Постанова

від 25.11.2024 по справі 914/3575/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2024 р. Справа № 914/3575/23

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від позивача (скаржника) - не з`явився

від відповідача - Нам`як Ю.Ю. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)

від третьої особи - Сеньків А.І.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» від 12 серпня 2024 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 23 липня 2024 року (підписане 31.07.2024), суддя Козак І.Б.

у справі №914/3575/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь», м. Львів

до відповідача Національної спілки художників України, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», м. Львів

про визнання недійсним акту приймання-передачі від 17.11.2016 року

в с т а н о в и в :

06 грудня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача - Національної спілки художників України про визнання недійсним акту приймання-передачі від 17 листопада 2016 року, складеного Національною спілкою художників України (засновником) та Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (підприємством) та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Холявкою Володимиром Ярославовичем за №1011, 1012, в частині передачі Національною спілкою художників України підприємству нерухомого майна - скульптурної майстерні, площею 411,3 кв.м, літ. В-1, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32. Позов обґрунтовано тим, що ТОВ «Компанія управління проектами Акрополь» було довірчим управителем майна відповідача (приміщення цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ, що складається з наступних об`єктів: скульптурний цех, літ. Р-2; скульптурний цех, літ. Ф-2; виробничий корпус, літ. Л-3, насосна, літ. Н- 1; гаражі, літ. С-2; адміністративний корпус, літ. Х-4; котельня, літ. Т-2;, скляний цех, літ. А-3; прохідна, літ. 0-1; скло цех, літ. У-3; насосна, літ. П-1; керамічний цех, літ. Б-3; скульптурна майстерня, літ. В-1), на підставі договору довірчого управління від 02 квітня 2008 року та акта приймання-передачі від 02 квітня 2008 року.

Ухвалою місцевого господарського суду від 05 березня 2024 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23 липня 2024 року у справі №914/3575/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду мотивоване тим, що зі змісту акту прийому-передачі від 17.11.2016 вбачається, що цей акт не є правочином, який потягнув правовий наслідок у вигляді передачі права власності на майно до ПОГ ЛФСКС, натомість він є тільки первинним бухгалтерським документом, який фіксує господарську операцію, щодо виконання обов`язку засновника підприємства по внесенні його внеску до статутного фонду. Даний обов`язок виник на підставі інших юридичних фактів; спілка художників передала майно суб`єкту господарської діяльності-фабриці, власником якого вона є. За своєю правовою природою між спілкою та суб`єктом господарської діяльності, власником та засновником якого вона є, виникли правовідносини, пов`язані із здійсненням господарської діяльності з метою здійснення статутних завдань і цілей. Суд у рішенні зазначив, що з оспорюваного акту та статуту ТОВ ЛФСКС вбачається, що перехід права власності від відповідача відбувся в інший спосіб, а саме: спірне нерухоме майно було передано до статутного капіталу Підприємства організації громадян «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (ЄДРПОУ 36312854), яка в подальшому була реорганізована шляхом перетворення (зміна організаційно-правової форми) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (ЄДРПОУ 36312854), яке стало повним правонаступником прав та обов`язків Підприємства організації громадян «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», в тому числі і права власності на спірне майно. Поряд з тим, судом встановлено, що єдиним власником та засновником підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», а також товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки і скульптури» є Національна спілка художників України. Нерухоме майно, передане від НСХУ до ПОГ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» за актом приймання-передачі від 17.11.2016 не було відчужене, а передане в спосіб як внесок до статутного капіталу юридичної особи (ПОГ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури»), при цьому, суд зауважив, що відповідно до частини 6 статті 1032 ЦКУ у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи, договір управління не припиняється. Одночасно суд також врахував, що договір довірчого управління від 02.04.2008 припинився 29.04.2022.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23 липня 2024 року у справі №914/3575/23 та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити: визнати недійсним акт приймання-передачі від 17 листопада 2016 року, складений Національною спілкою художників України та Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури». Зокрема, зазначає, ТОВ «Компанія управління проектами Акрополь», як довірчий власник майна (будівлі та споруди цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ по вул. Мучна, 32 у м. Львові), не надавало згоди установнику управління на відчуження об`єкта управління, відтак, вважає порушеним його право. Наголошує, що підставою виникнення права власності та внесення відомостей до реєстру є саме оскаржуваний акт приймання-передачі від 17.11.2016 року, тому такий не є первинним бухгалтерським документом, а є правочином, який потягнув відповідні юридичні наслідки у вигляді здійснення державної реєстрації та внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім цього, апелянт зазначає, що в судовому засіданні 23.07.2024 року були відсутні представники сторін, оскільки такі не були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, чим фактично були позбавлені на здійснення своїх процесуальних прав.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що Національна спілка художників України є засновником Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», відтак, спілка передала майно суб`єкту господарської діяльності, власником якого вона є. За своєю правовою природою між спілкою та суб`єктом господарської діяльності, власником та засновником якого вона є, виникли правовідносини, пов`язані із здійсненням господарської діяльності з метою здійснення статутних завдань і цілей. Наголошує, що переважне право позивача на придбання майна стосується тих випадків, коли установник управління здійснює відчуження такого майна на умовах сплати за нього певної ціни, тобто мова йде про випадки відчуження майна шляхом укладення договору (договорів) про перехід права власності на майно до набувача, взамін чого набувач сплачує установнику управління визначену ним ціну, одночасно, як вбачається з оспорюваного акту приймання-передачі та статуту третьої особи, перехід права власності від позивача відбувся в інший спосіб, а саме: спірне нерухоме майно було передано до статутного капіталу Підприємства організації громадян «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», яке в подальшому реорганізоване шляхом перетворення (зміна організаційно-правової форми) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури».

25 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (третьої особи). У вказаному відзиві третя особа просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а також просить поновити строк на подання відзиву, посилаючись на складність справи, обсяг часових затрат, які необхідні для ознайомлення з нею, підготовку правової позиції, а також те, що постанова Верховного Суду у справі №914/1422/23, на яку покликається третя особа у відзиві, датована лише 22.10.2024. Колегія суддів звертає увагу, що постанови Верховного Суду містяться у відкритому доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, копії таких не є доказами та долучення таких до матеріалів справи не потребує вирішення судом. Поряд з тим, колегія суддів не вбачає підстав для поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, який закінчився 06 вересня 2024 року.

Судові засідання в апеляційному суді проводилися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за клопотанням представника відповідача та на підставі відповідних ухвал суду.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, підписаною відповідальним працівником суду.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст.270 ГПК України).

Оскільки явка представника позивача в судове засідання не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 02 квітня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» (в тексті договору - довірчий управитель) та Національною спілкою художників України (в тексті договору - установник управління) укладено договір довірчого управління, відповідно до умов якого, установник управління передає, а довірчий управитель приймає в довірче управління власність установника управління (об`єкт управління): будівлі та споруди цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ по вул. Мучна, 32 у м. Львові.

Приміщення цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ складаються з наступних об`єктів: скульптурний цех, літ. Р-2; скульптурний цех, літ. Ф-2; виробничий корпус, літ. Л-3, насосна, літ. Н- 1; гаражі, літ. С-2; адміністративний корпус, літ. Х-4; котельня, літ. Т-2;, скляний цех, літ. А-3; прохідна, літ. 0-1; скло цех, літ. У-3; насосна, літ. П-1; керамічний цех, літ. Б-3; скульптурна майстерня, літ. В-1 (п.1.1 розділу ІІ Договору).

У договорі довірчого управління передбачено, що вигодонабувачами є: Національна спілка художників України та Львівська обласна організація Національної спілки художників України.

Згідно з п.1 розділу І Договору одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління та вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до п.п.4, 5 розділу І Договору на період дії останнього майно, яке передається в управління закріплюється за управителем на праві довірчої власності (підстава п.2 ст.316 ЦК України). Довірчому управителю належать права володіння, користування та розпорядження майном, переданим йому в управління (підстава п.1 ст.317 ЦК України).

Пунктом 6 розділу І Договору довірчого управління передбачено, що у випадку прийняття установником управління (власником) рішення про відчуження об`єкта управління, він повинен попередити управителя про таке рішення не пізніше, ніж за 365 календарних днів до дати відчуження та одержати від нього письмову згоду на такий правочин. У випадку відчуження об`єкта управління, управителю належить переважне право на його придбання за ціною, визначеною установником управління (власником).

Строк довірчого управління - 5 років (1826 календарних днів) (п.9 розділу І Договору).

Факт передачі майна за договором довірчого управління підтверджується актом приймання-передачі від 02 квітня 2008 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін, а підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

08 серпня 2008 року між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до договору довірчого управління від 02.04.2008 року та доповнено основний договір пунктами 6.1 та 6.2 наступного змісту: « 6.1. Сторони даного Договору дійшли взаємної згоди, що Установник управління, його правонаступник зобов`язується не вчиняти будь-яких дій щодо відчуження Об`єкта управління протягом дії даного договору з дня його укладення». « 6.2. На виконання п.6.1, за взаємною згодою сторін, накладається заборона відчуження нерухомого майна на Об`єкт управління, на термін дії основного договору, шляхом подачі Установником управління письмового повідомлення в органи нотаріату».

