Рішення

від 19.11.2024 по справі 199/2051/24

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/2051/24

(2/199/1649/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

19.11.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі представників сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко Олександр Олексійович, про витребування майна, визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації та припинення обтяження,-

В С Т А Н О В И В:

Представник Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна, визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації та припинення обтяження. У підтвердження позовних вимог посилається на те, що

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2007 року по справі № 7/268-07 визнано за Приватним підприємством «Москва» (49090, м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 2а, ідентифікаційний код 19437863) право власності за надувальною давністю на підземний пішохідний перехід, літ. Д-1, з ґанком, забудови 1962 року, загальною площею 723, 3 кв.м, по АДРЕСА_1 , без акту введення в експлуатацію.

Право власності на підземний пішохідний перехід за ПП «Москва» зареєстровано 11.10.2007 року Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, реєстраційний номер: 18752061.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2019 року по справі № 7/268-07 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2007 року по справі № 7/268-07 - скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого ПП «Москва» набуло та зареєструвало право власності - скасовано.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2007 року по справі № 23/116 в задоволенні первісного позову суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 до приватного підприємства «Москва» про визнання права власності на частину будівель відмовлено. Зустрічний позов приватного підприємства «Москва» до суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 про визнання права власності та розірвання договору задоволено в повному обсязі. Розірвано договір про пайову участь у будівництві будинку від 01.01.05, укладений між суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 та Приватним підприємством "Москва".

Визнано за Приватним підприємством «Москва» право власності на торгівельну будівлю універмагу "Москва" загальною площею 335,54 кв. м., розташовану в підземному пішохідному переході за адресою: АДРЕСА_1 без вводу в експлуатацію.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2007 року виправлено описку в рішенні суду: в тексті рішення Господарського суду Дніпропетровської області 14.03.2007 у справі № 23/116 цифру 335,54 кв.м. замінено на 335,5 кв.м.; абзац 4 резолютивної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2007 у справі № 23/116 викладено в наступній редакції: «Визнати за приватним підприємством «Москва» право власності на торгові приміщення (поз.1-19) споруди, загальною площею 335,5 кв.м., побудовані в підземному пішохідному переході (літ. Д-1) за адресою: АДРЕСА_1 без вводу в експлуатацію».

Постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2008 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області 14.03.2007 у справі № 23/116 скасовано. Матеріали справи скеровано для нового розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2008 року по справі № 23/116 провадження у справі № 6/323-08(23/116) за первісним позовом Суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 до Приватного підприємства «Москва» про визнання права власності на частину будівель - припинено.

Зустрічний позов Приватного підприємства «Москва» до суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 про визнання права власності та розірвання договору - залишено без розгляду.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 01.03.2008 року, що був укладений між приватним підприємством «Москва» та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 680, власником підземного пішохідного переходу літ. Д-1 з ґанком, загальною площею 723,3 кв.м. по АДРЕСА_2 став ОСОБА_6 .

11.03.2008 року на підставі вищезазначеного договору, Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєстровано право власності на підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком, загальною площею 723,3 кв.м. по АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.12.2023 року, справа № 199/3487/21 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01 березня 2008 року та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі- продажу від 01 березня 2008 року, що був укладений між приватним підприємством «Москва» та ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М., зареєстрований в реєстрі під № 680.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Таким чином, договір купівлі-продажу від 01.03.2008 року визнано недійсним постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.12.2023 року, справа № 199/3487/21.

Таким чином, враховуючи висновки Дніпровського апеляційного суду, Дніпровська міська рада звертається з позовом про витребування підземного пішохідного переходу з чужого незаконного володіння.

В подальшому, між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 10.10.2007 року укладено договір позики на суму 2 500 000 грн строком на 100 днів, 10.01.2008 року був укладено договір позики, яким був продовжений термін позики на 75 днів, тобто до 25.03.2008 року.

В забезпечення виконання договору позики, між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, серія та номер: 3304 від 25.03.2008 року, предметом іпотеки за цим договором є нежитлова будівля - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв.м., що розташований за адрсою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В.

Відповідно до п. 1.5 іпотечного договору Сторони домовились, що вартість предмету іпотеки складає 2 466 300 грн. 00 коп.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.04.2008 року по справі № 2-2738/08 стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 суму боргу в розмірі 2 500 000 грн. 00 коп.

В подальшому, на стадії виконавчого провадження, ухвалою Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.06.2008 року по справі 2-2738/08 визнано та затверджено мирову угоду між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , згідно з якою:

- ОСОБА_7 набуває у власність предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю - підземний перехід літ. Д-1 з ганком літ. д, загальною площею 723,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 - а ОСОБА_6 отримує грошову компенсацію у розмірі 50 000 грн.

- ОСОБА_6 зобов`язується передати, а ОСОБА_7 прийняти нежитлову будівлю - підземний перехід літ. Д-1 з ганком літ. д, загальною площею 723,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 3 (трьох) днів з моменту набрання чинності ухвали суду про затвердження мирової угоди, що підтверджується підписанням Акту прийому-передачі нежитлової будівлі.

На підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.06.2008 року за ОСОБА_7 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності на підземний пішохідний перехід літ. Д-1, загальною площею 723, 3 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.02.2020 року по справі № 2-2738/08 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Ухвалу Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2008 року про затвердження мирової угоди - скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.07.2021 року, при новому розгляді справи, відмовлено в затвердженні мирової угоди на стадії виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровськавід 14.07.2007 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.03.2022 року, справа № 2-2738/2008 апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.07.2021 року залишено без змін.

Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого ОСОБА_7 набув та зареєстрував право власності - скасовано.

В подальшому, на підставі договору дарування від 10.02.2020 року, що був укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кравченко О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 166, власником підземного пішохідного переходу літ. Д-1 з ганком, загальною площею 723,3 кв.м. по АДРЕСА_2 став ОСОБА_3 , номер запису про право власності - 35412355.

Станом на теперішній час власником підземного пішохідного переходу за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Також, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 10.02.2020 року укладено договір позики № 167, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кравченко О. О., на суму 50 000 грн строком виконання зобов`язання до 10.02.2021 року.

В забезпечення виконання договору позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, серія та номер: 166 від 10.02.2020 року, предметом іпотеки за цим договором є нежитлова будівля - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з г ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В.

На підставі іпотечного договору № 166 від 10.02.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О. О., як державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про іпотеку: 35413638, запис про обтяження: 35414073, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2027095712101.

Станом на теперішній час ОСОБА_4 є іпотекодержателем спірного об`єкта нерухомого майна.

Виходячи з вищевикладеного позивач просив суд витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради підземний пішохідний перехід (літ.Д-1) загальною площею 723,3 кв.м. по АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2027095712101). А також просив визнати недійсним іпотечний договір, укладений 10 лютого 2020 року між ОСОБА_3 , як іпотекодавцем, та ОСОБА_4 , як іпотекодержателем, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком Олександром Олексійовичем, зареєстрований в реєстрі за №167 та скасувати державну реєстрацію іпотеки, номер запису 35413638, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2027095712101, скасувати державну реєстрацію та припинити обтяження на підставі договору іпотеки укладений 10 лютого 2020 року між ОСОБА_3 , як іпотекодавцем, та ОСОБА_4 , як іпотекодержателем, номер запису про обтяження 35414073.

Ухвалою суду від 20 березня 2024 року було відкрито провадження по даній справі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити, надала суду пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував в повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві, де зазначив, що викладеними у позові висновками відповідач не погоджується, оскільки, по-перше, ухвалою КЦС ВС від 27 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження на вищезазначену постанову Дніпровського апеляційного суду від 13.12.2023 року, а по-друге, вказане рішення не вказує на наявність права власності у позивна па спірний об`єкт нерухомості. Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2006 року залишеної без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного Господарського суду від 21.06.2007 року у справі № А7/380-06 за позовом ПП «Москва» до Дніпропетровської міської ради та Виконкому Дніпропетровської міської ради було визнано недійсним Рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.11.2001 року № 2758 «Про прийняття на баланс підземного пішохідного переходу у районі Воронцовського шляхопроводу». Позивач ніколи не мав у своїй власності спірний об`єкт нерухомості, а тому його доводи щодо вибуття з його власності майна поза його волею не ґрунтуються на матеріалах справи, є безпідставними, надуманими та перекрученими, а вказане звернення до суду сторона відповідача розцінює як намагання держави втрутитись у мирне володіння майном, без наявних на те правових підстав. Вважав, що позивач порушує право відповідача на мирне володіння майно, таке його втручання не є пропорційним визначеним цілям Представник позивача посилався на сплив позовної давності, про що надав відповідну заяву, оскільки з моменту відчуження майна, яке на думку позивача належить до комунальної власності, пройшло очевидно більше трьох років, а тому усі можливі строки вже давно сплинули, у зв`язку з чим просив застосувати ч. 4 ст. 267 ЦК України та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, приватний нотаріус ДМНО Кравченко О.О. надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Вислухавши пояснення представників сторін., дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Дніпровська міська рада, відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є представницьким органом місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 34 частини першої статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно вимог частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності чи користування землею фізичними та юридичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельного кодексу України ст. ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126 ЗК України) а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону «Про оренду землі», Цивільного кодексу України).

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності надувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлені наступні обставини.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2007 року по справі № 7/268-07 визнано за Приватним підприємством «Москва» (49090, м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 2а, ідентифікаційний код 19437863) право власності за надувальною давністю на підземний пішохідний перехід, літ. Д-1, з ґанком, забудови 1962 року, загальною площею 723, 3 кв.м, по АДРЕСА_1 , без акту введення в експлуатацію.

Право власності на підземний пішохідний перехід за ПП «Москва» зареєстровано 11.10.2007 року Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, реєстраційний номер: 18752061.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2019 року по справі № 7/268-07 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2007 року по справі № 7/268-07 - скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого ПП «Москва» набуло та зареєструвало право власності - скасовано.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2007 року по справі № 23/116 в задоволенні первісного позову суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 до приватного підприємства «Москва» про визнання права власності на частину будівель відмовлено. Зустрічний позов приватного підприємства «Москва» до суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 про визнання права власності та розірвання договору задоволено в повному обсязі. Розірвано договір про пайову участь у будівництві будинку від 01.01.05, укладений між суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 та Приватним підприємством "Москва".

Визнано за Приватним підприємством «Москва» право власності на торгівельну будівлю універмагу "Москва" загальною площею 335,54 кв. м., розташовану в підземному пішохідному переході за адресою: АДРЕСА_1 без вводу в експлуатацію.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2007 року виправлено описку в рішенні суду: в тексті рішення Господарського суду Дніпропетровської області 14.03.2007 у справі № 23/116 цифру 335,54 кв.м. замінено на 335,5 кв.м.; абзац 4 резолютивної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2007 у справі № 23/116 викладено в наступній редакції: «Визнати за приватним підприємством «Москва» право власності на торгові приміщення (поз.1-19) споруди, загальною площею 335,5 кв.м., побудовані в підземному пішохідному переході (літ. Д-1) за адресою: АДРЕСА_1 без вводу в експлуатацію».

Постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2008 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області 14.03.2007 у справі № 23/116 скасовано. Матеріали справи скеровано для нового розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2008 року по справі № 23/116 провадження у справі № 6/323-08(23/116) за первісним позовом Суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 до Приватного підприємства «Москва» про визнання права власності на частину будівель - припинено. Зустрічний позов Приватного підприємства «Москва» до суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 про визнання права власності та розірвання договору - залишено без розгляду.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 01.03.2008 року, що був укладений між приватним підприємством «Москва» та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. та зареєстрований в реєстрі за № 680, власником підземного пішохідного переходу літ. Д-1 з ґанком, загальною площею 723,3 кв.м. по АДРЕСА_2 став ОСОБА_6 .

11.03.2008 року на підставі вищезазначеного договору, Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєстровано право власності на підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком, загальною площею 723,3 кв.м. по АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.12.2023 року, справа № 199/3487/21 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01 березня 2008 року та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі- продажу від 01 березня 2008 року, що був укладений між приватним підприємством «Москва» та ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М., зареєстрований в реєстрі під № 680. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Таким чином, договір купівлі-продажу від 01.03.2008 року визнано недійсним постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.12.2023 року, справа № 199/3487/21.

Задовольняючи частково апеляційну скаргу Дніпровської міської ради, суд у постанові від 13.12.2023 року, справа № 199/3487/21 зазначив, що зміст укладеного договору купівлі-продажу від 01 березня 2008 року, що був укладений між ПП «Москва» та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М. та зареєстрований в реєстрі під № 680 суперечить інтересам територіальної громади міста, оскільки правовстановлюючий документ, на підставі якого ПП «Москва» набуло та зареєструвало за собою право власності на спірний підземний пішохідний перехід скасовано постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25 листопада 2019 року та останнє розпорядилося майном, яке не було його власністю, а є власністю територіальної громади міста та вибуло з володіння без її волі. З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01 березня 2008 року, що був укладений між ПП «Москва» та ОСОБА_6 , посвідчений приватнім нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М. та зареєстрований в реєстрі під № 680., підлягають задоволенню. Колегія суддів зазначала, оскільки спірний підземний пішохідний перехід вибув з володіння поза волею власника - територіальної громади міста, належним способом захисту в даному випадку буде пред`явлення віндикаційного позову - про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України), а не визнання інших, зазначених у позовній заяві договорів недійсними, з одночасним припиненням права власності та скасування державної реєстрації права власності в Реєстрі прав власності на спірне нерухоме майно.

У подальшому, між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 10.10.2007 року укладено договір позики на суму 2 500 000 грн строком на 100 днів, 10.01.2008 року був укладено договір позики, яким був продовжений термін позики на 75 днів, тобто до 25.03.2008 року.

У забезпечення виконання договору позики, між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, серія та номер: 3304 від 25.03.2008 року, предметом іпотеки за цим договором є нежитлова будівля - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В.

Відповідно до п. 1.5 іпотечного договору Сторони домовились, що вартість предмету іпотеки складає 2 466 300 грн. 00 коп.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.04.2008 року по справі № 2-2738/08 стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 суму боргу в розмірі 2 500 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.06.2008 року по справі 2-2738/08 визнано та затверджено мирову угоду між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , згідно з якою:

- ОСОБА_7 набуває у власність предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю - підземний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 - а ОСОБА_6 отримує грошову компенсацію у розмірі 50 000 грн.

- ОСОБА_6 зобов`язується передати, а ОСОБА_7 прийняти нежитлову будівлю - підземний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 3 (трьох) днів з моменту набрання чинності ухвали суду про затвердження мирової угоди, що підтверджується підписанням Акту прийому-передачі нежитлової будівлі.

На підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.06.2008 року за ОСОБА_7 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності на підземний пішохідний перехід літ. Д-1, загальною площею 723, 3 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.02.2020 року по справі № 2-2738/08 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено. Ухвалу Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2008 року про затвердження мирової угоди - скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.07.2021 року, при новому розгляді справи, відмовлено в затвердженні мирової угоди на стадії виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.07.2007 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.03.2022 року, справа № 2-2738/2008 апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.07.2021 року залишено без змін.

Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого ОСОБА_7 набув та зареєстрував право власності - скасовано.

Однак, в подальшому, на підставі договору дарування від 10.02.2020 року, що був укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кравченком О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 166, власником підземного пішохідного переходу літ. Д-1 з ґанком, загальною площею 723,3 кв.м. по АДРЕСА_2 став ОСОБА_3 , номер запису про право власності - 35412355.

Станом на теперішній час власником підземного пішохідного переходу за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Також, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 10.02.2020 року укладено договір позики № 167, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кравченко О. О., на суму 50 000 грн строком виконання зобов`язання до 10.02.2021 року.

