Постанова

від 02.12.2024 по справі 347/1434/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/1434/23

Провадження № 22-ц/4808/1494/24

Головуючий у 1 інстанції КРИЛЮК М. І.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Баркова В.М.,

секретаря Кузнєцова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу запозовом ОСОБА_1 до Старокутськоїсільської радиКосівського районуІвано-Франківськоїобласті,третьої особибез самостійнихвимог настороні відповідача ОСОБА_2 ,про визнаннянезаконними дійсекретаря Старокутськоїсільської радищодо посвідченнядовіреності від22.05.1996і визнаннянедійсною довіреність,видану секретаремСтарокутської сільськоїради від22.05.1996,та запозовом ОСОБА_1 до Старокутськоїсільської радипро визнаннянезаконними інікчемними заяви ОСОБА_3 від13.12.1993року набезоплатну передачуу приватнувласність земельноїділянки ірішення Старокутськоїсільської радивід 29.12.1993року №56-І,видане ОСОБА_3 ,за апеляційноюскаргою ОСОБА_2 на рішенняКосівського районногосуду від26липня 2024 року під головуванням судді Крилюк М.І. у м. Косів,

в с т а н о в и в:

В червні2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області визнання незаконними дії секретаря Старокутської сільської ради щодо посвідчення довіреності від 22.05.1996 та визнання недійсною довіреність видану секретарем Старокутської сільської ради від 22.05.1996.

Також в січні 2024 року ОСОБА_1 в іншій справі звернулася з позовом до Старокутської сільської ради про визнання незаконними і нікчемними заяви ОСОБА_3 від 13.12.1993 на безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки та рішення Старокутської сільської ради від 29.12.1993 №56-І видане ОСОБА_3 .

Ухвалою Косівського районногосуду від 14.06.2024 справи за вищевказаними позовами об`єднано в одне провадження.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що згідно рішення Косівського районного суду від 27.06.2008 визнано 1/2 частину житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю її, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У зв`язку із перенесеними періодичними захворюваннями пов`язаними із її інвалідністю, на той час, вона не мала змоги впорядкувати документи щодо проведення реального розподілу вказаного будинковолодіння. При оформленні документів, зокрема Акту про право власності на 1/2 частину земельної ділянки та 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться на цій земельній ділянці, виявилось, що згідно рішення Старокутської сільської ради від 29.12.1993 за №56-І було вирішено передати у власність батькові її чоловіка, ОСОБА_5 0,20 га землі. На даний час згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку є тільки 0,192 га, що є меншим та суперечить визначеному у рішенні розмірі 0,20 га.

При перевірці документів було встановлено, що частину земельної ділянки, яка в минулому належала ОСОБА_5 , батькові її чоловіка, було в незаконний спосіб привласнено її сусідом ОСОБА_6 (на даний час ОСОБА_2 ).

ОСОБА_3 22.05.1996 було надано доручення, посвідчене секретарем Старокутської сільської ради, про уповноваження ОСОБА_7 подарувати належне їй будинковолодіння та земельну ділянку, що в АДРЕСА_2 ОСОБА_8 . Позивачка в справі звертає увагу, що вказане доручення було зареєстровано в Старокутській сільській раді за № 84 від 22.05.1996 і підписане ОСОБА_3 , яка на той час була визнана недієздатною особою згідно рішення Косівського районного суду від 14.06.1990, а тому не може залишатись в силі просить постановити рішення суду яким, визнати незаконними дії секретаря Старокутської сільської ради щодо посвідчення довіреності від 22.05.1996, зареєстрованої в реєстрі за №84 та визнати недійсною довіреність видану секретарем Старокутської сільської ради від 22.05.1996, зареєстровану в реєстрі за №84. Окрім того ОСОБА_1 просить визнати незаконними і нікчемними заяви ОСОБА_3 від 13.12.1993 на безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки та рішення Старокутської сільської ради від 29.12.1993 №56-І про передачу у власність ОСОБА_3 , 0,28 га земельної ділянки.

Рішенням Косівського районногосуду від26липня 2024 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .

Визнано недійсною довіреність посвідчену секретарем Старокутської сільської ради від 22.05.1996 року, зареєстровану в реєстрі за №84, від імені ОСОБА_3 про уповноваження особи ОСОБА_7 укласти від її імені договір дарування належного їй будинковолодіння та земельної ділянки, що в АДРЕСА_2 .

В задоволенні решта позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що позивачкою недоведені обставини, на які вона вказує у позовній заяві.

Апелянт зазначає, що він та ОСОБА_7 мали бути відповідачами у цій справі. А справа за аналогічними позовами ОСОБА_1 вже розглядалася в 2016 році і Вищим спеціалізованим судом 07 серпня 2017 року було постановлено відповідну ухвалу.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 , не надала жодного доказу про земельну ділянку в АДРЕСА_1 , про поділ даної земельної ділянки між нею та її чоловіком, про виміри даної земельної ділянки, про виготовлення якихось документів та доказу про те, що її право порушене саме апелянтом та його матір`ю ОСОБА_3 , а не іншими сусідами.

Довіреність № 84 від 22.05.1996 та дії секретаря Старокутської сільської ради ніяким чином не можуть впливати на розмір ділянки ОСОБА_1 так як у справі немає жодного доказу про це. Позовна заява ґрунтується на припущеннях позивачки, а не на фактах та доказах. Крім того стороною даного позову, а саме відповідачем не може бути Старокутська сільська рада по даній справі.

Доказом того, що у власність батькові її чоловіка ОСОБА_5 було передано 0,20 га земельної ділянки є копій документів доданих до справи.

В 2004 році ОСОБА_4 та ОСОБА_9 виготовили технічний звіт по передачі в власність земельної ділянки та при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 і при виготовленні даної технічної документації та присвоєнні кадастрового номеру даній земельній ділянці виявилося, що ОСОБА_4 та його мати ОСОБА_9 успадкували при виготовлені технічної документації земельну ділянку розміром не 0,20 га, а 0,1920 га.

Згідно рішення Косівського районного суду від 27 червня 2008 року ОСОБА_1 стала власником 1/2 частини житлового будинку, а тому потрібно ділити між подружжям не 0,20 га, а 0,1920 га згідно технічного звіту від 2004 року, який був підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_9 при отриманні спадщини.

В 2004 році апелянтом дане майно та земельну ділянку розміром 0,28 га що знаходиться в АДРЕСА_1 відчужено ОСОБА_10 .

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апелянта не відповідають дійсності.

Вказує що ОСОБА_2 незаконно отримав та приватизував земельні ділянки та одну з них продав ОСОБА_10 .

Щодо доводів апелянта про наявність ухвали Вищого спеціалізованого суду від 07 серпня 2017 року та інших рішень то такі рішення скасовувалися з причин не залучення ОСОБА_8 до участі його у справі.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

ОСОБА_1 ,представник Старокутськоїсільської радиКосівського районуІвано-Франківськоїобласті, ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

Згідно відстеження рекомендованого поштового відправлення №0610209911674 ОСОБА_1 30.11.2024, особисто отримала судову повістку про виклик до суду.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Встановлено, що рішенням Косівського районного суду від 27.06.2008 (а.с.9) визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на половину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Старокутської сільської ради від 29.12.1993 за №56-І було вирішено передати у власність ОСОБА_5 0,20 га землі (а.с. 6).

Згідно Державного акту на право власності на земельне ділянку серія ІФ №058665 від 05.07.2004, виданого ОСОБА_4 , він є власником земельної ділянки площею 0,192 га, яка розташована в с. Старі Кути Косівського району Івано-Франківської області (а.с. 8).

Згідно копії доручення вбачається, що 22.05.1996 ОСОБА_3 було надано доручення, яке посвідчено секретарем Старокутської сільської ради про уповноваження ОСОБА_7 подарувати належний їй на праві особистої власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що належить їй на праві приватної власності і знаходиться в АДРЕСА_2 її синові, ОСОБА_6 (а.с.5).

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14.06.1990 визначено ОСОБА_3 1946 року народження недієздатною (а.с.4).

З копії заяви, поданої ОСОБА_3 до Старокутської сільської ради 13.12.1993, убачається, що вона просила про передачу їй безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,28 га в тому числі : для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,25 га ; для ведення особистого підсобного господарства площею 0,03 га . Цією земельною ділянкою вона користувалася з 1950 року (а.с. 132).

Згідно рішення Старокутської сільської ради від 29.12.1993 за №56-І передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,28 га в тому числі : для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,25 га ; для ведення особистого підсобного господарства (саду ) площею 0,03 га. У зв`язку із тим, що не було можливості видати державний акт на право приватної власності, їй видали план земельних ділянок, як тимчасовий документ. Також вирішено зареєструвати в Книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю за № 1073 (а.с. 133).

Згідно копій технічного звіту про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_9 та оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 і при виготовленні відповідної технічної документації та присвоєнні кадастрового номеру земельній ділянці, розмір якої оспорює позивачка ОСОБА_1 , убачається, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.04.2004 ОСОБА_4 (чоловік позивачки в цій справі) та ОСОБА_9 успадкували після смерті ОСОБА_5 по 1/2 частині спадкового майна (а.с. 81).

При виготовленні в 2004 році технічного звіту по передачі в власність земельної ділянки та оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 і при виготовленні даної технічної документації та присвоєнні кадастрового номеру цій спадковій земельній ділянці вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_9 успадкували земельну ділянку розміром не 0.20 га, а 0,1920 га. Підтвердженням чого є копія кадастрового плану (а.с. 86).

З іпотечного договору ВВЕ№649185 від 06 липня 2004 року, який укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та товариством Державний Ощадний Банк України вбачається, що в п. 1.4.1 вказано - житловий будинок та земельна ділянка саме розміром 0.1920 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. (а.с. 74-77).

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.2, 3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.17 ЗК України в редакції 1993 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяви про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

За змістом ст.22 ЗК України в редакції 1993 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно до присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власника (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Відповідно до пункту 10 статті 28-1 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом, є дійсними.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнання недійсною довіреності, посвідченої секретарем Старокутської сільської ради від 22.05.1996, зареєстрованої в реєстрі за №84, від імені ОСОБА_3 про уповноваження ОСОБА_7 укласти від її імені договір дарування належного їй будинковолодіння та земельної ділянки в АДРЕСА_2 .

В цьомурішенні судпершої інстанціїзазначив,що оскаржуване позивачкою доручення від 22.05.1996 було посвідчене після визнання ОСОБА_3 недієздатною, а тому його слід визнати недійсним.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволеної позовної вимоги, враховуючи таке.

Апелянт зазначає, що він та ОСОБА_7 мали бути відповідачами у цій справі. А справа за аналогічними позовами ОСОБА_1 вже розглядалася в 2016 році і Вищим спеціалізованим судом 07 серпня 2017 року було постановлено відповідну ухвалу.

У матеріалах справи міститься копія ухвали колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року у справі №347/728/16, провадження №6-9305св17 за позовом ОСОБА_1 до Старокутської сільської ради, третя особа ОСОБА_10 , про визнання незаконними дій секретаря Старокутської сільської ради щодо посвідчення довіреності від 22.05.1996, зареєстрованої у реєстрі за №84, виданої від імені недієздатної ОСОБА_3 , про уповноваження нею ОСОБА_7 укласти від її імені договір дарування будинковолодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 та визнати недійсною вказану довіреність (а.с. 32-33).

У тій справі суд касаційної інстанції відхилив касаційну скаргу ОСОБА_1 і залишив без змін рішення апеляційного суду Іван-Франківської області від 16 березня 2017 року, яким рішення Косівського районного суду від 17.01.2017 скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с. 29-31). Апеляційний суд у рішенні зазначив, що підставою для відмови у позові є неправильне визначення судом першої інстанції суб`єктного складу сторін і вирішення судом питання про права та обов`язки ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , які не були залучені до участі у справі як відповідачі.

Незважаючи на вищеназвані судові рішення, ОСОБА_1 09.06.2023 у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, знову звернулася до суду з позовними вимогами, серед яких міститься вимога до Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій секретаря Старокутської сільської ради щодо посвідчення довіреності від 22.05.1996 і визнання недійсною довіреність, видану секретарем Старокутської сільської ради від 22.05.1996.

Відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбаченихстаттями 255та257цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що вже існує рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.03.2017 справі №347/728/16, провадження №6-9305св17, яке набрало законної сили і постановлене у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що є підставою для закриття провадження у цій справі в частині вимог ОСОБА_1 до Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій секретаря Старокутської сільської ради щодо посвідчення довіреності від 22.05.1996 і визнання недійсною довіреність, видану секретарем Старокутської сільської ради від 22.05.1996.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати, а провадження закрити.

При цьому суд зазначає, що залучення судом першої інстанції у цій справі третьою особою ОСОБА_11 не є підставою для висновку про звернення позивачки з позовом до належного відповідача, оскільки таких не заявлено саме до апелянта.

Відмовляючи в решті позовних вимог про визнання незаконними і нікчемними заяви ОСОБА_3 від 13.12.1993 на безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки та рішення Старокутської сільської ради від 29.12.1993 №56-І, яке видане ОСОБА_3 , суд першої інстанції зазначив, що судом не було встановлено порушення прав позивачки Старокутською сільською радою при прийнятті заяви ОСОБА_3 від 13.12.1993 на безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки та при прийнятті рішення Старокутської сільської ради від 29.12.1993 №56-І, яке видане ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції і цій частині сторонами не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ч. 4 ст. 367 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 ухвалено з порушенням норм процесуального права, тому воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. В решті рішення суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог слід залишити без змін.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ч.1п.3ст.255,374,377,381-384,389,390ЦПК України,суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Косівськогорайонного судувід 26липня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій секретаря Старокутської сільської ради щодо посвідчення довіреності від 22.05.1996 і визнання недійсною довіреність, видану секретарем Старокутської сільської ради від 22.05.1996 скасувати. Провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук В.М.Барков