Постанова

від 03.12.2024 по справі 910/762/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/762/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ємця А. А. (головуючого), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників:

позивача - Трунов Ю. А.,

відповідача - Король Д. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи -підприємця Понькіної Оксани Володимирівни (далі - ФОП Понькіна О. В., скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 (суддя Турчин С. О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 (головуючий суддя Сибіга О. М., судді Вовк І. В., Кравчук Г. А.)

у справі № 910/762/24

за позовом Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник" (далі -ПрАт "Завод Супутник")

до фізичної особи - підприємця Понькіної Оксани Володимирівни

про стягнення 195393,72 грн

за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Понькіної Оксани Володимирівни

до Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник"

про визнання зобов`язання припиненими.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ПрАт "Завод Супутник" звернулося з позовом до ФОП Понькіної О. В. про стягнення 195 393,72 грн, з яких: 124 800,00 грн - заборгованість з орендної плати, 26 483,10 грн - пеня, 3086,35 грн - 3 % річних, 4740,25 грн - інфляційні втрати, 36 284,02 грн - неустойка.

1.2. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ПрАт "Завод Супутник" посилається на неналежне виконання ФОП Понькіною О. В. взятих на себе зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення № 758 від 30.10.2019.

1.3. ФОП Понькіна О. В. звернулася із зустрічним позовом до ПрАт "Завод Супутник" про визнання припиненими усіх зобов`язань ФОП Понькіної О. В. перед ПрАт "Завод Супутник" за договором оренди від 30.10.2019 № 758 у зв`язку з припиненням дії договору.

1.4. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ФОП Понькіна О. В. посилається на те, що договір від 30.10.2019 № 758 оренди нежитлового приміщення припинив свою дію 01.11.2021, а отже, припинилися зобов`язання орендаря перед орендодавцем за вказаним правочином.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 25.04.2024 у цій справі первісний позов задовольнив частково. Стягнув з ФОП Понькіної О. В. на користь ПрАт "Завод Супутник" заборгованість у сумі 124 800, 00 грн, інфляційні втрати у сумі 4740,25 грн, 3% річних у сумі 3082,16 грн, пеню у сумі 26 342,92 грн, неустойку у сумі 36 284,02 грн, витрати на правову допомогу у сумі 24 981,53 грн та судовий збір у сумі 3025,76 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

2.2. Обґрунтовуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи підтверджено заборгованість ФОП Понькіної О. В. перед ПрАт "Завод Супутник" у розмірі 124 800,00 грн, зобов`язання відповідача щодо слати орендної плати прострочене, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ФОП Понькіної О. В. 124 800,00 грн основного боргу, 36 284,02 грн неустойки, 4740,25 грн інфляційних втрат, 3082,16 грн 3 % річних, 26 342,92 грн пені є доведеними, обґрунтованими, ФОП Понькіна О. В. не спростовані, а отже, підлягають задоволенню. В зустрічному позові відмовлено з підстав того, що позовна вимога за зустрічним позовом не відповідає належному способу захисту.

2.3. Постановою від 28.08.2024 Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у цій справі залишив без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі ФОП Понькіна О. В. просить Суд рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю, а вимоги за зустрічним позовом - задовольнити.

3.2. У заяві про розподіл витрат на професійну правничу допомогу понесену скаржником у суді касаційної інстанції просить Суд стягнути їх з ПрАт "Завод Супутник" на користь ФОП Понькіної О. В.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає підстави оскарження рішення судів попередніх інстанцій, а саме пункти 2, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) про:

- необхідність відступлення від висновку щодо застосування положень ст. 283, ч. 4 ст. 284, ст. 291 ГК України, ст. 763 ЦК України викладеного у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22 та постанові від 11.10.2023 у справі № 910/10253/22;

- відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо цивілістичної доктрини "venire contra factum proprium" - "концепції заборони суперечливої поведінки" та щодо правильного застосування у взаємозв`язку статей 546, 548, 549, 610, 611, 612, 614, 785 ЦК України, статтю 230 ГК України має вирішальне значення для правильного вирішення даної справи, оскільки безпідставне стягнення штрафних санкцій, порушує права позивача;

- а також з підстав, передбачених ч. 3 ст. 310 ГПК України.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПрАт "Завод Супутник" заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення у цій справі залишити без змін. Крім того, також стягнути з ФОП Понькіної О. В. на користь ПрАт "Завод Супутник" понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Суди попередніх судових інстанцій встановили, що 30.10.2019 між Приватним акціонерним товариством "Завод Супутник" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Понькіною Оксаною Володимирівною (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 758 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування, без права передачі в суборенду та без права викупу, нежитлове приміщення (об`єкт оренди) для використання його у якості офісу.

6.2. Під об`єктом оренди у цьому договору розуміється нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 82-А, корпус № 3. Загальна площа об`єкта оренди становить 50 кв. м (п. 1.2., 1.3. договору).

6.3. Згідно з п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування приміщенням у термін, указаний у договорі оренди, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди, який є невід`ємною частиною цього договору.

6.4. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами договору та акта приймання-передачі приміщення і діє з 01.11.2019 до 01.11.2021 (п. 3.1. договору).

6.5. У додатку № 1 до договору сторони погодили розрахунок платежів оренди та комунальних послуг по підприємству з 01.11.2019, відповідно до якого загальна вартість орендної плати становить 8000,00 грн (строк оплати з 01 до 05 числа щомісяця).

6.6. За умовами п. 4.2. договору орендну плату орендар незалежно від наслідків його господарської діяльності здійснює в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед, не пізніше 05 числа поточного місяця за місяць оренди, в якому здійснюється платіж. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

6.7. Відповідно до п. 4.7. договору плата за оренду приміщення є фіксованим платежем, який повинен сплачуватися незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря.

6.8. Згідно з пп. 5.4.19. п. 5.4. договору орендар зобов`язується після припинення договору повернути об`єкт оренди орендодавцю в належному стані, не гіршому ніж на момент підписання сторонами договору, або компенсувати втрати у разі суттєвого погіршення приміщення.

6.9. У пункті 6.1. договору визначено, що у випадку несвоєчасного внесення на рахунок орендодавця орендної плати орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

6.10. Дострокове розірвання договору можливе в односторонньому порядку, якщо одна зі сторін порушує умови, визначені цим договором і свої зобов`язання. Термін дії договору також може бути припинений за бажанням кожної зі сторін. Єдиною вимогою дострокового розірвання договору є письмове повідомлення однієї зі сторін, не пізніше ніж за 30 днів до дати розірвання договору (п. 9.1., 9.2. договору).

6.11. За пунктом 11.1. договору повернення об`єкта оренди здійснюється у день закінчення строку дії договору, припинення договору або розірвання договору та оформлюється відповідним актом здачі-приймання, який складається орендодавцем та підписується сторонами.

6.12. Відповідно до п. 11.3. договору в разі безпідставної відмови орендаря від звільнення орендованого приміщення або відмови без поважних причин у 10-денний строк з моменту припинення договору підписати складений орендодавцем акт здачі-приймання вважається, що орендар фактично продовжує користуватися об`єктом оренди та зобов`язаний сплачувати орендодавцю оренду плату в подвійному розмірі у порядку і на умовах, визначених у розділі цього договору, включно до моменту фактичного звільнення приміщення або підписання акта здачі-приймання, та несе відповідальність відповідно до умов цього договору. Плата за фактичне орендне користування об`єктом оренди в розумінні цього пункту, не свідчить про продовження (пролонгацію) строку дії договору.

6.13. Згідно з п. 11.4. договору у разі наявності заборгованості орендаря, зокрема, з орендної плати, компенсації комунальних послуг тощо орендар зобов`язаний сплатити суму боргу до підписання сторонами акта здачі-приймання об`єкта оренди з урахуванням усіх поточних нарахувань та штрафних санкцій.

6.14. Об`єкт оренди вважається повернутим орендодавцю з моменту фактичного повернення приміщення та підписання сторонами акта здачі-приймання відповідного об`єкта (п. 11.8. договору).

6.15. Додатковою угодою № 1 від 01.01.2022 до договору сторони внесли зміни до розрахунків платежів оренди та комунальних послуг по підприємству, а саме: на період з 01.01.2022 до 30.01.2022 загальна вартість плати за опалення становить 9000,00 грн.

6.16. За актом приймання-передачі від 01.11.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв з 01.11.2019 у тимчасове володіння і платне користування приміщення площею 50 кв. м під офіс, яке знаходиться за адресою: 04080, м. Київ, вул. Межигірська, 82-А, корпус № 3.

6.17. Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, зобов`язань за договором оренди № 758 від 30.10.2019 в частині оплати орендної плати за період з серпня 2022 до жовтня, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 124 800,00 грн. Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню в розмірі 26 483,10 грн, 3 % річних в розмірі 3086,35 грн та інфляційні втрати в розмірі 4740,25 грн. Також на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України позивач нарахував неустойку за період з 01.11.2023 до 08.01.2024 в подвійному розмірі орендної плати - 36 284,02 грн у зв`язку із неповерненням орендарем нежитлового приміщення після закінчення строку дії договору, а саме після 01.11.2023.

6.18. Зі свого боку ФОП Понькіна Оксана Володимирівна пред`явила зустрічний позов про визнання припиненими усіх зобов`язань ФОП Понькіної Оксани Володимирівни перед ПрАТ "Завод Супутник" за договором оренди № 758 від 30.10.2019 у зв`язку з тим, що договір № 758 від 30.10.2019 припинив свою дію 01.11.2021.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд заяв / клопотань

7.1. Ухвалою від 08.11.2024 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 910/762/24 за касаційною скаргою на підставі п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у ч. 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

8.3. Верховний Суд виходить з того, що сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

8.4. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, щодо положень ст. 283, ч. 4 ст. 284, ст. 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 763 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) викладеного у постанові від 21.03.2024 справа № 910/6947/22, постанові від 11.10.2023 справа № 910/10253/22, в аспекті умов договору оренди щодо наявності умов про його письмове продовження дії.

8.5. У постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22, від 11.10.2023 у справі № 910/10253/22 вказано, що питання застосування, зокрема, положень ст. 283, ч. 4 ст. 284, ст. 291 ГК України, ст. 763 ЦК України було предметом розгляду Верховним Судом у тотожних правовідносинах про стягнення на користь ПрАт "Завод Супутник" боргу з орендної плати за договором оренди, п. 4.2 яким передбачені умови продовження договору лише за письмовою згодою сторін.

8.6. Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність у відповідача обов`язку сплатити борг з орендної плати (за встановлених обставин відсутності заперечень відповідача проти продовження строку дії договору оренди та не існування підписаного між сторонами акта, що свідчить про повернення орендованого майна орендодавцю, а також за наявності доказів на підтвердження здійснення відповідачем орендних платежів), і вказав, що ч. 1 ст. 763 ЦК України унормовано загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

8.7. Виняток з наведеного правила передбачено ч. 1 ст. 764 ЦК України, відповідно до якої в разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який раніше встановлений договором.

8.8. Аналогічні за змістом положення містить ч. 4 ст. 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які передбачені договором.

8.9. Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

8.10. Окрім того, у постанові Верховного від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22, Суд у наведеній тотожній справі також зазначив, що:

- суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні;

- відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором;

- правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у ст. 764 ЦК України, спрямоване на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища;

- заява орендодавця про припинення договору оренди після закінчення строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абз. 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України;

- настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

8.11. З огляду на вказане, на думку скаржника, наявна обґрунтована необхідність відступлення від висновку щодо застосування положень ст. 283, ч. 4 ст. 284, ст. 291 ГК України, ст. 763 ЦК України викладеного у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22, постанові від 11.10.2023 у справі № 910/10253/22, а саме: існуючий висновок потребує тлумачення в контексті застосування вказаних положень, в аспекті того, що умовами договору оренди встановлено, що договір може бути продовженим (пролонгованим) за письмовою згодою сторін (п. 3.2. Договору), а плата за фактичне орендне користування об`єктом оренди, в розумінні даного пункту, не свідчить про продовження (пролонгацію) строку дії договору (п. 11.3. Договору).

8.12. За приписами п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пп. 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.13. Отже, відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

8.14. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

8.15. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

8.16. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

8.17. Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

8.18. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник не обґрунтував необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин необхідності для відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування положень ст. 283, ч. 4 ст. 284, ст. 291 ГК України, ст. 763 ЦК України у подібних (тотожних) правовідносинах.

8.19. Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, яка розглядається, узгоджуються з останньою актуальною правовою позицією у тотожних правовідносинах, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 910/10253/22 про стягнення на користь ПрАт "Завод Супутник" боргу з орендної плати за період березень-вересень 2022 року за договором оренди, який укладено до 01.01.2022, і п. 4.2 яким передбачено умову продовження договору лише за письмовою згодою сторін та від 21 березня 2024 року у cправі № 910/6947/22 за позовом ПрАт "Завод Супутник" до ФОП Понькіної О. В. про стягнення 69 773,72 грн, з яких: 58 400,00 грн борг за оренду нежитлового приміщення та зі сплати вартості опалення, 5 602,00 грн пеня, 494,20 грн 3 % річних та 5 277,52 грн інфляційні втрати.

