Постанова

від 25.11.2024 по справі 462/385/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/385/24 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.

Провадження № 22-ц/811/1608/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Ковальчука Ю.П.,

з участю: позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , адвоката Андрухіва Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 адвокатаПрудиуса О.Р.на рішенняЗалізничного районногосуду м.Львова від16квітня 2024року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи служба у справах дітей Пустомитівської міської ради, орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації про зобов`язання не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів спілкування та участі у вихованні дитини,-

в с т а н о в и в:

В січні 2024 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили зобов`язати відповідачку не чинити їм перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановити відповідний спосіб спілкування та участі у вихованні дитини.

Позовні вимоги мотивували тим, що 21.04.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. В шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 19.10.2020 Залізничним районним судом м. Львова розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу відповідачка змінила прізвище на дошлюбне - ОСОБА_3 . ОСОБА_1 являється дідом ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 являється бабою ОСОБА_5 . Після розлучення між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . склались неприязні відносини, відповідачка тривалий час (два роки), жодним чином не дозволяла спілкуватися позивачам з дитиною ОСОБА_5 . ОСОБА_4 , батько дитини, військовослужбовець з 2019 року, проходить службу в ЗСУ в м. Дрогобич. Враховуючи специфіку проходження військової служби, неможливість вільно керувати своїм часом, період карантинних обмежень, та рік повномасштабних бойових дій не давали батькові можливість виділяти достатньо часу на те, щоб добитися побачень з сином. Відповідачка маючи неприязні стосунки з позивачами почала уникала зустрічей, забороняла бачитись з дитиною, спілкуватися в телефонному режимі, вітати з святами. Дуже швидко після розлучення відповідачка зареєструвала новий шлюб, приховала від сина ОСОБА_5 . хто його батько, вчила сина називати батьком свого нового чоловіка. ОСОБА_4 не знав як має себе поводити в тій ситуації, не знав, що син називає батьком іншого чоловіка, не був настирливим і агресивним в питаннях побачень з сином, так як має спокійний тип характеру, не хотів травмувати психіку дитини сварками. Позивач сподівався, що з часом неприязне ставлення відповідачки до нього мине, і він зможе спокійно без сварок спілкуватися із сином. Але з часом ситуація тільки погіршилась, син підростав не знаючи хто його батько, вважаючи, що його батько новий чоловік відповідачки. ОСОБА_4 був змушений звернутися до Служби у справах дітей з заявою про встановлення графіку відвідування, але і після того мати перешкоджає в спілкуванні з сином. Всі його намагання врегулювати даний спір призводять лише до сварок, оскільки відповідачка і надалі перешкоджає йому бачитись з дитиною, штучно створює обставини, через які він не може цього робити. У відповідний час, коли батько приходить на зустріч з дитиною, знаходить причини, які заважають їй вийти з дитиною на зустріч з батьком, що підтверджується зверненнями до правоохоронних органів та перепискою в телеграм-каналі. Також відповідачка ізолювала дитину від бабусі з дідусем, не дає можливості спілкуватися по телефону, не дає змоги побачити внука. Два роки бабуся і дідусь не мали можливості спілкуватися з внуком, але не хочуть втрачати сімейний зв`язок з внуком. У зв`язку з наведеним просили позов задоволити.

Рішенням Залізничногорайонного судум.Львова від16квітня 2024року позов задоволено повністю.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено такий спосіб спілкування та участі у вихованні між батьком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 :

- встановлення систематичних побачень поза межами місця проживання дитини в присутності матері дитини перші три місяці після набрання рішення суду законної сили: в першу і третю неділю кожного місяця з 15 до 18 години, та другу і четверту суботу кожного місяця з 15 до 18 години, а в інші дні за попереднім узгодженням з матір`ю дитини.

- встановлення систематичних побачень поза межами місця проживання дитини без присутності матері дитини після спливу перших трьох місяців після набрання рішення суду законної сили: в першу і третю неділю кожного місяця з 15 до 18 години, та другу і четверту суботу кожного місяця з 15 до 18 години, а в інші дні за попереднім узгодженням з матір`юдитини.

Встановлено такий спосіб спілкування та участі у вихованні між дідом ОСОБА_1 , бабою ОСОБА_2 та внуком ОСОБА_5 :

- встановлення систематичних побачень поза межами місця проживання дитини в присутності матері дитини перші три місяці після набрання рішення суду законної сили: впершу і третю середу кожного місяця з 17 до 19 години, та другуічетверту п`ятницю кожного місяця з 17 до 19 години, а в інші дні за попереднім узгодженням з матір`ю дитини.

- встановлення систематичних побачень поза межами місця проживання дитини без присутності матері дитини після спливу перших трьох місяців після набрання рішення суду законної сили: в першу і третю середу кожного місяця з 17 до 19 години, та другу і четверту п`ятницю кожного місяця з 17 до 19 години, а в інші дні за попереднім узгодженням з матір`ю дитини.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 1211,20 грн судового збору на кожного з позивачів.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_3 адвокат Прудиус О.Р., подавши апеляційну скаргу.

Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує, що батько дитини, дід та баба, які в цій справі є співпозивачами з часу розлучення ОСОБА_4 та ОСОБА_7 навіть не намагалися побачитись з дитиною, не цікавилися його життям, його станом здоров`я, розвитком, його потребами. Дитина, впродовж чотирьох років свого розвитку після розлучення батьків, своїх баби з дідом зі сторони батька та й самого батька не бачила та не знала саме з їх провини, так як саме вони не проявляли жодного інтересу до цієї дитини, самоусунулися від участі у вихованні дитини.

В якості доказів відповідачкою було надано до суду здійснені нею на мобільний телефон відеозаписи зустрічі батька з дитиною.

Крім того, як докази до суду відповідачем було надано копії письмових пояснень багатьох свідків, які вказують на те, що батько дитини не цікавився його життям та не приходив до нього щоб з ним побачитись. Було також надано до суду копії довідок з дошкільного навчального закладу з інформацією про те, що батько дитини не приймає участі у його вихованні, за час перебування дитини в садочку ні разу не поцікавився сином. Однак, суд проігнорував вказані вище належні, допустимі та достовірні такі докази і не надав їм взагалі ніякої оцінки.

Представником відповідачки неодноразово наголошувалося під час судового розгляду на тому, що відповідно до положення ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Суд першої інстанції не з`ясував насамперед чи таке спілкування позивачів з дитиною не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Такод було надано до суду копію висновку дитячого психолога, - «Заключення за результатами експериментально-психологічного дослідження ОСОБА_5 », з якого вбачається, що: «Дитина абсолютно не знає свого біологічного батька та його батьків і не готова до зустрічей з ними. Категорично не може залишатись наодинці з біологічним батьком та його батьками без присутності своєї матері. Таке спілкування дитині протипоказане і може зашкодити її ментальному здоров`ю. Перші такі зустрічі рекомендовано проводити за участю психолога і тільки в присутності матері.

Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова у справі №462/385/24 від 16 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , адвоката Андрухіва Ю.О., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позовнівимоги,суд першоїінстанції дійшов висновку про те, що між сторонами існує тривалий конфлікт щодо участі позивачів в житті малолітннього ОСОБА_5 , добровільно сторони вирішити такий не можуть, що спонукало позивачів звернутись до суду з позовом, відповідачка чинить перешкоди позивачам у спілкуванні з дитиною, грунтовних доказів та правових підстав щодо неможливості задоволення позову саме в такому вигляді, як просять позивачі, нею та її представником суду не надано, позовні вимоги ними не спростовані.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_4 , є батьком малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_1 є дідусем малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка ОСОБА_2 є бабусею малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідачка ОСОБА_3 є матір`ю малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та свідоцтвами про народження ОСОБА_4 та ОСОБА_5 /а.с. 13, 14, 15/.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_3 з 21.04.2018 перебували у зареєстрованому шлюбі, однак рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19.10.2020 шлюб між ними було розірвано. У шлюбі в них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час малолітня дитина проживає із матір`ю ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_8 /а.с. 84/.

Розпорядженнями міського голови Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області №02-04/25 від 16.01.2023 та №02-02/417 від 31.03.2023 ОСОБА_4 до 01.07.2023 було визначено спосіб участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення порядку побачень, в присутності матері дитини ОСОБА_3 , поза межами місця проживання дитини в АДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_3 не створювати перешкод у побаченні та спілкуванні батька з сином /а.с. 29-32/.

Згідно наявних в матеріалах справи талонах-повідомленнях єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію вбачається, що ОСОБА_4 21.02.2023, 29.01.2023, 12.02.2023, 18.02.2023 та 15.04.2023 звертався у ВП №3 (м. Пустомити) ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області щодо не виконання відповідачкою розпорядження міського голови Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області. В даних повідомленням позивач ОСОБА_4 зазначав, що ОСОБА_3 не дозволяє бачитись йому з дитиною та не виходить з ним на контакт /а.с. 34-38/.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 також звертались до міського голови Пустомитівської міської ради Львівського району Львівської області із заявою щодо участі у вихованні внука, проте листом від 01.02.2023 їм було повідомлено, що дане питання не входить до компетенції Пустомитівської міської ради, як органу опіки та піклування та рекомендовано звернутися до суду /а.с. 40/.

Оскільки позивачам не вдалось добровільно визначити із відповідачкою спосіб їх участі у вихованні малолітного ОСОБА_9 , відповідачка чинить їм перешкоди у спілкуванні з дитиною, тому вони змушені звернутися до суду.

Чинним законодавством передбачено, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Так, відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно із частинами восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджатитому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Батько та мати мають рівні права та обов`язки і при вирішенні питання про періодичність побачень, можливість спільного відпочинку, відвідування місця проживання того з батьків, з ким дитина не проживає, слід виходити виключно з інтересів дитини.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьмастатті 7 СК України,стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другоїстатті 155 СК Українибатьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» і частини четвертої статті 10ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Положеннями статті 257 СК України визначено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

Батьки та інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків.

Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особистої прихильності дитини, її віку, стану здоров`я та інших обставин, що мають істотне значення.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з іншими членами сім`ї: дідом, бабою, братами, сестрами, іншими родичами.

Право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, охоплює щонайменше зв`язки між близькими родичами, наприклад, між дідами, бабами та онуками, оскільки такі родичі можуть відігравати у сімейному житті важливу роль.

У пункті 100 рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України" (заява № 2091/13) та у пункті 76 рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" (заява № 10383) зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року в справі № 295/13297/18 (провадження № 61-8094св20) вказано, що: "законодавцем визначено механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення (частини друга, третя статті 257 СК України). Відповідно до статті 263 СК України спори щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу. Виходячи з положень статті 159 СК України усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Відповідно до частини другої статті 159 СК України, суд визначає способи участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року в справі № 607/13092/16-ц (провадження № 61-1713св17) зазначено, що: "будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби та діда у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 СК України.

Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом справ даної категорії обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

В матеріалах справи міститься висновок Пустомитівської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо розв`язання спору про участь батька, діда і баби у вихованні дитини ОСОБА_5 №02-08/296 від 15.02.2024. Згідно наданого висновку Пустомитівська міська рада, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне: визначити ОСОБА_4 спосіб участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення порядку побачень, а саме: в першу і третю неділю кожного місяця з 15:00 год до 18:00 год; в другу і четверту суботу кожного місяця з 15:00 год до 18:00 год;всі державні та релігійні свята, визначені, як вихідні дні, іменини і дні народження дитини, та інші робочі дні - за попередньою домовленістю з ОСОБА_3 . Визначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні малолітнього внука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення порядку побачень, а саме: в першу і третю середу кожного місяця з 17:00 год до 19:00 год; в другий і четвертий четвер кожного місяця з 17:00 год до 19:00 год; всі державні та релігійні свята, визначені, як вихідні дні, іменини і дні народження дитини, та інші робочі дні - за попередньою домовленістю з ОСОБА_3 . Зустрічі ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з малолітнім ОСОБА_5 повинні відбуватися перші три місяці після набрання рішення суду законної сили в присутності ОСОБА_3 , після спливу перших трьох місяців після набрання рішення суду законної сили - без присутності матері дитини. Передача дитини батькові, дідусеві з бабцею відбувається біля будинку проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 /а.с. 141-142/.

Заперечуючи позовні вимоги, апелянт покликається на заключення за результатами експериментально-психологічного дослідження ОСОБА_5 від 17.07.2023, надано лікарем-психологом ОСОБА_10 . Згідно заключення дитина абсолютно не знає свого біологічного батька та його батьків і не готова до зустрічей з ними. Категорично не може залишатись наодинці з біологічним батьком та його батьками без присутності своєї матері. Таке спілкування дитині протипоказане і може зашкодити її ментальному здоров`ю. Перші такі зустрічі рекомендовано проводити за участю психолога і тільки в присутності матері. Біологічного батька та його батьків дитина не сприймає як членів своєї сім`ї, спілкування з ними може зашкодити вихованню дитини /а.с. 80-81/.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане заключення психолога про те, що спілкування з позивачами може зашкодити вихованню дитини є необгрунтованим та таким, що не грунтується на вимогах закону.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що висновком Пустомитівської міської ради, як органу опіки та піклування передбачено, що зустрічі ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з малолітнім ОСОБА_5 повинні відбуватися перші три місяці після набрання рішення суду законної сили в присутності ОСОБА_3 .

Встановивши наявність перешкод у вільному спілкуванні між батьком, бабою і дідом та ОСОБА_5 , врахувавши інтереси дитини, його вік та інші обставини, що мають істотне значення, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов та визначив порядок участі позивачів у спілкуванні та вихованні ОСОБА_5 ..

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.129Конституції Україниосновними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенціїпро захистправ людиниі основоположнихсвобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Прудиуса О.Р. залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 16 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2024 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.