У забезпечення виконання договору позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, серія та номер: 166 від 10.02.2020 року, предметом іпотеки за цим договором є нежитлова будівля - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Цивільним кодексом України передбачено як один зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово- правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

До того ж, відповідно до ч. З ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Аналогічний висновок був зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, де зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що спірне нерухоме майно вибуло від власника поза волею Дніпровської міської ради, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпро.

Як роз`яснено в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача-з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Отже, особа, яка вважає, що договором дарування нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п`ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи, зокрема, місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Отже, Дніпровська міська рада має діяти у межах повноважень щодо здійснення від імені територіальної громади м. Дніпра права власності в її інтересах і виключно у спосіб, передбачений законом.

Згідно ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Керуючись ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги» складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про автомобільні дороги» вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги» штучні споруди - інженерні споруди, призначені для руху транспортних засобів і пішоходів через природні та інші перешкоди, а також сталого функціонування автомобільної дороги (мости, шляхопроводи, естакади, віадуки, тунелі, наземні та підземні пішохідні переходи, наплавні мости та поромні переправи, розв`язки доріг, підпірні стінки, галереї, уловлювальні з`їзди, снігозахисні споруди, протилавинні і протисельові споруди тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, виходячи з наведених норм права підземні пішохідні переходи є складовою частиною вулиць і доріг, що знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування та є комунальною власністю. Об`єкт нерухомого майна - підземний пішохідний перехід, загальною площею 723, 3 кв.м по АДРЕСА_3 належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста в особі Дніпровської міської ради.

Оскільки, спірне нерухоме майно було відчужене та на це час належить ОСОБА_3 , Дніпровська міська рада як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі ст. 388 ЦК України.

При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на по порушення статті1 Першого протоколу щодо непропорційного втручання держави у мирне володіння спірним нерухомим майном відповідача, оскільки таке втручання є виправданим, пропорційним визначеним цілям, так як підземний пішохідний перехід через автомагістраль має велике суспільне значення громадян міста Дніпра для забезпечення комунікації та безпеки громадян.

Верховний Суд зазначає, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18, від ЗО січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14- 338цс18.

Верховний Суд зауважує, що вирішуючи спір та оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи вимога на захист цивільного права відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Вимогу про визнання правочину недійсним може заявити особа, яка не є стороною відповідного правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, провадження № 14-445цс19).

Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 10.02.2020 року укладено договір позики № 167, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кравченко О. О., на суму 50 000 грн строком виконання зобов`язання до 10.02.2021 року.

У забезпечення виконання договору позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, серія та номер: 166 від 10.02.2020 року, предметом іпотеки за цим договором є нежитлова будівля - підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв.м., що розташований за адрсою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В.

На підставі іпотечного договору № 166 від 10.02.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О. О., як державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про іпотеку: 35413638, запис про обтяження: 35414073, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2027095712101.

Станом на теперішній час ОСОБА_4 є іпотекодержателем спірного об`єкта нерухомого майна.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; іпотекодержатель, особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено іпотеку, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення іпотеки; обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину. Для цілей цього Закону обтяженням вважається також:

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону державній реєстрації прав підлягають: обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва: іпотека.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону).

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Положення статей 526, 599 ЦК України передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, будь-які охоронні зобов`язання, які випливають з основного зобов`язання, не повинні припиняти дію зобов`язань, які забезпечують основне зобов`язання, яке залишилось невиконаним.

Також згідно зі статтею 49 Закону України «Про іпотеку» якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

Стаття 204 ЦК України визначає презумцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв`язку зі статями 388, 509, 598 ЦК України, Об`єднана палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2019 року, у справі № 756/15538/15-ц дійшла висновку, що оскільки Закон України «Про іпотеку», який є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки.

Згідно з інформації Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна внесено запис про державну реєстрацію обтяження предмета іпотеки від 10.02.2020 року.

