Рішення

від 05.12.2024 по справі 927/612/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

05 грудня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/612/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В., за участю секретаря судового засідання Дубровська В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури,

код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м.Чернігів, 14000,

в інтересах держави в особі

Позивача : Фонду державного майна України,

код ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ,01133

до відповідача : Акціонерне товариство Укртелеком,

код ЄДРПОУ 21560766, бульвар Т.Шевченка, 18, м.Київ, 01601

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача:

Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації,

код ЄДРПОУ 23000089, вул.Гетьмана Полуботка, 70, м.Чернігів,14013

Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 38590042, пр.Миру, 190-А, м.Чернігів, 14000

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача:

Виконавчий комітет Ніжинської міської ради Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04061783, пл.ім. І.Франка,1 м.Ніжин, Чернігівська область, 16600

Предмет спору: про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Юзвак Л.Б.,

від позивача: ОСОБА_1 ,

від відповідача: ОСОБА_2 ,

третьої особи на стороні позивача: не прибув

третьої особи на стороні відповідача: не прибув

У судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Заступнику керівника Чернігівської обласної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства Укртелеком, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації, Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Виконавчий комітет Ніжинської міської ради Чернігівської області, про усунення перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № 95742, розташованим за адресою: вул. Московська, 5А (вул. Станіслава Прощенка), м. Ніжин, Чернігівської області, шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 04.11.2004 № 665 Про оформлення права приватної власності на нежитлові будівлі ВАТ «Укртелеком» у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством Укртелеком права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №95742, площею 84,2 кв.м., розташовану у підвалі триповерхового нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 12.11.2004, виданого рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 04.11.2004 №65;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого державним реєстратором виконавчого комітету Ніжинської міської ради Кичкайло А.М. від 08.08.2018, № 42447038;

- зобов`язання Акціонерного товариства Укртелеком (код ЄДРПОУ 21560766) повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №95742, розташовану за адресою: вул. Московська, 5А (вул. Станіслава Прощенка), м. Ніжин, Чернігівської області на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 справа №927/612/24 передана на розгляд судді Белова С.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.07.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації, Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Чернігівській області; в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Виконавчий комітет Ніжинської міської ради Чернігівської області, призначено підготовче засідання , учасникам процесу встановлено строки для подання письмових заяв.

19.07.2024 на адресу суду від Фонду Державного майна України надійшли письмові пояснення №10-25-18794 від 11.07.2024, у яких позивач зазначив про те, що протирадіаційна споруда в силу положень ст.5 ЗУ «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на момент приватизації спірного майна) не підлягала приватизації. Інші пояснення аналогічні доводам прокурора, що викладені у позовній заяві.

26.07.2024 відповідачем через систему Електронний суд подано відзив на позовну заяву, в якому АТ Укртелеком проти позову заперечує та зазначає про те, що прокурором не доведено належними і допустимими доказами, на підставі яких документів саме ФДМУ є органом, уповноваженим здійснювати управління спорудою цивільного захисту № 95742, розташованою за адресою: вул. Станіслава Прощенка,5А м. Ніжин, Чернігівської області. Прокурором не надано документального підтвердження того, що держава як власник при створенні ВАТ Укртелеком (перетворенні з Українського державного підприємства Укртелеком у відкрите акціонерне товариство) передала спірне майно на баланс, в управління ФДМУ. Відповідач вказує, що як під час корпоратизації так і під час приватизації ВАТ «Укртелеком» інвентаризація майна товариства Фондом не проводилась, на підтвердження передачі майна, додається витяг з Акту приймання-передавання нерухомого майна від 09.08.2004, згідно якого засновником серед іншого майна передано статутний фонд ВАТ «Укртелеком» 1/2 будівлі, приміщення АДРЕСА_1 , інвентарний номер № 00021049. Відповідач зазначає, що відповідно до діючого на той момент законодавства рішення засновника про створення відкритого акціонерного товариства в процесі приватизації (корпоративнії), та акт приймання-передавання нерухомого майна, наданий засновником і є переліком правовстановлюючих документів, на підставі яких органами місцевого самоврядування проводилась реєстрація права власності на 1/2 будівлі приміщення під інвентарним №00021049, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.6.1 положення та п.15 Додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 p. N 7/5).

Під час проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони згідно з розпорядженням КМУ від 26.11.2008 року № 1473-р Про підготовку та проведення в 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), відповідно до Акту інвентаризації від 30.01.2013 була визначена точна площа спірної споруди, перелічені приміщення, інші технічні характеристики та безпосереднє розміщення - в підвалі будівлі.

Відповідач вважає, що на момент (в 2004 році) винесення рішення виконавчий комітетом, видачі свідоцтва про право власності та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на будівлі ВАТ «Укртелеком» не була проведена Фондом інвентаризація майна AT «Укртелеком», не було виділено майно, яке не підлягає приватизації, були відсутні будь-які документи про спірну ЗСЦЗ, а саме ії місцезнаходження, площу та вартість, як окремого об`єкту нерухомого майна. Відповідач вважає, що вимоги прокурора не відповідають належному способу захисту. Крім того, відповідач у відзиві на позов заявив про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог прокурора у разі встановлення, що право або охоронюваний законом інтерес позивача порушені та зазначає про відсутність підстав представництва інтересів держави в суді в особі Фонду державного майна України. Також відповідачем заявлено про залучення до участі у справи третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_3 (код ІПН НОМЕР_2 ), який являється власником іншої половини будівлі.

02.08.2024 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій з приводу викладених заперечень відповідача зазначено про те, що аргументи, наведені у відзиві на позов, не спростовують доводи позовної заяви щодо підстав подання позову прокурором в інтересах держави в особі Фонду державного майна України; підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст.391 ЦК України до юридичної особи з метою усунення перешкод, які ця юридична особа створює у користуванні і розпорядженні об`єктом цивільного захисту протирадіаційним укриттям № НОМЕР_3 . Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця об`єкту цивільного захисту, що і має місце в даному випадку. Таким чином, строк позовної давності не застосовується; спірне рішення прийнято всупереч п. г ч.2 ст.5 ЗУ Про приватизацію державного майна та введеним в дію у подальшому абз.41 ч.2 ст.4 ЗУ Про приватизацію державного і комунального майна та ст.32 Кодексу цивільного захисту України, а відтак підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а видане на його підставі свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 12.11.2004, підлягає визнанню недійсним; наявність відповідної технічної документації на окреме приміщення (протирадіаційне укриття) спростовує доводи щодо неможливості визначення даної споруди, як окремого об`єкту.

07.08.2024 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив в яких наголошує на непропорційності втручання в право власності АТ «Укртелеком», на застосуванні наслідків пропущення строку позовної давності.

У зв`язку з перебуванням судді Белова С.В. у відпустці, призначене на 05.08.2024 судове засідання не відбулось. Ухвалою від 02.09.2024 року, суд призначив підготовче засідання на 17.09.2024.

17.09.2024 та 26.09.2024 відповідачем подано до суду додаткові пояснення.

07.11.2024 суд розпочав розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 05.12.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши та оцінивши подані докази, вислухавши пояснення учасників справи господарський суд встановив наступне.

Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ №155 від 27.12.1999, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв`язку "Укртелеком" створено ВАТ "Укртелеком", яке було перейменовано у ПАТ Укртелеком, правонаступником якого є АТ "Укртелеком", відповідач, та затверджено його статут.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 №948-р до сфери управління Державного комітету зв`язку та інформатизації України передане Українське державне підприємство електрозв`язку "Укртелеком".

Наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 09.08.2004 № 189 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ "Укртелеком" по Чернігівській дирекції станом на 01.07.1999, у власність ВАТ "Укртелеком"; затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" по Чернігівській дирекції (філії) згідно з додатком.

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" від 09.08.2004, Державний комітет зв`язку та інформатизації України передав, а Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" прийняв об`єкти нерухомого майна по Чернігівській філії ВАТ "Укртелеком" згідно з переліком, зокрема, і будівлі приміщення по АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради «Про оформлення права приватної власності на нежитлові будівлі Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» №665 від 04.11.2004 вирішено оформити право приватної власності з послідуючою видачею свідоцтва про право власності, за Відкритим акціонерним товариством Укртелеком на будівлі за адресою АДРЕСА_1 площею 846,1 кв.м.

12.11.2004 Виконавчим комітетом Ніжинської міської ради видано Відкритому акціонерному товариству Укртелеком свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА № 836193. У свідоцтві зазначено, що ВАТ Укртелеком є власником 1/2 частини - 846,1 кв.м; частина нежитлової будівлі, А, 703,3 кв.м.; частини підвалу, Пд, 142,8 кв.м.; ганок, а; ганок, а1;, ганок, а2; ганок, а3; ганок, а4; ганок, а5; ганок, а6; ганок а7; ганок а8; що за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ВАТ Укртелеком на зазначене майно зареєстроване 03.08.2018 державним реєстратором виконавчого комітету Ніжинської міської ради Кичкайло А.М., індексний номер 42447038 від 08.08.2018, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1437312974104).

Згідно з інформаційною довідкою №382151463 від 10.06.20244 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер нерухомого майна 1437312974104, загальна площа 1/2 частини нежитлової будівлі становить 845,4 кв.м. до якої входить частини нежитлової будівлі літ. А загальною площею 702,6 кв.м. та частини підвалу «Пд» загальною площею 142,8 кв.м.

Відповідно до облікової картки захисної споруди цивільного захисту за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться сховище (протирадіаційне укриття ПРУ)) №95742, що належить Чернігівська філія ПАТ Укртелеком . У технічній характеристиці захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 95742 зазначено, що захисна споруда прийнята в експлуатацію 1979 року, місткість 90 осіб, загальна площа 84,2 кв. м, укриття є вбудованим.

КП Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації на замовлення ПАТ Укртелеком 10.01.2013 виготовило Технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) ПРУ, обліковий №95742; № 5а літер Пд вулиця Московська, м.Ніжин.

Відповідно до технічного паспорту на захисну споруду цивільного захисту (інвентаризаційна справа № 11388, реєстровий № 335), який виготовлено 10.01.2013 року визначено, що власником ПРУ №95742 за адресою вулиця Московська № 5а, літ «Пд» м.Ніжин є ПАТ Укртелеком.

Згідно з експлікацією приміщень до плану захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційного укриття обліковий номер 95742 №5а, літер Пд, вулиця Московська, місто Ніжин загальною площею 84,2 кв.м. внесено 1- основне приміщення площею 45,4 кв.м, 2- санвузол площею 2,4 кв.м.,3- душова площею 5,3 кв.м., 4- основне приміщення площею 11,8 кв.м.,5- допоміжне приміщення площею 4,2 кв.м., 6- приміщення площею 5,3 кв. м.,7- основне приміщення площею 9,8 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на акт технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) ПРУ №95742 від 30.01.2013, а також акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 07.06.2021, від 17.10.2023 та від 24.05.2024, за результатами яких встановлено те, що протирадіаційне укриття групи 4 класу місткістю на 90 осіб, загальною площею 84,2 кв.м. має обмежено працездатний технічний стан, санітарний стан задовільний.

У листі від 12.06.2024 №01/34-239 КП Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації надало роз`яснення щодо площi на протирадiацiйне укриття (ПРУ) №957428 за адресою: АДРЕСА_1 . Згiдно з iнформацiєю з iнвентаризацiйної справи за вказаною адресою, нерухоме майно належить на правi спiльної часткової власностi за ВАТ Укртелеком на 1/2 частки, про що видано свідоцтво про право власності від 12.11.2004. До частки ВАТ Укртелеком відноситься в т.ч.ч частина пiдвалу площею 142,8 кв.м., до якої, згідно матеріалів технічної інвентаризації відноситься приміщення 7-1 площею 45,4 кв.м, санвузол 7-2 площею 2,4 кв.м., душова 7-3 площею 5,3 кв.м., приміщення 7-4 площею 11,8 кв.м., парилка 7-5 площею 4,2 кв.м., приміщення 7-6 площею 5,3 кв. м., приміщення 7-7площею 9,8 кв.м., приміщення 8-1 площею 39,7 кв.м., приміщення 8-2 площею 18,9 кв.м.

До приміщень ПРУ № 95742 загальною площею 84,2 кв.м. відносяться основне приміщення 7-1 площею 45,4 кв.м, санвузол 7-2 площею 2,4 кв.м., душова 3-1 площею 5,3 кв.м., основне приміщення 7-4 площею 11,8 кв.м., допоміжне приміщення 7-5 площею 4,2 кв.м., допоміжне приміщення 7-6 площею 5,3 кв. м.,основне приміщення 7-7 площею 9,8 кв.м.

Відповідач у відзиві просив застосувати строк позовної давності до заявлених озовних вимог прокурора.

Посилаючись на порушення відповідачем норм чинного станом на час виникнення спірних правовідносин законодавства щодо відчуження вказаного вище нерухомого майна з особливим правовим статусом (як захисної споруди цивільного захисту), прокурор звернувся до суду за захистом порушених прав.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані матеріали, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про таке.

Щодо здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 23 Закону України №1697-VII "Про прокуратуру" визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч. 7).

Тобто, за приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Згідно з положеннями статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Важливим обов`язком фізичних та юридичних осіб, органів влади, що здійснюють діяльність на території України, є обов`язок додержуватися Конституції України та законів України. Даний обов`язок можна вважати основоположним для всіх інших юридичних обов`язків, який являє собою встановлену державою міру і спосіб необхідної поведінки, що закріплена в нормативно-правовому порядку відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Він є формою вираження відповідальності перед державою та суспільством.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування.

За пунктами 1, 23-29 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить забезпечення цивільного захисту на відповідній території; організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.

Захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Враховуючи, що указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на території України введено воєнний стан, належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян.

За доводами прокурора, спірне нерухоме майно захисна споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття №95742, що розташоване за адресою: вул. Станіслава Прощенка, 5А в м. Ніжині, в силу закону відноситься до об`єктів загальнодержавного значення з обмеженою оборотоздатністю, де розпорядником та власником якого є держава в особі Фонду державного майна України.

Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави відбулося внаслідок оформлення та реєстрації за ВАТ Укртелеком права власності на майно за адресою: АДРЕСА_1 , в яке входить захисна споруда - протирадіаційне укриття №95742.

Ніжинською окружною прокуратурою листом від 12.04.2024.2023 № 15/3/2-1739-24 повідомлено Фонд державного майна України про факт незаконного вибуття з державної власності майна, яке не може бути приватизовано, а саме: захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також зазначено про необхідність повідомлення про вжиті заходи з метою повернення оспорюваного майна у державну власність.

Фонд державного майна України у відповіді від 07.05.2024 №10-33-12500 зазначив про те, що вказана у листі захисна споруда не належить до його сфери управління, внаслідок чого претензійно позовна робота не здійснювалася.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 4 даного Закону до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування, повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

Таким чином, Фонд державного майна України є уповноваженим органом у даних спірних правовідносинах, яким не було вжито заходів з метою усунення встановленого порушення.

На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Ніжинська окружна прокуратура листом від 24.06.2024.2023 № 15/3/2-1739-24 повідомила Фонд державного майна України щодо звернення до суду в їх інтересах із позовом.

Отже суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до господарського суду. Прокурором доведена наявність підстав для участі прокурора у даній справі в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Ніжинської міської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення реєстратора, зобов`язання повернути захисну споруду цивільного захисту суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 Цивільного кодексу України (далі в тексті - ЦК України), право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 328 Цивільного кодексу України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами (ст.326 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами наявний спір щодо об`єкту нерухомого майна - частини нежитлової будівлі 1/2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , набутого відповідачем у власність у 2004 році.

Як встановлено судом, згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №382151463 від 10.06.2024, нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальна площа 1/2 частини нежитлової будівлі 845,4 кв.м. до якої входить частини нежитлової будівлі літ. А загальною площею 702,6 кв.м. та частини підвалу «Пд» загальною площею 142,8 кв.м. належить на праві власності ВАТ "Укртелеком".

Відповідно до інформації з Інвентаризаційної справи №11388 на будівлю, зазначене приміщення знаходиться у підвалі даної будівлі та значиться на схемі Пд.

У підтвердження правого статусу підвального приміщення площею 84,2 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як захисної споруди (протирадіаційного укриття) надано:

-паспорт захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №95742, відповідно до якого захисну споруду прийнято в експлуатацію 1979 року. Відповідно до технічних характеристик: місткість 90 осіб, загальна площа84,2кв. м, укриття є вбудованим;

-облікову картку протирадіаційного укриття, відповідно до якої визначені наступні технічні характеристики, зокрема: конструкція, показник захисту Кз-100; тип проекту Б-2 вбудоване в 3 поверхову будівлю; рік введення в експлуатацію 1979; місткість 90 осіб; загальна площа 84,2 кв. м;

-технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційне укриття від 10.01.2013, реєстровий № 335, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) №95742 від 07.06.2021,17.10.2023, та 24.05.2024, згідно з якими приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є захисною спорудою цивільного захисту, протирадіаційним укриттям групи 4 клас, №,95742, вбудоване в будівлю, місткість на 90 осіб, належить чернігівській філії АТ "Укртелеком", балансоутримувач: Чернігівська філія АТ "Укртелеком".

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що розташоване у підвалі будівлі приміщення площею 84,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 має правовий статус захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття).

ВАТ Укртелеком створено згідно з наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації від 27.12.1999 №155 шляхом перетворення Українського державного підприємства електрозв`язку Укртелеком у відкрите акціонерне товариство в процесі корпоратизації відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 Про корпоратизацію підприємств та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 05.07.1993 №508.

Засновником товариства виступив Державний комітет зв`язку та інформатизації України (правонаступник Міністерство інфраструктури України).

Згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів від 14.06.2011 №8 ВАТ Укртелеком змінило своє найменування на ПАТ Укртелеком.

Рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ Укртелеком, які відбулися 22.04.2021, змінено повне найменування з Публічного акціонерного товариства Укртелеком на Акціонерне товариство Укртелеком.

АТ Укртелеком є правонаступником ПАТ Укртелеком та ВАТ Укртелеком.

Згідно із ст. 86 Господарського кодексу України (надалі в тексті ГК України), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

За висновками Верховного Суду проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021 у справі № 924/592/20, від 12.10.2021 у справі № 924/1431/20).

При корпоратизації держава зберігає контроль та вплив на об`єкт власності через корпоративні права щодо майна створеного акціонерного товариства.

Відповідно до зазначеного Указу Президента України, у разі прийняття рішення про приватизацію корпоратизованих товариств, їх засновники передавали державним органам приватизації для приватизації (продажу) тільки акції.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що спірне майно - споруда цивільного захисту №95742, належить до об`єктів загальнодержавного значення, то приватизація даного об`єкту заборонена законом.

Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави відбулося внаслідок оформлення та реєстрації за ВАТ Укртелеком права власності на майно за адресою: АДРЕСА_1 , в яке входить захисна споруда - протирадіаційне укриття № 95742.

Як встановлено судом, предметом розгляду у даній справі, є зокрема вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 04.11.2004 № 665 Про оформлення права приватної власності на нежитлові будівлі Відкритого акціонерного товаритсва Укртелеком права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №95542, площею 84,2 кв.м., розташоване у підвалі триповерхового нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі якого було видано свідоцтво про право власності та оформлено право власності на нерухоме майно.

Прокурор стверджує, що рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 04.11.2004 № 665 Про оформлення права приватної власності на нежитлові будівлі Відкритого акціонерного товаритсва Укртелеком порушується право власності позивача на спірний об`єкт нерухомості і єдиним способом захисту цього права, на його думку, є звернення до суду із вимогою про скасування такого рішення органу місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що пред`явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц відступила від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

За вказаних обставин, суд зазначає, що оскільки визнання незаконним та скасування зазначеного рішення не дозволить позивачу ефективно відновити володіння спірним майном, така вимога не підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.

Крім того, у постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11. 2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Отже, за встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що заявлена вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 12.11.2004 серії НОМЕР_1 є неефективною, така вимога не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Ніжинської міської ради Кичкайло А.М. від 08.08.2018, № 42447038 суд зазначає таке.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також враховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1) та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що вимога про скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Ніжинської міської ради Кичкайло А.М. від 08.08.2018, № 42447038 задоволенню не підлягає.

Розглядаючи вимогу прокурора про зобов`язання відповідача повернути державі в особі позивача захисну споруду цивільного захисту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно із ст.2 Закону України №1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі в тексті Закон №1952-ІV) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до абз.2 та 3 ч.3 ст.26 Закону №1952-ІV у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п.9 ч.1 ст.27 Закону №1952-ІV).

Державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

Крім того, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно (п.4.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17).

Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина 1 статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини 1 статті 216, частина 1, пункт 1 частини 3 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина 1 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України).

Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63,74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункт 146) та інших.

Разом із тим, як зазначено у пунктах 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16-ц, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

В процесі судового розгляду з`ясовано, що спірне нерухоме майно - захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 95742, площею, 84.2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в силу закону відноситься до об`єктів загально-державного значення з обмеженою оборотоздатністю та не підлягало приватизації (корпоратизації) або іншому відчуженню. Тобто, набуття захисної споруди у приватну власність АТ Укртелеком є протиправним.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд враховує наступне.

У постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11. 2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України, яка пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі №910/21220/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2088/21.

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі № 925/461/21.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №914/106/22.

За змістом частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільні, господарські), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19.

Таким чином, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №927/84/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі № 927/432/19, від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.

Наведене правило пов`язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 Цивільного кодексу України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Із встановлених судом обставин вбачається, що позовна вимога прокурора щодо зобов`язання відповідача повернути на користь позивача захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття, за своєю правовою природою є віндикаційним позовом і до неї застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Згідно з планом заходів з підготовки та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1473-р Про підготовку та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), позивач був визначений відповідальним за формування переліку таких, що підлягають технічній інвентаризації, захисні споруди, що перебувають у державній власності.

Таким чином, позивач за результатами технічної інвентаризації міг та був зобов`язаний дізнатись про наявність спірної захисної споруди у власності відповідача, державна реєстрація якої відбулася у 2018 року.

Оскільки позивач міг довідатись про порушення інтересів держави ще задовго до отримання ним листа від прокурора у квітні 2024 року, суд вважає, що прокурор звернувся в інтересах держави в особі позивача до суду з пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.

Отже, з урахуванням викладеного, у задоволенні позовних вимог належить відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.

Враховуючи зазначене вище у сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у разі відмови у позові покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. 129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складений та підписаний 05.12.2024.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Белов С.В.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.