Постанова

від 05.12.2024 по справі 915/715/16

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 915/715/16(915/34/22)

Перша інстанція: суддя Мороз А. О.,

повний текст судового рішення

складено 25.09.2024, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді- Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

-Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлен-рішень № 309214290703 від 09.04.21 р., № 309314290703 від 09.04.21 р., -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

12 січня 2022 року приватне акціонерне товариство «Первомайський молочноконсервний комбінат» звернулось до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: № 309214290703 від 09.04.21 р., яким ПрАТ «ПМКК» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2020 р. в сумі 2 423 997 грн; № 309314290703 від 09.04.21 р., яким ПрАТ «ПМКК» визначено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 1 868 393,75 грн., в тому числі 1 494 715 грн. основного платежу та 373 678,75 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що викладені в акті перевірки висновки не враховують відомості щодо господарської діяльності платника податків та докази реальності господарських операцій та ґрунтуються не на даних бухгалтерського обліку і первинних документах позивача, а на припущеннях посадових осіб ГУ ДПС у Миколаївській області. Відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначав, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, під час перевірки було встановлено порушення податкового законодавства, що і стало підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Відтак, оскаржувані рішення є правомірними.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року позов приватного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат» до Головного управління ДПС у Миколаївській області - задоволений.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області № 309214290703 від 09.04.21 р., яким приватному акціонерному товариству «Первомайський молочноконсервний комбінат» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2020 р. в сумі 2 423 997 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області № 309314290703 від 09.04.21 р., яким приватному акціонерному товариству «Первомайський молочноконсервний комбінат» визначено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 1 868 393,75 грн., в тому числі 1 494 715 грн. основного платежу та 373 678,75 грн. штрафних санкцій.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань на користь приватного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат» судові витрати у виді судового збору в розмірі 24 810 грн. (двадцять чотири тисячі вісімдесят десять гривень).

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням,Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт не погоджується з вказаним рішенням суду та вважає його незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

На підставі наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області № 164-П від 10.02.21 р. проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПрАТ «ПМКК» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень від`ємного значення з податку на додану вартість.

За результатами перевірки складено акт № 2031/17-29-07-03/00418107 від 05.03.21 р., в якому податкова дійшла висновків про порушення позивачем:

- п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість у грудні 2020 р. в сумі 1 494 715 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2020 р. на 2 423 997 грн.;

На підставі висновків акту відповідачем 09.04.21 р. винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 309214290703 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2020 р. в сумі 2 423 997 грн;

- № 309314290703 про визначення суми грошових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 1 868 393,75 грн., у тому числі 1 494 715 грн. основного платежу та 373 678,75 грн. штрафних санкцій.

ПрАТ «ПМКК» подано скаргу до ДПС України на податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 09.04.21 р. № 309214290703, № 309314290703. ДПС України рішенням про результати розгляду скарги від 15.06.21 р. № 13416/6/99-00-06- 01-01-06 скаргу ПрАТ «ПМКК» залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області залишено без змін.

Позивач вважаючи вищезазначені рішення податкової протиправними звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 14.1.36 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків обов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як вбачається, що підставою для висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства та відповідно однією з підстав для прийняття спірних рішень стало непідтвердження первинними документами реальності господарських операцій з контрагентом ФГ «Валовий СПГ», не підтвердження джерела походження та транспортування поставленої продукції, відсутність засобів для здійснення господарської діяльності контрагента, а також наявність кримінального провадження щодо контрагента - контрагента позивача.

Як встановлено під час розгляду справи між позивачем та ФГ «Валовий СПГ» укладено договори поставки № 25/11-20 від 25.11.20 р. щодо поставки сої та № 26/11-20 від 26.11.20 р. щодо поставки насіння соняшника. Також, до договору № 25/11-20 від 25.11.20 р. між сторонами було підписано специфікації № 1 від 26.11.20 р. та № 2 від 08.12.20 р.

На виконання вказаних договорів та відповідно до специфікацій контрагентом позивача було поставлено сільськогосподарську продукцію. На підтвердження позивачем надано видаткові накладні щодо поставки сої № 31 від 01.12.20 р, № 33 від 02.12.20 р., № 37 від 03.12.20 р., № 40 від 04.12.20 р., № 47 від 05.12.20 р., № 49 від 06.12.20 р., № 54 від 07.12.20 р., № 55 від 08.12.20 р., № 56 від 08.12.20 р., а також щодо поставки насіння соняшника видаткові накладні № 102 від 02.12.20 р., № 103 від 02.12.20 р, № 104 від 03.12.20 р., № 105 від 04.12.20 р., № 06 від 04.12.20 р., № 107 від 05.12.20 р., товарно-транспортними накладними (далі - ТТН) щодо кожної з поставок, платіжні доручення щодо часткового розрахунку за поставлено продукцію № 3176 від 14.12.20 р., № 3226 від 16.12.20 р., № 3374 від 24.12.20 р., № 3539 від 29.12.20 р. кредиторська заборгованість перед контрагентом складає 2 884 633,97 грн. Також, було надано податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) № 1 від 01.12.20 р., № 4 від 02.12.20 р., № 3 від 02.12.20 р., № 9 від 02.12.20 р., № 10 від 03.12.20 р, № 12 від 03.12.20 р, № 13 від 04.12.20 р., № 20 від 04.12.20 р., № 15 від 04.12.20 р., № 16 від 05.12.20 р., № 21 від 05.12.20 р., № 17 від 06.12.20 р., № 18 від 07.12.20 р., № 23 від 08.12.20 р., № 24 від 08.12.20 р.

Отже, вирішуючи справу, суд першої інстанції врахував, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН.

З приводу цього, колегія суддів зазначає.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в ЄРПН.

За приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як слідує у цій справі відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судом під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Позиція відповідача в цілому побудована на порушенні податкової дисципліни суб`єктами господарювання, які, як вже встановлено вище, не були прямими контрагентами позивача та відповідно причинно-наслідкового зв`язку між їх діяльністю та взаємовідносинами позивача із ФОП: ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП БУЧКА, ФОП ОСОБА_5 , ФОП ДОБА, ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 ,ФОП ОСОБА_8 не встановлено.

При цьому відповідач вважає, що зазначені товари/послуги/роботи були отримані позивачем від невстановлених осіб, проте такий висновок є безпідставним з огляду на те, що між позивачем та контрагентом наявні господарські правовідносини, оформлені відповідними договорами, які передбачають оплату за виконані роботи (послуги). Матеріали справи містять відповідні платіжні доручення на користь вказаного контрагента на оплату за проведені роботи (послуги).

В контексті наведеного, колегія суддів враховує, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами - контрагентами позивача.

У випадку невиконання контрагентом платника податків свого зобов`язання щодо належного декларування необхідних даних та/або сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки мають наставати саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Крім того, при вирішенні податкових спорів суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Проаналізувавши зміст наведеної контролюючим органом у тексті акту перевірки податкової інформації, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати доведеними обставини неможливості контрагентами в дійсності вчинити спірні господарські операції, оскільки дані висновки контролюючого органу зроблені виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої податкової інформації наявної в базі даних, проте така (інформація), носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

При цьому, колегією суддів враховану правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.09.2021 у справі № 460/143/19.

Враховуючи окреслені податковим органом в акті перевірки та процесуальних документах відповідача, підстави для висновку про безтоварний характер спірних у цій справі господарських операцій, колегія суддів зазначає, що сама по собі зібрана податкова інформація не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій. Надаючи оцінку наявним у податкового органу відомостям (зокрема у вигляді листів від регіональних податкових інспекцій) у співвідношенні з наявною первинною документацію, наданою позивачем, колегія суддів вважає необхідним надати перевагу належним письмовим доказам.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.05.2024 у справі №160/19771/23.

Таким чином, підлягають відхиленню висновки відповідача про не підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентами даними ЄРПН по «ланцюгу постачання», оскільки це суперечить принципам індивідуальної юридичної відповідальності.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає встановленими обставини того, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, що відповідно спростовує висновок суду першої інстанції про порушення позивачем вимог податкового законодавства та відповідно наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналіз матеріалів справи та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин дає підстави вважати, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), що призвело до безпідставного податкового навантаження на позивача.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. ДжабуріяСудді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко