Ухвала

від 04.12.2024 по справі 761/36567/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/36567/24

Провадження № 2-з/761/633/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н.В., розглянувши матеріали заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Диканя Павла Олеговича про зустрічне забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дітей, в які позивачка просила суд - визначити місце проживання ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )разом з матір`ю - ОСОБА_2 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження за вказаною позовною заявою.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2024 задоволено частково заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни про забезпечення позову у вказаній справі та забезпечено позов шляхом визначення часу спілкування малолітніх дітей - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з матір`ю - ОСОБА_2 кожної п`ятниці з 15 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. неділі, щомісячно без присутності батька та зобов`язати батька дитини, - ОСОБА_1 передавати малолітніх дітей - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) їх матері, - ОСОБА_2 відповідно до визначеного судом часу.

02.12.2024 до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Диканя Павла Олеговича про зустрічне забезпечення позову у якій представник відповідача просив вжити заходи забезпечення позову шляхом: - заборони малолітнім дітям, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України до закінчення розгляду справи про визначення місця проживання дітей до набрання рішенням у цій справі законної сили; - заборонити ОСОБА_2 , громадянці України, змінювати місце проживання малолітнім дітям, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до набрання рішенням у цій справі законної сили.

Заяву обґрунтовано тим, що у відповідача є аргументовані підстави вважати, що позивач може виїхати з України за кордон з дітьми без його дозволу та відома, або перевезти дітей в інше місце, тому з метою запобігання подальшому неконтрольованому та незаконному переміщенню дітей, вважає за необхідне просити суд вжити відповідний захід забезпечення позову, зважаючи на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цивільній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.

У заяві вказано, позивач ОСОБА_5 , проживає постійно у республіці Польща, у місті Вроцлаві, має статус тимчасово захист переміщеної особи з України в республіці Польща, також такий статус присвоєний дітям. Також, ОСОБА_1 має аргументовані підстави вважати, що позивач може виїхати з України за кордон з дітьми без його дозволу та відома, або перевезти дітей в інше місце, тому з метою запобігання подальшому неконтрольованому та незаконному переміщенню дітей, вважає за необхідне просити суд вжити відповідний захід забезпечення позову, зважаючи на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цивільній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль

При цьому, у заяві вказано, що комфортність умов проживання та їх стабільність важлива для обох дітей, але особливо для сина, ОСОБА_6 , саме внаслідок наявності у нього РАС.

Дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши заяву про зустрічне забезпечення позову, суд приходить до висновку, що не підлягає задоволенню, з наступних состав.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Судом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2024 задоволено частково заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Старовойтової Дарини Андріївни про забезпечення позову у вказаній справі та забезпечено позов шляхом визначення часу спілкування малолітніх дітей - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з матір`ю - ОСОБА_2 кожної п`ятниці з 15 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. неділі, щомісячно без присутності батька та зобов`язати батька дитини, - ОСОБА_1 передавати малолітніх дітей - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) їх матері, - ОСОБА_2 відповідно до визначеного судом часу.

Згідно з приписами частини 1, 2 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2022 року у справі №757/36870/20 (провадження№ 61-2976св21) зазначив, що метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору.

Суд самостійно оцінює необхідність зустрічного забезпечення. За загальним правилом, вирішення цього питання має диспозитивний характер. Тобто реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком. На цій особливості застосування інституту зустрічного забезпечення у цивільному процесі Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 19 грудня 2018 року в справі № 331/5517/17 (провадження № 61-9474св18), від 10 квітня 2019 року в справі № 753/2380/18-ц (провадження № 61-38399св18), від 30 травня 2019 року в справі № 456/2438/17 (провадження № 61-473св19), від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/3222/17 (провадження № 61-1856св19).

Хоча вжиття заходів зустрічного забезпечення за загальним правилом має диспозитивний характер, відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, у таких випадках: якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Суд зауважує, що всупереч ч. 3 ст. 154 матеріали заяви не містять доказів, які б свідчили про те, що позивачка ОСОБА_2 не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування збитків відповідачів, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, навпаки в матеріалах справи містять витяг з реєстру територіальної громади № 2024/010779684 від 09.09.2024, з якого вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, матеріали справи не містять фактичних даних, відповідно до умов для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення, які б підтверджували її неналежний майновий стан або вчинення нею дій щодо відчуження належного їй майна, що може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідачів, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Згідно з практикою ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, п. 100, від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, п. 76).

Відтак, з огляду на викладене, суд доходить переконання про відсутність імперативних (обов`язкових) підстав, визначених частиною 3 статті 154 ЦПК України, за наявності яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне зобов`язання, та наявність у суду саме права на застосування цього зобов`язання.

В постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21) вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним з батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим з її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20). Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Надаючи оцінку аргументам представника відповідача щодо наявності підстав для застосування зустрічного забезпечення, суд зауважує, що на їх підтвердження не надано жодного належного та допустимого доказу.

Окрім того, заява про зустрічне забезпечення міститься вимоги про заборону дій саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які не є учасниками справи в даному провадженні, відповідно до ст. 42 ЦПК України.

При цьому, суд окремо вважає за необхідне зазначити, що постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 року (справа №754/7569/21, провадження №61-15886сво2) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц.

Тим паче, що виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів (Абзац тринадцятий пункту 2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених Постановою КМ від 27 січня 1995 р. № 57 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 383 від 29.03.2022).

Таким чином законодавчо визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник в свою чергу вимагає в супереч закону заборонити дітям в супроводі батька, який, до речі, не позбавлений батьківських прав відносно дітей, виїзд за кордон України на безпечну територію без її згоди, навіть, якщо на то буде реальна загроза життю дітей.

Враховуючи вищевикладене, враховуючи, що обставини викладені у заяві сторони відповідача про зустрічне забезпечення не знайшли свого підтвердження, а також враховуючи вимоги ст. 154 ЦПК України, суд вважає, що у задоволенні заяви про зустрічне забезпечення слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Диканя Павла Олеговича про зустрічне забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя: