Постанова

від 05.12.2024 по справі 420/16887/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/16887/24Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого:Градовського Ю.М.

суддів:Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Господарського суду Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Одеської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Господарського суду Одеської області, у якому просив:

- визнати протиправним дії Господарського суд Одеської області щодо винесення наказу від 20.02.2024р. №25-к «Про перерахування надбавки за вислугу років на 2024 рік» завідувачу сектором адміністрування баз даних та захисту інформації статистичного відділу Господарського суд Одеської області ОСОБА_1 на 2024 рік (з 1.01.2024р.) та скасувати 23 пункт наказу Господарського суд Одеської області від 20.02.2024р. №25-к;

- зобов`язати Господарський суд Одеської області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до ст.52 ЗУ «Про державну службу», а саме на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 2014р. він працює у Господарському суді Одеської області.

Позивач вказує, що згідно із наказом Господарського суду Одеської області від 30.11.2023р. №242-к з 30.11.2023р. йому було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 36 відсотків посадового окладу.

Однак, наказом Господарського суду Одеської області від 20.02.2024р. за №25-к, зокрема ОСОБА_1 , з 1.04.2024р. встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 24 відсотки посадового окладу на виконання п.12 розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 9.11.2023р. №3460-IX.

Позивач, не погодившись із такими діями відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2024р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Господарського суду Одеської області від 20.02.2024р. №25-к «Про перерахування надбавки за вислугу років на 2024 рік» в частині встановлення з 1.01.2024р. надбавки за вислугу років на державній службі завідувачу сектору адміністрування баз даних та захисту інформації статистичного відділу ОСОБА_1 в розмірі 24% посадового окладу, стаж державної служби якого становить понад 12 років.

Зобов`язано Господарський суд Одеської області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 з 1.01.2024р. відповідно до ст.52 ЗУ «Про державну службу», а саме на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Не погодившись із даним судовим рішенням, Господарський суд Одеської області подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що в межах спірних правовідносин необхідно застосувати саме ч.1 ст.52 ЗУ «Про державну службу» як норму спеціального нормативно-правового акту, а не п.12 розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким навпаки звужується обсяг прав державних службовців на достатній рівень оплати праці.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 2014р. ОСОБА_1 є працівником Господарського суду Одеської області.

Відповідно до наказу Господарського суду Одеської області за №41-к від 30.04.2015р. позивача переведено з 5.05.2015р. на посаду завідуючого сектором забезпечення судового процесу статистичного відділу (а.с.13).

Згідно із наказом Господарського суду Одеської області за №48 від 13.06.2016р. було введено в дію з 1.05.2016р. структуру і штатну чисельність та штатний розпис Господарського суду Одеської області та змінено назву структурних підрозділів, зокрема, «Сектор забезпечення судового процесу статистичного відділу» на «Сектор адміністрування баз даних та захисту інформації статистичного відділу» (а.с.14).

Відповідно до п.2 наказу Господарського суду Одеської області «Про встановлення надбавки за вислугу років» за №242-к від 30.11.2023р. завідувачу сектора адміністрування баз даних та захисту інформації статистичного відділу ОСОБА_1 з 1.12.2023р. встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 36% посадового окладу, як такому, стаж держаної служби якої становить понад 12 років (а.с.15).

У подальшому, на виконання п.12 розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 9.11.2023р. №3460-IX, у зв`язку з погодженням Національним агентством України з питань державної служби результатів класифікації посад державної служби Господарського суду Одеської області та затвердженням ТУ ДСА України в Одеській області штатного розпису Господарського суду Одеської області, видано наказ Господарського суду Одеської області «Про перерахування надбавки за вислугу років за 2024 рік» за №25-к від 20.02.2024р., згідно із пп.23 п.1 якого встановлено з 1.01.2024р. на 2024 рік надбавку за вислугу років на державній службі завідувачу сектору адміністрування баз даних та захисту інформації статистичного відділу ОСОБА_1 в розмірі 24% посадового окладу, стаж державної служби якого становить понад 12 років (а.с.16-17).

Не погодившись із наказом Господарського суду Одеської області «Про перерахування надбавки за вислугу років за 2024 рік» за №25-к від 20.02.2024р., ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Перевіряючи правомірність дій Господарського суду Одеської області, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх протиправність, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст.50 ЗУ «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII (далі Закон №889-VIII) визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно зі ч.1 ст.46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частиною 2 ст.50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Частиною 4 ст.50 Закону №889-VIII джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

При цьому, приписами ч.5 ст.50 Закону №889-VIII передбачено, що скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Аналізуючи норми ч.1 ст.46, ст.50 та ч.1 ст.52 Закону №889-VIII у їх взаємодії, колегія суддів дійшла висновку, що вказаними приписами передбачено гарантоване право державних службовців на надбавку за вислугу років на державній службі у чітко визначеному ч.1 ст.52 Закону №889-VIII розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Водночас, 9.11.2023р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024р. заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Отже, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч.1 ст.52 Закону №889-VIII, оскільки зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки із 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Надаючи оцінку вказаному, судова колегія зазначає, що у рішенні Верховного Суду від 6.04.2023р. у справі №260/3564/22 суд зазначив, що «надаючи тлумачення ст.58 Конституції України у Рішенні від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997р. №1-зп і від 5 квітня 2001р. №3-рп/2001 вказані аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно- правовим актом.

При цьому, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що ч.1 ст.58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Кореску проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у ч.3 ст.22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Отже, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

У постанові від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим ч.3 ст.7 КАС України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У п.2.1 Рішення від 18.06.2020 року № 5-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

У рішенні від 28.08.2020р. №10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України.

Крім того, відповідно до п.1 ч.3 ст.66 ЗУ «Про правотворчу діяльність» №3354-ІХ від 24.08.2023р. у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили. У разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України.

Отже, судова колегія зауважує, що ч.1 ст.52 Закону №889-VIII є нормою спеціального Закону щодо спірних правовідносин на відміну від п.12 розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про Державний бюджет на 2024 рік», який діє лише у межах бюджетного року (2024р.), відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування до даної категорії правовідносин ч.1 ст.52 Закону №889-VIII як пріоритетної норми.

Також судова колегія вказує, що роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що наказ Господарського суду Одеської області від 20.02.2024р. №25-к «Про перерахування надбавки за вислугу років на 2024 рік» в частині встановлення з 1.01.2024р. надбавки за вислугу років на державній службі завідувачу сектору адміністрування баз даних та захисту інформації статистичного відділу ОСОБА_1 в розмірі 24% посадового окладу, стаж державної служби якого становить понад 12 років, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання Господарського суду Одеської області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 з 1.01.2024р. відповідно до ст.52 ЗУ «Про державну службу», а саме на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, про що також правильно вказав суд першої інстанції.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Господарського суду Одеської області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2024р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий:Ю.М. Градовський

Судді І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко