Постанова

від 06.12.2024 по справі 473/1190/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.12.24

22-ц/812/1633/24

Провадження № 22-ц/812/1633/24 Суддя першої інстанції Лузан Л.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 грудня 2024 року м. Миколаїв Справа № 473/1190/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Тищук Н.О.,

при секретарі судового засідання Горенко Ю.В.,

за участю прокурора - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Миколаївської обласної прокуратури на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2024 року, повний текст якого складено 02 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Лузан Л.В., в залі судового засідання в м. Вознесенськ, за позовом першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації, Національного природного парку «Бузький Гард» про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

17 березня 2023 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок,

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 лютого 2024 року до участі у справі у якості третьої особи залучено Національний природний парк «Бузький Гард» (далі - НПП «Бузький Гард»).

Позов обґрунтовано тим, що рішенням 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області від 28 вересня 2020 року № 8 «Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам України», затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Трикратівської сільської ради (Олександрівська селищна територіальна громада) Вознесенського району Миколаївської області, наступним громадянам: ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,8927 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0096), ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,8927 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0090), ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1,8927 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0093).

В подальшому, на підставі вказаного рішення Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області державний реєстратор виконавчого комітету Вознесенської міської ради провів наступну державну реєстрацію права власності на земельні ділянки: за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0096, запис від 08 грудня 2020 року № 39635917, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 55626833 від 10 грудня 2020 року; за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0090, запис від 08 грудня 2020 року № 39633968, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 55624734 від 10 грудня 2020 року); за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0093, запис від 08 грудня 2020 року № 39635382, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 55626257 від 10 грудня 2020 року.

Разом з тим, вказані земельні ділянки розташовані в межах НПП «Бузький Гард», отже відносяться до земель природно-заповідного фонду, що в свою чергу, унеможливлює перебування спірних земельних ділянок у приватній власності з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства.

Зазначені обставини, а також бездіяльність Миколаївської обласної державної адміністрації, НПП «Бузький Гард» щодо самостійного здійснення заходів з метою повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності, стали підставою для звернення першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури з даним позовом до суду.

Посилаючись навикладене,прокурор просивсуд усунутиперешкоди Миколаївськійобласній державнійадміністрації у володінніі розпорядженніземельною ділянкоюіз кадастровимномером 4822085000:22:000:0096площею 1,8927га,яка розташована в адміністративних межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, шляхом визнання незаконним та скасування рішення 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 8 від 28 вересня 2020 року «Про затвердження Проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам України», в частині відведення у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 1,8927 га.

Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 4822085000:22:000:0096 площею 1,8927 га, яка розташована в адміністративних межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, шляхом скасування державної реєстрації речового права приватної власності на неї за ОСОБА_2 запис № 39635917 від 30 листопада 2020 року.

Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванніі і розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 4822085000:22:000:0096 площею 1,8927 га, яка розташована в адміністративних межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, шляхом зобов`язання ОСОБА_5 повернути її на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, з правом постійного користування НПП «Бузький Гард».

Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 4822085000:22:000:0093 площею 1,8927 га, яка розташована в адміністративних межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, шляхом визнання незаконним та скасувати рішення 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 8 від 28 вересня 2020 року «Про затвердження Проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам України», в частині відведення у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 1,8927 га.

Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 4822085000:22:000:0093 площею 1,8927 га, яка розташована в адміністративних межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, шляхом скасування державної реєстрації речового права приватної власності на неї за ОСОБА_4 - запис № 39635382 від 08 грудня 2020 року

Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 4822085000:22:000:0093 площею 1,8927 га, яка розташована в адміністративних межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, шляхом зобов`язання ОСОБА_4 її повернути на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, з правом постійного користування НПП «Бузький Гард».

Усунути перешкодиМиколаївській обласнійдержавній адміністраціїу користуванніі розпорядженніземельною ділянкоюіз кадастровимномером 4822085000:22:000:0090площею 1,8927га,яка розташована в адміністративних межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, шляхом визнання незаконним та скасувати рішення 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 8 від 28 вересня 2020 року «Про затвердження Проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам України», в частині відведення у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки загальною площею 1,8927 га.

Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 4822085000:22:000:0090 площею 1,8927 га, яка розташована в адміністративних межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, шляхом скасування державної реєстрації речового права приватної власності на неї за ОСОБА_3 запис № 39633968 від 08 грудня 2020 року.

Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 4822085000:22:000:0090 площею 1,8927 га, яка розташована в адміністративних межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 повернути її на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, з правом постійного користування НПП «Бузький Гард».

Ухвалою Вознесенського міськрайнного суду Миколаївської області від 08 червня 2023 року позов першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі НПП «Бузький Гард» до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок було залишено без розгляду.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за № 8 від 28 вересня 2020 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам України» в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, які знаходяться в межах території Трикратівської сільської ради (Олександрівської селищної ради) Вознесенського району Миколаївської області та передачі у власність: ОСОБА_2 , земельної ділянки площею 1,8927 га пасовища, кадастровий номер 4822085000:22:000:0096, ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,8927 га пасовища, кадастровий номер 4822085000:22:000:0090, ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1,8927 га пасовища, кадастровий номер 4822085000:22:000:0093.

Повернуто на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0096, земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0090, земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0093.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Миколаївської обласної прокуратури, судовий збір у розмірі по 5815 грн 33 коп. з кожного.

В частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні земельні ділянки відмовлено. Суд дійшов висновку, що такі вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки така вимога, має похідний характер від заявленої ним вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області. Крім того, відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Не погодившись з рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Миколаївська обласна прокуратура, подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У даному випадку прокурором пред`явлено до суду негаторний позов. Поруч з цим, задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у державну власність не є підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно даних про припинення речового права на ділянку за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Ухвалення судом рішенняпро скасуваннярішення державногореєстратора продержавну реєстраціюправ,визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином,Законом України«Про державнуреєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що рішення суду про скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, є підставою для внесення відповідних відомостей до реєстру речових прав на нерухоме майно.

Навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема для державної реєстрації подані всі необхідні документи відповідно до закону та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову.

Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області при наданні оцінки критерію ефективності способу захисту, порушено визначений статтею 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зважаючи на те, що право на скасування, у судовому порядку рішення про державну реєстрацію права, передбачено Земельним кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що Указом Президента України від 27 серпня 2008 року №774/2008 «Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків» постановлено підтримати ініціативу Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій щодо розширення мережі національних природних парків та створення на території Миколаївської області національного природного парку «Бузький Гард» (робоча назва «Гранітно-степове Побужжя»).

В подальшому, відповідно до Указу Президента України від 30 квітня 2009 року № 279/2009 на території Арбузинського, Братського, Вознесенського, Доманівського та Первомайського районів Миколаївської області створено НПП «Бузький Гард», встановлено його площу в розмірі 6138,13 га, в тому числі 2650,85 га земель, що вилучаються в установленому порядку та надаються парку у постійне користування, та 3487,28 га земель, що включаються до його складу без вилучення у власників земельних ділянок та землекористувачів.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 31 серпня 2020 року № 111 затверджено Положення про НПП «Бузький Гард» (далі Положення).

НПП «Бузький Гард» розташований на території Арбузинського, Братського, Вознесенського, Доманівського та Первомайського районів Миколаївської області. Останній є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони відтворення та використання. Парк віднесений до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та утримується за рахунок коштів державного бюджету (п.п.1.1 1.5 Положення).

НПП «Бузький Гард» створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних, історико-культурних комплексів та об`єктів у басейні Південного Бугу, що мають важливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Одними із основних завдань НПП «Бузький Гард» є збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів, а також природних об`єктів басейну Південного Бугу, зокрема видів тваринного і рослинного світу та природних оселищ, занесених до Червоної книги України та міжнародних Червоних списків (п.п.2.1, 2.2 розділу 2 Положення).

Таким чином НПП «Бузький Гард» як об`єкт природно-заповідного фонду юридично створений з 30 квітня 2009 року та включає в межах Вознесенського району 3469,4 га земель, що розташовані на території Вознесенського району (до ліквідації, відповідно до постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX, Братського, Вознесенського, Доманівського районів), зокрема на території Трикратівської сільської ради (Олександрівська ОТГ) 939,5 га, які перебувають під особливою державною охороною.

28 вересня 2020 року рішенням 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за № 8 «Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам України», затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Трикратівської сільської ради (Олександрівська селищна територіальна громада) Вознесенського району Миколаївської області, наступним громадянам: ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,8927 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0096), ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,8927 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0090), ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1,8927 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0093).

В подальшому, на підставі вказаного рішення Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області державний реєстратор виконавчого комітету Вознесенської міської ради провів наступну державну реєстрацію права власності на земельні ділянки: за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0096, запис № 39635917 від 08 грудня 2020 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 55626833 від 10 грудня 2020 року; за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0090, запис № 39633968 від 08 грудня 2020 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 55624734 від 10 грудня 2020 року); за ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0093, запис № 39635382 від 08 грудня 2020 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 55626257 від 10 грудня 2020 року.

Відповідно до інформації Інституту географії Національної академії наук України від 13 вересня 2021 року земельні ділянки з кадастровими номерами 4822085000:22:000:0096, 4822085000:22:000:0090, 4822085000:22:000:0093 належать до земель природно-заповідного фонду НПП «Бузький Гард».

Згідно повідомлення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 19 серпня 2021 року зазначені земельні ділянки входять до складу території НПП «Бузький Гард» без вилучення у землекористувачів, згідно проєкту організації території НПП «Бузький Гард», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів, який затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 11 грудня 2013 року № 509 (зі змінами). При цьому, проєкти щодо вилучення, зміни цільового призначення вищевказаних земельних ділянок, надання їх у власність до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України не надходили.

Розташування спірних земельних на території НПП «Бузький Гард» також підтверджується наявними в справі картографічними матеріалами, копією схеми встановлення та погодження меж земельних ділянок НПП «Бузький Гард» на території Трикратівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, копією схеми розміщення земельних ділянок у відповідності з планом сучасного використання території НПП «Бузький Гард», яка розроблена ДП «Кіровоградський інститут землеустрою», актами перевірок дотримання вимог природоохоронного законодавства від 28 травня 2021 року.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на таке.

За приписами частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання колегії суддів апеляційного суду рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним законодавчим актом, який регулює порядок створення, діяльності та охорони об`єктів природно-заповідного фонду держави є Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року № 2456-XII (далі Закон № 2456-XII).

У преамбулі до Закону № 2456-XII зазначено, що цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відповідно до статті 3 цього Закону природно-заповідного фонду України належать, серед інших, національні природні парки.

Частинами 1-4 статті 7 Закону № 2456-XII землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно із статтею 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статті 20 Закону № 2456-XII національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Відповідно до статті 21 Закону № 2456-XII на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Зокрема, у межах господарської зони, до якої входять спірні земельні ділянки, забороняються рубки головного користування і проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання (частина 5 статті 53 Закону № 2456-XII).

Указані статті імперативно відносять землі, яким встановлено статус територій чи об`єктів природно-заповідного фонду, до категорії земель природно-заповідного фонду за фактом знаходження на них об`єктів, які мають спеціальний статус та перебувають під особливою державною охороною, про що зроблений висновок у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 752/3093/19.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України, які мають особливий правовий режим.

За положеннями статті 19 ЗК України серед категорій земель виокремленні землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно із статтею 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (стаття 44 ЗК України).

В силу частин 1, 2 статті 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У частинах 1 та 2 статті 116 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В силу статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 54 Закону № 2456-XII визначено, що зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

Частина 1 статті 150 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду (пункт «г»).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц зроблений висновок про те, що «системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

[..] фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52))».

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є також визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина 3 статті 152 ЗК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

З частин 2 та 3 статті 152 Земельного кодексу та частини 2 статті 16 Цивільного кодексу випливають способи захисту прав на земельні ділянки, які в теорії права прийнято поділяти на три категорії: речово-правові, зобов`язально-правові та спеціальні.

До речово-правових способів належать:

визнання прав;

відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав;

запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Зобов`язально-правові способи включають:

відшкодування збитків;

повернення наданої в користування земельної ділянки.

Спеціальними способами, своєю чергою, є:

визнання правочину недійсним;

оскарження рішень суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 04 квітня 2023 року у справі № 904/9070/21 Верховний Суд зазначив, що позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, зокрема, про визнання відсутнім права відповідача на земельну ділянку. Водночас суд зазначив, що обов`язковою умовою є ефективність обраного позивачем способу захисту - такий спосіб повинен відновлювати чи захищати порушене право позивача та виключати в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги прокурора визнав незаконним та скасував рішення 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за № 8 від 28 вересня 2020 року в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, які знаходяться в межах території Трикратівської сільської ради (Олександрівської селищної ради) Вознесенського району Миколаївської області та передачі у власність спірних земельних ділянок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Саме це рішення було підставою для державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами. Ці земельні ділянки повернуті на користь держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації.

Судове рішення в цій частині прокурором не оскаржується.

Таким чином у визначений прокурором спосіб судом першої інстанції при задоволенні зазначених позовних вимог були відновлені права позивача на зазначені земельні ділянки.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Отже у цій справі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки не може привести до відновлення порушених прав позивача, оскільки така вимога не вирішить спір про право.

За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів як набуття, так і зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявником у таких випадках є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні правачи обтяженняприпиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування напідставі судовогорішення документів,на підставіяких проведенодержавну реєстраціюправ, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Як встановлено матеріалами справи 08 грудня 2020 року державна реєстрація прав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на спірні земельні ділянки відбулася на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а саме, рішенням 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 8 від 28 вересня 2020 року. Зазначене рішення визнано судом першої інстанції визнано незаконним та скасовано, а тому право власності відповідачів припиняється і ці обставини є підставою для державної реєстрації змін щодо прав на спірні земельні ділянки.

З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, що суд першої інстанції безпідставно послався на приписи статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується прокурором тільки в частині відмови в задоволені позовних вимог, то в іншій частині колегія суддів апеляційного суду не перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового перерозподілу витрат по сплаті судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та розподілу судового збору у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації речового права приватної власності на земельні ділянки залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Н.О. Тищук

Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.