Постанова

від 04.12.2024 по справі 927/636/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 927/636/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Мальченко А.О.

Агрикової О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВЕРТРАНС"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.09.2024

у справі №927/636/24 (суддя Сидоренко А.С.)

за позовом Приватного підприємства "КІМА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВЕРТРАНС"

про стягнення 48 913,69 грн,

УСТАНОВИВ:

У липні 2024 року Приватне підприємство "КІМА" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВЕРТРАНС" (далі - відповідач) та просило стягнути 48 913,69 грн заборгованості з оплати наданих послуг по сервісному обслуговуванню автомобільного транспорту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови Договору №15-СМ на сервісне обслуговування автомобільного транспорту та продаж автотоварів від 11.10.2022 та не оплатив у повному обсязі надані позивачем послуги, посилаючись на різні причини.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що Договір №15-СМ, на який посилається позивач, між сторонами взагалі не укладався, також відсутній договір на технічне обслуговування і ремонт відповідно до ст.25 ЗУ "Про автомобільний транспорт", як цього вимагає Наказ Міністерства інфраструктури України №615 від 28.11.2014, також відсутні акти передавання-приймання, складені відповідно до додатків №2, №3 до наказу №615; посилання на стягнення заборгованості по договору, який не укладався, не передбачено жодним законодавчим актом України, а надані позивачем рахунки виписані з порушенням вимог закону на підставі не існуючого договору №15-СМ від 11.10.2022, тому є незаконними і не є підставою для оплати послуг.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13 вересня 2024 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВЕРТРАНС" на користь Приватного підприємства "КІМА" 48913,69 грн заборгованості, 3028,00 грн судового збору, 3500 грн витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "СІВЕРТРАНС" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки Договір №15-СМ, на який посилається позивач, між сторонами взагалі не укладався, також відсутній договір на технічне обслуговування і ремонт відповідно до ст.25 ЗУ "Про автомобільний транспорт", як цього вимагає Наказ Міністерства інфраструктури України №615 від 28.11.2014; відсутній наряд-замовлення на ремонт авто, також відсутні акти передавання-приймання, складені відповідно до додатків №2, №3 до наказу №615; посилання на стягнення заборгованості по договору, який не укладався, не передбачено жодним законодавчим актом України, а надані позивачем рахунки виписані з порушенням вимог закону на підставі не існуючого договору №15-СМ від 11.10.2022, тому є незаконними і не є підставою для оплати послуг; відсутність на письмовому тексті правочину підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений, а посилання суду на те, що податкові накладні зареєстровані в податковій не є підставою для стягнення заборгованості згідно неіснуючого договору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 22 листопада 2024 року, сторонам роз`яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.

22 листопада 2024 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що 11.10.2022, з метою укладення договору та заповнення реквізитів замовника, представник відповідача Олексій Рудь направив на електронну пошту бухгалтера позивача копію витягу з ЄДРПОУ, копію витягу з реєстру платників ПДВ, копію ліцензії та Статуту компанії; у цей же день позивач направив на адресу відповідача для підписання примірник Договору №15-СМ від 11.10.2022; в цей же день 11.10.2022 відповідач зробив замовлення на ремонт вантажного автомобіля, позивач роботи виконав, склав акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 11.10.2022 на суму 1901,63 грн та виставив відповідний рахунок, який був оплачений відповідачем 13.10.2022; у подальшому, 17.10.2022, 21.10.2022, 31.10.2022 відповідач робив замовлення на ремонт автомобіля, надання місця стоянки та мийки, позивач надав вказані послуги на загальну суму 48913,69 грн та направив відповідачу відповідні акти для підписання та рахунки на оплату, однак відповідач відмовлявся їх оплатити з різних причин; відповідач вмотивованих заперечень щодо підписання актів і відмови від оплати рахунків не дав, у зв`язку із чим позивач направив йому претензію, яка залишена без відповіді, і звернувся до суду за даним позовом; судом вірно встановлено, що між сторонами був укладений договір надання послуг у спрощений спосіб і факт надання послуг підтверджується належними доказами, тому відповідач, не заперечуючи сам факт надання послуг, зобов`язаний їх оплатити. Також просить стягнути з відповідача 3000,00 грн витрат на правову допомогу.

Частиною 2 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач у позовній заяві вказує, що 11.10.2022, з метою укладення договору та заповнення реквізитів замовника, представник TOB "СІВЕРТРАНС" Олексій Рудь направив на електронну пошту бухгалтера позивача (ПП "КІМА") копію витягу з ЄДРПОУ, копію витягу з реєстру платників ПДВ, копію ліцензії та Статуту компанії (а.с. 45-57).

11 жовтня 2022 року ПП "КІМА" (виконавець) направило на адресу TOB "СІВЕРТРАНС" (замовник) для підписання примірник Договору №15-СМ на сервісне обслуговування автомобільного транспорту та продаж автотоварів від 11.10.2022 року, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується за завданням Замовника падати Замовнику на платній основі послуги по мийці, автостоянці, технічному обслуговуванню, поточному та капітальному ремонту вантажних автомобілів, причепів, напівпричепів, автобусів га легкових автомобілів, далі по тексту - "транспортні засоби", здійснює продаж запасних частин, авто хімії, мастил (олив), супутніх товарів для транспортних засобів, далі по тексту - "Товар", за цінами, в асортименті і кількості, що погоджуються сторонами в видаткових накладних та/або актах, які є невід`ємною частиною даного Договору, а Замовник зобов`язаний приймати послуги та/або Товар і сплачувати їх па встановлених даним Договором умовах.

Наявний у матеріалах справи примірник Договору №15-СМ від 11.10.2022 підписаний лише позивачем (а.с.7-10).

Позивач вказує, що 11 жовтня 2022 року TOB "СІВЕРТРАНС" зробило замовлення на ремонт вантажного автомобіля д.н.з. НОМЕР_1 та 11 жовтня 2022 року ПП "КІМА" провело роботи щодо обслуговування автомобіля д.н.з. НОМЕР_1 та склало Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №934 від 11.10.2022 року на загальну суму з ПДВ 1901,63 грн. (а.с.12), також виставило відповідний рахунок №931 на аналогічну суму (а.с.11).

TOB "СІВЕРТРАНС" 13 жовтня 2022 року рахунок № 934 від 11.10.2022 року оплатило, що підтверджується випискою по особовому рахунку за 13.10.2022 року (а.с.16-18).

У зв`язку з даною операцією, Позивачем було сформовано, надіслано та зареєстровано податкову накладну № 32 від 11.10.2022 року (а.с.13-15).

Також, за твердженням позивача, в подальшому TOB "СІВЕРТРАНС": 17.10.2022 року зробило замовлення на ремонт вантажного автомобіля д.н.з. НОМЕР_2 на загальну суму 25 255,51 грн. з ПДВ. (Рахунок на оплату №957 від 17.10.2022 року та Акт здачі-приймання робіт №960 від 17.10.2022 року) (а.с.19-20). В результаті наданих послуг Позивачем було сформовано, надіслано та зареєстровано податкову накладну №58 від 17.10.2022 року (а.с.21-23). 21.10.2022 року зробило замовлення на ремонт вантажного автомобіля д.н.з. НОМЕР_3 на загальну суму 21 186,18 грн. з ПДВ. (Рахунок на оплату №976 від 21.10.2022 року та Акт здачі-приймання робіт №979 від 21.10.2022 року) (а.с.24-25). В результаті наданих послуг Позивачем було сформовано, надіслано та зареєстровано податкову накладну №75 від 21.10.2022 року (а.с.26-28). 31.10.2022 року зробило замовлення на надання місця для автостоянки та мийки вантажних автомобілів з причепами на загальну суму 2 472,00 грн. з ПДВ. (Рахунок па оплату №1023 від 31.10.2022 року та Акт здачі-приймання робіт №1026 від 31.102022 року) (а.с.29-30). В результаті наданих послуг Позивачем було сформовано, надіслано та зареєстровано податкову накладну №120 від 31.10.2022 року (а.с.41-33).

Всього, за доводами позивача, ним було виконано робіт та надано відповідачу послуг, але не сплачено останнім, на загальну суму 48 913,69 грн з ПДВ.

08.12.2023 позивач направив на адресу відповідача відповідні рахунки для оплати за послуги, Акти здачі-приймання робіт та Акт звірки взаємних розрахунків (відправлення №0740105568448) (а.с.34-36).

Вказаний лист було отримано TOB "СІВЕРТРАНС" 13.12.2023 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0740105568448 (а.с.37).

Позивач, зважаючи на те, що від відповідача вмотивованих заперечень щодо підписання Актів здачі приймання робіт, підписання Акту звірки рахунків та оплати рахунків за отримані від позивача послуги не надійшло, вважає, що у відповідача з 17.12.2023 року виник обов`язок зі сплати заборгованості перед ПП "КІМА" на загальну суму 48 913,69 грн з ПДВ.

26.02.2024 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 48 913,69 грн. (поштове відправлення №0740105600210) (а.с.38-42).

Претензію було отримано TOB "СІВЕРТРАНС" 06.03.2024 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та інформація з сайту відстеження поштових відправлень (а.с.43-44).

У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив суд стягнути з відповідача 48 913,69 грн заборгованості з оплати наданих послуг по сервісному обслуговуванню автомобільного транспорту.

Заперечуючи проти позову, як у суді першої інстанції, так і у апеляційній скарзі, відповідач зазначав про те, що Договір №15-СМ, на який посилається позивач, між сторонами взагалі не укладався, також відсутній договір на технічне обслуговування і ремонт відповідно до ст.25 ЗУ "Про автомобільний транспорт", як цього вимагає Наказ Міністерства інфраструктури України №615 від 28.11.2014, також відсутні акти передавання-приймання, складені відповідно до додатків №2, №3 до наказу №615; посилання на стягнення заборгованості по договору, який не укладався, не передбачено жодним законодавчим актом України, а надані позивачем рахунки виписані з порушенням вимог закону на підставі не існуючого договору №15-СМ від 11.10.2022, тому є незаконними і не є підставою для оплати послуг.

За результатами розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Позивач вказує, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору №15-СМ на сервісне обслуговування автомобільного транспорту та продаж автотоварів від 11.10.2022.

Згідно статей 173 - 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, та їх істотні умови встановлені в статтями179, 180 ГК України відповідно до положень яких майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (статті181 ГК України).

Відповідно до статті 184 ГК України, при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з статті 205 - 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно з частини 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статей 638 - 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц викладено такі висновки, які підлягають врахуванню.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України);

- підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію;

- відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений;

- відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України, волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

- у тому випадку коли сторона не виявляла своєї волі до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тоді правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16листопада 2022 року у справі № 461/4145/19, у разі заперечення самого факту укладення правочину, тобто факту підписання договору та його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору, зокрема про стягнення заборгованості, шляхом викладення відповідного висновку про неукладення оспорюваного договору у мотивувальній частині відповідного судового рішення.

Також Верховний Суд зазначив, що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, оскільки вирішення цього спору приведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора.

Згідно з частиною 1 статті 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Не підписання відповідачем запропонованого договору свідчить про відсутність його волі на укладення цього договору.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, послався на існування договору № 15-СМ від 11.10.2022, укладеного між позивачем та відповідачем.

Однак, як вірно встановив суд першої інстанції, долучений позивачем до позовної заяви примірник договору №15-СМ від 11.10.2022 не підписаний замовником - ТОВ "Сівертранс" і відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує факт укладання даного договору.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов вірного висновку, що не підписання стороною правочину, який вчиняється у письмовій формі, свідчить про відсутність волевиявлення на укладення цього правочину, а отже договір № 15-СМ від 11.10.2022 є неукладеним, і у сторін не виникло жодних прав та обов`язків по даному договору.

Проте, як вірно встановив суд першої інстанції, між сторонами був укладений договір про надання послуг у спрощений спосіб.

Нормою частини 2 статті 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що позивачем було надано послуги відповідачу згідно Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №934 від 11.10.2022 на суму 1901,63 грн та виставлено рахунок на оплату №931 від 11.10.2022 на суму 1901,63 грн, а відповідач, у свою чергу оплатив, надані послуги згідно рахунку на оплату №931 від 11.10.2022 в сумі 1901,63 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку від 13.10.2022.

Згідно з частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відтак, договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

За змістом статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач вказує, що після надання відповідачу послуг згідно Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №934 від 11.10.2022 на суму 1901,63 грн, які були відповідачем оплачені, ним в подальшому надано послуги на загальну суму 48 913,69 грн згідно: Акту здачі-приймання робіт №960 від 17.10.2022 на суму 25 255,51 грн та виписано відповідний Рахунок на оплату №957 від 17.10.2022; Акту здачі-приймання робіт №979 від 21.10.2022 на суму 21 186,18 грн та виписано відповідний Рахунок на оплату №976 від 21.10.2022; Акту здачі-приймання робіт №1026 від 31.10.2022 на суму 2 472, 00 грн та виписано відповідний Рахунок па оплату №1023 від 31.10.2022 року.

Вказані рахунки для оплати за послуги, Акти здачі-приймання робіт були направлені позивачем відповідачу 08.12.2023 року та отримані останнім 13.12.2023 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0740105568448

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі не заперечує сам факт надання послуг позивачем згідно вказаних вище Актів здачі-приймання робіт та Рахунків на оплату, а лише вказує, що рахунки виписані з порушенням закону, оскільки містять посилання на неукладений договір №15-СМ від 11.10.2022.

Посилання відповідача на відсутність акти передавання-приймання, складених відповідно до додатків №2, №3 наказу Міністерства інфраструктури України №615 від 28.11.2014 "Про затвердження Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів", відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки ці Правила поширюються на суб`єктів господарювання, які надають послуги з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів та їх складових частин (систем) та на яких поширюються вимоги Технічного регламенту з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 липня 2013 року №643.

Однак, Постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2020 р. №816 визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 3 липня 2013 р. № 643 "Про затвердження Технічного регламенту з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів", і відповідачем не надано доказів того, що на спірні правовідносини сторін поширюються Правила, затверджені Наказом №615..

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 червня 2021 року у справі №910/23097/17, Податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Судом першої інстанції враховані вказані висновки Великої Палати Верховного Суду та обґрунтовано взято до уваги, що позивачем в результаті наданих послуг було сформовано, надіслано та зареєстровано податкові накладні №58 від 17.10.2022 на суму 25255,51 грн, №75 від 21.10.2022 на суму 21186,18 грн, №120 від 31.10.2022 на суму 2472,00 грн, таким чином доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується факт надання позивачем відповідачу послуг на загальну суму 48 913,69 грн.

Згідно з статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2024 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 48 913,69 грн, яка було отримана відповідачем 06.03.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, як вірно встанови суд першої інстанції, відповідач повинен був здійснити оплату послуг у строк до 13.03.2024 включно.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу приписів статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач надані позивачем послуги у зазначений строк не оплатив, доказів сплати заборгованості на день винесення рішення судом першої інстанції відповідачем також не надано, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 48 913,69 грн є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з відповідача 3000,00 грн витрат на правову допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, а саме, у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 4 ст. 129 ГПК України).

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відповідача було відмовлено, пов`язані з розглядом апеляційної скарги витрати мають бути покладені на відповідача.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До відзиву на апеляційну скаргу позивач додав докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, а саме: акт №19-11-24 приймання-передачі юридичних послуг від 19.11.2024, згідно якого адвокат Цукркан М.М. надав ПП "КІМА" послуги з підготовки та подачі відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "СІВЕРТРАНС" у справі №927/636/24 на суму 3000,00 грн; рахунок №1/07-11-24 від 07.11.2024 на суму 3000,00 грн, підписаний адвокатом М.М.Цуканом; платіжну інструкцію №9152 від 07.11.2024 про сплату позивачем 3000,00 грн адвокату Цуркану М.М. за підготовку та подачу відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "СІВЕРТРАНС"; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4055/10 від 27.08.2009, видане Цуркану М.М.; ордер АІ №1752012 від 20.11.2024 на надання правничої допомоги серії ПП "КІМА" адвокатом Цурканом М.М. в Північному апеляційному господарському суді.

Отже, позивачем доведено понесення ним витрат на оплату правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Частиною 5 статті 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Відповідач не скористався правом подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, хоча докази понесення вказаних витрат були направлені на його адресу разом із відзивом на апеляційну скаргу 20.11.2024, що підтверджується описом вкладення у цінний лист.

Дослідивши поданий позивачем акт приймання-передачі юридичних послуг, який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у повному обсязі у заявленій сумі 3000,00 грн та стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВЕРТРАНС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 13 вересня 2024 року - без змін.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІВЕРТРАНС" (14011, м. Чернігів, вул. Михайло-Коцюбинське шосе, 1-а/2, ідентифікаційний код 37699816) на користь Приватного підприємства "КІМА" (07454, с. Требухів Броварського району Київської області, вул. Броварська, 52-а, ідентифікаційний код 31945451) - 3000 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

3. Видачу наказу доручити Господарському суду Чернігівської області.

4. Справу повернути до Господарського суду Чернігівської області.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04.12.2024.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді А.О. Мальченко

О.В. Агрикова