8.20. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи ФОП Понькіної О. В. фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у цій справі.

8.21. Отже, наведені доводи у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

8.22. Верховний Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.23. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість так орієнтувати свою поведінку, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.24. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.25. У касаційній скарзі ФОП Понькіна О. В. також посилалась на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування, зокрема, (цивілістичної доктрини "venire contra factum proprium" - "концепції заборони суперечливої поведінки"), є підстави для касаційного оскарження судового рішення на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

8.26. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, в цій частині не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

8.27. Умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень з підстави за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України є: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.

8.28. Зі змісту положень п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що дана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.29. Колегія суддів вказує, що питання застосування, зокрема, цивілістичної доктрини "venire contra factum proprium" - "концепції заборони суперечливої поведінки" були предметом розгляду Верховного Суду.

8.30. У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у праві України зазначена доктрина "venire contra factum proprium" - "концепції заборони суперечливої поведінки" проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14).

8.31. У постанові Об`єднаної палати КЦС від 19.02.2024 у справі № 567/3/22 Об`єднана палата нагадує, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладеним немає (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).

8.32. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням того, що норми цивільного та господарського законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, відповідно, як принцип добросовісності взагалі, так і його прояв доктрина venire contra factum proprium не можуть бути обмежені певною сферою, тобто це загальний принцип, який повинен застосовуватися в кожній конкретній справі відповідно до обставин справи та кваліфікації певних поведінкових актів як волевиявлення, сторін.

8.33. У касаційній скарзі, скаржник зазначає про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ст.ст. 546, 548, 549, 610, 611, 612, 614, 785 ЦК України, ст. 230 ГК України у подібних правовідносинах. Наведені скаржником статті цивільного та господарського законодавства є загальними нормами чинного законодавства, що стосуються загальних засад цивільного судочинства, а саме загальних положень про забезпечення виконання зобов`язання, правові наслідки порушення зобов`язання, визначення терміну порушення зобов`язання, прострочення боржника, вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання, обов`язки наймача у разі припинення договору найму, штрафні санкції і застосовуються судами при вирішенні аналогічних категорій спорів, незалежно від встановлених обставин.

8.34. Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 виснував, що за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України. Законодавцем у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

8.34.1. Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

8.34.2. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від якого колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді справи № 910/20370/17.

8.34.3. До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

8.34.4. Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17.

8.35. Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 виснувала, що санкція, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у ч. 1 ст. 549 ЦК України в сукупності з ч. 2 ст. 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у ч. 1 ст. 230 ГК України у сукупності з ч. 4 ст. 231 зазначеного Кодексу).

8.35.1. Отже, санкція, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою ( згідно постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.

8.35.2. У випадку якщо орендар прострочив виконання обов`язку щодо повернення орендованого майна, то така поведінка боржника є неправомірною, а до відносин сторін застосовується охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України.

8.35.3. Така неустойка, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами ч. 3 ст. 551 ЦК України.

8.36. Отже, враховуючи, що наразі існує правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статей 610, 611, 612, 614, 785 ЦК України і здійснене судами попередніх судових інстанцій у даній справі правозастосування повністю відповідає такому висновку, Суд доходить висновку про закриття касаційного провадження, з огляду на приписи п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

8.37. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України (з посиланням на п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України), Верховний Суд виходить з того, що за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

8.38. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.

8.39. У касаційній скарзі, скаржник підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій зазначає п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, наслідком якої є передача справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду. Проте в прохальній частині скаржник просить суд ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю, а вимоги за зустрічним позовом - задовольнити, що передбачено статтею 311 ГПК України.

8.40. Проте, як уже зазначалося вище, підстави касаційного оскарження - пункти 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд з підстави зазначеної у касаційній скарзі, встановленої п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, у Суду також відсутні.

8.41. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, що не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.

8.42. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до ст. 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.43. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим доказам сторін, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено у статтях 73- 80, 86, 300 ГПК України.

8.44. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині часткового задоволення первісного позову та відмові у задоволенні зустрічного позову - відсутні.

8.45. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.46. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

9.3. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

9.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судові витирати пов`язані зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу ФОП Понькіної О. В. залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця Понькіної Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у справі № 910/762/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Понькіної Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у справі № 910/762/24 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/762/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова