Ухвала

від 04.02.2025 по справі 473/1190/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 473/1190/23

провадження № 61-222ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року у справі за позовом першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації, Національного природного парку «Бузький Гард» про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області

від 22 серпня 2024 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за № 8 від 28 вересня 2020 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам України» в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, які знаходяться в межах території Трикратівської сільської ради (Олександрівської селищної ради) Вознесенського району Миколаївської області та передачі у власність ОСОБА_1 , земельної ділянки площею 1,8927 га пасовища, кадастровий номер 4822085000:22:000:0096,

ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,8927 га пасовища, кадастровий номер 4822085000:22:000:0090, ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,8927 га пасовища, кадастровий номер 4822085000:22:000:0093.

Повернуто на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0096, земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0090, земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0093.

В частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні земельні ділянки відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні земельні ділянки, дійшов висновку, що такі вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки вони мають похідний характер від заявленої позивачем вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області. Крім того, відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що передача спірних земельних ділянок, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (землі природно-заповідного призначення), у власність відповідачам з подальшою реєстрацією за ними права власності є незаконними. Втручання у їх право на мирне володіння спірними земельними ділянками ґрунтується на законі, про що зазначено вище. Легітимною метою такого втручання є захист загальних інтересів у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству.

06 січня 2025 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині ухвалити нове про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме заявнику необхідно сплатити судовий збір.

Вимоги вказаної ухвали заявник виконав.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не враховали правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені

у постановах від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 05 квітня 2024 року у справі

№ 604/797/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20, від 12 березня 2024 року у справі

№ 927/1206/21, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц,

від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14224/20,

від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Заявник оскаржує рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки, а тому Верховний суд переглядає вказані судові рішення лише в цій частині.

Суди встановили, що Указом Президента України від 27 серпня 2008 року №774/2008 «Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків» постановлено підтримати ініціативу Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій щодо розширення мережі національних природних парків та створення на території Миколаївської області національного природного парку «Бузький Гард».

В подальшому, відповідно до Указу Президента України від 30 квітня

2009 року № 279/2009 на території Арбузинського, Братського, Вознесенського, Доманівського та Первомайського районів Миколаївської області створено НПП «Бузький Гард», встановлено його площу в розмірі 6138,13 га, в тому числі 2650,85 га земель, що вилучаються в установленому порядку та надаються парку у постійне користування, та 3487,28 га земель, що включаються до його складу без вилучення у власників земельних ділянок та землекористувачів.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 31 серпня 2020 року № 111 затверджено Положення про НПП «Бузький Гард»

(далі - Положення).

Національний природний парк «Бузький Гард» розташований на території Арбузинського, Братського, Вознесенського, Доманівського та Первомайського районів Миколаївської області та є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони відтворення та використання. Парк віднесений до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та утримується за рахунок коштів державного бюджету (п.п.1.1 - 1.5 Положення).

Одними із основних завдань цього парку є збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів, а також природних об`єктів басейну Південного Бугу, зокрема видів тваринного і рослинного світу та природних оселищ, занесених до Червоної книги України та міжнародних Червоних списків (п.п.2.1, 2.2 розділу 2 Положення).

Таким чином, Національний природний парк «Бузький Гард» як об`єкт природно-заповідного фонду юридично створений з 30 квітня 2009 року та включає в межах Вознесенського району 3469,4 га земель, що розташовані на території Вознесенського району (до ліквідації, відповідно до постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX, Братського, Вознесенського, Доманівського районів), зокрема на території Трикратівської сільської ради - 939,5 га, які перебувають під особливою державною охороною.

28 вересня 2020 року рішенням 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за № 8

«Про затвердження проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам України», затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Трикратівської сільської ради (Олександрівська селищна територіальна громада) Вознесенського району Миколаївської області, наступним громадянам: ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,8927 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0096), ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,8927 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0090), ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,8927 га (кадастровий номер 4822085000:22:000:0093).

В подальшому, на підставі вказаного рішення Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області державний реєстратор виконавчого комітету Вознесенської міської ради провів наступну державну реєстрацію права власності на земельні ділянки: за

ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0096; за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0090; за ОСОБА_3

на земельну ділянку площею 1,8927 га, кадастровий номер 4822085000:22:000:0093.

Відповідно до інформації Інституту географії Національної академії

наук України від 13 вересня 2021 року земельні ділянки з

кадастровими номерами 4822085000:22:000:0096, 4822085000:22:000:0090, 4822085000:22:000:0093 належать до земель природно-заповідного фонду Національного природного парку «Бузький Гард».

Згідно з повідомлення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 19 серпня 2021 року зазначені земельні ділянки входять до складу території Національного природного парку «Бузький Гард» без вилучення у землекористувачів, згідно проєкту організації території парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів, який затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 11 грудня 2013 року № 509 (зі змінами). При цьому, проєкти щодо вилучення, зміни цільового призначення вищевказаних земельних ділянок, надання їх у власність до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України не надходили.

Розташування спірних земельних на території Національного природного парку «Бузький Гард» також підтверджується наявними в справі картографічними матеріалами, копією схеми встановлення та погодження меж земельних ділянок національного парку території Трикратівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, копією схеми розміщення земельних ділянок у відповідності з планом сучасного використання території парку, яка розроблена ДП «Кіровоградський інститут землеустрою», актами перевірок дотримання вимог природоохоронного законодавства від 28 травня 2021 року.

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є також визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина 3 статті 152 ЗК України).

Із частини другої та третьої статті 152 ЗК України та частини другої

статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) випливають способи захисту прав на земельні ділянки, які в теорії права прийнято поділяти на три категорії: речово-правові, зобов`язально-правові та спеціальні.

Відповідно до статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У пункті 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний

речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника

(титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

У постанові від 04 квітня 2023 року у справі № 904/9070/21 Верховний Суд зазначив, що позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, зокрема, про визнання відсутнім права відповідача на земельну ділянку. Водночас суд зазначив, що обов`язковою умовою є ефективність обраного позивачем способу захисту - такий спосіб повинен відновлювати чи захищати порушене право позивача та виключати в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги прокурора визнав незаконним та скасував рішення 46 сесії 8 скликання Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за № 8 від 28 вересня 2020 року в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, які знаходяться в межах території Трикратівської сільської ради (Олександрівської селищної ради) Вознесенського району Миколаївської області та передачі у власність спірних земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Саме це рішення було підставою для державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами. Ці земельні ділянки повернуті на користь держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у визначений прокурором спосіб судом першої інстанції при задоволенні зазначених позовних вимог шляхом визнання незаконним та скасування рішення від 28 вересня 2020 року були відновлені права позивача на зазначені земельні ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження

№ 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі

№ 910/3907/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження №14-125цс20) зазначено, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Подібні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада

2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі

№ 916/1608/18.

Ці висновки застосовані і при задоволенні негаторного позову про повернення земельної ділянки власнику. Задоволення вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність та зобов`язання їх повернути і є підставою для вчинення відповідних записів про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Отже у цій справі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки не може привести до відновлення порушених прав позивача, оскільки така вимога не вирішить спір про право, бо такий спір уже вирішено шляхом визнання незаконним та скасування рішення Олександрівської селищної ради

від 28 вересня 2020 року та повернення на користь держави спірних земельних ділянок.

Верховний Суд погоджується з висновками суддів, що державна реєстрація прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірні земельні ділянки відбулася на підставі рішення органу місцевого самоврядування

від 28 вересня 2020 року, яке визнано судом першої інстанції незаконним та скасовано, а тому право власності відповідачів припиняється і ці обставини є підставою для державної реєстрації змін щодо прав на спірні земельні ділянки. Тобто визнання незаконним та скасування рішення

від 28 вересня 2020 року стало підставою для відновлення прав позивача (держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації) на зазначені земельні ділянки.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 05 квітня 2024 року у справі

№ 604/797/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20, від 12 березня 2024 року у справі

№ 927/1206/21, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц,

від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14224/20,

від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, висновки у цих справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області

від 22 серпня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 03 грудня 2024 року у справі за позовом першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету

спору - Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації, Національного природного парку «Бузький Гард» про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська