Рішення

від 02.12.2024 по справі 904/2469/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2024м. ДніпроСправа № 904/2469/24

за позовом Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області, м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021", м. Дніпро

2. ОСОБА_1 , м. Дніпро

про зобов`язання усунути перешкоди, припинення володіння приміщення

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Бублич А.В.

Представник:

прокурор: Карюк Д.О.;

від позивача: Кизюр О.О.;

від відповідача-1: Чернецька О.А.;

від відповідача-2: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА

Керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в якому просить суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ЗЕВС-2021 (код ЄДРПОУ 44062349, адреса: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро вул. Троїцька, буд. 11, приміщення 8), усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-2, IE, загальною площею 21, 7 кв. м, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 21, 7 кв. м;

- припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю ЗЕВС-2021 (код ЄДРПОУ 44062349, адреса: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро вул. Троїцька, буд. 11, приміщення 8) нерухомим майном: будівлею, загальною площею 21, 7 кв. м, яка розташована за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-2, IE, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. номер 55417195 від 30.11.2020 (номер запису - 39441770) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100102612101.

Разом із позовною заявою Західна окружна прокуратура міста Дніпра в Дніпропетровській області подала заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 10.06.2024 заяву керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області задоволено.

Ухвалою суду від 12.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/2469/24 за правилами за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 22.07.2024.

24.06.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю ЗЕВС-2021 надійшов відзив на позовну заяву.

17.07.2024 від керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області надійшло клопотання про залучення співвідповідача, а саме: ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

17.07.2024 від керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області надійшла заява про зміну предмету позову.

19.07.2024 від Дніпровської міської ради надійшли додаткові письмові пояснення.

В судове засідання 22.07.2024 з`явився прокурор та представник позивача.

Ухвалою суду від 22.07.2024 прийнято до розгляду заяву керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області про зміну предмету позову, клопотання керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області про залучення співвідповідача задоволено та відкладено підготоче засідання до 05.09.2024.

15.08.2024 від керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області надійшла заява про зміну предмету позову.

15.08.2024 від Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області надійшла заява про забезпечення позов.

Ухвалою суду від 19.08.2024 заяву керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області про забезпечення позову задоволено.

22.08.2024 від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву.

03.09.2024 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

04.09.2024 від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, відповідь на відзив та заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

В судове засідання 05.09.2024 з`явився прокурор та представник відповідача-1.

Ухвалою суду від 05.09.2024 прийнято до розгляду заяву керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області про зміну предмету позову, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено до 07.10.2024.

12.09.2024 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

20.09.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В судове засідання 05.12.2023 з`явився прокурор та представник відповідача-1.

18.10.2024 від виконувача обов`язків керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпро Дніпропетровської області надійшла заява про зміну предмету позову, а саме:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС-2021» (код ЄДРПОУ 44062349, адреса: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро вул. Троїцька, буд. 11, приміщення 8) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , площею 21, 7 кв. м та повернути земельну ділянку, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 21, 7 кв. м.

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно будівлю загальною площею 21, 7 кв. м, розташованої за адресою: житловий масив АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 2100102612101), за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), проведену 07.06.2024 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. (номер відомостей про речове право 55368418), із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100102612101.

Ухвалою суду від 21.10.2024 прийнято до розгляду заяву виконувача обов`язків керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпро Дніпропетровської області про зміну предмету позову та відкладено підготовче засідання в розумних строках до 04.11.2024.

Ухвалою суду від 04.11.2024 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду в засіданні на 02.12.2024.

В судове засідання 02.12.2024 з`явився прокурор, позивач та відповідач-1. Представник відповідачки-2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце була повідомлена належним чином.

В ході судового засідання 02.12.2024 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.

В судовому засіданні 02.12.2024 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.

Узагальнена позиція прокурора

В обґрунтування вимог прокурор зазначає, що під час реалізації представницьких повноважень Західною окружною прокуратурою міста Дніпра встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: житловий масив АДРЕСА_2 без будь-яких на те правових підстав.

Так, встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась. Більш того, розпорядчий документ, на підставі якого об`єкту нерухомості, розташованому на земельній ділянці, присвоєно адресу у АДРЕСА_2 не видавався, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим грубо порушено право комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_2 , збудовано нерухоме майно - будівлю, загальною площею 21, 7 кв. м, що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

Прокурор стверджує, що ТОВ "Зевс-2021" та ОСОБА_1 , вчиняючи дії, спрямовані на придбання, відчуження та здійснення державної реєстрації спірного нерухомого майна, не могли не усвідомлювати їх протиправність, їх дії не були направлені на добросовісне володіння майном, а мали на меті унеможливлення майбутнього виконання рішення господарського суду у цій справі;

На думку прокурора, відповідач - ТОВ "Зевс-2021", достеменно знаючи про пред`явлення прокурором даного позову та інших позовів щодо належного йому майна (справи №№ 904/2458/24, 904/2456/24, 904/2460/24, 904/2462/24, 904/2467/24, 904/2465/24) та про пред`явлення позову до фізичної особи-підприємця Євдокимової Н.М. у справі № 904/2469/24 (враховуючи, що відповідачі у вказаній справі є родичами), умисно вчинив дії, спрямовані на відчуження спірного майна;

Тому, враховуючи обставини справи та надані докази в їх сукупності, прокуратура прийшла до висновку, що дії відповідачів не були добросовісними, а навпаки їх можна вважати зловживанням своїми правами та недобросовісними діями, спрямованими на нівелювання судового захисту інтересів держави. Саме недобросовісні дії відповідачів, в тому числі відповідача-2, зумовили необхідність зміни предмета позову Західною окружною прокуратурою міста Дніпра.

Також прокурор стверджує, що безпідставне набуття права власності на нерухоме майно суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні, визначеним Законом України "Про основи містобудування", є перешкодою у розв`язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури через відсутність можливості належного ведення містобудівного кадастру, призводить до порушення майнових прав та інтересів держави;

Таким чином, відповідачем незаконно використовується земельна ділянка, майно експлуатується з порушенням вимог містобудівного законодавства, що є підставою для скасування державної реєстрації речових прав та зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку у судовому порядку;

Узагальнена позиція позивача

Позивач підтримує позовні вимоги керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ «ЗЕВС-2021» та ОСОБА_1 .

Узагальнена позиція відповідача-1

Відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог.

У зв`язку зі зміною предмету позову Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕВС-2021" зазначає, що він є неналежним відповідачем, оскільки на підставі Договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1068, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв у власність будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 21, 7 кв. м.

Відповідач-1 стверджує, що залучаючи до участі у справи співвідповідача, не зрозуміло які саме вимоги до ТОВ "Зевс-2021", якщо об`єкт вже не належить товариству. Тож, позивач може відмовитись від позову та подати новий позов до належного відповідача, до того ж відповідач не є юридичною особою та не являється підприємцем - володіє об`єктом як фізична особа. Змінюючи предмет позову, позивач змінив і обставини позовної заяви, а одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається згідно з вимогами чинного законодавства;

На думку Товариства, змінюючи предмет позову, не змінюючи підстави, у зв`язку із заміною відповідача, такий позов є необґрунтований та має бути поданий новий позов до належного відповідача. Одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права;

Тому заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами

Узагальнена позиція відповідача-2

ОСОБА_1 заперечує проти задоволення позовних вимог, стверджуючи, що на відповідачку-2 як на добросовісного набувача майна за адресою: АДРЕСА_2 , покладається індивідуальний та надмірний тягар, адже за змістом частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

На думку відповідачки-2, вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Прокурор не надав жодного та допустимого доказу про використання інших методів реагування, які передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України. Таким чином, відповідач-2 вважає вказану позовну вимогу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню;

Відповідачка-2 зазначає, що орган виконавчої влади в особі Дніпровської міської ради повинен належно виконувати свої функції, що полягає у "належному врядуванні". Для вирішення справи істотним є те, чи можливо вважати спірний об`єкт самочинним будівництвом, тільки після цього встановити особу, яка здійснила вказане самочинне будівництво. Таким чином, прокуратурою не надано жодного доказу на підтвердження факту здійснення самочинного будівництва відповідачем;

- визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як З приводу вимоги про припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном: будівлею, загальною площею 21, 7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. індексний номер 73550753 від 07.06.2024 (номер запису - 55368418) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100102612101. Державна реєстрація за відповідачем-2 права власності на спірний об`єкт нерухомості не порушує безпосередньо прав Дніпровської міської ради, адже він не претендує на будівлю, то відповідно до приписів частин 3 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Позовна вимога про припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна не підлягає задоволенню, оскільки є неналежним та неефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, що підтверджується усталеною судовою практикою;

Крім того, відповідачка-2 не є фізичною особою - підприємцем і не здійснює господарську діяльність. Згідно з приписами статей 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не має повноважень, необхідних для розгляду по суті даної справи за участю фізичних осіб. Враховуючи, що відповідачем у справі є фізична особа - власник спірного майна, цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Враховуючи викладене, а саме: суб`єктний склад учасників спору та сам предмет спору, можливо зробити висновок, що вказані правовідносини між сторонами не мають господарського характеру, а позов, заявлений до відповідача, не стосується господарських відносин, як наслідок, даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Прокурор зазначає, що під час вивчення законності набуття речових прав на об`єкти нерухомого майна, дотримання вимог містобудівного та земельного законодавства окружною прокуратурою з`ясовано, що 10.06.2020 державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна будівля, загальною площею 21, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , за громадянкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 . Підставою виникнення права власності на вищезазначений об`єкт нерухомого майна зазначено реєстраційне посвідчення, серія та номер: 1626-36, від 31.10.2003, видане КП «ДМБТІ ДОР», а також технічний паспорт, серія та номер 1243 від 10.01.2019, виданий ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут».

Як зазначає прокурор, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась. Більш того, розпорядчий документ, на підставі якого об`єкту нерухомості, розташованому на земельній ділянці присвоєно адресу у м. Дніпрі, житловий масив Тополя-2, 1Е не видавався, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим грубо порушено право комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

30.11.2020 право власності на нерухоме майно будівлю загальною площею 21, 7 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 від ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зевс-2021» (код ЄДРПОУ 44062349) на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна № 4348; 4349 від 30.11.2020 посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. Разом з тим відомості щодо укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: житловий масив Тополя-2 м. Дніпро, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Відповідно до інформації КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 18.09.2023 № 9681 (том 1 арк.с. 36) встановлено, що технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , КП «ДМБТІ» ДМР не проводилась. Реєстраційне посвідчення № 1626-36 від 30.04.2002 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , КП «ДМБТІ» ДМР не оформлювалось та не надавалось.

Відповідно до інформації Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15.09.2023 № 12/19-325 (том 1 арк. с. 37) встановлено, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса «житловий масив Тополя-2, 1Е» офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась.

Паспорти прив`язки тимчасових споруд, містобудівні умови та обмеження про проєктування об`єктів будівництва за адресою: житловий масив Тополя-2, 1Е в м. Дніпрі Головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради не надавались.

Відповідно до інформації Комунального підприємства «Дніпровські активи» Дніпровської міської ради від 12.09.2023 № 542/д-05 (том 1 арк. с. 39) встановлено, що договори про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням між КП «Дніпровські активи» та ОСОБА_2 , ТОВ «Зевс-2021» за адресою: м. Дніпро, житловий масив Тополя-2, 1Е, не укладались.

Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради в листі № 10/1-158 від 25.09.2023 (том 1 арк. с. 40) зазначено, що в реєстрі будівельної діяльності наявна наступна інформація за адресою: АДРЕСА_2 : повідомлення про початок будівельних робіт від 02.07.2020 ДП 061201840707; реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28.07.2020 ДП 101200728344.

Відповідно до інформації Дніпровської міської ради № 7/11-1023 від 23.04.2024 (том 1 арк. с. 28) рішення виконкому Дніпропетровської міської ради 2003 року, на підставі якого нібито видано реєстраційне посвідчення від 31.10.2003 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 - не виявлено, будь-яких звернень не надходило.

Згідно з інформацією Дніпровської міської ради № 7/11-1023 від 23.04.2024 з метою встановлення факту використання земельної ділянки державними інспекторами інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради здійснено виїзд на місцевість та складено акт обстеження, відповідно до якого земельна ділянка розташована по фактичному розміщенню торгівельного павільйону з продажу сувенірів та дитячих іграшок «СУНДУЧОК».

Таким чином, як зазначає прокурор, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , не зважаючи на той факт, що державному реєстратору надані для реєстрації документи, що уповноваженими органами не видавались. В свою чергу той факт, що спірна будівля станом на 10.06.2020 не введена в експлуатацію, адреса цьому об`єкту нерухомості не присвоювалася, свідчить про те, що така будівля є самочинним будівництвом. Тобто, ОСОБА_2 , уникаючи установленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, самочинно збудувала вказаний об`єкт та набула право власності на нього, на підставі документів, які уповноваженим органом не видавались, та у подальшому здійснила відчуження вказаного майна шляхом передачі за актом приймання передачі нерухомого майна до ТОВ «Зевс-2021».

Разом з цим, згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі Договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1068, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., зареєстровано право приватної власності на будівлю загальною площею 21, 7 кв. м, що розташована за адресою: житловий масив АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2100102612101; індексний номер рішення: 73550753; номер запису про право власності: 55368418) за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Прокурор зазначає, що ТОВ «Зевс-2021» та ОСОБА_1 , вчиняючи дії, спрямовані на придбання, відчуження та здійснення державної реєстрації спірного нерухомого майна, не могли не усвідомлювати їх протиправність, їх дії не були направлені на добросовісне володіння майном, а мали на меті унеможливлення майбутнього виконання рішення господарського суду.

Відповідачами незаконно використовується земельна ділянка, майно експлуатується з порушенням вимог містобудівного законодавства, що є підставою для скасування державної реєстрації речових прав та зобов`язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки у судовому порядку.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо представництва прокурора

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи Іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та Інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У п.п. 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/ 99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, Інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Таку саму позицію висловив Верховний Суд у постанові від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15.

Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у відповідному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких Інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України). Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18.

Так, в дані справі, порушення інтересів держави відбулося через незаконне вибуття з державної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка не підлягала передачі у комунальну власність, внаслідок порушення Відповідачами норм законодавства щодо набуття та реалізації права власності на землю, а саме незаконного прийняття у комунальну власність та незаконної реєстрації права комунальної власності на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч. 1 ст. 324 ЦК України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Частиною 2 статті 324 Земельного кодексу України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Щодо бездіяльності уповноваженого органу, а також щодо додержання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" суд зазначає наступне.

Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірні земельні ділянки, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Прокурор у позовній заяві посилається на те, що Дніпровською міською радою заходи, спрямовані на захист порушених інтересів держави, не здійснені, претензійно-позовна робота, спрямована на скасування незаконного користування земельною ділянкою не проведена. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

З метою з`ясування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у вказаних правовідносинах заступником керівника обласної прокуратури, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Західною окружною прокуратурою міста Дніпра скеровувався лист від 08.09.2023 за № 04/51-4863вих-23 на адресу Дніпровської міської ради, в якому повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки за адресою ж/м Тополя-2, буд. 1Е у м. Дніпро шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, що є самочинним будівництвом на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися, який отримано та зареєстровано Дніпровською міською радою 08.09.2023 під вхідним номером №12/2692.

Також, Західною окружною прокуратурою міста Дніпра повторно направлено лист від 15.12.2023 № 04/51-6873вих-23 на адресу Дніпровської міської ради, в якому повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки за адресою ж/м Тополя-2, буд. 1Е у м. Дніпро шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, що є самочинним будівництвом на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися, який отримано та зареєстровано Дніпровською міською радою 15.12.2023 під вхідним номером № 12/3819.

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листом Дніпровської міської ради від 23.04.2024 № 7/11-1023, та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що прокурором дотримано встановленого законом порядку представництва в суді, правильно та обґрунтовано заявлено позов в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

Щодо позовних вимог до відповідача-1

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з Достатність доказів на нову - Вірогідність доказів та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування вірогідність доказів.

Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Аналогічний підхід до стандарту доказування вірогідність доказів висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як баланс вірогідностей.

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Територіальним громадам належить право власності на землю, нерухоме майно тощо (п. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

У комунальний власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування, землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до висновку Великої Палати у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Характерною ознакою такого позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частиною 2 статті 212 Земельного кодексу України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Отже, залежно від ознак самочинного будівництва особи, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. При цьому знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування та у разі неможливості здійснити перебудову такого будівництва.

Предметом даного позову є, зокрема, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" та ОСОБА_1 усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , площею 21, 7 кв. м, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 21, 7 кв. м.

Проте, як встановлено судом, згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1068, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., зареєстровано право приватної власності на будівлю загальною площею 21, 7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2100102612101; індексний номер рішення: 387055880; номер запису про право власності: 55368418) за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Тобто, право власності ТОВ "Зевс-2021" за даними Державного реєстру речових прав припинене 07.06.2024.

Будь-яких належних та достовірних доказів користування Товариством з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 , або здійснення будь-яких перешкод Дніпровській міській раді Товариством з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 , після відчуження спірного нерухомого майна ОСОБА_1 прокурором до суду не надано.

З огляду на викладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" наразі не є власником спірної нерухомості та користувачем спірної земельної ділянки, господарський суд вважає, що позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" є необґрунтованими та недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Інші доводи, обґрунтування, докази на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної справи, судом враховані при ухваленні рішення, проте, не впливають на висновки суду у даній справі стосовно спірних правовідносин.

З огляду на викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають з підстав, наведених у даному рішенні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду щодо спірних правовідносин учасників справи, і судом надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи, і за результатами чого ухвалюється рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів прокурора та позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю за наведених судом підстав.

Щодо позовних вимог до відповідача-2

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч. 1 ст. 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В свою чергу відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду гарантується в установленому цим Кодексом порядку. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Аналогічні за змістом висновки щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.

Судом враховано, що позивачем було долучено до матеріалів справи Акт обстеження земельної ділянки від 21.09.2023, в якому зазначено, що 21.09.2023 Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради було складено Акт обстеження земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, ж/м Тополя-2, буд. 1Е та встановлено наступне: доступ до земельної ділянки на земельній ділянці, біля проїжджої частини, фактично розташований торговельний кіоск з продажу сувенірів та дитячих іграшок. Кіоск облаштований метало пластиковими вікнами з пластиковими ролетами, стіни кіоску обшиті світло-коричневим алюмінієвим ком позитивними панелями. Зверху на ньому розміщена вивіска «СУНДУЧОК». Поруч розташовані магазин одягу «HUMANA» та кіоск з хлібобулочними виробами «Булкин дом». Під час обстеження земельної ділянки кіоск працював та здійснював господарську діяльність. Площа земельної ділянки, яку займає кіоск орієнтовно становить 24 кв. м.

Отже, прокурор зазначає, що вказаним Актом підтверджується те, що за спірною адресою ведеться господарська діяльність та такі обставини мають визначальне значення під час визначення юрисдикції даного спору; вважає, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Також на підтвердження здійснення господарської діяльності за спірною адресою прокурор надав до суду Протоколи допитів свідків від 07.08.2024 (том 1, арк. 172-173), а також Протокол огляду від 07.08.2024 (том 1, арк. 175).

Суд зазначає, що за змістом статей 177 та 181 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі нерухомі (нерухоме майно, нерухомість), такі як земельні ділянки та об`єкти, розміщені на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни цільового призначення.

За статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, а стаття 320 Цивільного кодексу України надає право власнику майна використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Однак, для встановлення використання такого майна для здійснення підприємницької діяльності, потрібно з`ясувати, що воно використовується для ведення відповідної діяльності саме фізичною особою, адже фізична особа вправі укладати щодо належного їй майна договори і не у межах господарської діяльності (наприклад, передати в оренду).

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Втім, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 6.40) виснувала, що у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Суд погоджується з позицією прокурора, що важливе значення під час визначення юрисдикції даного спору є саме з`ясування змісту спірних правовідносин і в даному випадку суд не обмежується лише встановленням факту участі у цих відносинах фізичної особи, яка не має статусу підприємця, що саме по собі не вказує на цивільну юрисдикцію спору.

Суд наголошує, що з`ясуванню підлягає передусім використання об`єкту речових прав саме для здійснення власної підприємницької діяльності.

Так, під час розгляду даної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою без статусу фізичної особи - підприємця і доказів використання відповідачем-2 майна для здійснення власної підприємницької діяльності прокурор не подав.

Суд зазначає, що ані Акти обстеження земельної ділянки, ні інші наявні в матеріалах справі докази, не свідчать про факт здійснення за адресою: АДРЕСА_2 підприємницької діяльності саме ОСОБА_1 ; Протоколи допиту свідків та огляду від 07.08.2024 також такої інформації не містять.

Посилання прокурора на родинні зв`язки між ФОП Євдокимовою Надією Миколаївною та ОСОБА_3 (засновник ТОВ «Зевс-2021»), які є батьками ОСОБА_1 , також не свідчать про зайняття відповідачкою-2 господарською діяльністю на зайнятій земельній ділянці, отже доводи прокурора в цій частині розцінюються судом критично.

Належних та достовірних доказів здійснення саме ОСОБА_1 господарської діяльності у спірному об`єкті нерухомості прокурором до суду не надано.

Зважаючи на обставини цієї справи, врахувавши наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції, суд приходить до висновку, що цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, оскільки відсутні докази здійснення відповідачкою-2 господарської (підприємницької) діяльності у цьому спорі, тому спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.

Аналогічні правові висновки зі схожих обставин справи викладені у постанові Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 914/15/24.

За змістом частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Господарський суд наголошує, що цільове призначення придбаної нерухомості не визначає характер спірних правовідносин автоматично як господарський.

За відсутності належних доказів здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності, зокрема, у спірному об`єкті нерухомості, визначальним в даному випадку є статус суб`єкта, який набув у власність відповідне майно, який в даному випадку не має статусу суб`єкта господарювання.

Господарський суд зазначає, що придбання фізичною особою нежитлової нерухомості не свідчить автоматично про початок ведення нею господарської діяльності. Придбання такої нерухомості дає фізичній особі право діяти на власний розсуд, зокрема подарувати, продати або відчужити її третій особі в будь-який інший передбачений законом спосіб, внести в статутний капітал юридичної особи, тощо, або не використовувати взагалі.

Враховуючи викладене, факт придбання фізичною особою ОСОБА_1 нежитлової нерухомості в даному випадку не визначає характер спірних правовідносин як господарський та не свідчить про наявність господарського спору.

ОСОБА_1 під час розгляду справи посилалась на те, що не здійснює підприємницьку діяльність за спірною адресою, у зв`язку з чим звернулась до суду із відповідним клопотанням, в якому просила суд закрити провадження по справі, оскільки вказаний спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Вказані доводи під час розгляду справи судом прокурором та позивачем не спростовані, належних доказів здійснення підприємницької діяльності саме ОСОБА_1 матеріали справи не місять.

Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах); місцевими господарськими судами є окружні господарські суди.

Зважаючи на суб`єктний склад учасників цієї справи, зокрема, на те, що прокурором визначено у якості відповідача-2 фізичну особу ОСОБА_1 , а також встановлений судом характер спірних правовідносин, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; роз`яснити прокурору, що заявлені ним до ОСОБА_1 вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо скасування заходів забезпечення позову

Ухвалою суду від 10.06.2024 судом було вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю ЗЕВС-2021 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - будівлі загальною площею 21, 7 кв. м, розташованої за адресою: житловий масив АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 2100102612101).

Ухвалою суду від 19.08.2024 судом було вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - будівлі загальною площею 21, 7 кв. м, розташованої за адресою: житловий масив АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 2100102612101).

Згідно частин 9, 10 статті 145 Господарського процесуального кодексу України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Враховуючи, що заходи забезпечення позову вживались ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024 та 19.08.2024 з метою забезпечення фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову, а на сьогодні така підстава відпала, то заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

В зв`язку з відмовою у задоволені позовних вимог до відповідача-1 в повному обсязі, судовий збір не підлягає стягненню з відповідачів, а покладаються на прокуратуру по справі.

В той же час, частиною 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.

Так, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 цього Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема в разі закриття провадження.

Відтак, у зв`язку з закриттям провадження у справі до відповідача-2, у прокурора наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмірі 6 056 грн за клопотанням.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора у розмірі 3633, 60 грн (за позовну вимогу до відповідача-1 (1211, 20 грн), а також за подання до суду двох заяв про забезпечення позову (1211, 20 грн + 1211, 20 грн).

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У позові Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в Дніпропетровській області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради Товариства з обмеженою відповідальністю «Зевс-2021» (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд. 11, приміщення 8; ідентифікаційний код 44062349) в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Зевс-2021» (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд. 11, приміщення 8, ідентифікаційний код 44062349) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, 75, ідентифікаційний код 26510514) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , площею 21, 7 кв. м та повернути земельну ділянку, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 21, 7 кв. м відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покласти на прокурора.

Провадження у справі № 904/2469/24 в частині позовних вимог до відповідача-2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) закрити, у зв`язку із тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Роз`яснити Керівнику Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області, що заявлені ним до ОСОБА_1 вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024, що вжитті шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗЕВС-2021» та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - будівлі загальною площею 21, 7 кв. м, розташованої за адресою: житловий масив АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 2100102612101), з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2024, шляхом заборони ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - будівлі загальною площею 21,7 кв. м, розташованої за адресою: житловий масив АДРЕСА_5 (реєстраційний номер 2100102612101), з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 05.12.2024

Суддя В.І. Ярошенко