Рішення

від 05.12.2024 по справі 160/13036/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року Справа № 160/13036/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15.01.2024 року за №047150025174 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з період роботи з 07.07.1983 року по 30.06.2000 р в Залізничній клінічній лікарні на ст.Донецьк (код ЄДРПОУ 01112161);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення із врахуванням висновків суду по даній справі.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, при цьому рішенням відповідача було відмолено у призначенні пенсії за віком, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж та за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 07.07.1983 року по 30.06.2000 року оскільки заявниця працювала в Дорожній лікарні на станції Донецьк, а згідно печатки при звільненні з роботи 05.10.2001 року та індивідуальних відомостей про застраховану особу значиться Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями, відсутня інформація про перейменування даного підприємства (стаж зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.07.2000). Позивач вважає рішення відповідача від 15.01.2024 року за №047150025174 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки наявність у трудовій книжці, як в основному документі, що підтверджує трудовий стаж, запису про відповідну роботу є належним підтвердженням стажу та не потребує додаткових документів для його підтвердження. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи №160/13036/24 передані на розгляд судді Юхно І.В.

01.07.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позов без руху через невідповідність вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання до суду: - уточненого адміністративного позову з уточненими позовними вимогами відповідно до вимог КАС України із , який містить місце проживання чи перебування позивача з наданням відповідних доказів на його підтвердження, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі, або пояснення щодо підстав об`єднання в одне провадження заявлених позовних вимог у відповідності дочастини 1статті 172 КАС України з наданням відповідних доказів за наявності.

13.08.2024 року від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15.01.2024 року за №047150025174 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з період роботи з 07.07.1983 року по 05.10.2001 року в Залізничній клінічній лікарні на ст.Донецьк (код ЄДРПОУ 01112161);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення із врахуванням висновків суду по даній справі.

09.09.2024 року відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду №464д та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Дєєву М.В.

11.09.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до провадження справу та продовжено позивачу строк для усунення недоліків, шляхом надання доказів звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії від «09.01.2023» та доказів у відмові в зарахуванні періоду саме по 05.10.2001 року.

На виконання вимог ухвали від 11.09.2024 року позивач позивачем надано до суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15.01.2024 року за №047150025174 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з період роботи з 07.07.1983 року по 30.06.2000 року в Залізничній клінічній лікарні на ст.Донецьк (код ЄДРПОУ 01112161);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2024 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення із врахуванням висновків суду по даній справі.

01.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

17.10.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що період роботи з 07.07.1983 року по 30.06.2000 року, оскільки заявниця працювала в Дорожній лікарні на станції Донецьк, а згідно печатки при звільненні з роботи 05.10.2001 року та індивідуальних відомостей про застраховану особи значиться Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями, відсутня інформація про перейменування даного підприємства (стаж зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.07.2000). З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 09.01.2024 року звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення від 15.01.2024 року за №047150025174 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 07.07.1983 року по 30.06.2000 року оскільки заявниця працювала в Дорожній лікарні на станції Донецьк, а згідно печатки при звільненні з роботи 05.10.2001 року та індивідуальних відомостей про застраховану особу значиться Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями, відсутня інформація про перейменування даного підприємства (стаж зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.07.2000).

Позивач вважає відповідача від 15.01.2024 року за №047150025174 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За правилами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі № 620/1178/19 та інших.

На період внесення записів до трудової книжки позивача в рамках спірних періодів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), яка не застосовується з 29.07.1993 відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58. «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях».

Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Так, згідно з п. 2.11. Інструкції № 162, після зазначення дати заповнення трудової книжки, працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених даних. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Досліджуючи копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , а саме зміст сьомого та восьмого запису, судом встановлено, що позивач з 07.07.1983 року прийнята на роботу до Дорожньої лікарні ст.Донецьк на посаду фармацевт аптеки по переводу з аптеки №4 (наказ №55 від 06.07.1983 року) та 05.10.2001 року звільнена за власним бажанням по догляду за дитиною (наказ №358/к від 05.10.2001 року). Вказані записи завірені печаткою Залізничної клінічної лікарні на ст.Донецьк.

Пунктом 1.4. Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тому не може впливати на його особисті права.

Отже, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням таких періодів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Крім цього, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та наявність у ній печатки підприємства, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов`язані із виною позивача.

Суд акцентує увагу на тому, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У рішенні від 15.01.2024 року за №047150025174 відповідач вказав, що спірний період роботи не зараховано до страхового стажу, оскільки заявниця працювала в Дорожній лікарні на станції Донецьк, а згідно печатки при звільненні з роботи 05.10.2001 року та індивідуальних відомостей про застраховану особу значиться Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями, відсутня інформація про перейменування даного підприємства.

При цьому, суд наголошує, що наявність або відсутність інформація про перейменування підприємства не створює юридичних наслідків. Відсутність інформація про перейменування підприємства, не є тим недоліком трудової книжки чи записів у них, за наявності якого трудовий стаж позивачки не може вважатися підтвердженим.

Даний висновок побудований на правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №275/615/17.

Отже, відсутність інформації про перейменування підприємства, не може бути підставою неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу.

Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Суд вказує, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо оскаржуваних періодів роботи відповідачем до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу.

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011 року) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

В даному випадку суд враховує, що відповідач не надав жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди її роботи згідно трудової книжки, він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 15.01.2024 року за №047150025174 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог в частині зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу період роботи з період роботи з 07.07.1983 року по 30.06.2000 року в Залізничній клінічній лікарні на ст.Донецьк (код ЄДРПОУ 01112161), суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаного періоду та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди трудової діяльності з 07.07.1983 року по 30.06.2000 року в Залізничній клінічній лікарні на ст.Донецьк (код ЄДРПОУ 01112161).

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2024 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення із врахуванням висновків суду по даній справі, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавськвй області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 09.01.2024 року про призначення пенсії за віком.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №27МХ-К238-Е8РР-АВМЗ від 15.05.2024 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено, судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 1211,20 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м.Полтава, вул.Гоголя, буд.34, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15.01.2024 року за №047150025174 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з період роботи з 07.07.1983 року по 30.06.2000 року в Залізничній клінічній лікарні на ст.Донецьк (код ЄДРПОУ 01112161).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2024 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення із врахуванням висновків суду по даній справі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв