Рішення

від 05.12.2024 по справі 400/6644/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2024 р. № 400/6644/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаЖовтневого районного суду Миколаївської області, вул. Ольшанців, 77, м. Миколаїв, Миколаївська область, Миколаївський район, 54052 Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005,

провизнання дій протиправними щодо винесення наказу №16 к/гс від 20.03.2024 та скасування його; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася з позовом до Жовтневого районного суду Миколаївської області (далі - відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - відповідач 2) в якому просить

- визнати протиправними дії Жовтневого районного суду Миколаївської області щодо винесення наказу №16 к/гс від 20 березня 2024 року про встановлення надбавки за вислугу років па державній службі керівнику апарату Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на 2024 рік (з 25 січня 2024 року) в розмірі 30% посадового окладу та скасувати наказ голови суду від 20 березня 2024 року № 16 к/гс «Про встановлення надбавки за вислугу років керівнику апарату Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на 2024 рік».

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату, починаючи з 25 січня 2024 року, надбавки за вислугу років на державній службі керівнику апарату Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу голови Жовтневого районного суду Миколаївської області «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 » від 02 червня 2023 року № 35 к/гс, а саме з розрахунку 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що є працівником суду та займає посаду керівника апарату суду з 22 січня 2021 року. Відповідно до Закону України «Про державну службу», а саме частини 1 статті 52 Закону, наказом голови суду «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 » від 02 червня 2023 року №35 к/гс було встановлено з 05 червня 2023 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 42 відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років на державній службі становила 14 років.

Однак, наказом голови Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 березня 2024 року № 16 к/гс «Про встановлення надбавки за вислугу років керівнику апарату Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на 2024 рік» на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 25 січня 2024 року) у розмірі 30 відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років на державній службі становить 14 років 07 місяці 23 днів.

Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав і просив у їх задоволенні відмовити. Зазначив, що 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України №3460-ІХ «Про Державний бюджет на 2024 рік», абзацом другим пункту 12розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадовго окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Застосування норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» стосовно перерахування надбавки за вислугу років відповідає нормам законодавства України, оскільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Згідно з положеннями статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Звертає увагу, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» щодо встановлення на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, неконституційним не визнавались та не скасовувались, а відтак підстави для їх незастосування відсутні.

Відповідач 2 позов не визнав, надав відзив, в якому свою позицію обґрунтував наступним. Статтею 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України, у порядку визначеному Кодексом. Згідно з ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно д вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Положення Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» щодо встановлення на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, не конституційними не визнавалися, а відтак відсутні підстави для їх не застосування.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивачка, є працівником Жовтневого районного суду Миколаївської області та займає посаду керівнику апарату Жовтневого районного суду Миколаївської області.

Відповідно до Закону України «Про державну службу», наказом голови суду «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 » від 02 червня 2023 року №35 к/гс було встановлено з 05 червня 2023 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 42 відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років на державній службі становила 14 років.

Наказом голови Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 березня 2024 року № 16 к/гс «Про встановлення надбавки за вислугу років керівнику апарату Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на 2024 рік» на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік у розмірі 30 відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років на державній службі становить 14 років 07 місяці 23 днів.

Вважаючи, що їй протиправно зменшено розмір надбавки за вислугу років державного службовця з 42 до 30 відсотків посадового окладу, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ст. ст. 46, 50 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону «Про державну службу», надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Однак, Верховною Радою України 9 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки, а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відступ від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не Закон України Про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірний наказ суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Водночас, суд зауважує, що такий спосіб захисту порушеного права як скасування акта індивідуальної дії в повній мірі відновлює обсяг порушених прав та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду, тому відсутні підстави для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень щодо видання оскаржуваного наказу. В цій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Суд вважає належним та достатнім способом захисту порушеного права у даній справі покладання обов`язку на Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі керівнику апарату Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу голови Жовтневого районного суду Миколаївської області "Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 " від 02.06.2023 № 35 к/гс.

У позовній заяві позивачка також просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

У цій справі позовні вимоги мають немайновий характер, і судом покладається обов`язок вчинити відповідачу певну дію, а не присуджується виплата на користь позивачки. У зв`язку з цим рішення не підлягає допущенню до негайного виконання.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005, ідентифікаційний код 26299835) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20.03.2024 року № 16 к/гс «Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі керівнику апарату Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на 2024 рік» (з 25 січня 2024 року) в розмірі 30% посадового окладу.

3. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005, ідентифікаційний код 26299835) здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі керівнику апарату Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 25.01.2024 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу голови Жовтневого районного суду Миколаївської області "Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 " від 02.06.2023 № 35 к/гс з урахуванням раніше виплачених сум.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.М. Мельник