03 серпня 2010 року між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до договору довірчого управління від 02.04.2008 року, яким пункт 9 договору викладено в наступній редакції - «Строк довірчого управління - 10 (десять) років, до 02 квітня 2018 року».

08 вересня 2016 року між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до договору довірчого управління від 02.04.2008 року, яким пункт 3.10 договору (основні завдання довірчого управління) викладено в наступній редакції: «Забудова існуючої території цмк ЛЕКСФ (м. Львів, вул. Мучна, 32), забудова території нового місцезнаходження цмк ЛЕКСФ (м. Львів, вул. Збиральна, 14) у відповідності до містобудівельного обґрунтування та генерального плану, за рахунок Установника управління, доходів одержаних від управління майном або коштів інвесторів». А також пункт 9 розділу I договору довірчого управління викладено в наступній редакції: «Строк довірчого управління - до 02 квітня 2024 року». При зміні Установника управління даний договір зберігає чинність для нового власника. Всі інші положення та умови основного договору залишаються без змін.

17 листопада 2016 року Національною спілкою художників України (засновником) та Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (підприємством) складено акт приймання-передачі, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Холявкою Володимиром Ярославовичем за № 1011, 1012, про передачу засновником до статутного капіталу підприємства нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32, в тому числі літ. В-1 скульптурної майстерні, площею 411,3 кв.м.

Підприємство об`єднання громадян (релігійні організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» було реорганізовано шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», яке є правонаступником підприємства відповідно до передавального акта від 01 березня 2017 року.

17 жовтня 2019 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» зареєстровано право власності на об`єкт Скульптурна майстерня, літ. В-1, площею 411,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32. Вказана реєстрація здійснена на підставі передавального акту від 01.03.2017 року (видавник: Національна спілка художників України).

У грудні 2023 року ТОВ «Компанія управління проектами Акрополь» звернулося до суду з цим позовом до відповідача - Національної спілки художників України про визнання недійсним акту приймання-передачі від 17 листопада 2016 року, складеного Національною спілкою художників України (засновником) та Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (підприємством) та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Холявкою Володимиром Ярославовичем за №1011, 1012, в частині передачі Національною спілкою художників України підприємству нерухомого майна - скульптурної майстерні, площею 411,3 кв.м, літ. В-1, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32.

Поряд з тим, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 13 грудня 2023 року у справі №914/1422/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28 травня 2024 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» до відповідача ТОВ «Компанія управління проектами Акрополь» про зобов`язання передати нерухоме майно; скасування державної реєстрації іншого речового права; скасування державної реєстрації обтяження та стягнення 1000000 грн, задоволено повністю. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Національної спілки художників України до відповідача ТОВ «Компанія управління проектами Акрополь» про зобов`язання передати нерухоме майно; скасування державної реєстрації іншого речового права; скасування державної реєстрації обтяження - відмовлено повністю. Вказані судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року у справі №914/1422/23.

Крім цього, рішенням Господарського суду Львівської області від 06 червня 2024 року у справі №914/2322/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» до відповідача Національної спілки художників України про визнання недійсним передавального акту від 01.03.2017; скасування державної реєстрації права власності; визнання права власності на майно відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Так, в обґрунтування наявності порушеного цивільного права Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» зазначає про порушення його прав, як управителя об`єкта управління: будівлі та споруди цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ по вул. Мучна, 32 у м. Львові, за договором довірчого управління від 02 квітня 2008 року.

Разом з тим, судом встановлено, що станом на час звернення з цим позовом, договір довірчого управління від 02 квітня 2008 року припинив свою дію 29 квітня 2022 року, що підтверджено також судовими рішеннями у справі №914/1422/23 за позовом ТОВ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» до ТОВ «Компанія управління проектами Акрополь» про зобов`язання передати нерухоме майно; скасування державної реєстрації іншого речового права; скасування державної реєстрації обтяження та стягнення 1000000 грн.

Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ТОВ «Компанія управління проектами Акрополь» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним акту приймання-передачі від 17 листопада 2016 року в частині об`єкта: Скульптурна майстерня, літ. В-1, площею 411,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32.

Оспорюваний акт складено Національною спілкою художників України (засновником) та Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (підприємством) про передачу засновником до статутного капіталу підприємства, засновником якого він є, нерухомого майна, що належить засновнику на праві власності.

Судом встановлено, що станом на дату складення спірного акту договір довірчого управління від 02 квітня 2008 року був чинним та позивач виконував функції управителя майна за таким договором.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач визначив відповідача - Національну спілку художників України, разом з тим, як вбачається зі спірного акту, такий підписано і Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», до статутного капіталу якого і було передано спірне майно. Більше того, право власності на спірне майно 17 жовтня 2019 року зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (третьою особою), яке є правонаступником Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури».

Позивач, зокрема, посилається на те, що реєстрація права власності на спірне майно за третьою особою, яка відбулась на підставі оспорюваного ним акту приймання-передачі від 17.11.2016, є відчуженням одного з об`єктів, які перебували в його управлінні за договором довірчого управління.

Судом встановлено, що єдиним власником та засновником Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», а також його правонаступника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки і скульптури» є Національна спілка художників України.

Слід зазначити, що зі змісту акту прийому-передачі від 17.11.2016 вбачається, що цей акт є первинним бухгалтерським документом, який фіксує господарську операцію, щодо виконання обов`язку засновника підприємства по внесенні його внеску до статутного фонду. За своєю правовою природою між спілкою та суб`єктом господарської діяльності, власником та засновником якого вона є, виникли правовідносини, пов`язані із здійсненням господарської діяльності з метою здійснення статутних завдань і цілей.

Одночасно, як вбачається з оспорюваного акту приймання-передачі та статуту ТОВ «Львівська фабрика скла, кераміки і скульптури», перехід права власності від Національної спілки художників України відбувся в інший спосіб, а саме: спірне нерухоме майно було передано до статутного капіталу Підприємства організації громадян «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (ЄДРПОУ 36312854), яка в подальшому була реорганізована шляхом перетворення (зміна організаційно-правової форми) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (ЄДРПОУ 36312854), яке стало повним правонаступником прав та обов`язків Підприємства організації громадян «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», в тому числі і права власності на спірне майно. Спірне нерухоме майно, передане за актом приймання-передачі від 17.11.2016 у такий спосіб, як внесок до статутного капіталу юридичної особи (Підприємства організації громадян «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури»).

Відповідно до ст.1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Згідно з ч.5 ст.1033 ЦК України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача) (ст.1034 ЦК України).

В силу ст.1036 ЦК України строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

У відповідності до ст.1037 ЦК України управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління. Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління, відповідно до статті 396 цього Кодексу.

Відповідно до ч.7 ст.1032 ЦК України у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.

Згідно з ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: - пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; - встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Так, колегія суддів звертає увагу, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає його меті, задоволення позову у цій справі не відновить прав позивача, як управителя спірного майна за договором довірчого управління від 02 квітня 2008 року, який припинив свою дію ще до подання цього позову.

Станом на час звернення до суду з цим позовом та станом на час розгляду справи судами, власником спірного майна було та є Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (третя особа у справі), яка є правонаступником Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», та яке не визначене як відповідач у цій справі.

Право власності, в тому числі і на спірний об`єкт (Скульптурна майстерня, літ. В-1, площею 411,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32), було зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» 17 жовтня 2019 року на підставі передавального акту від 01 березня 2017 року (видавник: Національна спілка художників України).

Слід зазначити, що, серед іншого, визнання недійсним вказаного передавального акту було предметом позову у справі №914/2322/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» до відповідача Національної спілки художників України, рішенням Господарського суду Львівської області від 06 червня 2024 року у якій, відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі (а саме: про визнання недійсним передавального акту від 01.03.2017; скасування державної реєстрації права власності; визнання права власності на майно).

Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вказану норму, колегія суддів вважає преюдиційними обставини, встановлені рішеннями суду в господарських справах №914/1422/23 та №914/2322/23, у яких брали участь ті ж самі особи, що й у цій справі, та особа, стосовно якої встановлено такі обставини (ТОВ «Компанія управління проектами Акрополь»).

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання недійсним акту приймання-передачі від 17 листопада 2016 року, складеного Національною спілкою художників України (засновником) та Підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (підприємством) та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Холявкою Володимиром Ярославовичем за №1011, 1012, в частині передачі Національною спілкою художників України підприємству нерухомого майна - скульптурної майстерні, площею 411,3 кв.м, літ. В-1, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Мучна, 32.

При цьому, доводи апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними та такі не спростовують висновків суду про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів не вбачає наявності підстав, передбачених ст.277 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 23 липня 2024 року у справі №914/3575/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» - без задоволення.

Матеріали справи №914/3575/23 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 02 грудня 2024 року

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.