Враховуючи те, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.12.2023 року, справа № 1993487/21 скасовано договір купівлі-продажу від 01.03.2008 року, що був укладений між ПП «Москва» та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М., який зареєстрований в реєстрі під № 680 суперечить інтересам територіальної громади міста, оскільки правовстановлюючий документ, на підставі якого ПП «Москва» набуло та зареєструвало за собою право власності на спірний підземний пішохідний перехід скасовано постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25 листопада 2019 року та останнє розпорядилося майном, яке не було його власністю, а є власністю територіальної громади міста та вибуло з володіння без її волі, а також враховуючи те, що ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.06.2008 року скасована постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.02.2020 року по справі № 2-2738/08, вважаємо що іпотечний договір від 10.02.2020 року, предметом якого є підземний пішохідний перехід літ. Д-1 з ґанком літ. д, загальною площею 723,3 кв.м., що розташований за адрсою: АДРЕСА_3 порушує права Дніпровської міської ради.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Отже, у разі задоволення судом вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, на Дніпровську міську раду буде покладено тягар виконання зобов`язання за іпотечним договором спірним нерухомим майном.

З огляду на викладене, наявність спору щодо предмета іпотеки, лише витребування предмета іпотеки на підставі статті 388 ЦК України без визнання договору іпотеки недійсним не забезпечить ефективне поновлення прав Дніпровської міської ради, тому позов в частині визнання недійсним договору іпотеки від 10.02.2020 року підлягає задоволенню.

Щодо строків застосування строків позовної давності, суд приходить до наступного.

Представник відповідача ОСОБА_7 у своїй заяві зазначає, що право власності за первісним власником ПП «Москва» зареєстровано 11.10.2007 року. Позов про витребування майна (віндикаційний позов) подано до суду лише 20.03.2024 року. Відповідно вважає, що позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила у строк до 12.10.2010 року. Позивачем не обґрунтовано неможливість звернення до суду з порушенням строку позовної давності на 14 років.

Висновки Верховного Суду щодо початку обчислення позовної давності для звернення з віндикаційним позовом є усталеними у практиці Верховного Суду. Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 було вирішено виключну правову проблему щодо застосування статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтями 387, 388 ЦК України. За висновками Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що 14 травня 2021 року Дніпровська міська рада звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , Приватного підприємства «Москва», треті особи Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко Олександр Олексійович, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності (справа № 199/3487/21). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2022 року було у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.12.2023 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01 березня 2008 року та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу від 01 березня 2008 року, що був укладений між приватним підприємством «Москва» та ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М., зареєстрований в реєстрі під № 680. Постановою Верховного суду від 25 вересня 2024 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін.

Таким чином, суд вважає, що строки позовної давності, передбачені ст.257 ЦК України не сплили, і у суду не має підстав для застосування ст.267 ЦК України.

Вирішуючи відповідно до вимог ст.141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, з урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь Дніпровської міської ради судові витрати по справ, що складаються з судового збору в розмірі 6056 грн., а також стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 3028 грн..

Керуючись ст. ст. 12,81,133,141,263-265 ЦПК України, ст. ст.203,215, 321,328,387,388 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко Олександр Олексійович, про витребування майна, визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації та припинення обтяження,- задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради (місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького,75, код ЄДРПОУ 26510514) підземний пішохідний перехід (літ.Д-1) загальною площею 723,3 кв.м. по АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2027095712101).

Визнати недійсним іпотечний договір, укладений 10 лютого 2020 року між ОСОБА_3 , як іпотекодавцем, та ОСОБА_4 , як іпотекодержателем, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком Олександром Олексійовичем, зареєстрований в реєстрі за №167 та скасувати державну реєстрацію іпотеки, номер запису 35413638, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2027095712101.

Скасувати державну реєстрацію та припинити обтяження, яке винесено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком Олександром Олексійовичем на підставі договору іпотеки укладений 10 лютого 2020 року між ОСОБА_3 , як іпотекодавцем, та ОСОБА_4 , як іпотекодержателем, номер запису про обтяження 35414073.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпровської міської ради судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 6056 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Дніпровської міської ради судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 3028 грн.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено 02 грудня 2024 року.

Суддя РуденкоВ.В.