Постанова

від 26.11.2024 по справі 462/7163/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/7163/23 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 22-ц/811/1283/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Чижа Л.М.

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представника

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 13 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 за участі третьої особи що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_4 батьківських прав.

В обгрунтуванняпозовних вимогпокликається нате,що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який в подальшому було розірвано. Від спільного проживання у сторін народився син. Так, з 2012 року дитина постійно проживає з ним, а відповідач переїхала до Польщі, внаслідок чого її зустрічі з дитиною ставали рідші. Відтак, відповідач усунулася від участі в процесі виховання дитини та здобуття нею освіти. Просив суд позбавити відповідача батьківських прав відносно їх сина - ОСОБА_2 .

Рішенням Залізничного районногосуду м.Львова від13березня 2024року задоволенніпозову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 за участітретьої особищо незаявляє самостійнихвимог напредмет спору:Органопіки тапіклування Сихівськоїрайонної адміністраціїЛьвівської міськоїрадипро позбавленнябатьківських прав,-відмовлено забезпідставністю.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вважають, що суд необгрунтовано не взяв до уваги правові позиції Верховного Суду викладені у постанові від 26 квітня 2022 року у справі №520/8264/19 стосовно перебування відповідача за межами території України.

Ураховуючи, що надані докази стверджують про те, що ОСОБА_4 усвідомлено виїхала на територію іншої держави, та протягом останніх трьох з половиною років не поверталася на територію України, вважають це додатковим підтвердженням того, що відповідачка при виїзді на територію іншої держави на значну відстань, свідомо обрала життєві умови, які не дозволяють їй належним чином піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.Окрім цього,відповідачка не бажала і не здійснювала спроб побачитись з дитиною, повернутися в Україну з метою піклування про сина та не запрошувала сина до себе у Польщу, зокрема після початку повномасштабного вторгнення. При цьому об`єктивні обставини, які перешкоджали відповідачці повернутися в Україну відсутні, що свідчить про стійке небажання піклуватися про дитину.Таким чином, твердження суду першої інстанції про те, що вказані відомості не підтверджують та не спростовують жодних обставин, що викладені в позові, а лише констатують факт вільного використання відповідачем свого паспорту для виїзду за кордон, є необгрунтованими.Така пасивна позиція матері підтверджується і показаннями свідків, згідно з якими матір ніяким чином не турбується про розвиток Назара, підготовку його до самостійного життя, оскільки не обговорює з сином його майбутню професію, необхідність найму репетиторів, можливість сина навчатися за кордоном.Крім цього, органом опіки та піклування не були враховані усні пояснення неповнолітнього сина, який у наданих поясненнях підтримував позбавлення батьківських прав матері щодо нього.Окрім того, органом опіки та піклування не було з`ясовано взаємини матері з дитиною, ставлення матері до виконання своїх батьківських обов`язків. У висновку орган опіки та піклування посилається на неможливість з`ясування думки матері через відсутність зв`язку з матір`ю. Однак, матір була належним чином повідомлена про проведення засідання комісії з питань захисту прав дитини та, не виходячи на зв`язок, виразила своє стійке небажання надавати пояснення, що свідчить про її байдуже ставлення до справи та майбутнього дитини.У висновку органу опіки та піклування також відсутнє посилання на те, чи відповідатиме найкращим інтересам дитини такий висновок. Таким чином, орган опіки та піклування не здійснив повного та всебічного дослідження обставин, які мають значення для стверджувального висновку про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав, що свідчить про його необгрунтованість та невідповідність найкращим інтересам дитини.У суді першої інстанції ОСОБА_5 вислуханий не був. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_3 просили апеляційнускаргу задовольнити,покликаючись надоводи,викладені ускарзі.

Інші учасники справи в судове засідання не зявилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, тому розгляд справи проводиться без їхньої участі.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.3 Конвенції про права дитини (ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.91) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , народився син ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.10).

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 травня 2014 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 (а.с.11-12).

Згідно копії паспорта для виїзду закордон ОСОБА_4 в якому наявна віза Польщі, вбачається про її виїзд на територію вказаної держави 28 серпня 2014 року, 28 травня 2015 року,08 березня 2016 року,12 квітня 2018, 03 травня 2016 року, 19 травня 2017 року (а.с.13-20).

Відповідно до інформації Державної прикордонної служби України від 27 вересня 2023 року, ОСОБА_4 виїхала з території України 27 липня 2020 року, та станом на день надання відповіді на територію України не поверталася (а.с.69).

З довідки приватного закладу освіти «Глобал Кідс» від 31 березня 2023 року, про участь батьків учня 8 класу ОСОБА_2 у шкільному житті дитини, згідно якої - батько спілкується з педагогами, які навчають сина, цікавиться шкільним життям, відвідує батьківські збори, а мати ОСОБА_2 , контакту зі школою не підтримує, зі вчителями не спілкується. Дитину до школи приводить і забирає батько (а.с.38).

Встановлено, що договір про надання освітніх послуг від 20 лютого 2023 року, укладений між приватним навчальним закладом «Піпл Ліцей» та ОСОБА_1 (а.с.39-44).

З висновку органу опіки і піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 лютого 2024 року не вбачається за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , відносно ОСОБА_2 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки (пункт 58).

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином не вмотивував власних доводів про обрання щодо відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, не надав належних та допустимих доказів умисного невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків без поважних причин, а судом не встановлено винної поведінки відповідача, свідомого нехтування нею своїми обов`язками. Саме по собі нерегулярне спілкування матері з сином, відсутності виконавчих проваджень щодо стягнення аліментів з відповідачки на утримання сина, перебуванням відповідачки за межами території України, не можуть однозначно свідчити про ухилення матері від виконання свого обов`язку щодо виховання та утримання дитини. Тому, позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на відповідача не слід вважати таким, що відповідатиме інтересам дитини, що має найістотніше значення при розгляді такої категорії справ, та не стимулюватиме матір до належного виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки, може призвести до вкрай негативних наслідків у стосунках між матір`ю та дитиною, а саме до повної втрати будь-яких стосунків та навіть зв`язків між ними.

При цьому, колегія суддів враховує, щопозбавлення батьківських прав є крайнім заходом та виключною міроющодо батьків, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитинита допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 (заява № 10383/09) Європейським судом з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

У висновку Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 02 лютого 2024 року, зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайніх заходом впливу, який повинен застосовуватися у випадках свідомого та умисного ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків, а позивач, обґрунтованих мотивів для позбавлення батьківських прав матері дитини не назвав.

Обґрунтованим є висновок суду про те, що визнання матір`ю позову про позбавлення її батьківських прав не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, та в цьому випадку порушує права та інтереси дитини.

Таким чином, заява від відповідача ОСОБА_4 , не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог.

Твердження позивача про те, що відповідач спілкується з дитиною неохоче, нерегулярно, та з великими проміжками часу, не є обґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів свідомого нехтування відповідачкою своїми обов`язками.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а тому відповідачу необхідно у повному обсязі виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки у випадку ухилення нею від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей в майбутньому вона все ще може бути позбавлена батьківських прав.

Із вказаним висновком колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 13 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 06.12.2024

Головуючий

Судді