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.09.2024 року вказану цивільну справу прийнято до провадження іншої колегії суддів та призначено до судового розгляду (Т. 4, а. с. 74 74 зворотна сторона).

У судовому засіданні адвокат Переходов М.В., діючий від імені ОСОБА_1 , підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Адвокат Журик Т.В., діюча від імені ОСОБА_4 , заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Переходова М.В., діючого від імені ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

16.05.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту №2006/13-2.06/462, відповідно до якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 195 000 доларів США, зі сплатою - 12,2% річних та з встановленим порядком погашення суми основної заборгованості. Кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту є - 15 травня 2023 року.

16.05.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець), яка є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_3 (позичальник) за договором кредиту №2006/13-2.06/462 від 16.05.2006 року, укладено іпотечний договір, який зареєстровано в реєстрі за №1406, посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу Луняченко Н.В.. Відповідно до Іпотечного договору від 16.05.2006 року іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов`язання наступне нерухоме майно - двокімнатну квартиру, загальною площею - 81,8 кв. м., житловою площею - 28,6 кв. м., що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 , та належить іпотекодавцю на праві приватної власності.

22.05.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, який зареєстровано в реєстрі за №1633, посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу Луняченко Н.В.. Відповідно до Іпотечного договору від 22.05.2006 року іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту №2006/13-2.06/462 від 16.05.2006 року нерухоме майно - двокімнатну квартиру, загальною площею - 100,1 кв. м., житловою площею - 49,9 кв. м., що знаходиться за адресою - АДРЕСА_3 , та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 16.05.2006 року.

З позовної заяви вбачається та не заперечуються учасниками справи, що 08.02.2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсоцбанк» укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 був зобов`язаний перед банком в повному обсязі, солідарно відповідати за виконання зобов`язань ОСОБА_3 по сплаті кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту №2006/13-2.06/462 від 16.05.2006 року.

Як вбачається із листа Одеської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» від 26.02.2008 року, заборгованість ОСОБА_3 за договором кредиту №2006/13-2.06/462 від 16.05.2006 року була погашена його поручителем - ОСОБА_4 на підставі договору поруки №06-09/205 від 08.02.2008 року, у зв`язку з чим АКБ «Укрсоцбанк» не має до ОСОБА_3 майнових претензій.

25.02.2008 року між ОСОБА_4 та АКІБ «Укрсоцбанк» укладено договір уступки вимоги №06-09/339, за умовами якого до ОСОБА_4 перейшли всі права кредитора за кредитним договором №2006/13-2.06/462 від 16.05.2006 року.

Після чого ОСОБА_4 намагався у судовому порядку набути право власності на предмет іпотеки, а саме на - квартиру, що знаходиться за адресою:- АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим звернувся до Приморського районного суду м.Одеси із позовною заявою про визнання права власності в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку».

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 20.01.2017 року (справа №2-823/11) задоволено частково позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про визнання угоди дійсною та визнання права власності, за участі третьої особи Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк». Визнано за ОСОБА_4 , в рахунок задоволення вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором, право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним 16 травня 2006 року між АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_8 , посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Н.В. Луняченко, в реєстрі за № 1406. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15.08.2018 року (справа №2-823/11, провадження №61-2643св18) вищевказане заочне рішення та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року скасовано.У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, третя особа публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання угоди дійсною та визнання права власності відмовлено.

21.06.2019 року ОСОБА_2 було відправлено поштою письмову вимогу ОСОБА_1 про усунення порушення, рекомендоване повідомлення №6502613472972, здійсненого Укрпоштою.

09.08.2019 року державним реєстратором Дунай Христиною Богданівною було прийняте рішення №48181952 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 .

Підставою для проведення відповідної реєстрації стали: - рекомендоване повідомлення серії та номер 6502613472972 від 26.06.2019 року, видавник Укрпошта; - іпотечний договір №1406 від 16.05.2006 року, видавник Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В.; - вимога про усунення порушень від 15.06.2019 року, видавник ОСОБА_2 .

Відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої від 04.12.2020 року, квартира за адресою - АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно доположень ч.3ст.12,ч.1ст.81ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Як встановлено матеріалами справи, 16 травня 2006 року ОСОБА_3 уклав з АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» договір кредиту № 2006/13-2.06/462 та отримав кошти у розмірі - 195 000,00 доларів США для придбання нерухомого майна двокімнатної квартири, загальною площею - 100,1 кв. м., розташованої за адресою - АДРЕСА_3 .

На забезпечення виконання умов договору кредиту від 16 травня 2006 року № 2006/13-2.06/462 вищевказану квартиру передано в іпотеку АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», згідно з іпотечним договоромвід 22 травня 2006 року, укладеним між банком та ОСОБА_3 ..

Відповідно до п. 1.1. цього іпотечного договору ОСОБА_1 мати ОСОБА_3 передала в іпотеку банку, у якості забезпечення виконання ОСОБА_3 умов договору кредиту від 16 травня 2006 року № 2006/13-2.06/462, двокімнатну квартиру, загальною площею - 81,80 кв. м., розташовану за адресою - АДРЕСА_2 , що належить їй на праві власності.

У лютому 2008 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 і, посилаючись на тимчасові фінансові труднощі, просив надати йому допомогу у перекредитуванні у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору.

08 лютого 2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 був зобов`язаний перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту від 16 травня 2006 року № 2006/13-2.06/462.

Відповідно до листа від 01 грудня 2014 року № 02.506-37/85-3687 заборгованість ОСОБА_3 перед банком за договором кредиту погашена у повному обсязі його поручителем - ОСОБА_4 ..

25 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір уступки вимоги № 06-09/339, згідно з умовами якого до останнього перейшли усі права кредитора за кредитним договором від 16 травня 2006 року № 2006/13-2.06/462.

Згідно довідки АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» від 01 лютого 2010 року, ОСОБА_4 сплатив заборгованість за вказаним договором у повному обсязі 26 лютого 2008 року на підставі договору порукивід 08 лютого 2008 року № 06-09/2005.

Відповідно до пункту 4.2 іпотечного договору (з майновим поручителем) від 16 травня 2006 року (далі договір) у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а вразі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: 4.5.1 на підставі рішення суду; 4.5.2 на підставі виконавчого напису нотаріуса; 4.5.3 шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» і ін.

Після чого ОСОБА_4 намагався у судовому порядку набути право власності на предмет іпотеки, а саме на - квартиру, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим звернувся до Приморського районного суду м.Одеси із позовною заявою про визнання права власності в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку».

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.01.2017 року (справа №2-823/11) задоволено частково позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про визнання угоди дійсною та визнання права власності, за участі третьої особи Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк». Визнано за ОСОБА_4 , в рахунок задоволення вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором, право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним 16 травня 2006 року між АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_8 , посвідченим приватним нотаріусом ОМНО Н.В. Луняченко, в реєстрі за № 1406. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15.08.2018 року (справа №2-823/11, провадження №61-2643св18) вищевказане заочне рішення та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року скасовано.У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, третя особа публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання угоди дійсною та визнання права власності відмовлено.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладенийодночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Із матеріалів реєстраційної справи вбачається, 21.06.2019 року ОСОБА_2 було відправлено поштою письмову вимогу ОСОБА_1 про усунення порушення, рекомендоване повідомлення №6502613472972, здійсненого Укрпоштою.

З вимоги про усунення порушення вбачається, що ОСОБА_2 вказала, що остання є новим кредитором, яка прийняла права вимоги за кредитним договором №2006/13-2.06/462 від 16.05.2006 року та за Договором іпотеки, посвідченим 16.05.2006 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В. за реєстровим №1406.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того що ОСОБА_2 набула прав іпотекодержателя за вищевказаними договорами, оскільки матеріали справи на підтвердження вказаних обставин не містять жодних доказів.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Завершенням позасудового врегулювання спору є державна реєстрація прав власності на предмет іпотеки, що виступає забезпеченням за основним зобов`язанням за іпотекодержателем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 року № 1127 (із змінами) передбачено, що для державної реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі договору іпотеки подається засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогупро усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, з відміткою про вручення адресату.

Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 р. (в редакції, яка була чинною на час прийняття рішення державного реєстратора), визначено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»та статті 37Закону України «Про іпотеку»порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Оскільки матеріалами справи не підтверджено, що до ОСОБА_2 перейшли права іпотекодержателя, остання не могла набути право власності на спірне майно. Рішення про державну реєстрацію права власності без надання доказів про перехід прав іпотекодержателя є неправомірним.

Таким чином,колегія суддівдійшла висновку,щонаявні підстави для скасування оспорюваної державної реєстрації права власності на іпотечне нерухоме майно за ОСОБА_2 , оскільки останньою не підтверджено прав іпотекодержателя.

Відповідно до частини третьоїстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Щодо вимог позивача до державного реєстратора, колегія суддів виходить з наступного.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та банком. Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені обставини справи підтверджують, що спір виник між позивачем як іпотекодавцем та ОСОБА_2 особою, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру. Томудержавний реєстратор Державного підприємства «Агенція з державної реєстрації» єненалежним відповідачем у справі і в зв`язку з ц им у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до нього,необхідно відмовити.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про неналежний спосіб захисту.

Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia», який полягає

в тому, що: суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору («da mihi factum», «dabo tibi jus»).

Тобто з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19)).

У пункті 86 постанови від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18) та інших звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19 (провадження №61-9418св20), від 03 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц (провадження № 61-5270св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц (провадження № 61-18491св20); від 18 вересня 2023 року у справі №363/2337/19 (провадження №61-6787сво21); від 06 липня 2023 року у справі №462/4050/19 (провадження №61-4818св23) та інших.

Отже, правомірним та ефективним способом захисту права позивача, з урахуванням змін, внесених до Закону, є - скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав чи скасування державної реєстрації прав.

Висновки зарезультатами розглядуапеляційної скарги,з посиланнямна нормипроцесуального права,якими керувавсясуд апеляційноїінстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Переходова Миколи Віталійовича, діючого від імені ОСОБА_1 ,є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вищезазначених позовних вимог за вищевказаного обґрунтування.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1618794359.1 від 17.02.2020 року (Т. 1, а.с. 60)

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 1261,20 грн, що підтверджується квитанцією №1693-3196-7127-9955 від 28.11.2022 року (Т. 3, а.с. 124)

На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 грн..

Порядок та строк касаційного оскарження

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Переходова Миколи Віталійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 26 жовтня 2022 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Агенція з державної реєстрації», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування реєстраційного запису про право власності задовольнити частково.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Державного підприємства «Агенція з державної реєстрації» Одеської області Дунай Христини Богданівни, індексний номер 48181952 від 09.08.2019 року, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1891331851101, за ОСОБА_2 .

В задоволенні вимог до державного реєстратора відмовити.

Здійснити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 04 грудня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе