Постанова

від 05.12.2024 по справі 910/4583/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2024 р. Справа№ 910/4583/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 05.12.2024 у справі №910/4583/24 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач»

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024, повний текст якого складений 23.09.2024,

у справі № 910/4583/24 (суддя Балац С.В.)

за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі Гайсинської міської ради

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач»,

2. Комунальної установи «Центр надання адміністративних послуг» Гайсинської міської ради

про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 10 323,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року керівник Гайсинської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Гайсинської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» та Комунальної установи «Центр надання адміністративних послуг» Гайсинської міської ради, у якому просив:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 05.10.2023 до договору поставки нафтопродуктів № 176 від 10.08.2023;

- стягнути з відповідача 1 на користь позивача безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 10 323,70 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор послався на те, що:

- спірна додаткова угода є недійсною, оскільки укладена з порушенням вимог законодавства у сфері публічних закупівель, а саме ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», так як внаслідок укладення таких додаткових угод було збільшено ціну паливно-мастильних матеріалів без належного підтвердження коливання ціни, а також збільшено її більш ніж на 10 %;

- оскільки оскаржуваною додатковою угодою були внесені зміни до істотних умов договору поставки нафтопродуктів № 176 від 10.08.2023, безпідставно сплачено відповідачу кошти в сумі 10 323,70 грн., є різницею між фактично сплаченою сумою та сумою, яку відповідач 2 мав сплатити за фактично поставлений обсяг паливно-мастильних матеріалів та яка підлягає поверненню.

Відповідач 1 та відповідач 2 проти задоволення позову заперечили, пославшись на те, що:

- постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на час дії воєнного стану знято обмеження на допустимий відсоток підвищення ціни та на періодичність такого підвищення;

- експертний висновок Київської Торгово-Промислової палати № Ц-1035/2 від 21.09.2023 є належним документальним підтвердженням коливання ціни на ринку та жодним чином не суперечить чинному законодавству.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/4583/24 позов задоволений повністю.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції дійшов висновку про те, що:

- оскаржувана додаткова угода укладена з порушенням положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки після її укладення фактично у період з 10.08.2023 по 05.10.2023 ціна за 1 літр бензину А-92 збільшилась з 47,40 грн. за літр до 54,20грн (різниця ціни - 6,8 грн.), а ціна за 1 літр дизельного палива з 45,40 грн. до 53,98 грн.(різниця ціни - 8,58 грн.), що склало 14,34% від початкової вартості товару на бензин та 18,9% ціни на дизельне паливо, в той час згідно з положеннями ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору;

- Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на час дії воєнного стану не скасовують та не змінюють передбачений. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» максимальний ліміт щодо збільшення ціни в розмірі не більше 10% за одиницю товару пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку.

- вказане свідчить про наявність підстав для визнання спірної додаткової угоди недійсною відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України;

- враховуючи, що судом визнано недійсною додаткову угоду №1 від 05.10.2023, позовна вимога щодо стягнення з відповідача 1 надмірно сплачених коштів в розмірі 10 323,70 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції врахував, що фінансування за договором поставки нафтопродуктів № 176 від 10.08.2023 здійснювалось за рахунок коштів бюджету Гайсинської міської територіальної громади, Гайсинська міська рада є головним розпорядником коштів, отже безпідставно набуті відповідачем 1 кошти в сумі 10 323,70 грн. мають бути повернуті на рахунок Гайсинської міської ради.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/4583/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а саме на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на час дії воєнного стану знято обмеження на допустимий відсоток підвищення ціни та на періодичність такого підвищення, додатково зауваживши на тому, що:

- Закон України «Про публічні закупівлі», який встановлює, що ціна на одиницю товару при коливанні ціни такого товару на ринку може збільшуватися не більше ніж на 10%, проте Особливості встановлюють, що відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку і не містить обмежень у вигляді 10%;

- в даному випадку Закон України «Про публічні закупівлі» є загальним нормативно-правовим актом, а Особливості є спеціальним нормативно-правовим актом;

- суд першої інстанції при обґрунтуванні свого рішення посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та постанову Верховного Суду у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 року у справі № 927/491/19, однак правовідносини, які були предметом розгляду у вказаних справах відбувались у лютому 2021 року, тобто до введення воєнного стану в Україні та до затвердження Особливостей.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024, справу № 910/4583/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Тищенко О.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4583/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/4583/24.

24.10.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У зв`язку з перебуванням суддів Станіка С.Р. і Тищенко О.В. у відпустці, розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4034/24 від 28.10.2024 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/4583/24, а також залишено вказану скаргу без руху з наданням строку для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання до суду доказів надіслання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів прокурору (керівнику Гайсинської окружної прокуратури) та відповідачу-2 (Комунальній установі «Центр надання адміністративних послуг» Гайсинської міської ради).

07.11.2024 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої, зокрема, додані вищевказані докази.

У період із 11.11.2024 по 15.11.2024 головуючий суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці.

Разом з тим, суддя Іоннікова І.А., яка не є головуючим суддею, з 18.11.2024 по 22.11.2024 перебуває на підвищенні кваліфікації в НШСУ, в зв`язку з чим розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4385/24 від 18.11.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/4583/24.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024, справу № 910/4583/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Михальська Ю.Б., Тищенко О.В..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/4583/24 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Михальська Ю.Б., Тищенко О.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/4583/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 05.12.2024 о 13:45 год.

27.11.2024 до суду від керівника Гайсинської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник, з посиланням на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Станом на 05.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та відповідач 2 представників в судове засідання не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача 1 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача 1 тапрокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

За результатами проведення публічної закупівлі згідно ідентифікатора закупівлі UA-2023-08-04-008002-a, за ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти («Єдиний закупівельний словник»), точне найменування палива (дизельне паливо, бензин) відповідач 1 (постачальник) та відповідач 2 (покупець) уклали договір поставки нафтопродуктів №176 від 10.08.2023 (далі Договір)., в п. 1.1 якого погодили, що постачальник зобов`язується здійснити постачання, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі і додатку до нього, паливно-мастильні матеріали згідно бланків-дозволів (талонів).

Згідно з п. 1.2 Договору найменування, асортимент, кількість товару і його ціна встановлюються сторонами за погодженням в додатках до цього договору на підставі письмової або усної заявки покупця. Додатки до Договору є специфікацією в розумінні ст.266 ГК України і складають невід`ємну частину цього договору. Додатки до договору (специфікації) сторони погоджують (підписують) на кожну партію товару.

Відповідно до п. 2.1 Договору передача палива покупцю здійснюється шляхом заправки автомобільних транспортних засобів покупця паливом за бланками-дозволами (талонами) на АЗС постачальника. Під паливом сторони розуміють зазначений у додатку товар, що відповідає діючим в Україні ДСТУ, ТУ іншим нормативно-технічним документам на паливо автомобільне.

Сторони домовились про те, що заправка автомобільних транспортних засобів покупця паливом починається з дня видачі бланків-дозволів (талонів) постачальником представнику покупця. Постачальник видає бланки-дозволи (талони) за вимогою представника покупця після отримання оплати. В момент пред`явлення бланку-дозволу (талону) для відпуску палива на АЗС здійснюється фіксація відпуску палива покупцю шляхом обліку і погашення пред`явленого бланку-дозволу (талону) (п.2.2 Договору).

Право власності на паливо переходить від постачальника до покупця в момент передачі бланків-дозволів (талонів), та підтверджується видатковою накладною, складеною у встановленому чинним законодавством та цим договором порядку (п. 2.9 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору загальна ціна цього договору визначається вартістю товару, отриманого покупцем впродовж всього терміну дії договору і складає: 103 880,00 грн. з ПДВ.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін і діє до завершення воєнного стану, але не пізніше 31.12.2023. Умови цього договору можуть бути змінені лише за угодою сторін шляхом підписання додаткових угод до цього договору (п. 8.1 Договору).

Всі зміни, додатки і доповнення до цього договору мають бути складені у письмовій формі і підписані сторонами (п.9.2 Договору).

Згідно специфікації, яка є додатком 1 до Договору, товаром по Договору є дизельне паливо (Євро 5), ДСТУ 7687:2015, в кількості 200 л., з ціною 45,40 грн. за 1 л, на загальну суму 9 080,00 грн. та бензин А-95 (Євро 5), ДСТУ 7687:2015, в кількості 2000 л, з ціною 47,40 грн. за 1 л., на загальну суму 94 800,00 грн.

Листом від 04.10.2023 відповідач 1 звернувся до відповідача 2 з пропозицією щодо підняття вартості пального за укладеним договором №176 від 10.08.2023, у зв`язку зі зміною кон`юнктури ринку нафтопродуктів та значними коливаннями ціни на пальне, яке складає більше десяти відсотків вартості.

До зазначеного листа відповідач 1 долучив експертний висновок Київської торгово-промислової палати від 21.09.2023 №Ц-1035/2 про середню роздрібну вартість бензину А-95 та дизельного палива на внутрішньому ринку України, станом на 24.07.2023 та 18.09.2023.

05.10.2023 сторони уклали додаткову угоду №1 до Договору, якою зменшено загальну ціну Договору з 103 880,00 грн. до 103 608,70 грн.

Також, у додатковій угоді сторони виклали специфікацію в новій редакції, згідно якої підвищено ціну за 1 л дизельного палива (Євро 5) з 45,40 грн. до 53,98 грн., а ціну за 1 л бензину А-95 (Євро 5) - з 47,40 грн. до 54,20 грн. Обсяг дизельного палива зменшено з 200 л до 165 л, а обсяг бензину А-95 зменшено до 1310 л.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання Договору, за раніше обумовленою ціною 47,40 грн. за 1 л поставлено 500 л бензину.

Отже, після укладення Додаткової угоди № 1 ціна за 1 літр бензину А-92 збільшилась з 47,40 грн. за літр до 54,20грн (різниця ціни - 6,8 грн.), а ціна за 1 літр дизельного палива з 45,40 грн. до 53,98 грн.(різниця ціни - 8,58 грн.), що склало 14,34% від початкової вартості товару на бензин та 18,9% ціни на дизельне паливо.

Факт отримання палива підтверджується наступними видатковими накладними: №ОТКЦ-00002277 від 01.09.2023 на суму 23 700,00грн, №ОТКР-00001376 від 05.10.2023 на суму 43 338,00 грн., №ОТКЦ-00003495 від 01.11.2023 на суму 36 570,70 грн.

Як вбачається з видаткових накладних та не заперечується відповідачами з 200 л постачальником було поставлено 165 л дизельного палива (на 35 л менше) та з 2000 л поставлено 1810 л бензину А-95 (на 190 л менше).

На виконання умов Договору та додаткової угоди до нього, відповідач 2 здійснив оплату поставленого пального на загальну суму 103 608,70грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 936 від 05.09.2023 на суму 23 700,00грн, № 1075 від 09.10.2023 на суму 43 338,00грн, № 1136 від 10.11.2023 на суму 36 570,70грн.

Згідно звіту про виконання договору про закупівлю UA-2023-08-04-008002-a, зазначено наступний обсяг поставленого товару: дизельне паливо (Євро 5) в кількості 200л, бензин А-95 (Євро 5) в кількості 2000 л.

Звертаючись до суду з цим позовом керівник Гайсинської окружної прокуратури просить:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 05.10.2023 до договору поставки нафтопродуктів № 176 від 10.08.2023;

- стягнути з відповідача 1 на користь позивача безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 10 323,70 грн.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Щодо наявності у керівника Гайсинської окружної прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Гайсинської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, прокурор посилається на те, що позивачем, як органом уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду, в той час як укладення спірної угоди призвело до неефективного, неекономного та нераціонального використання коштів бюджету.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі бюджету, фінансів і цін, зокрема, віднесене фінансування видатків з місцевого бюджету в установленому законом порядку (п. 4 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно з ч. 5 ст. 22 БК України, головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, у тому числі і місцевих бюджетів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угод, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України, має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів, де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Статтею 1 БК України встановлено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Джерелом фінансування за Договором є бюджетні кошти.

Позивач як орган місцевого самоврядування, є розпорядником бюджетних коштів у розумінні ст. 22 БК України, що уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, водночас, зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в бюджетній сфері.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Прокурор попередньо звертався до Гайсинського міського голови з листом від 20.03.2024 № 02.51-137вих-24, у якому просив повідомити чи вживались позивачем заходи представницького характер у спірних правовідносинах та чи будуть вживатись такі заходи, у відповідь на який листом від 05.04.2024 № 02.2-08/02.2-17-734 міський голова повідомив про те, що позивач не буде заперечувати проти вжиття Гайсинською окружною прокуратурою заходів представницького характеру у спірних правовідносинах.

У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, 07.04.2021 у справі №913/124/20, 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:

- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; такий підхід є занадто формалізованим , критерій «розумності» строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Позовні вимоги в частині визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 05.10.2023 до Договору ґрунтуються на порушенні сторонами вимог . 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі Закон).

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Отже, кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19

Вимогами статей 36, 37 Закону, які були чинні до вступу в дію нової редакції Закону від 19.04.2020 (далі попередня редакція), передбачалось, що відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 4 ст. 36 Закону у попередній редакції, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Тобто, угоди, укладені з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 Закону у попередній редакції, в силу статті 37 указаного Закону є нікчемними.

Втім, 19.04.2020 вступила в дію нова редакція Закону в якій унормовано обставини нікчемності договору.

Так, відповідно до ст. 43 Закону договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Частиною 4 ст. 41 Закону передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Частиною 5 ст. 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону).

Водночас ст. 43 Закону, якою встановлено підстави нікчемності договору про закупівлю, не передбачено серед правових підстав нікчемності договору порушення сторонами вимог ч. 5 ст. 41 Закону.

Вказане свідчить про те, що у новій редакції Закону порушення вимог ч. 5 ст. 41 Закону не є законодавчо встановленою підставою нікчемності правочину.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсними спірних додаткових угод є належним і ефективним способом захисту інтересів держави внаслідок укладення незаконних правочинів.

Аналіз змісту спірної додаткової угоди свідчить про те, що, збільшуючи ціну за одиницю товару більш ніж на 10 відсотків сторони послались на положення пп. 6 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі Особливості), у зв`язку зі зміною кон`юнктури ринку нафтопродуктів та значним коливанням ціни пального більш ніж на 10 відсотків.

Колегія суддів зазначає про те, що пп. 6 п. 19 Особливостей передбачає, що істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до п.п 10 і 13 (крім пп. 13 та 15 п. 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку з зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку із зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування.

Отже положення пп. 6 п. 19 Особливостей до спірних правовідносин застосовані бути не можуть з огляду на їх зміст.

Водночас пп. 2 п. 19 Особливостей встановлює, що істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до п.п 10 і 13 (крім пп. 13 та 15 п. 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

Відповідачі зазначають про те, що вказаними Особливостями фактично на час дії воєнного стану знято обмеження на допустимий відсоток підвищення ціни та на періодичність такого підвищення, проте колегія суддів вважає таку позицію помилковою, оскільки такі Особливості не змінюють законодавство у відповідній категорії спору, так як: 1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом; 2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 918/694/23, від 28.08.2024 у справі № 918/1313/23

Так, відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 22 Закону тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон виключень з вказаного правила не містить.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Водночас, як встановлено вище відповідачами при укладення спірної додаткової угоди ціну за одиницю товару збільшено більш ніж на 10 відсотків, що не відповідає наведеним вище положенням законодавства.

Слід окремо зауважити на наступному.

Передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 927/4058/21, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22 прийнятих у подібних правовідносинах, за наслідками розгляду спорів про визнання недійсними додаткових угод, що були укладені під час дії нової редакції Закону, яка вступила в законну силу 19.04.2020 та застосовується до спірних правовідносин.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові № 922/2321/22 від 24.01.2024 виснувала про застосування норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «п. 88. Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. п. 89. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. п. 90. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених ст. 652 ЦК Укораїни та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі».

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Відповідно до ст. 5 Закону закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища в сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції в цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції відповідача у тендері з метою перемоги.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 вказав, що:

- відповідно до принципу прозорості торгів та стандартів добросовісної ділової практики сторони в договорі мали б закласти певну формулу та порядок перерахунку ціни (так зване «цінове застереження»). Це призвело б до прозорості закупівель - адже замовник би розумів, що ціна може бути перерахована. Обидві сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку газу (тобто постійне коливання цін на газ, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими). Тому сторони не були позбавлені можливості визначити в договорі порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, визначити документи, що мають підтверджувати коливання цін на ринку. Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації):

- постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Слід зазначити і про те, що, як встановлено вище, постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати як те, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, так і те, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції), проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем до суду не надано.

В свою чергу відповідач 1 здійснює господарську діяльність у сфері торгівлі паливно-мастильними матеріалами, а відтак, з огляду на вказане, мав володіти достатніми знаннями щодо можливості коливання ціни на вказану продукції, та, відповідно перебачити пов`язані з цим ризики, зокрема закладення відповідних ризиків у тендерну пропозицію.

Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.

Враховуючи обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сторони допустили зловживання своїм правом на зміну умов договору, а збільшення ціни на товар більш ніж на 10 відсотків є прямим порушенням ст. 5, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, що є підставою для визнання додаткової угоди № 1 від 05.10.2023 до договору поставки нафтопродуктів № 176 від 10.08.2023 недійсною на підставі положень статей 203, 205 ЦК України та задовольнив позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 05.10.2023 до договору поставки нафтопродуктів № 176 від 10.08.2023. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 на користь позивача грошових коштів в сумі 10 323,70 грн., колегія суддів зазначає про таке.

Положення ст. 216 ЦК України визначають, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1).

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 2).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні (ч. 1 ст. 669 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми..

Недійсність додаткової угоди № 1 від 05.10.2023 до договору поставки нафтопродуктів № 176 від 10.08.2023 означає, що збільшення ціни спричинило переплату бюджетних коштів в сумі 10 323,70 грн., що становить різницю між фактично сплаченою сумою та сумою, яка мала бути сплачена без зміни ціни за вказаними додатковими угодами. Суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення вказаних коштів. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/4583/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/4583/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі № 910/4583/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4583/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 05.12.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Ю.Б. Михальська

О.В. Тищенко